Виховний захід "Пам"яті захисників Майдану"

УСІМ ГЕРОЯМ, ХТО ПОКЛАВ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА СВОБОДУ     УКРАЇНИ,  ПРИСВ"ЯЧУЄМ!

ВІЧНА ЇМ ПАМ"ЯТЬ!!!

    Щасливі ми,що народилися в такій чудовій,багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні!

  Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Материнський образ України встає з полинових степів і глибокої чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер. що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин.

Нема життя без України, бо Україна – це мати, яку не вибирають, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі.

 Багатовікова історія українського народу,  народу - великомученика,на долі якого було досить лиха… майже кожне століття, як свідчать джерела, розпочате голодними роками, наслідками епідемій,спустошливими війнами, чужоземними навалами.  З ХУ століття , з часів Козаччини,почалася національно-визвольна боротьба за побудову незалежної держави. Але шлях до незалежності був тяжкий і тернистий. Важко назвати країну,яка б пережила те, що пережила Україна за більш ніж пів тисячолітнє поневолення.

Я – Україна, я страдниця – мати,

Яка споконвіку була у ярмі

Турецькім, російськім..

Та всіх не назвати,

Бо зайди є різні, а муки одні

Не тільки чужинці мене шматували,

Були і свої в нас жорстокі тирани

Вони видавали укази й закони

Тому і загинуло всіх нас мільйони

Немов маля,що в муках народилось

У долі,радості і різних нападах -

Так, я з неволі відродилась

І намагалася стояти на ногах.

Ще зовсім молода та непокірна,

А на чолі – блакитно-жовтий стяг

Прошу мені служити вірно

Нехай Господь благословить мій шлях.

      Україна виборола незалежність,довела,що ми є нація зі своєю мовою, культурою та історичною традицією. І дуже надіялась,що стане європейською державою не лише за територіальною належністю,але і по праву рівноправною європейською державою. Але думали так не всі. І коли 29 листопада колишній президент Віктор Янукович не підписав Угоду у Вільнюсі, молодь, студенти,небайдужі люди вийшли на мітинги протесту, стали на Майдані,щоб змусити владу дослухатись до них.

У ніч проти 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві В.В.Коряк віддав наказ на силовий розгін Євромайдану в Києві. О 4 годині ранку,коли на Майдані Незалежності перебувало близько 100протестувальників,площу оточили 300 озброєних спецназівців загону «Беркут» та з надмірним застосуванням сили витіснили людей з майдану. Людей били кийками та ногами. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників.

Така реакція влади на мирні мітинги викликала протест по всій  країні,і на майдан почали зїзжатися люди з усіх куточків України. Зводили барикади, висували вимоги. Владі це не подобалося. І як наслідок – десятки невинних вбитих і поранених.

До Києва рано вранці

Рушили повстанці

За честь,гідність і свободу

Рідного народу.

Невмирущою стіною

На майдані стали

В усіх церквах малиново

Дзвони заспівали

Гримнув постріл,упав сотник

Молодий хлопчина

Заплакала стара ненька

І люба дівчина

Відлетіли в сині далі сотні українців

Їх убили автомати

Не чужих ординців.

«Не сумуйте ви за нами,

Вічно пам’ятайте

Любіть милу Україну.

Зганьбити не дайте»

Казав чоловік: мені не бачити сонця,

І дітей зустріну лиш біля могили.

У тілі моєму – свинець і стронцій¸

Але смерть мене не зупинила.

Його питали: якого чорта?!

Чому тобі не сиділось вдома?

Ти ж ніби людина другого сорту,

Тебе ж роками борола втома?

А він на це: страх пече і душить,

І від безсилля мене все боліло.

Крім зброї, у нас є мрії і душі.

Людина складається не тільки з тіла.

Режим стріляє в потилиці й спини,

Убивають людей мисливські гвинтівки.

А все, що ми можем – палити шини.

Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,

Тріпочуть на вітрі криваві знамена,

Вогонь облизує трупи і рани.

Україна бере початок із мене.

І знов питали: як снайпер поцілив,

Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?

Він відповідав: Я приїхав із Сміли.

