Виховний захід на тему: «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Методична розробка

виховного заходу

     на тему:

«Права, свободи і обовязки людини та громадянина »

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ………………………………………………………………………....3

ВСТУП………………………………………………………………………………5

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ОСВІТА ТА ВИХОВАННЯ……………………………7

РОЗДІЛ 2. ВИХОВНИЙ ЗАХІД НА ТЕМУ: «ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВЯЗКИ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА»…………….………………….9

ВИСНОВОК……………………………………………………………………….37

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………..38

ДОДАТКИ …………………………………………………………………………39

АНОТАЦІЯ  

Одним з аспектів усебічного розвитку особистості є висока правова культура, формування якої забезпечується правовим вихованням.

Правовове виховання молоді передбачає свідоме ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України. Важливе значення мають глибока повага до законів і правил людського співіснування, готовність дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, активна участь в управлінні державними справами, рішуча боротьба з порушниками законів.

Питання прав і свобод людини займає найважливіше місце у правовому вихованні Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави й суспільства в цілому.

Кожна людина має громадянські (особисті) й політичні права, свободи, а також економічні, соціальні, екологічні та культурні права. Вони є загальні та рівні для всіх. Перелік основних прав людини закріплено в Загальній декларації прав людини, прийнятій ООН 10 грудня 1948 р. Саме тому в цей день по всьому світу відзначають День прав людини.

У 2018 році Загальній декларації прав людини виповнилося 70 років. Документ був ухвалений після Другої світової війни завдяки роботі правозахисників. А сьогодні зміст і припустимі обмеження прав і свобод, які містяться в декларації, перетворилися на загальновизнані норми в конституціях більше ніж 120 країн світу.

Наразі тема прав людини є дуже актуальною, адже щодня у різних куточках України права громадян навмисно чи мимоволі порушуються. Знання про права, вміння їх відстоювати і захищати є пріоритетними у сучасному суспільстві і зумовлює необхідність правового виховання і просвітництва молодого покоління у цій галузі. Важлива роль у цьому вiдводиться педагогам, батькам та правознавцям.

Методична розробка має на меті пояснити, що таке права людини, наскільки вони важливі для життя людини;; ознайомити студентів з основними правами та способами захисту прав, роз’яснити обов’язки студентів та відповідальність перед законом; розвивати вміння працювати з правовим поняттями; розвивати вміння практично застосовувати набуті знання; виховувати правосвідомість  та правову культуру  студентів.

ВСТУП

В умовах формування України як суверенної, незалежної правової держави, яка прагне стати повноправним членом Європейської спільноти, особливо важливого значення набувають правова освіта та виховання, які формують свідомість людей і правову культуру, з рівнем якої безпосередньо пов’язана ефективність докорінних перетворень у нашій країні.

На даному етапі розбудови правової держави суспільство потребує активної особистості, здатної до реалізації особистих прав та інтересів, також інтересів суспільства, громадянської освіченості, компетентності, поваги до прав людини, уміння знаходити компроміси. Разом з тим, життя у відкритому Європейському суспільстві вимагає від сучасної молоді досконалих знань прав та обов'язків, усвідомлення своєї ролі і впевненості в тому, що вона може позитивно впливати на зміни в соціумі.

Підготовка молоді до активного громадського життя є одним із завдань сучасної освіти. Із усієї сукупності знань, що їх студент набуває під час навчання, у щоденному житті йому чи не найбільше потрібні правові. Адже, обізнаність у системі законоустрою та правопорядку, допоможе розумно скористатись своїми правами, правильно визначити свої обов’язки, застереже від хибних вчинків і злочинних діянь.

Виховання правової культури підростаючого покоління має здійснюватися в органічному зв’язку з реальними подіями. В основу правового виховання студентів мають бути покладені педагогічний досвід українського народу, його історико-культурні традиції, духовність, мораль, ідеологія, сім’я.

Створюючи умови для набуття необхідних правових та соціальних компетентностей, дуже важливо організувати навчально-виховний процес таким чином, щоб серед учасників панували демократичні відносини, повага до прав і свобод, толерантне ставлення, відчуття гордості за соціальні та економічні досягнення людства та власну участь у суспільному житті, активну життєву позицію, повагу до загальнолюдських цінностей.

Сучасному вихованню має бути повною мірою властива випереджувальна роль у демократичному процесі державотворення. Воно має стати засобом відродження національної культури, зупинення соціальної деградації, стимулом пробудження високих моральних якостей – совісті, патріотизму, людяності, почуття громадянської і власної гідності, творчої ініціативи; засобом самоорганізації, особистої відповідальності дітей та молоді; запорукою громадянського миру та злагоди у суспільстві.

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ОСВІТА ТА ВИХОВАННЯ

Кожен, хто ходить по землі,

має свої обов’язки в житті

Е.М.Хемінгуей

Необхідність формування громадянського суспільства в нашій державі висунула на чільне місце всього суспільного життя проблему виховання громадянина України, здатного жити в правовій державі. Тому сьогодні багато науковців, викладачів звертаються до проблеми визначення психолого-педагогічних засад правового виховання та правової освіти молоді.

Проблемою правового виховання опікувались видатні педагоги та психологи: П.П. Блонський, Л.С. Виготський, Т.С. Шацький, В.М. Сорока – Росинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін. Сучасна педагогічна наука також приділяє значну увагу правовому вихованню молоді. Так, академік АПН України М.Д. Ярмаченко у своїй науково-методичній статті «Особливості сучасного виховного процесу з молоддю» визначає «...формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між правами людини та її громадянською відповідальністю» одним із пріоритетних напрямів реформування виховання в сучасності.

