Виховний захід "Нехай вам, любі, доля усміхнеться"
Федоревська Наталя Григорівна,
учитель української мови та літератури
НВК «Ерудит» м.Києва
Нехай вам, любі, доля усміхнеться
(виховний захід до Дня матері)
Мета. Відроджувати давні українські звичаї і традиції, пробуджувати в дітях прекрасні і благородні почуття – святе і ніжне ставлення до матерів, до материнства взагалі; виховувати почуття обов’язку у дітей – віддати шану матерям, відплатити любов'ю, турботою і допомогою в майбутньому.
Обладнання. Святково прикрашена квітами і кульками сцена, напис "Нехай вам, любі, доля усміхнеться!"; стенд "Ми матір називаємо святою" із зображенням Матері Божої, вишитими рушниками; стенд "Дні дитинства, наче плин води…" з фотографіями учнів і їхніх мам у різні роки, дитячими малюнками.
Звучить тиха мелодія "Аве Марія".
Двоє ведучих: юнак і дівчина на фоні музики.
Ведучий 1. Стою перед Вами, як перед Матір'ю Божою, у тихій зажурі і невимовній вдячності.
Вдивляюсь у ясний погляд Ваших очей, пещу сиве і м'яке волосся, торкаюсь натруджених долонь, розгладжую вже помітні зморшки біля очей і відчуваю тепло Вашого зболеного серця, сповідуюсь внутрішньою молитвою перед Вами. У ній – і вдячність, і спокута за гріхи перед Вами. Тільки дібрати слів, щоб висловити ту вдячність, не можу. Нема у мові таких слів, щоб передати це. Бо Ви – Мати.
Уклін тобі – мати іде
Тихо іде
У величній своїй сивині
Сонцем пашить
Слово ніжності й добрості "мати",
Світлом її
Усміхається поле весні.
Всі ми, усі
Невсипущої матері діти
Хто б не були –
Хлібороб, космонавт чи поет
Серце її наближає найдальші орбіти
Що від землі
Простяглись до холодних планет
Доля дітей
Борозниться за обрії прямо,
Кришить метал…
Але в час, як приходить біда,
Знов на вуста
Прилітає, мов ластівка, "мамо",
Кропить наш біль
Материнська цілюща вода,
Очі її нас ведуть, наче вогники віщі,
Через літа
Котрі крутять дорогу не раз
Шкода лише –
Наші мами на світі не вічні,
Часто вони
Дуже швидко відходять від нас
Руки її,
Щоб добро голубіло в зеніті
Губи її,
Щоб не гасла розрада і сміх…
Всі ми, усі
Материнським теплом обігріті…
Мати іде…
Тихо йде у величній своїй сивині…
Ведучий 2. Мама… Це перше слово, яке ми вимовили. Мама – це те слово, яке ми найчастіше промовляємо у хвилини страждання та горя. Матерів – мільйони. І кожна несе в серці свою любов. Жінки усіх рас – сестри одна одній. Вони прекрасні, коли підносять до грудей дитину. Але кожен скаже: "Найкраща мама – моя мама, бо безмежна її ніжність, найтепліші її руки, хто б вона не була, де б не жила…"
О руки ті!
Вони вночі не сплять,
Оберігаючи рожевий сон дитяти,
З віків у вічність проліта Земля,
Нас на руках тримаючи, як мати,
З чужих країв вертаючи домів
Після далеких мандрів і розлуки
Цілуймо руки наших матерів
Натруджені, ласкаві, рідні руки,
Вони нас від колиски повели
І сорочки нам шили-вишивали
І підкидали в небо нас, малих
Щоб і в житті ми високо літали
Ніщо не вічне –
Вічні матері
Уже й тоді, як нікому стрічати
Допоки сонце сяє угорі –
Вона живе – многостраждальна мати"
Пісня "Знову насниться дитинство?"
Ведучий 1. Вам, найріднішим, найдорожчим, наймилішим, даруємо це свято – День Матері. Вітаємо з цим чудовим весняним днем. Прийміть найніжніші слова, найщиріші пісні, гарний настрій.