В мене серце світиться від любові.

Я не був героєм і хотів лише жити,

Але пульс зупинився від пострілу ката.

Навіть мертвим я не покину битву,

Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,

Не може тривати вічно облога!

Нас не зупинить жодна міліція,

Єдиний наш вихід – це перемога!

СПОЧАТКУ БУВ... МАЙДАН!

Майдан повстав, Майдан гудів…
На подвиг і відвагу
І з міст, і з сіл, і звідусіль
Ішов народ під стягом.
І революції ступні
На чорнозем ступали.
У церкві кожен дзвін дзвенів,
Щоб чули всі і знали.

Iшов народ за майбуття,
Долав стежки і траси,
Не за жебрацтво, за життя
Повстали Львів, Черкаси.
Гримить Житомир, кличе Київ,
Від заходу до сходу,
Від Сумщини і до Волині
Лунає гімн свободи.

В серцях горить одна мета,
Щоб в вільній Україні,
Де поля смужка золота
З’єдналась з небом синім,
Воскресла воля, щезнув пан,
Щоб у новій країні
Громадянин майбутнє мав –
Старий, студент, дитина.
Щоб не гнобили не цурались,
Як то було віками.
Вікно в Європу пробивали
Піснями й кулаками,
В холодний день, голодну ніч
З молитвами і гаслом,
Рука в руці і пліч-о-пліч,
Доки вогонь не згасне…

Та дорога була ціна
За патріотів подвиг.
Чий гріх, чий біль, чия вина?
Небесна впала сотня.
Майдан став наче ешафот,
Бруківка пахла кров’ю,
У мирний час зловіщий фронт
Спинив їх на півслові.
Болючий жах і відчай сліз
За батька, брата, сина…
Пішли з життя, а владний віз
Стоїть, де й був, до нині.

Україна була у кількаденній жалобі за загиблими героями Майдану, які полягли у ході кривавих протистоянь у центрі столиці. Так, хтось називав це протистояннями, хтось сутичками, та очевидці скажуть - це були справжні бойові дії.

Так чи інакше, цих мужніх і відданих людей, які загинули у нерівній боротьбі, вшановувала та оплакувала вся Україна. Народ вже увінчав їх “Небесною сотнею”. На їх честь складають вірші, перейменовують площі, влаштовують імпровізовані меморіали та співають скорботні пісні. Зокрема, пісня “Пливе кача...”, яка звучала зі сцени Майдану 21 лютого під час прощання із загиблими, стала гімном “Небесної сотні”.

...і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.
горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні.

Багато людей приходили на місця протистоянь, покладаючи квіти, запалені свічки й лампадки. Майдан Незалежності, вулиці Хрещатик, Грушевського, весь урядовий квартал, та, звичайно, вулиця Інститутська встелені квітами і лампадками у різних місцях.

Мамо, не плач.Я повернусь весною.

У шибку пташиною вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою

 А може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач, так судилося ненько.

Що слово «бабуня» вже не буде твоїм

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько.

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

І рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька щемить.

Мамочко, вибач, за чорну хустину

 За те, що від нині будеш сама

Тебе я любив.І любив Україну.

Вона, як і ти була в мене одна.

Масові прощання та похорони відбувалися по всій Україні. Зі сцени Майдану священики постійно служили панахиди за загиблими та зачитували їхні імена. Різні ЗМІ також висвітлюють інформацію про загиблих, яку вдалося знайти та закликають інших ділитися своїми розповідями і даними. Адже люди мають знати кожного героя в обличчя - тих, хто загинув, захищаючи право нації на вільне життя.

А сотню вже зустріли небеса...

Летіли легко,

Хоч Майдан ридав...

І з кров’ю переплетена сльоза...

А батько сина ще не відпускав...

Й заплакав Бог, побачивши загін, -

Попереду - сотник, молодий, вродливий

 І юний хлопчик в касці голубій

 І вчитель літній сивий-сивий...

А рани їхні вже не їм болять.

Жовто-блакитний стяг

Покрив їм тіло...

Як крила ангела, злітаючи назад

 Небесна сотня в вирій полетіла.