Дослідники проблем правового виховання студентської молоді вважають, що морально-правове виховання лише тоді може дати позитивний ефект, коли воно має комплексний характер і починається в сім'ї, адже, життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

Актуальність проблеми правового виховання студентів на сучасному етапі зумовлена наступними основними факторами: по-перше, однією зі сторін усебічного розвитку особистості є наявність у неї високої культури поведінки, адже не можна вважати фізично здорову людину культурною, коли вона, маючи ґрунтовні знання, добре працюючи або навчаючись, порушує норми моралі чи законів; по-друге, в Україні спостерігається тенденція до зростання і поширення злочинності серед неповнолітніх, тому здійснення правовиховної роботи зі студентами є доцільним з перших днів їх перебування у навчальному закладі.

Одним з основних напрямків реформування виховного процесу Державна національна програма «Освіта (Україна ХХІ ст.)» визначила необхідність забезпечення в кожному навчальновиховному закладі відповідних умов для розвитку фізично і психічно здорової особистості, запобігання пияцтву, наркоманії, насильству, іншим асоціальним явищам, що негативно впливають на здоров’я людей, профілактики підліткової злочинності.

Забезпечення функціонування безперервної правової освіти – це один з головних напрямків роботи навчального закладу. А для кожного студента - фундамент його свідомого життя. Як процес розвитку і розповсюдження, правова освіта і правове виховання є широким комплексом освітніх і виховних заходів.

Мета правового виховання - формування в студентів правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

РОЗДІЛ 2. ВИХОВНИЙ ЗАХІД НА ТЕМУ:

«ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВЯЗКИ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА»

Мета:

• Поглибити знання про основні права людини та громадянина;
• ознайомити студентів з правами та обов’язками;
• розглянути способи захисту своїх прав.
• виховувати правосвідомість в студентів.

Обладнання: прапор України, Конституція України, проектор, комп’ютер, записи музики, записи фільму, екран, мультимедійна презентація, відеоролики.

Епіграфи

План

І. Вступна частина

ІІ. Основна частина

1. Поняття прав та свобод людини.
2. Особисті права  як основа правового статусу людини і громадянина.
3. Способи захисту прав людини.
4. Відомі правозахисники.
5. Обов’язки людини та громадянина

ІІІ. Заключна частина

Хід виховного заходу

І. Вступна частина

1. Організаційний момент.

Привітання. Перевірка присутності студентів.

2. Вступне слово викладача. Мотивація навчально-виховної діяльності студентів.

Викладач: 10 грудня міжнародна спільнота відзначає День прав людини (Human Rights Day). Саме у цей день в 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт з прав людини.

Загальна декларація прав людини є видатним документом в історії людства. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Загальною декларацією прав людини започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру.

До створення цього універсального документу не існувало ефективного та дієвого механізму захисту основоположних і невід’ємних прав людини. Особливо гострим стало питання захисту прав людини після Другої світової війни. Увесь світ тоді об’єднався заради однієї спільної мети – створення єдиної міжнародної системи захисту прав людини.

У Преамбулі Загальної декларації прав людини Генеральна Асамблея зазначила, що «проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією».

Ще одним міжнародним актом, покликаним гарантувати захист прав людини, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Україна, будучи державою-членом Ради Європи, 17 липня 1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини.

Конвенція не лише спрямована на захист широкого спектра громадянських та політичних прав, а запровадила ефективний механізм забезпечення прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав.

Сьогодні Україна, як і весь світ, зіштовхнулася із особливою жорстокістю та неповагою до прав людини. Окупація Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, порушення прав людини цією державою на тимчасово окупованій території України АР Крим, агресія Російської Федерації на сході України, численні терористичні акти та військові конфлікти по всьому світу свідчать про неспроможність як окремих держав, так і світової спільноти забезпечити на належному рівні захист прав людини і основоположних свобод.

Тому як ніколи суспільство має згуртуватися для досягнення спільної мети – захисту прав людини та створення сприятливих та безпечних умов життя в усьому світі.

ІІ. Основна частина

1. Поняття прав та свобод людини.

Викладач:  Права людини як щит — вони захищають нас, вони як правила — пояснюють як поводитися, і вони як арбітри — ми можемо до них звертатися. Що ж розуміємо під поняттям «права людини»? Безумовно, передусім вони стосуються людських базових потреб, тобто того мінімуму, без якого людина не може існувати та розвиватися як особистість. Стосовно себе ми всі визнаємо, що в нашому житті є такі аспекти, які мають бути непорушними і в які ніхто не повинен втручатися, оскільки вони життево важливі для нашої природи і нашої людської гідності. Щоб краще зрозуміти відмінності у природі прав людини, можна умовно поділити їх на «права» та «свободи». Говорячи про «свободи», ми маємо на увазі ті сфери життя людини, у які не повинна втручатися держава. На відміну від «свобод», забезпечення «прав» потребує виконання державою конкретних дій.

Права людини – це основні права і свободи, які надаються людям просто тому, що вони є людьми. 

Права людини універсальні. 

Вони належать кожному, незалежно від їх раси, сексуальної орієнтації, громадянства, статі, національності, етнічної приналежності чи фізичних можливостей.

Права людини вроджені.

Ми всі народжуємось з правами людини. Вони належать людям уже тому, що вони люди.

Права людини невід’ємні .

Вони не можуть бути відібраними – і крапка. Жодна людина, корпорація, організація або навіть уряд не може позбавити особу його або її прав.