Саме на весну припадає це свято, бо весною все прокидається до життя: і вербові котики ніжно лоскочуть нам руки, і березовий сік солодить губи, і дзвінкі струмки, заморожені зимою, весело біжать до річки.
Навесні, 8 Березня, ми святкували свято жінки. А ще – кожної весни християни всього світу святкують своє найбільше свято – Великдень, коли воскресає Син божий, даруючи людству надію на вічне життя.
Ведучий 2. Мабуть, тому ці свята припадають на весну, бо і жінка, і мати, і Син Божий несуть усьому світові життя. То ж давайте сьогодні славити їх, бо вони подарували нам найдорожче…
Найкращі квіти хочеться в цей день
Принести вам, найкращі всі слова
Щоб більше линуло в житті пісень
І лиш весна в душі цвіла
Хай радість осяває будні і свята
Хай святістю зориться доброта
І щастя вам, великого й багато
На довгі-довгі сонячні літа.
Ведучий 1. Виявляється, свято Матері не нове, ми його відроджуємо в новій незалежній Україні.
Так, ще на початку минулого століття травень називали місяцем Матері Божої. Першого тижня і дорослі і діти несли до церкви квіти, співали пісні, в яких славили жінку, яка привела на світ Сина Божого.
А в другу неділю в церквах відбувались богослужіння на честь усіх матерів. І тоді діти вітали своїх матерів, вітали піснями, віршами, квітами.
Послухайте, як це було, звідки ж походить це свято?
Це свято прийшло до нас зі США. У 1914 р. конгрес США прийняв постанову про введення нового державного свята – День Матері. А спричинилося це зусиллям молодої американки Анни Джарвіс. Вона втратила матір. Смерть була раптовою і передчасною. Анна боляче переживала втрату і звернулась з листом до президента США, у якому запропонувала раз у рік, а саме напровесні, другої неділі травня, віддавати честь і шану усім матерям за їх працю і доброту. У 1928 р. це свято влаштував Союз Українок Канади, а наступного 1929 р. це свято відзначалося у Львові. Відтоді День Матері стали святкувати на всій Землі, а з 1990 р. воно знов повернулось на Україну. Нехай і в нас, в цій залі звучать найкращі побажання нашим матерям. Вшануймо матір – берегиню роду і народу нашого українського. З Днем Матері!
За все, що маю, дякую тобі!
За все, що маю і що буду мати
Ночами сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати
Тому, що сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати
Тому спішу подякувати тобі
За все, що маю, і що буду мати
Нехай світанок цим весняним святом
Над цілим світом зоряно цвіте,
Хай сяє сонцем в серці слово – "мати",
Таке незгасне, вічне і святе!
- Легенда про материнську пісню.
Одного разу засперечалися пісні між собою – котра наймогутніша.
– Змагаймося! – гукнула бойова пісня, потрясаючи щитом. – Котра з нас покорить найбільше сердець – та й одержить пальму першості.
– Гаразд! – погодилися і розпочали змагання.
Першою виступила бойова пісня. Мов рокіт грому котилися могутні звуки. І ставали на битву воїни, і забарвилися кров'ю хлібні ниви, і понісся світом плач матерів...
– Могутня ти, сестро, – сказали інші пісні, коли бойова стихла, – але й страшна. Глянь, скільки горя спричинила, скільки могил викопала! Дай місце народній пісні.
Наперед вийшла молода дівчина і почала славити красу землі і подвиги її героїв. І кликала народ до боротьби з ворогами, до праці. Але коли задумала народна пісня перейти межі рідної землі – нічого з того не вийшло.
– Сильна твоя пісня, сестро, – сказали слухачі, – але міць її і влада в одному народові. Хай виступить релігійна пісня.
