Виховний захід на тему: «Дзвони Чорнобиля».

Виховний захід на тему:” Дзвони Чорнобиля”.

Мета: розширити знання учнів  про Чорнобильську  катастрофу, висвітлити ії причини та масштаби, трагедію людей, ліквідацію наслідків;

виховувати почуття поваги й пам’яті до трагічних сторінок історії України та любові до рідної землі.

Слово вчителя:

На календарі 26 квітня – чергова річниця катастрофи планетарного масштабу – аварії на Чорнобильській АЕС, яка залишила свої згубні сліди на значній території України, зумовивши істотне погіршення загальної екологічної ситуаціїї та негативно позначившись на долі та здоров’ї мільйонів людей. Безпрецедентна  за масштабами і наслідками техногенна катастрофа стала національною трагедією для багатьох народів, вона прирекла на страждання мильйоні людей, породила тривогу за майбутнє дітей, змінила середовище їхнього проживання і навіть психологію.

Чорнобильська трагедія повинна стати уроком для всього людства.

На сцену виходять  учні :

1-й учень. Райцентр Чорнобиль…Невелике, мило серцю, провінційне українське містечко, яке потопає в зелені садів. Влітку тут любили відпочивати багато киян, москвичів. Жили в  дерев’яних  одноповерхових будиночках, готували на зиму солонощі і варення, збирали гриби, ніжились на чистих піщаних берегах Київського моря, ловили рибу в Прип’яті.

2-й учень. І здавалось, що напрочуд гармонійно прижились тут краса поліської природи і заховані в бетон чотири блоки атомної електростанції, розташовані недалеко, на північ від Чорнобиля.

Так здавалось…, а тоді…

3-й учень. Коли всі спали безтурботним сном, у ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 год.23 хв. 40 с., над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний.

4-й учень. З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.

Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

1-й учень.

 Обпекло, обпалило, - у кров,

У життя запеклося.

Що несе воно дітям і нашим

Прийдешнім літам?

А довкола жита піднімались

І ростом ішли у колосся,

Довірялись птахи небесам і лісам , і вустам.

Ще збагнули не всі і не вся,

Що вогонь – смертоносний.

Що нечутно вбиває і корінь,

І землю, і цвіт.

Що не вийти дитинству на

Теплі ожинові роси,

Не знайти на світанку

 Над Прип’ятью вчора залишений сад.

2-й учень.  Аварія на ЧАЕС – смертоносне полумя зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших з перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.

Майже одразу до місця вибуху прибули пожежні.

3-й учень.  Першим прибув загін  ВПЧ-2 по охороні АЕС під командуванням лейтенанта Володимира Правика . За загоном  Правика прибув загін його побратима лейтенанта Виктора Кибенка. Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радиацію не за наказом командира, а за наказом совесті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.

4-й учень. Вогонь все лютував , не вшухав. Начальник караулу лейтенант

 В. Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної часті Л.Телятников. “ Ніколи в житті, - скаже він потім, не було в мене дороги важчої, ніж ця - завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна плотина покриття над машинним заломі допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався в шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.

1-й учень. В.Тищура, М. Ващук,  В.Правик,  В.Кибенок обслуговували найнебезпечну  ділянку.

Відвага… Для пожежного – це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так, тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони  виконували свою звичайну роботу.

2-й учень. О, ні! Це був смертельний грець, з якого хлопці вийшли переможцями! 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу.

3-й учень. Шість чоловік загинули майже одразу. Так вони жили, працювали і увійшли в безсмертя.

4-й учень.

Ті, що згоріли в огні

В перші  хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як паші батьки на війні.

Не залишили пости.

Мужньо стояли на герці.

Пам’ ятник їм вознести

Треба у кожному серці!

1-й учень. Вдивіться в ці обличчя.

 (на сцену виходять діти зі свічками та  портретами пожежних, вони по черзі називають їх імена)

 Правик Володимир Павлович – начальник караулу 2-ї воєнізованої пожежної частини по охороні ЧАЕС. Брав участь у гасінні пожежі в перші години після аварії. Отримав високу дозу опромінення , був відправлений на лікування в Москву, де й помер. Йому було 23 роки.