«Небесну сотню» Ангели зустріли

 Не стрималися - опустили крила.

Скорбота оповила небеса.

І відчинив ворота Райський сад.

«Небесну сотню» Ангели зустріли...

Не обнялись синочки, не зуміли...

Бо беркути над Києвом літали.

Й залізними дзьобами тіло рвали.

І падали на землю соколята.

Вся Інститутська кровію заллята.

Текла собі калюжками, струмками.

І застогнало тяжко серце Мами.

Вся Україна никла до екрана

Гіркими слізьми омивала рани.

А в чорній хаті - чорні сльози.

І людям показати їх не можна

Не знала тут нещасна мати.

Що під серденьком несла беркутято.

А вже весна... Під вікнами у мами.

Розквітне кров червоними квітками.

Маля прийде й пухкеньким рученятком.

 Пелюсточки погладить - нема татка.

Він синіми волошками у літі

Загляне в оченята своїм дітям

Червоною калиною у грудні.

Щоби ніколи не забули люди.

«Небесну сотню» ангели зустріли.

Не журися, мамо Що мене немає

Біль у тебе мамо,

Серце розриває.

Не прийду до тата,

Не погляну в очі.

Бо куля проклята

 Вбила серед ночі.

На Майдані разом

Волю боронили.

За чиїмсь наказом

Там тебе убили.

Виклик долі кинув, в нас вона єдина.

Те, що я загинув

Не твоя провина.

Не сумуйте, рідні,

Ти не плач, дружино,

Я пішов у вічність,

Ростіть мого сина.

Хай цвіте калина,

Хай птахи співають,

В вільній Україні

Хай сини зростають.

Не плач, мамо, не треба,

Я вже давно на синьому небі.

За Україну нашу я стояв,

Спиною весь народ оберігав,

За волю нашу поліг на Майдані,

Там було так страшно як на тирані.

 Але ми здобули волю бажану.

А я, моя ненько, ангелом стану,

І думка про мне в серцях не згасана! ! !

Вибач матінко моя,

Що пішов зі світу я.

Вибач матусю за чорну хустину,

Тебе я любив і любив Україну.

Свічку постав і в сні я прийду,

Рану залічиш смертельну мою.

Життя лиш одне,Живемо лиш раз,

І моє життя принесе користь для вас.

 Хай діти в країні у мирі живуть,

І подвиг колись мій вони пом*януть!!!

Пробач мені, матусенько, пробач

Що чорна хустка голову покрила.

Що коси посивіли, та не плач.

Цього уже терпіть було не сила.

Стояв Майдан. І з ними я стояв.

Хотів змінити все, що так давно боліло.

Одна лиш мить, і постріл пролунав

І кров червона окропила тіло.

«Небесна сотня» - величають нас,

Герої - називає Україна.

Та тільки я з небес дивлюсь на вас.

І вірю - будеш вільна і єдина.

Пробач,мене мамо, що я покидаю

Цей світ і тебе моя рідна

Та буде все добре, я вірю, я знаю

Проллється ще пісня та ніжна

Повір,моя нене, я болі не чую

Вкраїну я йшов боронити

Країну свою хочу, а не чужую

Щасливо ти будеш тут жити

Колись ти поглянеш у вільнеє небо

Побачиш орла над горою

Ти знай, моя рідна, це я прилітаю

Я тут є, я завжди з тобою

Колись на хмаринці я сяду й погляну

Як добре у вас в Україні

В маленьке село я тихенько загляну

Там мати в хустині

Не плач, моя рідна

Не треба, благаю

Люблю я тебе й Україну

Та буде все добре, я вірю,я знаю

Не дарма за волю загинув

Хіба могли ті хлопці знати

Що доля їм приготувала.

Студенти, вчителі, всі наші браття

 За нашу волю життя віддали.

Хіба могли ті хлопці знати.

Що кат бажає всім неволі,

Що може брат стріляти в брата,

Якщо у брата в охороні.

Хіба могли ті хлопці знати.

Що куля вже на них чекає...

Небесний ангел вже на небо Небесну сотню підіймає.

Хіба могли ті хлопці знати,

Що доля їм приготувала.

Всі вони ангели свободи Тепер вже нас оберігають.

Майдан Січень холодний, а крига скресає.

Весніє в країні. Такі брат діла.

Рабська покора людей покидає Майдан усіх кличе.

                    Настала пора.

Б’ють барабани.

                    Шикуються сотні.

Твердий їхній поступ.

                    Бруківка гуде.

Тріпочуть на вітрі

                     стяги українські.

Цвіт нації Києвом йде!

Нелегка дорога

до воленьки-волі

Чимало повстанців за межу пішло.

Злетіли у небо від кулі Герої,

Щоб зла в Україні уже не було.

Йшли уперед, не ховались за спини.

Тож нам спочивати тепер не дано,

І дітям, й онукам,

що підуть за нами

Віддаймо звитяжне своє знамено!

Весна Майдану ще така квола…Така зболена… Від ридань оніміла й виснажена…

Ще спотикається об брудні бинти, які ще біліли безкровними сподіваннями в такому далекому-близькому  грудні…січні…ЛЮТОМУ…Три місяці? Три дні? Чи три століття подій насправді нами пережито?!

Ще відлунює у вухах свист дзвінко-подавлених пострілів по дерев’яних щитах…Постріли онлайн для мільйонів. І постріли у голову сотень НАЙКРАЩИХ!

І від тих божевільних звуків, мов п’яна, збентежена Весна спотикається… Зашпортується, падає на тони неживих квітів, які гербарієвими тераконами  повиростали на місці святих крапель крові…Усюди, де багряно заросила неймовірна жага свободи. Самовідречено! Безстрашно! За мене! За тебе! За наше «завтра»…

Як зарадити засмученому народу, який від однієї біди ще не оговтався, як нависла ще страшніша…? Не встиг натішитись отриманою перемогою – хай і такою величезною ціною…

Як чисте березневе повітря, пропахле втратами, вогнем, війною, наповнити світлим сподіванням? Як?...

Весна Майдану така ще квола…Проростає багряними фіалками на вулиці Небесної Сотні, зазирає в заплакані очі засмученому народу новим сонцем… В одну на всіх, вистраждану душу.

Гріє зболений, зчорнілий від горя Майдан теплим, як ніколи, березнем…Обіймає, мов рідних, усіх, хто вистояв, вижив, хто далі бореться…

Обіймає з надією…Молиться…Живить новими силами…

Патріоти загинули швидко,
Хто миттєво, а хто за хвилину.
Смерть хапала їх хутко і гидко,
Ненажерлива хижа тварина!
На бруківці чимало народу
Захлиналися кров`ю жахливо!
Як вмирали за власну свободу
Світ дивився в Мережі наживо.
Кулі вбивць посилали роботу
То священникам, то лікарям.
То несли на носилках скорботу,
То надію виносили нам.
Розриваючи простір луною,
Стрілянина була тут і там,
І відлуннями гострого болю
Розривались серця ваших мам.
І навряд чи на смерть ви хотіли
Проти кулі з фанерою йти.
Наче просто вам не пощастило
Бути там, де стріляли мєнти.
Бойовими косили, падлюки –
Чи злякались, чи то був їх план?
Щоб посохли ті гидкії руки,
Що підступно палили в Майдан!
Не вмирають Герої! Я знаю
Що згадаю іще сотні раз
Той момент, як в Небесную Сотню
Зараховують постріли вас.

Ангелом – понад душі теплим своїм крилом.

- Що ти тут робиш? - Мушу гріти в ці дні теплом

 Цих побратимів, Боже… - Ти ж лиш недавно впав –

Куля ота ворожа взяла тебе із лав.

 - Ні, я не вмер – я доти, поки на брата брат,

Буду світити спокій  в дула отих гармат.

 Ангели волю віють… Англели гордо йдуть –

Там Михаїл з Сергієм, Юрій, Роман, а тут –

 Поки що невідомі – Ті найцінніші з втрат:

Їх ще чекають вдома, та не прийдуть назад:

 Хтось серед лісу спає,  хтось – крематорний прах,

Інший Дніпром пірнає, - всіх їх задзьобав птах.

