Виховний захід на тему "Вони ринулись першими в бій"

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                         ВИХОВНА ГОДИНА

на тему:

 

«ВОНИ ПЕРШИМИ РИНУЛИСЬ В БІЙ»

(до Дня вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС)

 

 

                                                                                                     Підготувала і провела:

бібліотекар

Никифорова Л.С.

 

 

 

 

 

Тема:  «ВОНИ ПЕРШИМИ РИНУЛИСЬ В БІЙ» (до Дня вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС)

Мета:

•    навчальна – закріпити знання студентів про чорнобильську трагедію, ознайомити з біографіями пожежників, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, впроваджувати елементи екологічного виховання;
•    розвивальна – розвивати почуття вдячності, вшанування подвигу, комунікативні здібності;
•    виховна – виховувати любов і повагу до своєї Батьківщини – України, почуття глибокої поваги до людей, які ціною власного життя та здоров’я захищали Україну від наслідків аварії на ЧАЕС, сприяти розвитку особистості, виховання згуртованого колективу групи.

 

Обладнання: проектор, ноутбук; презентація.

 

Оформлення аудиторії:  на дошці плакат з епіграфом, збоку біля дошки стіл з вазою, в якій 2 червоні гвоздики, ваза і квіти перевиті чорною стрічкою; біля вази запалена лампадка.

 

Література.

1. Ю. Щербак. Чорнобиль.– К., Дніпро, 1989.
2. Галина Ковтун «Я писатиму тобі щодня» –К., Веселка, 1989.
3. Білий І. Ти відомий сьогодні кожному: Вірш. –  Дніпро. 1989. - №5. – С.23.
4. Шовкошитний В. Хіба ж я винен…: Вірш. –Ранок. – 1989. - №6. – С.11.
5. Йовенко С. Віч-на-віч: Вірші та поема. – К.: Рад. письменник, 1989. – С.22
6. Л. Ошанін. Балада про пожежників.
7. www.postchernobyl.kiev.ua

 

Епіграф:

1. Ти відомий сьогодні кожному –
   Не ім’ям своїм, а бідою.
   Тою вулицею порожньою
   Понад прип’ятською водою…

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на твоїм обличчі.

 

2. Хіба ж я винен, що болить

Мені та рана до нестями,

І що на серці чорні плями

Лягають вибухом щомить?

І уявити не могли

(Та й хто б сказав),

що так розквітне

Ота весна – свинцевим квітнем

Серед литавр і похвали.

 

Хід уроку.

1.          Організаційний момент.

Бібліотекар. Доброго дня, шановні друзі. Ми з вами зібралися сьогодні, щоб вшанувати тих, хто першим ринувся в бій з невидимим ворогом – радіацією, тих, кого  ми сьогодні згадуємо, як героїв, тих, хто ціною свого здоров’я, а іноді і життя, заступив нас з вами, нашу Україну, не допустив ще більшого лиха.  Пам'яті Володимира Правика, Віктора Кібенка, Миколи Тищенка, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Володимира Тищури, які першими вступили у двобій з аварією на ЧАЕС, присвячується

Лунає дзвін спочатку ледь чутно, а потім все сильніше і сильніше і несподівано замовкає.

Перший ведучий. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська трагедія. Майже двадцять п’ять  років пройшло з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І чверть століття  цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає –не на добро це, не на життя.

Другий ведучий. Чорнобиль – це назва невеличкого районного центру, що знаходиться за 130 кілометрів від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, яка почала будуватися на території біля красуні річки Прип’яті. Невдовзі біля атомної виникло ціле місто енергетиків – Прип’ять,  в якому середній вік жителів у 1986 році становив 26 років. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка. Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

Перший ведучий. В 1986 на Чорнобильській атомній електростанції працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п'ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі. Це мала бути гордість Радянського Союзу, але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.

Другий ведучий. 26 квітня 1986 року. Чорний день в історії України, день, коли Чорнобиль став відомий усьому людству. Гірка, як полин, слава.

Перший ведучий. Горем і болем увійшов  в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на „до" і „після". Безлюдні вулиці Прип'яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносять до подій двадцятирічної давнини.

 На сцену вибігають кілька дівчат і хлопців. Вони сміються, жартують. Зупинилися біля лавочки, дехто сідає.

Перша дівчинка. Уже й весна, скоро Перше Травня. А там через місяць і випускні екзамени.

Друга дівчинка. Я на травневі свята поїду в Київ на парад.

Перший хлопчик. Та тебе туди і пустять: на парад!

Друга дівчинка. Ну не на парад, а на демонстрацію, яка різниця. Головне, що я буду на святі, пройдуся у святковій колоні по Хрещатику.

Другий хлопчик. Пощастило тобі, що в тебе в Києві тітка, а ми будемо вдома святкувати, правда, дівчатка?

