Виховний захід «Рідна мова-серце мого подих»

 

 

 

        Миколаївська загальноосвітня школа-інтернат № 3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       

                                       ( учні 6-7 класів)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

вчитель укр.мови та літератури

Кравченко О.В.

 

 

 

 ( ЗАСТАВКА.ФОН МУЗИКИ (БАЖАНО ЗВУК  БАНДУРИ)

    (    дівчинка і хлопчик в українських костюмах с хлібом )

                                ( перед початком свята говорять )

  Доброго дня !Запрошуємо хлібом , сіллю , любов'ю і миром на  Свято рідної мови!

(Танок «Гопачок « (хлопці 5 класу)

              ( сурми звучать)

                                 (Виходять ведучі в українських костюмах)

Ведуча:  Мова –це  той  інструмент , який  єднає  націю,  народність, народ до єдиного  цілого. Це великий  скарб, який треба  шанувати, берегти  і  розумно  збагачувати.

Звучить  уривок пісні : « Наша  мова»

(слайди) Фон музики.

Ведуча. Що  значить  для  людини   рідна  мова?

   Це квітка  з  надр  священної  землі,

 Це найніжніша  пісня  колискова,

 Яку  так  люблять  діточки малі.

 Як  можна не любити  свою мову?!

 Не кане із роками  в  небуття

 Те  найдорожче  в  світі перше  слово,

 З яким  пройдеш  ти крізь  усе  життя.

 Ведуча 2.І як одна в  людини Батьківщина,

 Де  родове зернятко  проросло,

 Так  рідна мова лиш одна – єдина,

 Хоч  скільки б мов  у  світі  не  було.

Уривок пісні «Мова єднання»

(На фоні музики).

  Ведуча. Прислухайтеся: з ранку й до вечора навколо вас звучить мова. Удома тебе лагідно будить мама чи тато, щось лепече малесенька сестричка чи братик,  у школі про щось розповідають друзі,  і ти сам у відповідь промовляєш рідною мовою слова. Ти так звик до цього, що майже не помічаєш звучання мови й  чуєш її лише тоді, коли вона звернена до тебе безпосередньо. А це ж так природно – розмовляти рідною мовою. Це те ж саме, що й дихати.

      Як же люди навчилися говорити? Ось як про це розповідає легенда «Як ростуть слова?»     

Ведуча  (говорить на фоні співу пташок та шуму води)

      Про це вже мало хто пам’ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті, а тисячі років. На щедрих плодючих землях, оточених горами, жило плем’я німів. Вони вирощували виноград, персики, апельсини, усіляку городину й жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом потрапили в ті краї, то не почули б жодного слова – лише шум водограю й щебетання пташок звучали там. Німи не вміли говорити, вони тільки ворушили губами й читали слова по вустах. Може, то було й непогано, бо ж не знали ні сварок, ні лайки, а тому й приятелювали і старий, і малий.

Ведуча   Одна лише дівчинка Мова жила сама за високим кам’яним парканом. Щодня вона поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, бо ж розумілася на травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки. Прийшов до неї зі своїм горем і молодий юнак, але, на жаль,він теж не вмів говорити, а тільки ворушив губами.

(Виходить дівчинка  Мова в гарному вбранні  та яскравому вінку. Ходить, збирає до кошика квіти і трави наспівуючи пісню «Ой у лузі червона калина». Раптом з’являється хлопець. Ворушить губами, розповідає, допомагає собі руками).

Мова   

-  Зачекай! Зачекай! Ти так схвильовано мені розповідаєш свою історію, що я не можу тебе зрозуміти. У мене є маленька таємниця. Ходімо зі мною.

(Дівчинка Мова приводить гостя до свого квітника.)

•                   Зірви ось цю квіточку і ось цю. Ці квіти уміють розмовляти і поки ти знаходишся у моєму королівстві, також можеш говорити.