Права людини є життєво необхідними.

Вони мають важливе значення для свободи, справедливості і миру.

Студент 1: Пріоритетом для будь-якої держави має бути дотримання прав і свобод людини. У 1991 році Україна, ставши незалежною державою, зробила перший крок на шляху до ствердження демократичності, верховенства права.

Так, в Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Частина 3 статті 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Права будь-якої людини є універсальними (вони належать усім людям в будь-яких ситуаціях незалежно від соціального становища), вродженими (вони вже належать кожній людині лише за фактом народження) і невід'ємними (це означає неможливість позбавити індивіда цих прав чи неможливість його добровільної відмови від цих прав).

Спрощено, права людини характеризуються трьома головними рисами:

1. Кожна влада має обмеження для своєї діяльності.

2. У кожної людини є своя суверенна сфера, в яку жодна влада не може втручатися.

3. Кожна людина може виступити проти держави або іншого індивіда з метою захисту своїх прав.

Разом з тим важливо усвідомлювати, що фундаментальність прав людини разом із тим не є абсолютною. В ліберальному дискурсі такі обмеження характеризуються висловом: "Ваші права закінчуються там, де починаються права інших людей".

Права людини і громадянина в Україні можуть обмежувати тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією, і з метою:

- врятування життя людей та майна;

- запобігання злочинові чи його припинення;

- забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, економічного добробуту;

- забезпечення охорони здоров'я і моральності населення, захисту репутації або прав і свобод інших людей;

- запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

У жодному разі не можуть бути обмежені:

- право мати рівні з іншими конституційні права і свободи та право бути рівними перед законом;

- право громадянина України не бути позбавленим громадянства;

- право не бути вигнаним за межі України та право не бути виданим іншій державі;

- право на життя і право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань;

- право кожного на повагу до його гідності і право не бути підданим катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню: право не бути підданим без власної згоди медичним, науковим чи іншим дослідам;

- право на свободу та особисту недоторканність;

- право не бути заарештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом, тощо.

Будь-яке втручання державної влади у реалізацію прав людини має бути чітко юридично закріпленим, відповідати положенням Конституції та бути обґрунтованим.

Крім того, потрібно розмежовувати поняття "прав людини" і "свобод людини", які є схожими за своїм виникненням та різними за способом захисту та реалізації.

Свободи людини – це сфери діяльності людини, в які держава не повинна втручатися. Вона лише окреслює за допомогою правових норм кордони, територію, на якій людина діє за своїм вибором і на власний розсуд. Разом з тим держава має забезпечити захист цих кордонів від втручання інших осіб. Наприклад, держава не має права впливати на прихильність людини до того чи іншого віросповідання, встановлювати будь-яку релігію як обов'язкову – це особисті свободи людини. Проте держава може запровадити закони, що обмежують свободу совісті з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших осіб, задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку та безпеки.

На відміну від поняття "свободи людини", в "правах людини" фіксується конкретна сфера, напрям діяльності. При цьому держава зобов'язана забезпечити та захистити законні дії людини в зазначеній сфері. В цьому випадку вже не пропонується можливість вибору варіанту діяльності всередині цього права. Цим правом можна скористатися, реалізувати його чи ні, оскільки право не є обов'язком. Наприклад, українці мають право на участь в управлінні державою як безпосередньо, так і через голосування за своїх кандидатів до парламенту. Але далеко не всі люди йдуть на виборчі дільниці для того, щоб взяти участь у голосуванні.

Дотримання прав людини є ключовою національною ідеєю усіх демократичних країн світу. Незалежно від обраної формули національної ідеї, в її центрі має знаходитися людина, її інтереси, дотримання прав і свобод.

З метою забезпечення дотримання в державі прав і свобод людини і громадянина, потрібно, щоб на всіх рівнях влади та кожним громадянином було високо усвідомлена важливість дотримання прав і свобод людини.

За визначенням Вольтера: "Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів". Тому головна функція органів державної влади та правозахисників – це забезпечення верховенства права й справедливого судочинства. В цьому процесі надзвичайну роль грає забезпечення прямої дії Конституції України – як головного документа держави.

2. Особисті права  як основа правового статусу людини і громадянина.

Викладач: Основні права й свободи забезпечують різні сфери життя людини: особисту, політичну, соціальну, економічну, культурну. Відповідно до цього вони й структуруються по групах і найменуваннях. Варто мати на увазі, що ці права відносяться не тільки до різних сфер життєдіяльності, також вони розрізняються й у хронологічному порядку — за часом свого виникнення. Саме ця обставина тісніше всього пов'язана з появою термінологічного поняття «покоління прав людини».

Перше покоління прав людини - невідчужувані особисті і політичні права. Вважається, що права першого покоління - це основа інституту прав людини, до них відносять: право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, право на гідність особи, право на недоторканність приватного життя, свобода совісті і свобода думки, тощо. Вони інтерпретуються міжнародними документами як невідчужувані й не підлягають обмеженню. Деякі західні фахівці схильні до того, що саме ці права слід розглядати як власне "права людини".

Друге покоління прав людини - соціальні, економічні і культурні права (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу, захист материнства і дитинства та ін.) сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Вперше ці права отримали міжнародне визнання в Загальній декларації прав людини (1948р.).

Третє покоління прав людини можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства - правами людини, правами народів, правами нації, правами спільності та асоціації. Це право на мир, безпеку, незалежність (самовизначення народів), на здорове навколишнє природне середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства в цілому. Процес формування третього покоління прав людини почався після Другої світової війни.