 Кібенок Віктор Миколайович – начальник караулу 6-й самостійної воєнізованой пожежної частини. Прибув на місце аварії через 12 хвилин після вибуху. Особистим прикладом , мужніми діями надихав підлеглих на виконання бойових завдань. Помер 14 травня 1986 року від променевої хвороби в лікарні.

 Ігнатенко Василь Іванович –командир відділення 6-й  самостійної воєнізованой пожежної частини по охороні міста Припяті. Прибувши на місце аварії в 1 годину 35 хвилин, правильно оцінив обстановку і організував особовий склад для виконання бойових завдань. Помер  в лікарні.

Ващук Микола Васильович – командир відділення пожежної частини. Встановивши автодрабину між 3-м і 4-м енергоблоками, особовий склад його відділення проклав робочу рукавну лінію на покриття машинного залу. Помер від променевої хвороби.

Тішура Володимир Іванович – старший пожежник відділення боровся з вогнемцілеспрямовано, сміливо в унісон зі своїми бойовими колегами. І тількі після прибуття додаткових сил пожежної охорони був виведений з розрахунку. Помер від променевої хвороби.

 Титенок Микола Іванович – пожежник. Незважаючи на безпеку радіоактивного зараження, важкі умови, діяв сміливо й самовіддано, виявляючи при ціому професійну майстерність і відвагу. Внаслідок тривалого впливу високого рівня радіаціі був госпиталізований. Помер  в лікарні.

( діти с портретами читають вірш).

Лейтенанти – хлопці непохітні,

Молоде, вогненне покоління,

Ви, як пам'ять, у тревожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

Сівачі, поліщуки від роду,

Ви з вогнем назавжди подружили

В сонцеткану  днину і в негоду

Той вогонь перепинить зуміли.

Лейтенанти – мужність і звитяга,

Від землі ви набирали сили…

Ще далеко десь до саркофага,

Та вогонь життям ви зупинили.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали.

Не до подвигів і не до звершень,-

Ви ж собою людство заступали!

Тільки жити - в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу…

А лишилась вірності присяга –

Батьківщині! Матері! Народу!

2-й учень.   Вічна пам'ять їм! Низький уклін від усього людства!

 Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь – знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року.

3-й учень. Давайте згадаємо червону заграву над уламками 4-го блоку Чорнобильської АЕС, невидимий стовп смертоносної радіації, онімілі без людей села, отруєні поля, ріки, ліси, чорні обличчя пожежників і ліквідаторів, обпечені “мирним” атомом. У божевільному вирі життя давайте схилимо голови, помовчимо декілька секунд  і згадаємо 26 квітня 1986 рік! Згадаємо і спробуємо далі не забувати про цей день! Тому, що коли вмирає пам'ять про минуле, це минуле може повторитися.

4-й учень. Вшануємо пам'ять загиблих і померлих внаслідок аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання.

 ( звучить метроном….. хвилина мовчання).

( після закінчення хвилини мовчання діти с портретами уходять із сцени).

27 квітня для участі в ліквідації аварії було залучено 1185 працівників міліції, 99 пожежників, 850 військовослужбовців  внутрішніх військ.

1-й учень. Наслідки вибуху Чорнобильський атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався викид величезної кількості радіоактивних речовин з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані. Увесь цей радіоактивний дощь розлетівся на територіях України, Белорусії та Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50% території України.

2-й учень. А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким ми дихаємо, стало ворогом.

Чимало років минуло з дня трагедії на Чорнобильської АЕС. А біль не вшухає, тривога тне покидає людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису.  Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі ії наслідки, ще довго чутимемо ії дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, своїм життям.

Доземно схиляємось в подяці перед ліквідаторами цієй страшної аварії!

Перед живими!

Перед пам’ятю до часу померлих від радіаційного смерчу!

(звучить пісня “Молитва” у виконанні О.Білозір.)