Друга дівчинка. Яка чудова ніч. Подивіться, небо чисте-чисте.

Перша дівчинка. А знаєте, як про таку ніч сказала Ліна Костенко?

Друга дівчинка. Ні, а ти знаєш?

Перша дівчинка. Так, ось послухайте:

Буває час, що сліпну від краси,
Спинюсь не тямлю, що воно за диво,
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо.
Усе, як є - дороги, явори,
Усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори.

Перший хлопчик. Так, у нас тут гарно, і робота буде поряд. Я після школи піду до татка на атомну працювати.

Перша дівчинка. Еге ж, так зразу тебе там і візьмуть, коли ти професії не маєш.

Другий хлопчик. Візьмуть. Мені дядько Степан казав, що молодих беруть і посилають учитися на любу професію. Ти вивчишся і повертаєшся на атомну уже з дипломом, а у нього ж і батько там працює, так що буде сімейна династія.

Друга дівчинка. Клас! (Чується вибух.) Ой, що це? Наче грім.

Перший хлопчик. Який грім? Подивися, яке небо чисте! „Хоч спинись і з Богом говори".

Другий хлопчик. Подивіться, що там, над Чорнобилем?

Перший хлопчик. Як красиво... Та це ж полум'я пожежі (усі дивляться в одному напрямку).

Перша дівчинка. А що, як то атомна зірвалась?

Хлопчик. Та ти що? Наша атомна безпечна. Нам на уроках цивільної оборони що говорили? Ану, пригадайте! Небезпечні тільки атомні бомби, а атомні станції цілком безпечні, бо це ж мирний атом!

Друга дівчинка. Навіть вірш про це є:

Народе мій, поки що небо
Лягає на ніч у Дніпро,
Я на сторожі біля тебе
Поставлю атом і добро.

Перша дівчинка. Справді, пам'ятаєте, як у школі проводилося тренування з цивільної оборони?

Перший хлопчик. Ну? Нам казали, що якщо виникне якась небезпека, то обов'язково буде об'явлено по радіо, чи сирени включать, щоб попередити людей.

Другий хлопчик. Вірно! Зараз ніякого попередження немає, значить нічого страшного не сталося.

Друга дівчинка. Ну й горить! Треба буде завтра піти подивитися, що це там так палає.

Усі виходять. Звуки дзвону, який поволі стихає. На сцену виходять ведучі та учні які читають вірші

Перший ведучий. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники. Він ще встиг простогнати: „...Там.. Валера..." і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. А Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою і пам'яттю... Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

Другий ведучий. Рівно о 1 год. 28 хвилин у воєнізованій пожежній частині №2 з охорони ЧАЕС пролунав телефонний дзвінок. Він сповістив, що на 4-му енергоблоці станції сталася аварія.

• Сину, вбережи і захисти! —
  Вийшла Мати із іконним ликом:
• Йди, синочок. Хто ж, коли не ти?
  Спалахнуло небо, впало крижнем:
• Сину, вбережи і захисти! —
  Вийшла .жінка з немовлятком ніжним:
• Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?
  ...І уже ні сина, ані мужа.

Перший ведучий:  Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу 24-х річним Володимиром Правиком.

Коли біда Чорнобильська війнула,
Коли упав наладчик неживим,
Був першим тут начальник караулу,
Володя Правик з воїнством своїм.
Дивлюсь в його лице – ось-ось розправить
Одну він зморшку між густенних брів
Чудовий хлопець, Володимир Правик,
З тих, чиє серце – гордість матерів.

Другий ведучий:  Володимир Правик мав у своїх руках всі права пожежника. Всі, крім одного, – не було у юного лейтенанта права на помилку.

Перший ведучий:  Це згодом в характеристиці Володимира Правика з’являться слова: «мужня людина, герой». А тоді – він був звичайною людиною, чоловіком, за дві неділі до цього в нього народилася донька.

Другий ведучий:  Караул, командиром якого він був, не був найкращим у своїй частині. Були і порушення дисципліни, і проблеми зі здачею нормативів. Але всі розрахунки показують, що в момент аварії, після сигналу тривоги, який дав Правик, – кожний – підкреслюю – кожний боєць його караулу всі нормативи перевиконав.

Перший ведучий:  За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Кибенка. Уже була прокладена магістральна лінія, яка вела на дах. А вогонь все лютував, не вщухав. Необхідно було вияснити всю ситуацію. В розвідку пішли лейтенанти Правик і Кібенок.

Другий ведучий:  До цього вони вже діяли пліч-о-пліч. Одними училищними коридорами ходили декілька років тому…В одній і тій же аудиторії слухали лекції…Гуляли по одних і тих же вулицях Черкас…Та один про одного не знали нічого. І лише на цьому роковому рубежі їх долі схрестилися і злилися в єдине яскраве життя – безсмертя.

