Виховний захід на тему : « Пам'ятай Чорнобиль » сценарій .

Чи знаєш ти, світе,

Як тяжко ридає полин.

Як гірко, як тужно

Моєму народу болить.

Сцена закрита. Виходять двоє ведучих.

Перший ведучий. Доброго дня, шановні друзі. Ми з вами зібралися сьогодні в цій залі, щоб відмітити сумний ювілей.

Другий ведучий. І щоб вшанувати тих, хто віддав своє життя, захищаючи нас від страшного атомного лиха, яких ми сьогодні згадуємо, як героїв.

слайд1 Лунає дзвін спочатку ледь чутно, а потім все сильніше і сильніше і несподівано замовкає.

Перший ведучий. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа. Тридцять років пройшло з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЄС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І тридцять років цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.

слайд2 Другий ведучий. Горем і болем увійшов тридцять років тому в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на „до” і „після”. Безлюдні вулиці Прип’яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносять до подій тридцятирічної давнини.

Сцена відкривається. На сцену вибігають кілька дівчат і хлопців. Вони сміються, жартують. Зупинилися біля лавочки, дехто сідає.

 Перша дівчинка. Уже й весна, скоро Перше Травня. А там через місяць і випускні екзамени.

Друга дівчинка. Я на травневі свята поїду в Київ на парад.

Перший хлопчик. Так тебе туди і пустять: на парад!

Друга дівчинка. Ну не на парад, а на демонстрацію, яка різниця. Головне, що я буду на святі, пройдуся у святковій колоні по Хрещатику.

Другий хлопчик. Пощастило тобі, що в тебе в Києві тітка, а ми будемо вдома святкувати, правда, дівчатка?

Третя дівчинка. Яка чудова ніч. Подивіться, небо чисте-чисте.

Перша дівчинка. А знаєте, як про таку ніч сказала Ліна Костенко?

Третя дівчинка. Ні, а ти знаєш?

Перша дівчинка. Так, ось послухайте:

Буває час, що сліпну від краси,

Спинюсь не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе, як є – дороги, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

Третя дівчинка. Прекрасні рядки, ніби про наше село.

Перший хлопчик. Так, у нас тут гарно, і робота буде поряд. Я після школи піду до татка на атомну працювати.

Перша дівчинка. Еге ж, так зразу тебе там і візьмуть, коли ти професії не маєш.

Другий хлопчик. Візьмуть. Мені дядько Степан казав, що молодих беруть і посилають учитися на любу професію. Ти вивчишся і повертаєшся на атомну уже з дипломом, а у нього ж і батько там працює, так що буде сімейна династія.

Друга дівчинка. Клас! (Чути голос Галі, час уже іти додому.) Мамо, я вже йду! (Чується вибух, задзвонили дзвони.)

Третя дівчинка. Ой, що це? Наче грім.

Перший хлопчик. Який грім? Подивися, яке небо чисте! „Хоч спинись і з Богом говори ”.

Другий хлопчик. Подивіться, що там, над Чорнобилем?

Перший хлопчик. Як красиво... Та це ж полум’я пожежі (усі дивляться в одному напрямку).

Перша дівчинка. А що, як то атомна зірвалась?

Хлопчик. Та ти що? Наша атомна безпечна. Нам на уроках цивільної оборони що говорили? Ану, пригадайте! Небезпечні тільки атомні бомби, а атомні станції цілком безпечні, бо це ж мирний атом!

Третя дівчинка. Навіть вірш про це є:

Народе мій, поки що небо

Лягає на ніч у Дніпро,

Я на сторожі біля тебе

Поставлю атом і добро.

Друга дівчинка. Справді, пам’ятаєте, як у школі проводилося тренування з цивільної оборони?

Перший хлопчик. Ну? Нам казали, що якщо виникне якась небезпека, то обов’язково буде об’явлено по радіо, чи сирени включать, щоб попередити людей.

Другий хлопчик. Вірно! Зараз ніякого попередження немає, значить нічого страшного не сталося.

Друга дівчинка. Ну й горить! Треба буде завтра піти подивитися, що це там так палає.

 

Усі виходять. Звуки дзвону, який поволі стихає. На сцену виходить учень і читає вірш.

Чи буде квітень як завжди,

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його „Чорнобиль ”?

Чи може викресли його

З календарів своїх, допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще невідкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж,

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

слайд3Перший ведучий. Чорнобиль – це назва невеличкого районного центру, що знаходиться за 130 кілометрів від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції.

слайд4Другий ведучий. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.

слайд5,6Перший ведучий. Для України, для всіх, хто побічно причетний до трагедії Чорнобиля і її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

Другий ведучий. Цим частинам часу в народі вже давно дано назву – два кольори часу. І тому недаремно, пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів у долі України та її народу.