Нові гучні відкриття у науці стали поштовхом для зародження четвертого покоління прав людини. До їх переліку належать включити право на: зміну статі, трансплантацію органів, клонування, використання віртуальної реальності, одностатеві шлюби, штучне запліднення, евтаназію, вільну від дитини сім'ю, незалежне від державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами, на доступ до Інтернету та ін. Четверте покоління прав людини - це незалежність і альтернативність особи у виборі правомірної поведінки.

Як уже зазначалося, особисті (або природні) права й свободи складають першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Саме про ці права ми сьогодні і поговоримо.

Студент 2: У правовій державі захищеність особи насамперед ви­значається конституційним закріпленням особистих (базо­вих) прав людини та забезпеченістю їх здійснення.

У системі основних прав важливе місце посідають особисті (громадянські) права, які спрямовані на забез­печення найважливіших індивідуальних життєвих потреб людини і реалізуються нею переважно самостійно.

Особисті права і свободи людини безпосередньо по­в'язані із самою сутністю людини як фізичної особи. Це дуже важливо, оскільки саме цей статус є підґрунтям усіх інших якісних рис людини. Виходячи з цього, кожну конкретну людину, хоча вона може мати багато істотних вад, необхідно розглядати як особистість, повністю чи неповністю сформовану.

До особистих прав людини належать: невід'ємне право на життя; на повагу до її гідності; на свободу та особисту недоторканність; на недоторканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої ко­респонденції; на невтручання в особисте і сімейне життя; на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; на свободу думки і слова; на свободу світогляду і віро­сповідання.

Невід'ємне право кожної людини на життя є загаль­новизнаним суб'єктивним правом, закріпленим в усіх між­народних правових актах. Закріплення цього права в Кон­ституції України (ст. 27) — це матеріалізація однієї з гу­маністичних засад нашого суспільства. Адже людина є найбільшою соціальною цінністю. Тому всебічна охорона її життя — один з основних обов'язків держави. Практично це означає, що держава повинна вживати ефективних заходів щодо боротьби зі злочинністю, максимально сприя­ти розвиткові медичної допомоги, забезпечувати послідовне поліпшення умов життя людей, особливо неповнолітніх, інвалідів,  осіб похилого віку.

У ст. 27 Конституції України зазначено, що "ніхто не може бути свавільно позбавлений життя", тобто Консти­туція не виключає можливості смертної кари за вироком суду. Однак ця міра покарання в Україні скасована.

Водночас Конституція надає кожній людині право за­хищати себе та інших людей від протиправних дій і посягань з боку будь-кого.

Право людини на повагу до її гідності (ст. 28 Конс­итуції) має універсальний характер у тому розумінні, що воно діє й до народження дитини, й після смерті людини. Забезпечення права поваги до гідності людини є обов'язком держави. Справи, що виникають з цього приводу, як правило, вирішуються у судовому порядку. Суд повинен зобов'язати порушників спростувати відомості, що принижують гідність людини, компенсувати цим вчинену моральну шкоду. Надійне гарантування правового захисту поваги до гідності як одного з нематеріальних благ є важливою ознакою справді демократичного, правового ха­рактеру держави, високої моральності суспільства. Держава повинна створювати для людини такі умови життя, які б не принижували її гідність.

Право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29) посадові особи та інші суб'єкти можуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом (затримання осо­би, яка вчинила злочин, здійснення примусового лікуван­ня за визначених законом обставин тощо). Конституція України значно демократизувала сам процес застосування заходів, що обмежують свободу людини, її особисту недоторканність. Передбачається, що лише суд своїм умотиво­ваним рішенням і тільки на підставі чинного законо­давства може дати дозвіл на арешт людини і тримання її під вартою.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 го­дин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затри­мання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з мо­менту Затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника (ч. 3, 4 ст. 29). Відповідно до ст. 59 Конституції кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доти, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний дово­дити свою невинуватість у вчиненні злочину, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного дер­жава відшкодовує матеріальні та моральні збитки, завдані безпідставним засудженням (ст. 62 Конституції).

Зазначеній гарантії відповідає закріплене в Консти­туції право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальних і мораль­них збитків, завданих незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади і місцевого самовря­дування, їх посадових і службових осіб (ст. 56 Консти­туції).

Викладач: Згідно результатів соціологічного дослідження, яке було проведено за ініціативою Уповноваженого з прав людини, найбільш важливими  цінностями для українців є свобода (80%), безпека (72%), справедливість (70%) та гідність (64%). При цьому дослідження виявило пріоритетність особистих та соціально-економічних прав.

А які права для вас є найважливішими? (Відповіді студентів)

3. Способи захисту прав людини.

Викладач:  На сьогодні тема прав людини є дуже актуальною, адже щодня у різних куточках України права громадян навмисно чи мимоволі порушуються. 

Не можна залишити поза увагою й те, що близько 58 % українців вказали, що навіть при порушенні їх прав вони ніколи не намагались ці права захистити. Якщо ж говорити про тих, хто вирішив боротись за свої права, то значна частка опитаних (більше 23 %) серед усіх наявних засобів захисту обрали пошук потрібних знайомств та звернення до родичів. На разі питання захисту прав і свобод кожної людини є дуже актуальним.

Тож, давайте ознайомимося з основними способами захисту прав людини та їх дієвістю.

Студент 3: Сьогодні є нерідкістю, коли права громадян порушуються як звичайними громадянами, так і органами державної влади та місцевого самоврядування. І дуже часто, в таких ситуаціях, людина відчуває свою беззахисність та нічого не вчиняє щодо захисту свого права чи його відновлення.