Перший ведучий:  Побачивши мигаючі відблиски, біля яких вздувався і тік бітум, Правик зрозумів: графіт. Радіоактивний, розкалений. Тут вже не потрібні були ніякі прибори, щоб виявити, якій радіації він піддається. Це ж зрозумів і Кібенок. Можливо саме тому, коли пізніше Володимира Правика намагався змінити пожежник з його караулу Петро Хмель, Правик крикнув: «Йди вниз! Мені вже все одно…»

Другий ведучий:  А полум’я розповзалось по покрівлі, жадібно поглинаючи метр за метром. Бітум плавився і тік, наповнюючи повітря удушливим перегаром. З неймовірним тріскотом палала величезна платина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Тищура, Ващук, Правик, Кибенюк обслуговували найнебезпечнішу ділянку.

Перший ведучий:  А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячили маленькі фігури, в полум'ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в'їдався у шкіру.

Другий ведучий:  Героями, як відомо, не народжуються. Ними стають. Деякі пожежники на дах енергоблоку, незважаючи на смертельну радіацію, виходили повторно. Всі вони знали, що борються з вогнем в умовах небезпеки, яку вивертає атомний реактор, але ніхто поста не залишив і продовжував бій.

Перший ведучий: На п’яту годину ранку пожежу, за допомогою прибулих пожежників з багатьох інших частин, було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, копоті відірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію...

Другий ведучий:  Їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

Перший ведучий: Відвага... Для пожежного це невід’ємна професійна риси, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичну роботу.

Другий ведучий:   О, ні! Це був смертельний герць, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Другий ведучий:  . Поповнився список тих, хто після пожежників і робітників АЕС заступив на вахту в боротьбі з невидимою диявольською силою. Ліквідатори — люди, що за обов'язком служби взяли участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. Це люди різних національностей, професій, різного віку. Біда їх об'єднала, і де б вони не народилися, у яких краях не мешкали — у їхньому життєвому паспорті значиться прописка «Чорнобилець».

Перший ведучий:  Героїзм миті, або мить героїзму завжди поступаються місцем буденній роботі. Але будні – зовсім незвичайні. Вони також героїчні – в небезпечну зону до атомної станції можна було в’їхати тільки на бронетранспортері, в респіраторах. На долю атомників і пожежників після першого жаху трагедії на АЕС було чимало інших грізних випробувань.

Другий ведучий:  За перші дні, тижні, які минули після аварії, проведена велетенська робота, завдяки чому і вдалося локалізувати осередок небезпеки, вирішити питання величезної технічної складності, котрі до Чорнобиля ніхто ніколи в світі не вирішував.

Перший ведучий:  На атомну станцію в перші ж дні прибули унікальні машини, маніпулятори, які мали замінити роботу людей в екстремальній обстановці. Але яка б «розумна» техніка там не працювала, всім ясно, що людину, її мужність, самопожертву і героїзм у цій ситуації ніхто і ніколи не замінить.

Другий ведучий:  Під посиленим натиском радіації відважно діяли і померли в Москві від опіків і опромінення: досвідчений інженер Олександр Акімов, оператор Анатолій Кургуз, Олександр Лелеченко. Вони до кінця виконали свій обов’язок.

Перший ведучий:  Луна Чорнобиля з часом не стихає. Ще сотні років буде тягтися чорнобильський слід крізь життя як нині живучих, так ще і ненароджених людей, доля яких тепер пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС, вони втрачають здоров'я, ламаються тисячі доль. Могутність і безсилля людини продемонстрував Чорнобиль. І застеріг, не упивайся своєю могутністю, людино, не жартуй із ним. Тому що ти причина, але ти і наслідок.

Бібліотекар:   Нехай у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям.

(Дзвонять дзвони).

На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками довічно викарбувані імена:

• Володимира Правика;
• Миколи Ващука;
• Василя Ігнатенка;
• Віктора Кибенюка;
• Миколи Титенка;
• Володимира Тищури — перших, хто собою закрив вогонь.

Вшануймо загиблих хвилиною мовчання. Прошу всіх встати.

Хвилина мовчання «Аве Марія»

(Виходить Дівчина із свічкою в руках)

Пречиста Діво, збережи цей світ,

А в ньому нашу рідну Україну.

Сади і гори, ріки і моря,

І пташину, і звірину, й людину.

Усім хто є, усім, хто буде,

Даруй здоров’я, чистоту і вроду.

Щоб їх ім’я, а в імені – любов

Передавалися від роду і до роду.

(Під час молитви учасники запалюють свічки)

На цьому наш захід завершено. Дякуємо за увагу.