Виховний захід на тему : "Леся Українка геніальна українська поетеса .«Ні! Я жива, я буду вічно жити!».

 

 

Виховний захід у початковій школі

 

Леся  Українка геніальна українська поетеса.

«Ні! Я жива, я буду вічно жити!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

( На сцені: портрет Лесі Українки, прикрашений вишиваним рушником, квітами, горить свічка).

Ведуча І

25  лютого минуло  150 років від дня народження Лесі Українки. Людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, чиє ім'я овіяне особливою всенародною любов'ю.

Ведуча ІІ

Є люди,як свічки,-

Згорають,відходять у небуття.

Є люди, як зірки,-

Горять, і світять все життя.

 Зіркою такої величини є геніальна українська поетеса Леся Українка.

Ведуча ІII

Хай палає свічка. Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Ведуча I

Чи себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

 

Ведуча ІI

За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., народилася Лариса Петрівна Косач..

 

Документальний фільм – презентація про Лесю Українку

(Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=4BEqlunkBqw )

Ведуча ІІI

У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги – «Кобзар» Т.Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія».

Ведуча I

 Найперший Лесин вірш, народжений з туги і печалі за любою тітонькою. Лесі виповнилось тоді  9 років.

Учень :

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

 

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

 

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Учень :

ВЕЧІРНЯ ГОДИНА

Уже скотилось із неба сонце,

Заглянув місяць в моє віконце,

Вже засвітились у небі зорі,

Усе заснуло, заснуло й горе.

Вийду в садочок, та погуляю

При місяченьку, та й заспіваю.

Як же тут гарно, як же тут тихо!

В таку годину забудеш й лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут на нашій рідній Волині?

Ніч обгорнула біленькі хати.

Вітрець весняний тихенько дише,

Немов діток тих до сну колише.

Учень :

Хто вам сказав що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

Жалі та голосіння, –

То ж була буря весняна,

А не сльота осіння.

А восени…

Яка журба,

Чи хто цвіте, чи в’яне,

Тоді й плакучая верба

Злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

Покриє барви й квіти –

На гробі їх вона сама

Розсипле самосвіти.

Учень :

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

"Що, болить?» — мене питали,

Але я не признавалась —

Я була малою горда,—

Щоб не плакать, я сміялась,

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма,—

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

Учень :

До тебе, Україно, наша бездольна мати,

Струна моя перша озветься,

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

 

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана.

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана.

 

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полі.

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

 

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя Україно кохана,

Моя безталанная мати!

Учень : Неволя українського народу – невигойна рана в серці поетеси.

 

Горить моє серце, його запалила

Гаряча іскра палкого жалю.

Чому ж я не плачу?

Рясними сльозами

Чому я страшного вогню не заллю?

 

Душа моя плаче, душа моя рветься

Та сльози не ринуть потоком буйним,

Мені до очей не надходять ті сльози

Бо сушить їх туча вогнем запальним.

 

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

Учень :(1 клас)

«Вишеньки – черешеньки»

Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.

Дівчаточко й хлоп'яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть:

Раді б вишню з'їсти,
Та високо лізти,
Ой раді б зірвати,
Та годі дістати!

«Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»

«Ой того ми так високо
Виросли на гіллі, –
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»

Учень:

«На зеленому горбочку»( 2 клас)

На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

Учень:

« Пісенька весняної води»

З гір на долину
біжу, стрибаю, рину!
Місточки збиваю,
всі гребельки зриваю,
всі гатки, всі запруди,
що загатили люди,—
бо весняна вода,
як воля молода!

 Учень :

«Мамо, іде вже зима» ( 3 клас)

«Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема…

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?» –

В неньки спитала дитина.

 

«Ні, не кожна, – одказує мати, –

Онде, бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати, –

Ще зосталась пташина маленька».

 

«Чом же вона не втіка?

Нащо морозу чека?»

 

«Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна».

 

«Мамо, ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі, –

Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач – розспівалися як !»

 

«Не байдуже тій пташці, мій синку,

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживку шукати».

 

«Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна!»

 

«Спів пташині потіха одна, –

Хоч голодна, співа веселенько,

Розважає пташине серденько,

Жде, що знову прилине весна».

 «Конвалія»(4 клас )

Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Конвалія біла,—
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.
То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов'яла, схилилась.
Промовила конвалія:
«Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!»
Ведучий I :

Життя Лесі Українки – це подвиг митця, один з тих подвигів, які підносять людину в очах сучасників, роблять її палаючою зіркою в очах нащадків.

Ведуча II :

Безсмертна у віках, в душі народу

Ти довго-довго, Лесю, будеш жити.

І присягаємося нині щиросердно

Твоїм ідеям вірно послужити