Тихою ходою вийшла вперед скромна черничка в темній одежі. Повагом понеслася мелодія, звеличуючи силу, святість і доброту найвищої істоти. У людські серця входили любов і віра. Але не у всі. Вельможі, філософи стріли релігійну пісню скептично: "А ти певна, що існує та найвища істота, яку берешся оспівувати?"
– Велична твоя пісня, сестро, – сказали суперниці, – але не всіх покоряє. Заспівай нам ти, пісне любовна.
Прегарне молоде дівчатко затягло тужливу мелодію – стару, як світ, і вічно нову. Линула пісня по землі, єднала молоді серця. Але у радісні акорди, мов скрегіт заліза, впліталася розлука зраджених дівчат, горе самотніх жінок, сумне дитинство безбатченків.
– Гарна твоя пісня, сестричко, але щастя не дає вона людям. – порішили пісні. – Тож і тобі не одержати пальми першості.
Розгубилися – зажурилися пісні, аж тут стежкою надійшла молода жінка. Біла хустина гарно відтінювала її вродливе лице. На руках заходилось плачем немовлятко.
– Розсуди нас! – кинулися до неї пісні, – скажи, котра із чотирьох гідна бути першою.
– Заспокойте спершу моє маля, – сказала мати, всміхаючись.
Все повторилося: гриміла бойова пісня, дзвеніла народна, врочисто пливла релігійна, злітала до сонця любовна. А дитя плакало і плакало, невгаваючи.
І тоді заспівала мати – просту, невибагливу пісню, сонячну і пестливу, сердечну і безжурну. Від тих звуків висихали сльози в заплаканих дітей, щезала розпука з очей закоханих, поважні мужі линули думками в золоті роки дитинства... І навіть сивий дідусь шанобливо вклонився тій пісні і прошепотів ім'я давно померлої матері.
– Хто ти? – запитали пісні жінку з дитям, що солодко спало на її руках.
– Я – мати, – відповіла.
– А яку пісню ти співала?
– Колискову...
І всі пісні низько вклонилися пісні матері – найпершій пісні у світі. Ні в яку пісню мати не вкладала стільки тепла і ніжності, як у колискову. І хіба не мамина колискова дала світові поета – генія Тараса Шевченка, який писав:
Мене там мати сповивала,
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину.
Пісня "Колискова"
Ведучий 2. Століттями виростали покоління, всією суттю вбираючи мамину пісню. Лагідну вдачу і добрий розум мають діти, що виховуються під спів і казку матері. А про материнську любов і відданість пишуть вірші, складають легенди, пісні.
- Є давня українська легенда, яку я розповім вам.
Був у матері єдиний син. Одружився він з красунею. Незлюбила вона матір.
– Нехай не заходить мати в кімнати, посели її в сінях.
Поселилася мати в сінях. Боялася на очі невістці показатися. Як невістка ішла через сіни, мати ховалася під ліжко. Говорить невістка чоловікові:
– Щоб і духом матері не пахло в домі. Посели її у хліві.
Відпочивала якось вночі красуня під яблунею. Побачила, як вийшла мати, розлютилася: "Якщо хочеш, щоб я жила з тобою, – убий матір, вийми з грудей серце і принеси мені."
Не здригнувся син. Каже: "Ходімо, мамо, скупаємось в річці." Ідуть.
Спіткнулась матір об камінь. Розсердився син:
– Що ви спотикаєтесь? Під ноги дивитися треба.
Скупалися. Убив син матір, вийняв із грудей серце, поклав на кленовий листок, несе.
Тріпоче маленьке материнське серце. Спіткнувся син об той самий камінь, упав, вдарився коліном. Упало гаряче серце на гостру скелю, закривавилось, стрепенулось і прошепотіло:
– Синочку мій рідний, чи не боляче ти вдарився?
Заридав син, схопив материне серце, побіг до річки, уклав в розтерзані груди, облив гарячими слізьми.
Зрозумів він, що ніхто не любить його так палко і віддано, як рідна мати. І такою невичерпною була любов матері, що ожило серце, встала мати і пригорнула до грудей голову сина.