 Ангели бачать свічі  свої по всій землі.

Сльози як віск у вічі:  - нас не здолають злі!

Здраствуй, мамо, я – екстреміст.
Я ношу синьо-жовтий прапор,
їжджу під межигірську хату,
ланцюгами єднаю міст.

Знаєш, мамо, я – екстреміст.
Я співаю “іще не вмерла…”,
я вважаю “героям – слава!”,
я до чорта ночей провела
з ліваками та ультраправими.

Мамо, я тепер екстреміст.
За усі наші люті гасла,
за шоломи, шарфи і маски
Мені світить до десяти.
Тож домів можу я не прийти.

У системи окремий хист -
нам ламати хребти і ребра.
І сьогодні нам дуже треба
не віддати своїх під тиск.

І який тепер сенс мовчати?
Я не маю чого втрачати.
Мамо, я тепер екстреміст.

       Я вчора стала старшою за осінь,

Коли весна забрала молодих.

Ще цвіт не облетів, а вже покоси…

Жнива криваві. Поминальний дим.

Брати мої загиблі, голубочки!

Вам кігті вражі обірвали літ.

Вам біль пекельний затуманив очі.

Упало небо від ридань землі.

Посивіла душа. Палає відчай.

Та дух жадає помсти за братів!

Погасло сонце. Затремтіла вічність.

Ростуть сади героїв із хрестів…

Страшна зима вмираючи, голосить.

Багріє кров і тане чорний сніг.

Я вчора стала старшою за осінь,

Проснувшись у розстріляній весні.

Тривогою оповиті людські серця ще й досі. закінчився Майдан Небесною сотнею,а відкрився Схід тисячами вбитих і поранених, пропавши безвісти. І знову плаче Україна за своїми синами і доньками,і знову чорні труни пливуть твоїми вулицями, рідна, зболена і розтерзана,Україно,моя рідна домівко, моя тиха пристань!

Де гори тримають небеснії схили,

Де гра на трембіті гуцул з полонини,

Степи де безкраї, гаї солов'їні, -

Це наша Вітчизна - свята Україна.

Де води несе Дніпр широкий, ревучий,

Народ працьовитий, веселий, співучий,

Де місячні зорі, де квітне калина, -

 Це наша Вітчизна - свята Україна.

Де сплять вічним сном козаки у могилах,

Де храми святі комуністи розбили,

У війнах пролита батьків кров невинна, -

Це наша Вітчизна - свята Україна.

Де мову скалічено, пісню убито,

Де прагне брат-рос наш народи скорити,

Де йде боротьба за свободу невпинно,

Це наша Вітчизна - свята Україна.

Опалена сонцем, журбою покрита,

Шевченковим словом й сльозою омита

Знедоленим людом з надлюдським терпінням,

Це наша Вітчизна - свята Україна.

Зійшло над Вітчизною сонце свободи,

Повстала з-під гніту чужинців країна,

Відроджена в муках зусиллям народу,

Це наша Вітчизна - свята Україна.

Мир, яке це щастя, радість. Як чудово прокидатися під мирним небом, осяяного першим промінням ласкавого сонця. Та нажапь це було вчора. Сьогодні небо осяяне не спалахами падаючих зірок, а грізним гуркотом снарядів, які несуть смерть і безкінечні розрухи у наші мирні домівки. Війна - це могила синів і дочок. Кому і навіщо все це потрібно?

Ти не поставиш нас на коліна

Боже великий, Боже єдиний!

Здійняті руки в молитві Христу.

Боже, спаси Україну єдину,

Воля й свобода стоїть за мету.

Знову ведуть народ на Голгофу,

Гірко, що Юда - брат слов'янин,

В спину стріляють сини-яничари,

"Гради" гримлять, тіло рветься від мін.

Грає Путін в "руську рулетку",

Сім холостих - тільки влучний один.

Ставка ва-банк: герб двоглавий монарц

Проти свободи вільних країн.

Ти не поставиш нас на коліна,

І під ярмом ми не будемо гнити,

Довгі століття долали "руїну",

Щоб в незалежності й гідності жити.

Кличуть слова Бажана і Тичини

 Знову до бою Вітчизни синів.

