Виховний захід “Опішня  гончарна столиця України”

Кизименко Оксана Миколаївна, вчитель української мови та літератури, спеціаліст І категорії; Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 142 Харківської міської ради Харківської області

Тема: віртуальна екскурсія до гончарної столиці України.

Мета: викликати в учнів інтерес до розвитку гончарства; ознайомити їх із життям і творчістю майстрів декоративно-прикладного мистецтва; виховувати кращі людські якості.

Обладнання: виставка листівок “Народна кераміка Гаврила та Явдохи Пошивайлів”, фотографії, картки із завданнями.

 

Хід заходу:

 

В с т у п н е  с л о в о  в ч и т е л я:

 Сьогодні ми здійснимо з вами віртуальну екскурсію до Опішні. Опішне (сучасна офіційна назва «Опішня»)  один із наймогутніших та найславетніших центрів культурної самобутності українців, загально визнана столиця українського гончарства. Постановою Кабінету Міністрів України селище включене до «Списку історичних населених місць України». На території поселення знаходяться унікальні пам’ятки археології. Тож давайте уважно слухати наших юних екскурсоводів.

(Виступ учнів із повідомленнями)

 

Повідомлення № 1: “Виникнення гончарства”

З  давніх-давен в  Опішні   інтенсивно   розвивалося   гончарство.  Наприкінці

ХІХ- на початку ХХ ст. у містечку працювало близько 1000 гончарів, продукція яких експортувалася майже на всі континенти світу. В 1894 р. в Опішному було відкрито першу на Лівобережній Україні земську губернську навчально-показову гончарну майстерню, і донині Опішне  єдиний в Україні осередок традиційного гончарства.

В селищі функціонували найбільші в Україні гончарні заводи: «Художній керамік» та «Керамік».Тут діють приватні гончарні художні майстерні відомих українських митців, заслужених майстрів народної творчості України  Михайла Китраша, Василя Омеляненка, Миколи Пошивайла та багатьох молодих майстрів
кераміки. Нині в Опішному працюють три заклади державного значення:
Національний музей-заповідник українського гончарства, Державна спеціалізована художня школа-інтернат І–ІІІ ступенів «Колегіум мистецтва в Опішному», Інститут керамології  відділення Інституту народознавства НАН України.

 

 

 

 

 

Повідомлення № 2: «Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному»

 

    У1986 році в Опішному засновано Музей гончарства. Через три роки було прийнято постанову про формування на його базі Державного музею-заповідника українського гончарства  науково-дослідного і культурно-освітнього закладу, національно гончарної скарбниці України. У березні 2001 р. йому було надано статус національного.

Діяльність музею-заповідника спрямована на формування кера-
мологічних колекцій. Серед головних завдань музею — проведення
наукових досліджень з історії українського гончарства, вивчення його
сучасного стану. Музей однаково цікавить як традиційне гончарство,
так і вироби фабрично-заводського виготовлення, твори професійних
художників-керамістів, оскільки вони визначають різні напрямки розвитку нашого гончарства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Музей-заповідник володіє найбільшою в Україні колекцією гончарних виробів, у якій налічується понад 40 тис. одиниць зберігання.

В ній представлено здобутки майстрів майже всіх традиційних осередків народного гончарства та творчість провідних українських художників-керамістів. На території музею сформовано Національну галерею української монументальної кераміки, основу якої становлять керамічні вироби художників-керамістів, скульпторів, створені в Опішному під час Національних симпозіумів гончарства.
У структурі музею функціонують Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства, Аудіовізуальна студія та аудіовізуальний фонд українського гончарства, видавництво «Українське народознавство».

 

 

П о в і д о м л е н н я  № 3: “Народна кераміка Гаврила та Явдохи Пошивайлів”

 

 

 

 

 

 

 

 