Виконується пісня „Два кольори”.

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними
Червоними і чорними нитками.

Приспів:

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливії сумні мої,
Щасливі і сумні мої дороги.

Приспів.

Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя,
І вишите моє життя на ньому.

Приспів.

 

слайд7

Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип’ятською водою.

Мій Чорнобиль, зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди

Наче кров, на твоїм обличчі.

Перший ведучий. Берег Прип’яті. Мирна, весняна українська ніч. Зараз усім здається, що вона була найтихішою, найтеплішою і такою звичайною і лагідною.

Другий ведучий. 26 квітня 1986 року почався відлік чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом незвіданої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

слайд8Перший ведучий. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильскої АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я.

слайд9

Чути дзвін, який потім стихає.

Яка біда, підступна і падлюча,

І скільки крутизни хова нутро.

Повзе вона, звиваючись гадючо

До прихистку, який звело добро.

Щоб зненацька боляче вжалити,

Лишаючи то рану, то синця,

Метається, мов звір, несамовито.

Цей атом, незбагненний до кінця.

А думалось: впокорений, слухняний.

Гадалося, служитиме як слід.

Та вибухнув пекельно день весняний

Так, що здригнувсь тривожно всенький світ.

Зів’яв пейзаж, зробивсь таким пасивним,

Вгорнулось місто в незвичайний дим.

І мирний атом, ставши агресивним,

Націлився на села і сади.

 

слайд10Другий ведучий. Біда, що сталася, відгукнулася болем у серцях мільйонів людей, схвилювала міжнародну громадськість. Наша країна вперше зустрілася з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І пливе над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хотині,

Де слід лишила свій війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина .

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

Перший ведучий. У ці дні ми привертаємо увагу до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дію радіації – наших  співвітчизників і жителів інших держав. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров'я та життя.

слайд 11

Зойкнула земля чаїним криком:

– Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

– Йди, синочку. Хто ж коли не ти.

Спалахнуло небо, впало крижнем:

– Боже, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

– Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зоряні поля...

Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.

Дух і Воля. Небо і Земля.

 

• Другий ведучий. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха...

 

слайд12Перший ведучий. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Шашенюк, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники. Він ще встиг простогнати: „...Там.. Валера...” і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. А Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою і пам’яттю... Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

По сипкому піску

Йшли невідомі ноги.

І вервечку чітку і легку

Своїх босих слідів

Пропечатали перед нами...

Бігли босі сліди.

А пісок тільки спалено вився,

Шепотів, шурхотів

В стежку шлейфом світився.

А ми – німо дивилися –

От проява неповна яка!

До Валерія Ходемчука?

слайд13Другий ведучий. Їх було 28 – пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Сьогодні їх називають „шеренгою № 1”. Ніхто із цієї шеренги не здригнуся, не відступив перед лицем неймовірної катастрофи.

 

слайд14

Коли зловісна блискавиця

Сторуко в серце уп’ялась,

І обпалила ваші лиця

І в танку диком зайшлась;

Коли вже хмари спопеліли

У знавіснілому вогні, –

Ви ж смерть приборкати зуміли

На тім, останнім рубежі.

Не віддали їй на поталу

Світанків наших ніжний щем.

Ви, як один, супроти стали,

Пекельним всипані дощем.

У тій жорстокій веремії

Ви до кінця тримали бій...

І пронесли свої надії,

Пройшовши шлях останній свій.

слайд15Перший ведучий. Першим ступив назустріч атомній біді начальник пожежного караулу лейтенант Володимир Правик. Ступив за бар’єр, за межу можливого. Ступив туди, звідки звичайна людська доля бере новий початок – у безсмертя. І стояв. Доки вистачило сили. Разом із ним у вогонь ступили його пожежники, його підлеглі.

слайд16

1. Ті, що згоріли в огні

В перші хвилин двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

 

слайд17Другий ведучий. Ось на допомогу Правику рвонувся Віктор Кібенок, який прибув на допомогу з Прип’яті. Леонід Телятников, начальник пожежної частини, побачив, як вони завжди з’являлися саме там, де комусь ставало нестерпно важко, де потрібна була їхня допомога.

Лейтенантами – мужність і звитяга,

Від землі ви набирали сили...

Ще далеко десь від саркофага,

Та вогонь життям ви зупинили.

Першим важко. Ви були найперші.

Із вогню та в полум’я шагнули.

Не до подвигів, і не до звершень, –

В ж собою людство заступали.

***

Не мислячи про пишні фоліанти,

Впліта Вітчизна квіти у вінок.

Вам, хлопчики, герої-лейтенанти,

Володя Правик Вітя Кібенок.