Ведучий 1. Скільки гірких дум і хвилин переживають материнські серця, відчуваючи, що син або донька байдужі, безсердечні, що вони забули все добре, зроблене батьками.
Три нещастя є в людини: смерть, старість і погані діти – говорить народна мудрість. Смерть – невблаганна, старість – невідворотна. Перед цими нещастями ніхто не зможе зачинити двері дому. А від поганих дітей дім можна вберегти, навчаючи їх робити добро, бути вдячними.
Бережіть материнське серце,
Бо воно, як воскова свічка,
То на гноті малесеньке сонце
Ніжне й тепле, але не вічне.
Затуліть теє серце ніжне
Од вітрів забуття і тривоги
Каяття принесіть їй, хоч пізнє,
І утріть гіркі сльози знемоги.
Бережіть материнське серце!
Пісня "Куди ж це ви, мамо?"
(Хлопець і дівчина разом)
Посіяла людям літа свої літечка житом
Прибрала планету, послала стежкам споришу
Навчила дітей, як на світі по совісті жити
Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.
– Куди це ви, мамо! – сполохано кинулись діти,
– Куди ви, бабусю? – онуки біжать до воріт…
– Та я недалечко, де сонце лягає спочити
Пора мені, діти, а ви вже без мене ростіть.
– Та як же без Вас ми? Та що ви намислили, мамо!
– А хто нас у сон поведе у казках?
– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями
І срібло на травах, і золото на колосках…
Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля
Махнула рукою – злетіли увись рушники
"Лишайтесь щасливі" _ і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Ведучий 2. Найдорожчою людиною у нашому житті завжди є, була і буде мама. Із нею ми відкрили для себе світ. Перші кроки зроблено, тримаючись за мамині руки. Перша пісня – мамина, перше знайомство з квітами, птахами, книжкою подарувала мама. Першу іграшку подала мама, і перша порада – теж мамина. Мама – найкраща, найдорожча, єдина. Вона – завжди поруч.
Не журися мамо, що дихнула осінь,
Й восени приходить трепетна любов,
І горделивий місяць, і ранкові роси,
Як колись, як вчора, хай чарують знов!
Твоя радість світла дітям передасться,
Озветься співом в дорогих серцях,
Хай лиш справжнє щастя,
Тільки вірне щастя,
Прилетить у долю, як вродливий птах.
Будь здорова, мамо!
Будь прекрасна, мила!
Ніжність солов’їну я тобі несу
Дякую, що вірності і святості навчила
І тримати правди вічну висоту!
Не журися, мамо, що зустріла осінь,
В ній калина дивна, як весна зорить
І чарують зорі, і срібляться роси…
Кличуть тебе, рідна, довго-довго жить!
Я часто ночами пригадую знов
Дитинства сполохану казку…
Спасибі, Вам, мамо,
Спасибі, Вам, мамо за вічну любов,
І щедру незміряну ласку.
Схилялось над ліжком привітне чоло
Дрімали натомлені очі…
Спасибі, Вам, мамо,
Спасибі Вам, мамо за ваше тепло
І довгі недоспані ночі.
Ховали тривогу в собі й гіркоту
До мене всміхалися радо…
Спасибі Вам, мамо,
Спасибі Вам, мамо за всю доброту
І пісню, залишену в спадок.
- Монолог.
Я низько вклоняюсь вам, тому що ви – жінка! Це ваші муки створюють на світ нове життя. Це ваші безсонні ночі вирощують з безпорадних крикунів старанних хлопчиків і дівчаток. Ваші руки і Ваше серце роблять з безпорадних малюків чудових дівчат і благородних юнаків. І це ваші турботи і ваш труд, ваша любов благословляє їх на подвиги в ім'я життя на Землі.