У липні 1999 року в Опішному було відкрито Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів  однієї з найдревніших українських гончарних династій. Ще в середині 1970-х років славетний опішненський гончар Гаврило Пошивайло та його дружина Явдоха Пошивайло заснували домашній музей гончарства, який згодом став джерелом формування ідеї створення й розбудови в Опішному Національного музею гончарства. Родинний музей Пошивайлів став осередком уславлення народного мистецтва українців. Нині фондові колекції музею-садиби налічують понад 1500 творів гончарства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Уміло застосовуючи власні прийоми формотворення й декорування, Гаврило і Явдоха Пошивали залишалися вірними давнім опішненським традиціям. Особливо відчувається  це  у  старосвітських  формах  посуду,  декоративній скульптурі  та в  бароковій мальовці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гончарні твори Гаврила і Явдохи Пошивайлів від 1948 року експонувалися на художніх виставках в Україні, Росії, Литві, Болгарії, Канаді, Японії, Бельгії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великобританії та інших країнах, широко представляючи в світі мистецтво України, дивуючи неповторним дивосвітом чужоземних поціновувачів мистецтва. Нині їх можна побачити в найбільших музеях світу, передусім, зрозуміло, в українських. Гончарське подружжя Пошивайлів заслужено називають корифеями української кераміки.

 

П о в і д о м л е н н я № 4: “Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко”

 

На початку 1988 року в Опішні створено перший в Україні Меморіальний музей-садибу славетної гончарки Олександри Селюченко. Уперше в світі після смерті народного майстра в недоторканому вигляді збережено його дворище, надвірні будівлі, у тому числі горно, інтер’єр житла, предмети побуту й творчі роботи. Спадщина видатної мисткині глиняної іграшки лише в Опішному налічує більше 1000 творів кераміки, майже 300 аркушів декоративної мальовки. Непроминуще значення має й приватний архів гончаки (листи, щоденники, спогади) та бібліотека. Олександра Селюченко – одна з найбільш відомих постатей у царині малої глиняної пластики ХХ століття – залишила багату творчу спадщину, яка нині зберігається в Меморіальному музеї-садибі художниці, що є структурним підрозділом Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, музеях Полтави, Львова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Каунаса, а також у приватних колекціях. Фонд Олександри Селюченко Полтавського краєзнавчого музею нараховує 230 творів 1930-х – 1980-х років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко почав функціонувати в 1988 році на правах відділу Музею гончарства в Опішному. Основою музею став будинок, в якому проживала майстриня глиняної іграшки, член Національної спілки художників України Олександра Федорівна Селюченко. Вона не лише зберегла, а й розвинула традицію опішненської іграшки, створила велику кількість як нових, так і традиційних образів. Її роботи вперше були представлені на Всеукраїнській виставці дитячих іграшок у Києві (1946), де зайняли призове місце. З того часу роботи Олександри Федорівни можна було неодноразово побачити на престижних обласних, республіканських та міжнародних виставках, звідки твори розходилися по музейних колекціях. Значна їх частина й нині зберігається в приватних колекціях різних куточків світу. За життя Олександра Федорівна завжди вболівала за стан опішненського гончарства, охоче передавала знання усім бажаючим, а особливо дітям та молоді.

 

П о в і д о м л е н н я № 5: “Інформація про Меморіальний музей-садибу філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа”

 

 

 

 

 

 

Першого липня 2010 року в рамках ІІ тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному «Здвиг-2010» у мальовничому гончарському селі Міські Млини відбулося відкриття Меморіального музею-садиби філософа і колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа. Експозиція цього структурного підрозділу Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному налічує близько 500 унікальних авторських гончарних робіт відомих опішнянських гончарів – Івана Білика, Михайла Китриша, Гаврила та Явдохи Пошивайлів, Григорія Тягуна, Василя Омеляненка, Трохима Демченка, Олександри Селюченко. Розмальовані вироби славетними малювальницями Зінаїдою Линник, Параскою Біляк, Мотроною Назарчук. З-поміж них і твори самого власника колекції – Леоніда Сморжа. Багато авторських творів існує лише в одному екземплярі, оскільки виготовлені на замовлення власника. Колекція збиралася вченим упродовж усього життя, доповнена також великою кількістю вишитих українських сорочок та рушників; мальованих ікон та писанок з різних регіонів України. Багатолітнє спілкування з найвидатнішими майстрами-гончарами дозволили вченому сформувати унікальну приватну колекцію опішнянської кераміки, яку і було передано Леонідом Сморжем влітку 2009 року, незадовго до його смерті, Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному. У Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа зберігатиметься також приватна бібліотека вченого, яка налічує близько 3000 книг, серед яких є і унікальні видання, а також особисті речі колекціонера. До пізнання таїни гончаротворення Леонід Сморж (1927–2009 р.) долучився ще в ранньому дитинстві; адже народився він неподалік Опішного, в селі Орданівка Диканського району.    Багато відвідувачів Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера Леоніда Сморжа, ділячись своїми враженнями від екскурсії, говорять: «Я також хочу колекціонувати твори народного мистецтва».