слайд18Перший ведучий. Станцію врятували. Усі 28 пожежників заступили її собою. Усі сміливо і до кінця виконали свій службовий обов’язок. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

слайд19Другий ведучий. Шість чоловік загинули на початку, прийнявши смертельну дозу радіації, решта – трохи пізніше згасли у московській клініці. Вони грудьми життям своїм заступили мільйони людей. Болем відгукнулася ця трагедія у серцях мільйонів людей.

Шумлять жита, як і раніше,

Пливуть у небі літаки.

За вас історія допише

Суворі подвигу рядки.

слайд20Ролик " Героям-ліквідаторам присвячується..

слайд21

слайд22Перший ведучий. А що є українська влада? А яка ж реакція Москви? Перші керівники брехали людям, що нічого страшного не сталося. Так, сталася невеличка аварія в Чорнобилі, але від цього людям нічого не загрожує. „Заспокойтеся, люди, усе в порядку, усе добре, нічого страшного не сталося. А крикуни, які створюють паніку, будуть покарані, Мешканців Прип’яті ми евакуювали на дві дні. Це тимчасово. Пожежу погасимо і люди повернуться в свої рідні будинки ”. І вивели тисячі киян та мешканців навколишніх сіл з Чорнобилем на Першотравневу демонстрацію.

слайд23

Край помер на очах

Від підступних химер.

Наче б довго не чах, –

Взяв собі і помер.

І лежить на столі

України – землі

Поруділі ліси,

Звір обліз на спині.

Породіллі усі

Не радіють з синів.

Не радіють батьки,

Перебравши кюрі...

Шестиноге лоша зводи пресу з ума

Та про наслідки – ША! То ж бо наче й нема.

Бреше людям не без допомоги „медбрат”,

Що то манна з небес, а не атомний град.

І повча, і повча, але віри вже ніц:

Край зачах на очах. Не відкриє зіниць –

Дзвін по ньому з дзвіниць.

Лунає дзвін.

Біля мертвої Прип’яті – дерево – хрест,

Поруч – братська ЧАЕС.

Ліс рудий хоронили щоночі й щоденно,

Тільки хрест уберігся, як нагадування.

Із могилою поруч і побіля АЕС,

Біля мертвої Прип’яті – дерево – хрест,

Тих, що впали у квітні, мов у герці війни,

Просить дерево – пам’ять: „Пом’яни, пом’яні...”

слайд24Оголошується хвилина мовчання.

слайд25Пісня “ Мої лелеки,Лелеки білокрилі"

 

Понад лісом і степом, В небесах крізь літа, Довгокрилі лелеки Над Поліссям летять. Рідні хати і села Бур'яном поросли, Бо Чорнобильський вітер Носить попіл землі...   Приспів: Мої лелеки, Лелеки білокрилі, На рідну землю В Чорнобиль прилетіли. Мої лелеки, Лелеки все кружляють, Щастя і долі Понад хмарами шукають.   Де ходили лелеки По стерні золотій, Промайнула бідою Тут Чорнобильська тінь, Та над скошеним полем Знов лелеки летять, Нам на крилах приносять Новий потяг життя!   Приспів.   Понад лісом і степом, В небесах крізь літа, Довгокрилі лелеки Над Поліссям летять. Прилітають з далека На стерню моїх днів, Чорно-білі лелеки Гріють серце мені.

Другий ведучий. Що це? Якої більшої кари і за що треба було наслати, Господи, на нашу Україну?

На всій планеті до сьогодні ти одна,

На сотні літ приречена, пригнічена.

Тут совість кожного тобою опромінена,

Тобою біографія омріяна.

Ти, ніби свіже унаочнення біди.

Чи ж коли-небудь цвістимуть сади?

Терпіть і ждать. Така тепер твоя судьба.

Терпи і жди. Триває наша боротьба.

Другий ведучий. Чорнобильська трагедія, як у дзеркалі, відбила наші стереотипи: стандартність мислення, прагнення до показухи, злочинне нехтування дисципліною, обдурювання народу.

Перший ведучий. Чорнобиль пред’явив нам суворий рахунок. Чи стане квітнева трагедія 1986 року для нас уроком біди, яку ми, самі того не підозрюючи, виношували в собі? Адже Чорнобиль починався задовго до аварії. Спочатку завершився духовний Чорнобиль. Чорнобиль наших душ.

 

То ж коли над Чорнобилем ніч розірвало,

Біля горла відчули ми ядерний ніж,

Не дивуймося, що в нас ця трагедія сталась,

Дивно інше – що тільки тепер, не раніш.

Другий ведучий.

Чи знаєш ти, світе , як сиво ридає полин?

Як тяжко, як тужно моєму народу болить?