Хлопчик

-  Ой, і справді. Шановна паняночко,  сусідська дівчинка Марійка, яка мені дуже подобається, сліпа від народження. Вона  хоче померти, бо почувається дуже самотньою. Люди і я  нічим не можемо їй зарадити, адже  вона не бачить слів утіхи…

Мова   (задумливо)

- Не зумію я повернути Марійці зір, та як дати надію до життя  я знаю. Візьми з собою цей чудовий букет (збирає букет квітів), це - слова. Я тобі зібрала найкращі. Віднеси його Марійці, хай вона почує тебе, хай радість прийде в її засмучену душу.

Хлопчик

- Дякую тобі,  дівчинко Мово! Це найкращий подарунок для  неї і для мене!

(Хлопець бере букет, несе дівчині, віддає. Дівчина притискає букет до себе, посміхається).

•                   Ти… красива…Ти…потрібна…мені…Живи… Благаю

Ведуча   

    А наступного дня всі ними юрмилися біля Мовиного подвір’я. Вони прийшли по слова.(Кілька німів обступають Мову, простягають до неї руки, ворушать губами).

Мова

  - Добре, добре. Я навчу вас вирощувати слова. Ось бачите (показує кошик)тут повно корінчиків.  Кожне слово, наче квітка, має корінь, а з нього виростають листочки - суфікси, пагінці – префікси і пуп’янки – закінчення. З одного кореня може вирости багато слів-квітів. Бережіть свої квітники, виполюйте бур’яни і вирощуйте найкращі слова.

Ведуча 

      По корінчику розібрали німи щедрий подарунок Мови, обсадили всю землю дивоквітами і передали наступним поколінням таємницю про те, як ростуть слова.

Ведуча: Всі  ми знаємо  багато  українських  пісень.

              Адже,  пісня – це  душа  народу

              Українська  пісня – голос  невмирущий.

               Вона ніколи, як  хліб  насущний.

               Не  вийде  з  людського  сущого  життя.

КОМЕНТАР.УРИВКИ ПІСЕНЬ.

Ведучий. : Діти,  ваші мами, бабусі, сестрички  користуються наперстком , коли  вишивають. Подивіться  уважно, які  диво- вишиванки!  Це  роботи  ваших  мам, бабусь.  Нема  в  селі  жодної  оселі,  де б  не  було  вишиваного  рушника. Це  давня  традиція: гостям  на рушниках  підносять  хліб- сіль  як  символ  гостинності  нашого  народу.(розвішані рушники)

   ( Лунає  « Пісня  про  рушник» ).

Ведуча:  А зараз  ми  побачимо,  хто  із вас більше  знає  прислів’їв  про українську  мову. (говорять  прислів'я)

•      Для кожного його мова — найкраща й найсолодша.
•    Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
•    Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
•    Рідна мова — не полова: її за вітром не розвієш.
•    Слово до слова — зложиться мова.
•    Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
•    Як овечка: не мовить ні словечка.
•    Слово до ради, а руки — до звади.
•    Не кидай слова на вітер.
•    Слово старше, ніж гроші.
•    Від красних слів язик не відсохне.
•    Будь господарем своєму слову.
•    Красне слово — золотий ключ.
•    Слово — не полова, язик — не помело.
•    Мовивши слово, треба бути йому паном.
•    Слово — вітер, письмо — грунт.

Ведучий: Молодці, діти,  справилися.

Жила  собі  маленька дівчинка, яка  дуже  сумувала, а  коли  прийшли  до  неї  подруги, то  розвеселили  її. Дівчатка, як  же  ця  дівчинка  зветься?  ( Подоляночка)

 ( звучить  пісня  « Подоляночка» ).(можна уривок танцю)

     Ведуча. Якщо  з українською  мовою

   В тебе, друже, не  все  гаразд,

  Не  вважай  її  примусовою,

  Полюби,  як  весною  ряст.

  Примусова  тим,  хто цурається,

  А  хто  любить, той  легко  вчить:

  Все , як пісня,  у  ній звучить.

  І журлива вона, й  піднесена,

  Тільки  фальш для  неї  чужа.