С л о в о  в ч и т е л я:                                                                  

 А тепер відгадаємо загадки:

Без матері родився, без попа хрестився, без смерті вмер.
Біля тіла – вуха, а голови немає.
Вогня не страшусь, води не боюсь.
Сів пан на коня та поїхав до вогня.
Всіх годує, а само голодує.
Годун-годунець сто душ годував.
Довго жив, багатьох кормив. Упав – пропав, ніхто кісток не зібрав.

   У всіх вищезгаданих загадках одна відгадка – горщик. На жаль, нині горщики можна побачити хіба що в музеї. Адже цей унікальний витвір мистецтва, колись поширений у побуті українців, сьогодні замінили каструлі.
           Здавна горщик був основним видом посуду в українців. Він навіть виступав своєрідним символічним уособленням гончарства. Недарма гончарів прозивали горшкарями, горшколіпами. Форма горщика зручна. Відшліфована численними поколіннями гончарів, вона ідеально пристосована до всіх практичних вимог. Нижня частина горщика, за яку його беруть рогачем, звужена, оскільки це сприяє максимальному прогріванню всього об’єму у вогні. Діаметр отвору в ньому також зумовлено практичною доцільністю. Він такий, щоб можна було покласти великий шматок м’яса і щоб посудину легко було вимити всередині рукою. Але не більший, бо інакше страва швидко холонутиме.

 Сьогодні ми ознайомилися з одним із найдавніших і найцікавіших   видів народної творчості українців. Безліч талановитих майстрів присвятили  все своє життя гончарству. Ви зрозуміли, що виготовлення і оздоблення гончарних виробів є захоплюючим складним заняттям. Я пропоную вам пригадати приказки та прислів’я про важливість праці у житті людини.

Учні діляться на дві команди і виконують запропоновані завдання на картках..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

С л о в о  в ч и т е л я:

 Пропоную вам виконати ще одне завдання під назвою “Рекламний ролик”. Обидві команди повинні підготувати сценарій ролика, у якому було б розрекламовано гончарство як народне ремесло та гончарні вироби.

З а к р і п л е н н я  з н а н ь,  у м і н ь  і  н а в и ч о к

 А тепер перевіримо якими уважними ви сьогодні були. Пропоную розгадати цікавий кросворд. Відгадавши його, ви дізнаєтеся, яке місце є гончарною столицею України.

		1
					2
3
	4
			5
					6

 

 

 

 

По горизонталі:

1. Ким ще був колекціонер опішнянської кераміки Леонід Сморж?
2. Прізвище найдревнішої гончарської родини.
3. Один із найбільших гончарних заводів, який функціонував в Україні.
4. Що створювала гончарка Олександра Селюченко?
5. Вид мистецтва, про який ми сьогодні довідалися?
6. Ім’я дружини Гаврила Пошивала, яка допомагала йому декорувати і розмальовувати гончарні твори.

 

Ф

і

л

О

с

о

ф

о

м

п

о

ш

и

в

а

й

л

о

к

е

р

а

м

і

к

і

г

р

а

ш

к

и

г

о

н

ч

а

р

с

т

в

о

я

в

д

о

х

а

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

П  і д с у м к о в е  с л о в о  в ч и т е л я: Опішня насправді нині стала місцем паломництва туристів, мандрівників, художників, діячів науки і культури, численних громадян України й інших держав. Обов’язково завітайте до Опішні, а потім запросіть до гончарної столиці України друзів і знайомих!

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Жук В.Н. Із сивої давнини. Нариси з історії України та Полтавщини (VII ст. до н.е. ХVІ ст. до н.е.).  Полтава, 2005.

2. Зіньківщина. Історичні нариси. Полтава, 2006.

3. Пошивайло О. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна.  К.,1993; його ж: Ілюстрований словник народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина).  Опішне, 1993; його ж: Українці. Історико-етнографічна монографія у 2-х кн.  Кн.2, Опішне, 1999.
4. Пошивайло О. Гончарство Лівобережної України XIX  початку XX століття і відображення в ньому основних духовних настанов української народної свідомості.  К.,1991.