слайд26Перша ведуча. Це дуже боляче знати, що не можна жити на забрудненій території, або навіть за колючим дротом зони відселення, вирощувати картоплю, тримати домашню худобу і... повільно вмирати. Послухаємо спогади тернопільської художниці Світлани Шинкаренко , яка була евакуйована із Прип’яті  у 1986 році.

– 26 квітня 1986 року, коли сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції, ми нічого не знали, – згадує пані Світлана. – Ввечері бачили з вікна, як горіло, але не розуміли, що саме сталося. Зранку дивимося – миють  дороги, піна на асфальті. Думали, готують місто до 1 травня. І школа працювала. Дітей, як завжди, вивели на зарядку, хоча по вулицях вже лежали куски радіоактивного графіту. Тільки після обіду сказали позачиняти вікна. А ввечері стали розносити таблетки йоду, хоча вони вже нікому не були потрібні. Вночі до лікарні почали привозити опромінених людей.Наступного дня по радіо оголосили про евакуацію. Сказали взяти з собою документи, продукти харчування, одяг для дітей, вийти на вулицю і – чекати.

– Синові тоді було 12 років, а доньці – лише 4, – розповідає художниця. – Ми простояли ще кілька годин, поки приїхав автобус. На футбольне поле біля нашого дому сідали вертольоти, які гасили полум’я, кидали мішки з піском на реактор. А дітям же було цікаво – вони вперше побачили справжні літаки… Ніхто не попередив, як небезпечно дихати пилом, який піднімався навколо.

Людям повідомили, що вони їдуть на три дні. А виявилося – на все життя.

слайд 27(кадри з фільму 'Аврора')

Уривок "РЯДКИ НЕПИСАНОГО ЩОДЕННИКА"

Другий ведучий. А скільки евакуйованих людей не змогли жити без батьківської хати і самоселами повернулися додому. Та радість життя до них не повернулася, бо дуже боляче – жити у батьківській хаті за колючим дротом і бачити, як спустошується і поступово вмирає твоя найрідніша батьківщина.

слайд28

А в тім селі – ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розпуку,

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи,

І дітям в ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть – незрима і повільна.

Зело і квіти стронцій роз’їдає.

І час пересипається пісками,

На полі, що шуміло колосками.

***

Триста літ поволеньки промине –

Стронцій розпадається і помре.

На новому полі неодмінно

Час його, мов попіл, приоре.

Час очистить Прип’ять незглибиму,

Оживуть і луки і сади.

Та чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї чорної біди.

Вічно буде пам’яттю судити

Тих, що розп’яли його в огні

І з ребра, що стронцієм пробите,

Кров його тектиме по мені.

Перший ведучий.

слайд 29

Нам люте горе миром перебути,

Нам поховати зло в бетон і бронь.

І – не забути! – доки світ і люди,

Синів землі, що відвели вогонь.

За днями дні – минув повільно рік.

За днями дні – вже котрого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться повік.

 

Другий ведучий.

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження, набат, –

Його уроків людство не забуде.

Коли на сонце ляже тінь,

Коли колючий шлях ляга під ноги,

Ми піснею осв’ятим далечінь

І піснею відгонимо тривоги.

слайд30        Звучить пісня „Чорнобривці”.

Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю,
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію cвою .
Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої моя мамо,
Твою ласку я чую рідненька.
Мамо, рідна ненько моя.
 

Я розлуки і зустрічі знаю,
Бачив я у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні

Приспів.
Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі,
Розцвітають і квіти, і доля
На моїй українській землі.
Приспів.

Перший ведучий.

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!

Другий ведучий.

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Третій ведучий.

Моя Україно, калино розквітла,

Ти в серці ясною зорею живеш.

Четвертий ведучий.

Ти щастя моє, моє зоряне світло,

Ти в нашому серці, як сонце цвітеш.

П’ятий ведучий.

Ми волі твоєї ровесники юні,

Ростемо з тобою, для тебе живем.

Шостий ведучий.

Цвіти, наша ненько, як цвіт на калині,

А ми твою пісню у світ понесем.

слайд31Звучить фонозапис пісні „Боже, Україну збережи”.

слайд32

Минуло 30 років, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої, землі. Цей день не минув безслідно, він розплодив по світу багато трагедій; він буде завжди об'єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

слайд33Місто, назва якого відома цілому світові, нині продовжує жити – у колишньому райцентрі Чорнобиль Київської області сьогодні мешкає близько півтисячі людей.

слайд34Наше покоління розуміє, що не земна куля належить нам, а ми належимо їй. І нам треба передати майбутнім поколінням чисту планету. Тому зусилля всіх держав повинні бути зосереджені на знищенні ядерної зброї, на тому, щоб звести до мінімуму ризик від використання ядерної енергетики.