Думка про особисту беззахисність та не здатність захистити себе, насправді є хибною! Вона є результатом елементарного незнання своїх прав та можливостей! Варто пам’ятати, що сьогодні у нас є достатньо можливостей, щоб на належному рівні захистити себе! І найперше, що потрібно знати, що ст. 19 Цивільного кодексу України передбачає самозахист своїх цивільних прав, а саме:

Кожен має право на самозахист свого права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. арто пам’ятати, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Окрім того, в ст. 20 кодексу передбачено право на захист, який кожен здійснює на власний розсуд.

Отже, якщо Ваші права порушують вам потрібно діяти наступним чином:

• повідомити особі, яка порушує ваше право (вона може і не здогадуватися про це) та попросити, що вона цього не робила;
• у разі негативної відповіді, зафіксувати факт порушення права та викликати поліцію;
• у разі, якщо здійснюється грубий фізичний вплив, ви маєте право йому протидіяти тим же способом, яким здійснюється незаконна дія;
• кличте посторонніх на допомогу;
• при наявності спору між вами та іншою людиною щодо тих чи інших прав залучайте адвоката для вирішення конфліктного питання;
• у разі зловживання посадовцем чи правоохоронцем своїми службовими обов’язками чи повноваженнями, пишіть скаргу на вищестоящого начальника.
• застосовуйте будь-які інші заходи, але пам’ятаєте, що вони не повинні порушувати норм закону.

Варто пам’ятати головне, що перше і головне завдання захисту наших прав — покладається саме на нас, і наскільки ми знаємо свої права та є активні у їх захисту, настільки і ми ефективного їх захистимо!

Якщо неможливо захистити себе самостійно, куди звертатись у разі порушень?

Громадяни України мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових та службових осіб; до судів; Омбудсмена; неурядових правозахисних організацій та ЗМІ.

1. Органи державної влади, місцевого самоврядування, посадові та службові особи

До них можна звертатися письмовими зверненнями, запитами та в інших формах, а вони мають у встановлений законом термін дати ґрунтовну відповідь щодо твого питання. Є спеціальні ресурси, які можуть допомогти правильно сформулювати запит. Наприклад, «Доступ до правди».

2. Суди   (стаття 55 Конституції України)

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Важливим є те, що факт порушення прав має бути письмово зафіксований. Тобто, перед зверненням до суду особа має письмово звернутись з вимогою про відновлення своїх прав до органу, установи, організації чи особи, яка такі права порушила. Важливо не пропустити строк позовної давності (встановлений законом строк, протягом якого можна звернутися за судовим захистом), який починається з моменту, коли особа дізналась чи могла дізнатись про порушення свого права. Загальний строк позовної давності – 3 роки. Він може бути скорочений до 1 року.

Що необхідно зробити перед зверненням до суду?

 Для цього необхідно звернутися до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги чи бюро, де Вам допоможуть правильно сформулювати спірне питання, позовну вимогу, дадуть роз'яснення щодо строків позовної давності, підсудності справи, розміру судового збору, необхідних доказів. У випадках, передбачених Законом України «Про безоплатну правову допомогу», буде призначений адвокат від держави.

З моменту досягнення особою повноліття можна звертатися до суду. Якщо ж усі можливості національних судів вичерпано, то можна звернутись до міжнародних інстанцій, чию юрисдикцію визнає Україна. Однією з них є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).

За 2017 рік до цього суду українці подали понад 18 тисяч заяв, більшість з них стосувалася невиконання рішень національних суддів. Однак перш ніж подавати позов до ЄСПЛ, треба переконатись, що предметом справи є порушення хоча б одного положення Європейської конвенції з прав людини. Потім попрацювати над правильним формулюванням позову: левова частка заяв відсіюється через те, що їх складено некоректно. Якщо з оформленням усе гаразд, то починається процедура перевірки: чи справді позивач вичерпав усі національні засоби правового захисту та чи вчасно подав позов до ЄСПЛ – впродовж шести місяців після отримання останнього рішення від національної інстанції. Далі справі присвоюють номер, і починається розгляд, під час якого Суд ще намагається отримати коментарі від країни, проти якої позов. Після ретельного вивчення всіх матеріалів та позицій сторін, Суд оголошує рішення.

3. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмен)

Це інститут парламентського контролю за дотриманням прав людини і громадянина, цю посаду ще називають Омбудсменом. Він приймає і розглядає звернення громадян щодо порушень, які сталися протягом року (інколи – двох) після виявлення правопорушення. Уповноважений починає провадження за справою, роз’яснює заходи, до яких може вдатись особа, направляє її до органів, до компетенції яких належить розгляд справи, а ще контролює розгляд цього звернення.

4. Правозахисні організації

Правозахисні організації не залежать від органів влади і мають змогу виявити об’єктивні проблеми та недоліки в тому, як реалізуються та захищаються права людини в тій чи іншій сфері. В основі такої роботи лежить діалог між державою та правозахисниками.В Україні, до прикладу, діють такі правозахисні організації: Amnesty International, Українська гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, КримSOS та інші.

5. ЗМІ – інформаційні кампанії

За даними соціологічного дослідження, яке провів Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та фірма «Юкрейніан соціолоджі сервіс» у кінці 2017 року, майже третина українців вважає ЗМІ одним із найдієвішим засобів захисту своїх прав.

4. Відомі правозахисники.