"Я - єсть народ" і "не буде Вкраїна..

." Бидлом й рабою словенських братів.

Молиться мати до Бога за сина:

"Боже великий, спаси, захисти!

Я народила для миру дитину,

Для милосердя, а не для війни!"

В мене найдорожчий - ти, моя кровинко!

Тільки час настав твій: віддатись боротьбі.

Щоб не відчував ти на собі провину,

Я не зупиняю твій порив у бій.

В нас нема вагання. А як небезпека –

Я тебе прикрию сильними крильми.

Мовби берегиня. Відверни від пекла

Україну - Матір. Хто ж, якщо не ми?!

Доведи, що витязь, що звання «людина».

Носиш не даремно, навіть як війна.

Ти в моєму серці і в житті - єдиний,

Тільки й Україна, сину, в нас - одна!

Українська ненько, Берегиня роду!

Берегиня слави прадідів-батьків!

Благослови щиро сина до походу

 Захисти Матір нині - й на віки!

Не думали українці, що біда настане,

що брати наші російські ворогами стануть.

 Стануть неньку Україну градом поливати,

Будуть наші сиві неньки діточок ховати.

Заплакала Україна, море крові ллється,

Бо Росія, як той Гітлер на Вкраїну рветься.

 Сини наші, соколята, неньку захищають.

Під кулями ворожими життя полишають.

Піднімаймось Українці, від краю до краю.

Ура землі нашій вольній, ворога скараєм.

Нехай знають вороженьки, що нас не здолати,;!¹

 Бо нам наша Україна, як рідная мати.

Ви, ворожі, старші браття

Прийміть від менших нас прокляття

 За те, що взяли в руки зброю

І пішли на нас війною.

Війна... це слово страшно вимовляти,

А ще коли із братом воювати

Ми знаємо, чого на тебе така лють напала,

Ти втратив в Україні кусень сала

На дорозі нам стаєш,

Війти в Європу не даєш.

Ми не хочем воювати

Бо написано в Псалтирі:

Як то добре, як то гарно,

Як брати живуть у мирі.

Я на війні, чуєш, мила, на війні!

Тут сіре небо і крові по коліна.

Тут кожен день зловіснії бої.

Тут не життя, а страшна руїна.

Я на війні, чуєш, люба, на війні!

Тут постріли - уже давно не диво.

Тут вибухи - вже рідні та свої,

 І жити з цим страшно неможливо.

Та звик вже я до цього. Просто звик.

Я звик, коли стріляють в мої груди;

коли навколо замість мови - крик...

І, мила моя, довіку цього не забути.

Довіку не забути плач дітей,

їх страх і сиві-сиві очі.

Ти не дивись брехливих тих вістей,

тут все страшніше, хочеш чи не хочеш.

Тут смерть, кохана, справжня Смерть!

Вона стоїть і дивиться сміливо.

Когось з собою забирає геть,

когось не може упіймати, дивом.

Я плакав, люба. Я ридав!

Коли моїх братів війна скосила.

І кожен раз я з ними помирав.

Мені пекло й нестерпно так боліло...

Тц знаєш, все неначе уві сні.

Тут сіре небо і крові по коліна.

Я на війні, чуєш, люба, на війні.

Ми ПОВИННІ йти за Україну!

Путін хай на носі зарубає

Бог по правді покарає

Відплатить йому за волю,

Відплатить йому за долю

За смерть славних синів

І за сльози матерів.

Вгамувався б цей диктатор,

А з ним - і свій провокатор,

Що за гроші і за власть

Душу дияволу продасть.

Розпочав братню війну,

Сам сховався на Дону.

Розвів кубло казнокрадів,

Разом з ними Неньку зрадив,

Всі запроданці хай знають:

України не зламають,

Бо міцне наше коріння:

Слава вільній Україні.

І Героям її слава

 Зацвіте наша держава.

Послание российским солдатам

 Остановись, чернобилец-солдат,

Война есть смерть, а мир есть счастье,

Ну неужели путинский приказ

Тебя заставит совершить несчастье?

Взгляни на слезы жен и матерей,

Взгляни в глаза любимого ребенка,

Остановись, прошу тебя, скорей,

По лезвию идем, здесь очень тонко.

Ведь нехватило ль горя, слышишь брат,

Ведь был Чернобыль, и Афган, и Сотня,

Остановись чернобилец-солдат

 И всех останови, за шаг до фронта.

О пів на шосту сяду в свій вагон

І він мене лікує як Плацебо.

 Об`єм думок на цілий Пентагон

І всі вони відносяться до тебе…

І всі вони біжать невпинно так ,

Неначе вибрались з довічного полону,

Подай же їм хоча б маленький знак,

Що ти живий вернешся з полігону…

Потерті джинси й синьо-жовтий бант,

На моїй майці пише «Україна!»

А хто ти в ній ? Не раб… Не окупант…

Вона тебе назвала своїм сином …

Вона тобі вручила камуфляж

І БТР , і кулі з автоматом !

Навчила відрізнятти «наш» , «не наш»,

Молитися і лаятися матом…

Мені нема чим дихати в купе ,

Бо пахне тут не чаєм , а війною…

І ні з ким говорити про святе ,

Отак , як ми раніше із тобою…

Я вірю , подасиш мені свій знак

І я почую голос твій тривожний.

Ти скажеш , що додому ну ніяк.

Тоді я залишусь з тобою … Можна?

Я обіцяю , що не буду заважати,

Я не вернуся знов одна додому!

Та ти мене берешся проводжати,

Ховаючи за усмішкою втому…

І знов вагон , і знов купе задушне.

Назад  іще нестерпніша дорога…

Для тебе все , що можу і що мушу –

Молитись день і ніч святому Богу…

Молюсь за твою душу обережно,

Я знаю , ти відчуєш це , я знаю…

Герою мій! Люблю тебе безмежно!

Вертайся! Я чекаю! Так чекаю…

Хто другом був, став ворог клятий,
В роботі зброя й голі руки…
Розкол на синьо-жовтій мапі
Прийшов за смерть, страждання й муки.
Донбас в вогні, в Луганську вибух знову…
Руйнація крокує по землі,
Крим приручив російський Вова…
Хто є чужий? А де тепер свої?

Війни жорстокої ступні
На чорнозем ступали…
Якщо у церкві дзвін дзвенів –
Значить, когось ховали.
Пішов народ за майбуття,
За сонячне й безхмарне…
Кричав, благав, втрачав життя,
А виявилось марно.

 

Ти руку підійняв на брата,
і в спину ти йому стріляв,
ну як тепер спокійно спати,
ти ж бо його зовсім не знав.
Із кров"ю на руках лягаєш,
бо що робив ти добре знав,
але,повір,іще не знаєш,
що душу д"яволу продав.
Узявши в свої руки зброю,
так легко у людей стріляв,
тепер душа не матиме покою,
ти рід навіки свій прокляв.
Не оминеш кару Господню,
бо згубив долю не одну,
коли потрапиш ти в безодню,
помішуй,каючись,смолу.
Та вже нічого не змінити,
біда постукала в шибки,
із горем цим ми будем жити,
бо помирали козаки.
І вічна пам"ять цим героям,
що за свободу помирали,
вони були зовсім без зброї,
а їх взяли,і розстріляли.
Земля здригнулась,і умилась кров"ю,
ці постріли ще й досі,в голові,лунають,
ми пам"ятаємо їх,у серцях,з любов"ю,
і вірим,що ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!
 

І плаче,вбита горем,мати:
-"Чому залишив рано нас ти,сину?"
я знаю,що не йшов ти воювати,
а заступитися за неньку Україну.
Вже пролила,мати,сліз ріки,
-"Я повернусь"-син їй сказав,
та вийшло так,що він пішов навіки,
і сам,не знаючи,героєм став.
-"За що убив ти мого сина?
І спокій наш із цим забрав.
Не знав,що він чиясь дитина,
коли у нього ти стріляв?"
-"За що?За що забрав ти мого сина?
Промінчик радості в житті,
і після цього ти людина?
Згори ж в проклятому вогні!!!"
І кров"ю ті умиті руки,
хай землю риють від біди,
нехай усі життєві муки,
приймеш на свою долю ти!
Біжи,тікай,не озирайся,
бо наробив ти зла,біди,
живи,молись;молись і кайся,
бо ж й ти колись підеш туди...
 

Мамо,знаєш,як хочеться жити,
вірив,що боремось не даремно,
не хотілося бути убитим
бездиханним упасти на землю.
Iз останніх я сил намагався,
як люблю тебе розказати,
та вони не залишили шансів,
щоб життя моє врятувати.
Ця нестерпна біль,моя ненько,
усе тіло моє пронизало,
клята куля попала в серденько,
і в очах усе світло згасало.
За країну,за честь,за свободу,
ми прийшли на Майдан відстояти,
та прийшлося простому народу
у нерівнім бою воювати.
Що покинув тебе,пробач ненько,
така в мене життєва дорога,
помолися за мене,рідненька,
бо тепер я у сотні у Бога. 

Коли під вечір ти побачиш, мамо,

На небі зірку, то є я, твій син.

Пробач, що я пішов зі світу рано.

 Пробач, що був у тебе я один.

Ти не журись, не плач, я не сумую,

Таких як я тут тисячі зірок;

І ми усі співаєм «Алилуя»

За мир, за Україну, за народ.

Ми гордо йшли і скоро не вернемось,

Чекаємо на мить, коли ми всі

В Едемському саду зійдемось

І вмиємо обличчя у росі.

Я чую голос твій, твої молитви,

Які лунають навіть в твоїх снах.

Я чую відгомін із поля битви,

Але відсутній б моїм серці страх.

Ми йшли за волю, всі разом, єдині,

За те, щоб діти в спокої росли,

За те, щоб Україну в злі години

Не тягали, повсюди, люті пси.

Пробачте нам, що мало так зробили,

Що не усе замріяне збулось...

Не встигли ми, нас просто вбили,

Вони ж бо захищали там когось.

Живіть у мирі, в злагоді, достатку,

Любіть Вкраїну і свою сім’ю.

Про нас у серці зберігайте згадку,

А ми за вас запалимо свічу.

Минати будуть дні, минати ночі,

У вас завдання на землі тепер:

Щоби не плакали в моєї мамки очі,

Щоб знала - я не просто так помер.

Коли будуть мамо питати

Нащо смерть я зловив за руку,

Я вже буду рідненька мовчати

Буду в серці твоєму стуком

Коли будуть мамо питати

На якому вмирав я полі,

Ти скажи, що на Україні

На межі тирану і волі.

Коли будуть мамо питати

Що в житті я хотів зробити,

Заплющ очі, бач я маленький

Хочу жити і хочу любити.

Коли будуть питати мамо

Чи боліло мене вмирати,

Не клади на могилу квіти

Їм ще  важче буде помирати.

Коли будуть мамо питати

Чи не страшно ховати сина

Страшно люди, ховати не тіло,

Страшно те, що у тілі людина.

Коли будуть питати мамо

Звідки кралась у душу тривога,

Вибачай, вже летіти мушу,

Тепер в небі я, в сотні Бога.

Боронити рідну землю пішло багато кращих синів і дочок нашої країни. Не стоять осторонь і наші земляки . воюють на території Донецької та Луганської областей. Відстоюють кожну грудочку української землі, допомагають матеріально.

На жаль, один із них не повернувся додому живим. Пройшовши двічі пекло Афганістану,Олександр Митрофанович Романенко героїчно загинув виконуючи свій громадянський обов’язок ,захищаючи рідну землю від агресора.

Тож вшануємо  його пам'ять  хвилиною мовчання. І всіх тих, хто загинув у цій безглуздій, неправильній, жорстокій бійні.

Україно моя, незалежна!

Ворогам я тебе не віддам!

За безкрайній простір твого неба,

Що секунди молюся Богам...

Перед Богом стою на колінах..

Щоб не гинули наші батьки,

Щоб мати діждала сина,

Сестра дочекалася брата з війни...

Я без тебе, моя Україно,

безкрилим птахом до долу впаду...

Рідну землю топтати ногами,

Не дозволимо ми москалю!