Сплетіння часу, зв’язане з сердець бабусь, мам, доньок… - і немає у світі меча, здатного розрубати цю нескінченну пряжу людства…
Мати! Скільки в цьому короткому і великому слові радості, щедрості, самопожертви, печалі, страждання, тривоги. Це зрозуміло кожній жінці-матері на всій планеті, якої б вона не була нації, кольору шкіри, якою б мовою не розмовляла. У матерів надто багато спільного. І той перший крик дитини, який звучить, як наказ про надання їй найвищого звання – Матір. І та тривога, яка навіки оселяється в її серці – тривога за своїх дітей.
Кожна моя дорога – зморшка нова у нені,
Кожна моя тривога – пасемце сиве у неї,
Яснота нездоланна! О, мамо рідненька!
Пресвяті твої сльози, піт і труд, спів і сміх
Руки ласкаві цілую… Скільки з них випито сили.
Жали вони і косили, прали і тісто місили…
Здолали все! І заспівала дзвінко
Лиш ти, рідна мамо,
Вкраїнська жінко!
В образі матері постає перед нами рідна Україна, велика, прекрасна і багатостраждальна Батьківщина наша, невмируща, волелюбна, квітуча вкраїнська земля!
Пісня "Вишиванка"
Дні дитинства – наче плин води
Проліта дитинство, та у спадок
Зостається пісня, повна згадок
Пам'ять зостається назавжди.
Минуле не вернуть
Не виправить минуле
Вчорашнє, ніби сон
Що випурхнув з очей
Як луки навесні ховаються під воду
Так криється воно за бігом днів, ночей.
Пісня "Куда уходит детство"
Ведучий 1. Так, минуле не вернуть, але для вас, найдорожчі наші люди, ми повернемо сьогодні минуле.
Ми погортаємо сторінки у книзі нашого такого короткого, але цікавого життя.
І на кожній сторінці – мама.
Ведучий 2. Перша сторінка нашого життя – ми народились. Це ваші руки гойдали нас у колисці, це ви зігрівали нас своїм диханням, своєю любов'ю.
Перші кроки, перші слова, а з ними – сто тисяч "чому". Та що там казати, краще побачити і послухати.
Інсценізована пісня "Губки бантиком"
Ведучий 1. А після першого слова, речення, йшла перша самостійно розказана казка чи віршик, вивчені зі слів мами.
Дитячий віршик
Ведучий 2. Перегортаємо наступну сторінку книги нашого життя.
Не забуть нам ніколи
Вересневий в серпанку той час
Коли вперше прийшли ми до школи
Коли все було новим для нас.
Давайте пригадаємо 1 клас, 1 урок в школі. Пам’ятаєте, любі наші мами, як зі слізьми на очах ми йшли за своєю вчителькою, боязко оглядаючись, чи чекає нас мама.
Пам’ятаєте, як уперше ми стояли отут, розгублені, малі, кумедні, з-за квітів ледве виглядали. Нас Ольга Сергіївна взяла за руку і повела у перший клас.
Перший теплий вересневий день
Нас вели до школи наші мами
На порозі нас стрічала ти
Теплими і ніжними словами
Рученята трепетні малі взяла
У свої ласкаві руки.
І повела у рідній стороні нас
В безмежну світлу даль науки.
Ти була терплячою до нас
Сумувала і раділа з нами
І бувало навіть, що не раз
Хотілося тобі сказати: Мамо!
Ведучий 1. А якими зажуреними можна було побачити нас через небажані оцінки, суперечки з друзями. Та все швидко минало, бо завжди поруч були вчителі, а вдома – мами, які підбадьорювали нас. Проходив рік за роком. Ми впевнено крокували країною знань. І впевненості тої нам додавали наші вчителі.
Рідні наші, милі вчителі!
Вас в житті ніколи не забути,
Ви для нас, мов рідні матері –
Найрідніші, найдорожчі люди.
Пісня "Вчителько моя"
Ведучий 2. А пам’ятаєте, як ми приходили до вас, наші мами, зі сльозами на очах, ні не від того, що отримали погану оцінку. Це були сльози радості, а може і смутку. Це були сльози, викликані отим почуттям, яке переживає кожна людина.
Це було кохання.