Викладач: Говорячи про захист прав людини і громадянина, варто згадати відомих правозахисників сучасності, які своїм прикладом доводять, що слід боротися за свої права і за утвердження прав на території нашої держави.

Студент 4: Мовним суперменом називають львів’янина, програміста й науковця Святослава Літинського. Від 2012 року він через судові позови відстоює українську мову, якщо порушується чинне законодавство. Він був першим українцем, який отримав внутрішній паспорт без російськомовної сторінки, домігся від іноземних компаній маркування побутової та електронної техніки українською. Позивався з керівником МВС Арсеном Аваковим. Ще кілька справ, які стосуються мови, перебувають у судах.

«Крок за кроком і таки можна змінювати ситуацію», – такого правила дотримується львів’янин Святослав Літинський, докладаючи при цьому зусиль, витрачаючи час на написання позовів і ходіння роками в суди. Але знайшлись однодумці. У 2004 році під час Помаранчевої революції був заклик не купувати російські товари, і, власне, тоді чоловік замислився над проблемою.

 Відвідуючи магазин, він брав товари і бачив, що написано російською дуже багато. Як знати, де він вироблений? В Україні чи Росії? Потрібно було знати штрих-коди, перевіряти, звіряти. Він собі постановив не купувати товари без українського маркування під час Помаранчевої революції. А у 2012 році побачив, який шалений тиск чиниться на українську мову, а ще ухвалений «закон Ківалова-Колесніченка», і тоді зрозумів, що потрібні реальні кроки – робити зворотній тиск, бо інакше  затиснуть. А як є бажання, то привід знаходиться. Такий привід у нього був. Він купив пральну машинку у 2012 році. Маркування було іноземною мовою, хоч закон вимагав українською. З того почалось: півтора року судів з компанією Samsung Electronics Ukraine і Samsung Ukraine, це дві різні компанії.

Врешті суд визнав, що відсутність маркування товару українською мовою не відповідає українському законодавству. І компанія не просто зробила напис українською, але ще й на товарах поставила рекламу «Я розмовляю українською». Жодної матеріальної компенсації Святослав Літинський не вимагав, просив за моральну компенсацію 1 гривню.

Для нього важливо захищати мову своєї держави, незважаючи на те, що витрачає свій власний час. А тим більше, що не вельми і має вільний час, бо викладає в університеті і має власну компанію ІТ.

Близько 15 судових позовів, які стосувались мови, Святослав Літинський подав за ці роки, більшість були задоволені, але ще на сьогодні тривають апеляційні й касаційні розгляди справ у судах. Позивався щодо неправомірних дій інтернет-магазину взуття, який відмовився надати інформацію про товар українською мовою і перекласти її на сайті. Укладено мирову угоду, а сайт українізували.

Українські банки, з якими позивався львів’янин, платіжки вже видають українською мовою. Для Святослава Літинського важливо не лише рішення суду, а те, що кожна справа набуває публічного розголосу і змушує людей замислитись над проблемою, що привертає увагу до стану української мови, водночас, ситуація, хоч і дуже повільно, але змінюється. Захист української мови для суспільства на сьогодні, каже Святослав Літинський, має бути пріоритетним.

 Коли через суд Святослав Літинський домігся, щоб йому видали україномовний паспорт або паспорт заповнений виключно українською мовою, без російськомовної сторінки, ще близько 7 осіб наслідували його вчинок.

Найбільшого розголосу набула справа щодо використання МВС російської мови. Міністерство відмовило Святославу Літинському надати переклад українською мовою виступів Арсена Авакова. Після позитивного судового рішення на офіційному YouTube каналі МВС усі промови міністра супроводжуються перекладом українською мовою. Святослав Літинський хотів привернути увагу суспільства до того, що державні службовці зобов’язані дотримуватись Конституції і мають розмовляти українською.

Попри те, що доводиться постійно мати справу із судом, не завжди задоволені позови, але результат уже є.

Якою мовою послуговуватись у приватному житті – це питання індивідуальне для кожної людини, але порушувати закон щодо мови не має права ніхто. Мова, наголошує він, є одним із засобів ідентифікації народу, суспільства. За час відстоювання української мови в Україні він зрозумів, якщо нічого не робити, то нічого й не буде, що варто спробувати, аби змінювати ситуацію, і малими кроками це вдається.

Викладач: 4 жовтня 2018 року, 261 депутат проголосував за проект Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (№5670-д) у першому читанні. Закон гарантує використання української мови на всіх рівнях і у всіх сферах життя і діяльності українців.

Крім того, передбачена кримінальна відповідальність "за публічне приниження і зневагу до державної мови". Вона буде аналогічною тій, яка передбачена за публічну наругу над державним прапором, гербом, гімном. Порушникам загрожує штраф у розмірі 850 гривень, або арешт до 6 місяців, або ув’язнення на термін до 3 років.

5. Обов’язки людини та громадянина

Викладач: Права людини не є абсолютними, безмежними. Межею здійснення власних прав і свобод є права інших осіб. Ця межа схарактеризована в статті 68 Конституції України, як обов’язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його дотримання - запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовольняти свої потреби та інтереси. Однак уявлення про те, де “починаються” права інших, у різних людей часто не співпадають, адже поряд з однаковими у всіх членів суспільства інтересами, існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється. Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов’язки. В обов’язках виражаються як особисті, так і загальні інтереси.

Студент 5: Під конституційними обов’язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. Їх небагато, але кожен з них має дуже велике значення. Причому, в залежності від змісту, деякі обов’язки є обов’язками кожної людини, що проживає в Україні, інші – тільки громадянина України ( наприклад, захист Вітчизни).

Основні обов'язки громадян закріплює Конститу­ція України. Умовно їх можна кваліфікувати по гру­пах. У сфері економічного й соціального життя — це обов'язки сплачувати податки і збори, подавати де­кларації про свій майновий стан і доходи, зберігати природу і охороняти її багатства. У царині культур­ної діяльності громадяни несуть обов'язки з охорони історичних пам'яток та інших культурних цінностей, повинні відшкодовувати завдані ними збитки.

До обов'язків у сфері суспільно-політичного жит­тя належать обов'язки додержуватися Конституції та законів України; оберігати інтереси держави і сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захи­щати Батьківщину, служити у Збройних Силах України; поважати національну гідність інших громадян. У царині особистої та індивідуальної свободи серед обов'язків громадян України — необхідність поважати права та законні інтереси інших осіб.

Стаття 23 Конституцiї України, закрiплюючи право людини на вiльний розвиток своєї особистостi, наголошує, що такий розвиток забезпечується виконанням обов'язкiв усiма членами суспiльства.

Кожен громадянин повинен неухильно додержуватися Конституцiї та законiв України, поважати права i свободи iнших (ст.68 Конституцiї України), не заподiювати шкоду природi, культурнiй спадщинi, відшкодовувати збитки (ст.66), шанувати державнi символи України (ст.65), сплачувати податки, щорiчно подавати декларацiї про майновий стан та доходи (ст.67 Конституцiї України).

За Законом України "Про оборону" вiд 6 грудня 1991 р., оборона України - справа усього народу. Обов'язок громадян щодо захисту Вiтчизни закрiплений у статтi 65 Конституцiї, а також у Законах України "Про загальний вiйськовий обов'язок та вiйськову службу" від 25 березня 1992 р. та "Про альтернативну (невiйськову) службу" від 12 грудня 1991 р.

Крiм того, у статтi 51 Конституцiї України проголошений обов'язок батькiв утримувати дiтей до їх повнолiття та обов'язок повнолiтнiх дiтей пiклуватися про своїх непрацездатних батькiв.

Бiльш докладно взаємнi обов'язки батькiв та дiтей врегульованi у Кодексi про шлюб та сiм'ю.

Хотiлося б зазначити, що другий роздiл Конституцiї України "Права, свободи та обов'язки людини i громадянина" в цiлому вiдповiдає свiтовим та європейським стандартам з прав людини.

Студенти зобов'язані:

• дотримуватися моральних, етичних норм;
• виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану, відвідувати заняття;
• виконувати у встановлені терміни усі види завдань, що передбачені навчальними планами і програмами;
• дбайливо користуватись аудиторним обладнанням, меблями, комп'ютерною технікою, книжковим фондом, іншим майном,
• виконувати розпорядження адміністрації коледжу, старости навчальної групи;
• дбати про честь та авторитет коледжу, не допускати протиправних та аморальних вчинків,
• бути дисциплінованим та охайним як в навчальному закладі, так і на вулиці та в інших громадських місцях.

Серед загальнолюдських обов'язків слід зазаначити наступні:

• Поважати своє оточення. Не принижувати гідності кожної людини. Поводитись так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини.
• Дотримуватись правил моральної етики; організовувати дозвілля так, щоб воно приносило корись і не заважало іншим.
• Дотримуватись певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві. Намагатись не створювати ситуації, які призводять до порушення закону або спричиняють нещасні випадки.

Викладач:  Жити в суспільстві й бути вільним від нього неможливо: у будь-яких життєвих ситуаціях людина повинна погоджувати свої вчинки з існуючими в суспільстві нормами та цінностями, з інтересами інших людей. Діючи згідно з ними, вона діє відповідально. Суспільство постійно контролює діяльність людини, адекватно реагуючи нарізні варіанти поведінки — заохочуючи людину, караючи порушника. Тому відповідальність можна охарактеризувати як суспільні стосунки між людиною й контролюючою її поведінку інстанцією, наприклад державою, суспільством.Завдяки їй у суспільстві й забезпечуються організованість і порядок.

Для того щоб забезпечити дотримання правомірної поведінки та боротися з правопорушеннями, існує юридична відповідальність.

Юридична відповідальність — це вид соціальної відповідальності, що полягає в обов'язку відповідати за порушення норм права й застосування державою до правопорушника певних заходів примусу, передбачених законодавством.

Юридична відповідальність залежить від віку правопорушника, незнання законів не позбавляє його відповідальності.

За різні види правопорушень передбачено різні види юридичної відповідальності:

• дисциплінарна (порушення навчальної та трудової дисципліни) — не обмежена віком;
• адміністративна (дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, уживання спиртних напоїв у не-нстановлених місцях, дрібне хуліганство,  незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах.   та інші порушення громадською порядку) — настає з 16 років, коли правопорушники мають 14—16 — відповідають батьки;
• цивільна (завдання матеріальної шкоди підприємствам та організаціям) — настає з 15 років, якщо правопорушник має власні кошти; якщо коштів правопорушник не має або недосяг 15 років, за вчинення правопорушення відповідають батьки;
• кримінальна (за кримінальне правопорушення) — настає в 16 років, в особливо тяжких випадках — з 14.

  На превеликий жаль, відсоток адміністративних правопорушень і злочинів, скоєних молодими людьми, залишається загрозливо високим. Згідно соцологічних досліджень причинами скоєння проступків стають: неусвідомлення наслідків своїх вчинків - 37 %; надмірне вживання алкоголю,наркотиків - 28 %; незнання законів України -5 %; недостатнє виховання та увага з боку батьків - 15 %; вплив друзів, негативної компанії - 10 %; важке матеріальне становище - 5 %.

Заключне слово викладача: Наш виховний захід добігає кінця.  наголосити, що  в основі концепції прав людини лежать дві основні цінності: людське достоїнство і рівність. Але варто згадати і такі поняття як свобода, повага до інших, недискримінація, справедливість, відповідальність, толерантність.

Погодьтеся, що досить важливо терпимо, з розумінням, толерантно ставитися до поглядів, переконань, думок, традицій інших людей. Останнім часом стало модним говорити про толерантність.

Толерантність – це поступливість, це активна позиція, викликана визнанням прав і свобод людства.  Толерантність людей є найважливішою умовою миру і злагоди в сім’ї, колективі та суспільстві.

Попри все людські стосунки нерідко виникають проблеми: непорозуміння, суперечки, конфлікти. Щоб запобігти цьому, треба навчитися ладнати з різними людьми. Толерантність – це мистецтво жити в світі несхожих людей та ідей. Толерантність – це терпимість до думок, поведінки та поглядів інших. Хочу навести слова французького філософа – просвітителя XVIII ст. Вольтера: «Ваші ідеї мені глибоко огидні, але я віддам життя за право їх виголошувати!». Будьте толерантними, не порушуйте прав і свобод інших людей.

Де б ви не були, ким би ви не стали, ви повинні знати свої права і вміти ними користуватися, захищати в разі порушення, але в той же час поважати права і свободи інших людей, пам’ятати про свої обов’язки і відповідальність перед законом.  

Мораль і право, право і закон

Рушійні сили для життя людини,

А їх знання надасть нам вірний тон

У розвитку держави України.

Регулювати світ людських стосунків,

Впроваджувать державницький процес

Все в правознавстві міститься в рахунку,

Розумно й чесно твориться прогрес.

Щоб забезпечить молодим майбутнє,

Свідомо накопичуєм знання.

Все, що завчили, стане незабутнім,

Конкретно мусим жить, не навмання.

ВИСНОВОК

Сучасний стан розвитку суспільства, складний характер політичної та соціально-економічної ситуації в державі визначає правове виховання як пріоритетний напрям в освіті. Розвиток правової компетентності студентів є основою життєтворчості громадянина — патріота України.

Розвинути високу правову культуру в суспільстві неможливо без зусиль сучасної системи освіти, що базуються на загальнолюдських правових цінностях: виховання поваги до прав людини й основних свобод, піднесення культури прав людини, утвердження людської гідності та особистості.

Виховний захід розпочинається з організаційної частини, в процесі якої студенти налаштовуються на продуктивну активну діяльність. Куратор групи повідомляє про те, що Генеральна асамблея ООН проголосила 10 грудня днем прав людини, знаменуючи річницю ухвалення Загальної декларації прав людини у 1948 році. Загальна декларація прав людини - перший Міжнародний документ, який задекларував рівність прав і свобод всіх людей.
Демонструється відеофільм про передумови виникнення Загальної Декларації прав людини. Студенти зачитують статті Загальної Декларації прав людини, уважно розглядаючи кожну з них наочно.

           Студенти виступають з повідомленнями про основні права людини та їх забезпечення в Україні та світі. Предметом особливої уваги є питання захисту прав людини у разі їх порушення та питання обов’язків і відповідальності перед Законом. Доповідь про сучасних правозахисників та їх шлях боротьби за права викликає найбільший інтерес у молоді.

Виховний захід сприяє розширенню правових знань студентів, формуванню та вмінню застосовувати правові знання в повсякденному житті, допомоги молодим громадянам різносторонньо розвиватись, самовдосконалюватись.

 ЛІТЕРАТУРА

1. Перепелиця І.В. Абетка правового виховання.  Острог - 2017р.

2. Загальна  декларація прав людини.

3. Конвенція про права дитини.

4. Конституція України, Харків, «Веста», 2010р.

5. Національна Доктрина розвитку освіти, Київ, Шкільний світ, 2002р.

6. М.Фіцула, «Правове виховання учнів», Київ, 1997р.

7. Взаємодія школи і сім’ї у правовому вихованні учнів/ Виховання учнівської молоді в умовах розбудови незалежної України. – К., 1996.

8. Васянович Г. П. Морально-правова відповідальність педагога (Теоретико - метологічний аспект): Монографія / Г. П. Васянович // Вибрані твори : В. 5-ти т. – Т. 2. – Львів : Сполом, 2010.

 9.Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. – К. : Основа, 1997.

10. П.Васькович, «Проблеми правового виховання молоді», Право України, 2007р., №2.

11. П.Ігнатенко, Л.Крицьк, «Конституція України – громадянське виховання учнів», №1, 2007р.

12. Л.Канішевська. «Виховуємо соціально зрілу особистість (науково- методичний посібник для педагогів інтернат них закладів)», Київ 2009р.

13. Класному керівнику «Як оцінити ефективність виховної роботи» , Київ, «Шкільний світ» 2010р.

14. Виховуємо громадянина України (Сценарії виховних заходів з історії та правознавства) /Укладачі: М. Т. Залипецький, В. І. Уруський. – Тернопіль: Астон, 2002.

15.Середюк Г.М. Педагогічний пошук класного керівника. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 184 с.

17.Трикутник партнерства: педагоги - батьки – діти. – Х.: Веста: «Ранок», 2008.

     ДОДАТКИ