  В ній  душа  Шевченкова  й Лесина

  Франкова  у  ній  душа.

Ведуча: Діти, гляньте на  ці  червоні  плоди. Що ви  про  них знаєте? Калина і верба – улюблені  символи- рослини. Було  таке повір’я: коли зробиш із  калини сопілку, то  неодмінно в  сім’ї  з’явиться  продовжувач  роду  - син.

 Ведуча Ти  постаєш  в  ясній обнові,

  Як  пісня линеш, рідне  слово.

  Ти  наше  диво калинове,

   Кохана  материнська  мово!

    Ведуча1Несеш  барвінь гарячу, яру

   В небесну  синь  пташиним  граєм

   І, спивши  там від  сонця  жару,

   Зеленим  дихаєш  розмаєм.

   Плекаймо  в  серці   кожне гроно,

   Прозоре  диво  калинове.

   Хай  квітне, пломенить  червоно

   В  сім’ї великій, вольній, новій.

Ведуча: Калину  оспівував  у  своїх віршах Т.Г.Шевченко.  А чи  ви  знаєте  пісні  або  вірші  про  калину?(називають)

- Без верби та калини нема України

- Червона калино, чого в лузі гнешся?

- Стоїть над водою червона калина

- Зацвіла в долині Червона калина... - Тарас Шевченко 

Ведуча: Як  гарно  звучала  наша  рідна  мова  у  віршах,  прислів’ях, які  ніжні  й гарні  слова  і мелодія  у  пісні. Багато гарних  слів  почули  ми  про  нашу  рідну  українську  мову. Хочемо,  щоб  ви  полюбили  її  і  ніколи  не  цуралися  рідної  мови, де б ви не були, щоб зростали  в  ріднім  краї із рідними  словами.

  Ведуча Український  дзвінкий  голос мови

 В моїм  серці  живе назавжди.

   Бо  зросла я у  вербах  шовкових,

   У  джерельних настоях води.

   І помазана словом Тараса

   Це моєї  землі сила  й знать.

   Не  питайте – якої  я раси.

   Тут  навчилась любить  і  страждать,

  Ведуча Тут лежать мої предки  відомі,

   Тут  у  весни  летять  журавлі.

    І  окрасою  в  кожному  домі

    Фотокартки -  і  радість,  й жалі.

    І  куди б не  лежали  дороги,

    У які б не  ввійшла  я  вітри –

    Не  зганьблю, не зречуся  порога,

    Де  зорею  дитинство горить…

Ведуча:  Бо  ніхто не  має  права  забувати

               Своєї  мови  рідної  ніде,

               Як ті  пісні, які співала  мати,

               І як своє  дитинство  золоте.

Ведуча: А зараз  давайте  проведемо  маленькі змагання. Загадки  для   дівчаток

              У  нашої  бабусі

           Сидить  звір  у  кожусі.

            Біля  пічки  гріється,

            Без  водички  миється. ( котик)

   2 На  городі  в  нас  росте

      Сонце  ясне, золоте,

       Жовте  око,жовті  вії,

      Та  чомусь  воно  не  гріє. (соняшник)

   3 Летів  птах  через дах,

      Сів на воротях

      У червоних  чоботях. (лелека)

   Ведучий:  А  зараз  загадки  хлопчикам.

    1 Із  неба  диво  золоте

     І  світить   нам, і  гріє

     Ніщо  без нього не росте,

     І всяк  йому  радіє.  ( сонце)

 2 По  дорозі  цуцик  біг,

    Скільки  цуцик  має  ніг?

     Почали  усі  лічити-

   Десять  вийшло  у  Микити.

   Так  чи  не  так?  (не  так)

3 Маленький  хлопчик

   ВилІз  на  стовпчик,

   Одежі не  носить,

    Личенько  рябе,

    Що  воно  таке?  ( наперсток)

Ведуча:  Молодці!  Загадки ви  добре  відгадали.

 Ведучий. Багатий український народ на перлини народної творчості – казки, прислів'я, пісні. 
Ведучий. А я хочу нагадати про гуморески. 
Багато слів казали ми про мову, 
Чудову нашу материнську, калинову, 
Яка для нас  життєвий старт. 
Адже ж у нас сьогодні свято, 
Тож доречний тут і жарт. 
Ведуча: Раніше,коли  діти збиралися  всі  разом зі  старшими, то  старші розповідали  цікаві, смішні  історії. Ось, наприклад, одна  з   них. Називається « Досадив»

(хлопчик розповідає)

 « Їхав  дядько  поганою конячкою, а  вона й  зупинилася, тож він сам запрягся, а її  прив’язав  до  воза, та  й  каже: « Не  схотіла їхати,  то  йди  пішки»

Ведучі  разом:  Із гумором співдружна Україна, Так сміємось на здоров'ячко у ній.

Сценка «Баби Параска і Палажка на святі рідної мови»

Палажка. Люди добрі! Оббріхує мене клята Параска на кожному кроці. Доки гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як вона хоче. Я, — каже, — не культурна, жию уже у двайцік первому віці, а говорити по-людськи не умію. Придумала ж таке, моя сварлива сусіда. Чекай-но, який же тепер рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч дев'ятий... Параска. От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицького. Ми живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно. Запам'ятай, що на календарі тепер дві тисячі дев'ятий рік. Ех... І коли до тебе розум постукає? Палажка. Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо господиня з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на подвір'ї. Параска. Що це? Палажка недочуває, чи вдає, що не чує? Палажко, якщо будеш слухати мої поради, то станеш культурною людиною. Палажка. І яке тобі діло до мене. Ти що шукаєш зачіпки до сварки? На моє безголов'я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити? Може, спродуватися, пакуватися та їхати на кубанські степи? Дав же мені Бог сусіду — нічого й казать! Параска. Та і мені прикро, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось, то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мене в гості, я тебе кавою пригощу. Ходи-ходи... Палажка. Що це ти мені махаєш? Параска. Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб ти до мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати. Палажка. А печення у тебе є? Чи, може, пирожено слойоне, творожні кошички, блінчики пекла? Конфети якісь маєш? З ними добре кофе пити. Параска. Почастую тебе всім, лише культурно скажи. Я ж тебе вже вчила Палажка. Та я так лишень жартую. Пам'ятаю добре, що багато людей у нас збаламутилися і говорять так, що не завжди їх розуміємо. Я ж запам'ятала, що слова «кофе» в українській вимові немає, а є кава; замість «блінчики» потрібно говорити «млинці»; замість «конфети» — цукерки; не «печення», а печиво; не «пирожено слойоне», а тістечка листкові; замість «творожні кошички» — сирні корзинки і тд. Люди добрі! Я спродуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя — найкраща для мене з усіх мов. Параска. Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте нашу мову!

Ведуча. Що  значить  для  людини   рідна  мова?

   Це квітка  з  надр  священної  землі,

 Це найніжніша  пісня  колискова,

 Яку  так  люблять  діточки малі.

 Як  можна не любити  свою мову?!

 Не кане із роками  в  небуття

 Те  найдорожче  в  світі перше  слово,

 З яким  пройдеш  ти крізь  усе  життя.

 І як одна в  людини Батьківщина,

 Де  родове зернятко  проросло,

 Так  рідна мова лиш одна – єдина,

 Хоч  скільки б мов  у  світі  не  було.

(ВІДЕО ПРЕЗЕНТАЦІЯ ( НЕВЕЛИЧКИЙ МОНТАЖ УЧНІВ НА ФОНІ МУЗИКИ, ПОТІМ ГОЛОСНО ЗВУЧИТЬ ПІСНЯ.)

Ведуча.

 Що є найцінніше в житті кожної людини? Рідна мати, рідна земля, рідна мова. У рідному слові початок усіх початків людського буття. Пам'ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує.

  Ведуча. Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово - щастя, натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни. Всього вам найкращого! Дякуємо всім, хто брав участь у підготовці свята Хай вам щастить!