Ведучий 1. Звичайно, ми любили і раніше, ще тоді, коли, як кажуть, під стіл пішки ходили.
У дитячому садку, і навіть в п’ятому класі…
Але це було зовсім не те.
А ви, як завжди, заспокоювали, втішали.
- Юнак.
Вона прийшла, непрохана й неждана
І я її зустріти не зумів
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила
І руки лагідно до мене простягла
І так чарівно кликала й манила
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі стогне
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов, непрохана й неждана
Ну, як мені за нею не піти?
- Дівчина.
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела…
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі
Такої спраглої жаги
Такого зойку у мовчанні
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші
Такого безміру в добі!
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі.
Пісня "Ти"
Ведучий 2. Ось і настав час, коли ми виросли, нам стало тісно за шкільними партами, і, незабаром, ми, як ті пташенята, вилетимо з рідного гнізда. Але вічно з нами у житті буде отчий дім, солов’їна рідна мова, батькова мудрість і незгасна мамина любов.
- Та єдина, хто бажав мені в цьому світі добра.
- Та єдина, хто рятує мене від обмов і образ.
- Та єдина, хто про себе забувши, береже мене.
- Та єдина, хто для мене і совість, і пам'ять, і світ – це …
Всі: Моя мама.
- Дівчина.
Мамо, так мало я тобі сказати встигла
І поглядом, і жестом, і словами
А відстань усе більшає між нами
І голос твій чомусь на мить притих.
Не журися, не печалься, мамо,
Усміхнись, і не корись жалю
Напинає доленька вітрила
Шепчуть губи "Я тебе люблю".
Дмуть вітри і підіймають хвилі
Океан житейський клекотить
Переможем, чи впадем безсилі?
Шлях далекий і важкий лежить.
За кормою закипає піна
Хмариться на обрії блакить
Будь за мене впевнена й спокійна
Хай тебе майбутнє не страшить.
Побажай удачі кораблю
І люби, як я тебе люблю.
Пісня "Мама"
До побачення, мамо!
Вже час вирушати в дорогу
Десь моя не протоптана стежка
згубилась в житах.
Десь чекає кохання. Десь чатує тривога,
Все то – доля моя, мій ніким
не торований шлях.
Не ховай у зіницях непрошені сльози –
Материнська щаслива сльоза визолочує світ!
Підіймаються діти, як трави!
І сонячні роси ваших дум і тривог
Нам наповнюють світ.
Де б не йшов я, ланами чи тернами
До якої б не прагнув зорі
Думи ваші надіями теплими
Мені в душу навіки лягли.
Із далекого синього вирію
Як вертатимусь в рідні краї
За думками і мріями щирими
За сердечним спокоєм своїм.
Я вертатимусь, мамо!
У негоду і в сонячний день
Все ітиму до тебе
Крізь високі землі перелоги
І стрічатиму долю, ступивши на рідні пороги
І вклонюся низенько, шукаючи нових пісень.
Виходять всі на сцену.
Ведучий 1. Рідні наші матусі! Ми обіцяємо Вам, що будемо старатися жити так, щоб ви могли пишатися нами.
Бо треба жити кожним днем
Не відкладаючи на "потім"
Що має буть – не обминеш
В своїх стараннях і турботі.
Нам треба жити кожним днем
Не ждать омріяної дати.
Горіть сьогоднішнім вогнем
Не треба "потім" нам чекати.
Бо людина ціниться по тому
Чи вона зробила, що могла
Скільки сил у неї вистачало
Щоб на світі більше щастя стало.
Любі наші мами!
Хай щастя вікує у вашому домі
І радість хай буде завжди
Здоров'я міцного і щирої долі
Ми вам посилаєм на довгі роки.
Ведучий 2.
Несем любов коханим й матерям
Плекаєм квіти на землі і в серці
Неначе сонце весняним полям
Всі. Нехай вам, любі, доля усміхнеться!
Ведучі. Зі святом Вас!
Пісня "Дорога"
Вручення квітів матерям, вчителям.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку