Виховна година на тему:"Українська пісня — бездонна душа українського народу, це його слава. "
Пробуджувати у дітей цікавість до народної музики, вчити уважно слухати музичні твори, розуміти їх, художньо виконувати пісні; розвивати почуття ритму, навички художнього співу; виховувати любов до рідної землі, її природи, людей, пробуджувати інтерес до традицій, побуту українського народу.
Тема. Українська пісня — бездонна душа українського народу, це його слава.
Мета: пробуджувати у дітей цікавість до народної музики, вчити уважно слухати музичні твори, розуміти їх, художньо виконувати пісні; розвивати почуття ритму, навички художнього співу; виховувати любов до рідної землі, її природи, людей, пробуджувати інтерес до традицій, побуту українського народу.
Епіграф
Ну де ще є така чарівна пісня,
Серед яких на світі, славних мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то – навіє радість та любов.
(Звучить пісня «Зеленеє жито, зелене…»)
Учитель. Доброго дня, шановні друзі, учні. Щиро вітаємо вас на нашому святі, яке присвячене пісням українського народу. Пишається український народ милозвучними піснями, в яких джерельною водою струменять почуття радості, смутку, гумору, любові. Спливають роки, кожен із нас полюбляє різну музику. А народна пісня залишається. Через віки проносить вона свою нев’янучу молодість, бентежить душу, бо вона вічна, як і душа народу.
1-й учень .
З народного напившись джерела,
Як із Дніпра бере веселка воду.
О рідна пісня, знову ти прийшла
До матері, до батька – до народу.
2-й учень.
О пісне! Від народу кров і плоть
Ти узяла, щоб лиш йому служити.
Тебе ніхто не може побороть,
Бо вільний дух твій – правдою повитий.
Учитель. Пісня! Як багато вона важить у житті людини!
Пісня – це голос народу, це поетичний вияв його працелюбної вдачі, мрій і прагнень. Про це гарно писав М.Стельмах: «Народна пісня землі української – це, насамперед, історія землі української та невмирущість духу народного, це світ надій – сподівань, які не залишають людину в найтяжчі лихоліття».
Україна має понад 300 тисяч народних пісень, які не перевершують пісні інших народів своїм багатством, глибиною почуття. Це невичерпна криниця музичних перлин, що їх вистачить композиторам всього світу.
Юнак. Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, охайність і пунктуальність. Діти Польщі – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики. (Виходить дівчина).
Юнак. Ти чого плачеш? – запитав Господь.
Дівчина. Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.
Юнак. Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.
- Є в мене неоціненний дар, який уславить тебе і твій народ на цілий світ. Це – пісня.
Дівчина. Узяла дівчина Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.
Юнак. З того часу український народ і в горі, і в радощах знаходить собі втіху у пісні.
(Звучить пісня у виконання учнів).
1-й учень.
Так хочеться гармонії, тепла,
Спокійного, розсудливого слова.
Отих пісень, що матінка дала,
Коли вночі гойдала, колискових.
2-й учень.
Їх не замінить жоден інструмент.
Не забувайте – це мистецтво вічне.
Послухаєш, і трепет перейма,
І відступають ритми заграничні.
(З’являються хлопчик-ведучий і старець ).
Хлопчик. А ще нашу пісню називають солов’їною і кажуть, що солов’ї навчилися співати саме у нашого народу. Чому?
Старець. У своїх стародавніх книгах я знайшов цікаву легенду.
Колись солов’ї не жили в Україні, а були дуже співучими, бо літали по усьому світу, збираючи пісні для індійського царя, в саду якого вони жили. Одного разу залетів соловей в Україну і сів спочивати у якомусь селі. В цей час усі люди були в полі. «Що за люди тут живуть,- подумав соловей,- ні пісень, ні музики не чути? ». А ввечері люди повернулися додому, і то тут, то там залунали пісні. Та вони були сумними, бо люди втомилися від тяжкої праці. І тоді солов’ю захотілося розвеселити цих людей, і він заспівав. Зраділи люди, забули про втому і так заспівали, що навіть соловей зачарувався їхніми піснями.
Полетів соловей до царського саду. І заспівав тих пісень, що почув в Україні. Цар втратив спокій і звелів лише йому співати у своєму саду.
А наступної весни прилетіли солов’ї в Україну, щоб слухати наших пісень. І пташенят почали висиджувати саме на нашій землі, щоб вони від самого народження слухали найчарівніших у світі пісень.
(Звучить пісня Я.Степового на слова Т.Шевченка «Зоре моя вечірняя»).
Учитель. Пісня! Вона – серце народу, його душа, слава, його крила. Витворена народом, пісня пахне травневими дощами, синіми льонами, материними руками.
У піснях постає велична природа України, якою зачаровані люди протягом багатьох віків. Просторі степи, широкі ріки, краса садків, гаїв, лісів. Співаєш пісні і згадуєш про рідну хату, калину на подвір’ї.
(Звучить пісня «Про рушник»)
Учитель. Українська пісня – це поетична біографія українського народу. Виринають із сивої давнини Байда Вишневецький, славний козак Морозенко, Іван Богун і кличуть до бою за Батьківщину, за її свободу.
Про що б не співалося в піснях, завжди відчуваєш велику силу почуттів: щастя чи горя, туги чи радості.
1-й учень.
Пісня – наш паспорт,
Пропуск у білий світ…
Ми не ховали обличчя,
Гордо йшли сотні літ.
2-й учень.
Завжди ми накривали
Дружби ячні столи,
Нас по піснях впізнавали,
Де б ми таки не були.
3-й учень.
Райдуга в небі висне,
Граючи в плесах вод.
Доки живе наша пісня,
Доти живе народ.
Учитель. Пісня – це наша історія, наша гордість і слава. Вона супроводжує людину протягом життя. Вона допомагає хліборобу в полі, трудівнику за верстаком, господині в обійсті.
Народження людини пов’язане з піснею, перше кохання дівчини і юнака, щастя любові і гірка тривожна розлука – в пісні, думи батька і матері, що виглядають синів із походу, з далеких доріг війни – в пісні. Воїн, ідучи в похід, бере із собою три речі: зброю, ліб і пісню.
1-й учень.
Народна пісня зоряно, незгасно
Горить в моєму серці повсякчас,
Не пломенистим закликом, не гаслом
А променем, що будить сівача.
2-й учень.
Вона мене виводить на дорогу,
Вона мені просвітлює віки,
Де радість і печаль мого народу
Врослися в древа вічного гілки.
3-й учень.
Вона – любов, вона – печаль і втіха,
Жива вода на визнаки душі.
Поки живе – обереже від лиха
Понад стежками тихі спориші.
4-й учень.
І я готовий крізь огнисті брами
Пройти і душу випалить до тла:
Лише б народна пісня не вмирала,
Що в молодих серцях вона жила.
Учитель. Пісня – це маленька криничка живої води. Не поспішайте її переступити. Зупинися і розважливо вдивіться в її глибінь, може побачите благородний лицарський образ предка, красу свого сучасника й духовну душу нащадків.
І хай широка світова слава рідної пісні, її дорогий вогник, зігрівши всю землю, повертається до тебе – її спадкоємця.
Учениця.
Коли співають – пісня ще жива,
Співуче серце грати розрива,
Не вб’ють громи зловісні
Життя правічну пісню.
Учень.
Громи не вб’ють!
Співайте, люди. Нелюдам на зло,
Співайте хором, щоб там не було!
Хай спів стрясає груди.
Співайте хором, люди!
Співайте хором, люди!
(Звучить пісня)
Учитель. А зараз ми з вами проведемо конкурси.
І конкурс
По зображенню малюнка, проспівайте пісню.
- Калина, - коромисло.
- чоботи, - козаки.
- вишня, - місяць.
- коні, - вареники.
ІІ конкурс
- Одним із атрибутів державності нашої країни є офіційна урочиста пісня. Назвіть яка?(Ще не вмерла Україна)
- Як називаються пісні, які є славою народу, викликають почуття гордості й поваги до таких відомих національних героїв, як Самійло Кішка, Б.Хмельницький,Іван Гонта? (історичні)
- Пісні, які піднімають настрій, допомагають позбутися негативних рис вдачі та поведінки. (жартівливі)
- Пісні, які вчать поважати обряди і традиції української родини, підносить почуття чистого кохання. (весільні)
- Пісні, які примушують замислитися над проблемами духовної вищості, над буденщиною.(ліричні)
- Ліричні пісні, в яких віддзеркалене щира відданість материнського серця, турбота за майбутнє сина та віру у його щасливу долю. (колискові)
- Пісні, які пов’язані з язичницькими віруваннями та виконувалися під час свят. (обрядові)
- З усіх куточків лився чарівний мотив цих пісень, що приносить на своїх крилах «жайворонки». (весняні пісні)
- Пісні, які пройняті оптимізмом, любов’ю до рідної землі. Як колоски пшениці в полі, котять вони свої мелодійні хвилі по українських просторах, прославляючи людину-трудівника. (жниварські)
Учитель. Ніколи і нікому не вдасться заглушити українську пісню. Вона, як душа вічна. Нехай завжди з нами буде рідна пісня, нехай збереже вона тепло наших сердець, наше життя, нехай робить усіх душевнішими, красивішими у своїх почуттях, підносить нашу національну і людську гідність
Ну де ще є така чарівна пісня,
Серед яких на світі славних мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то навіє радість і любов.
1-й учень.
Українська пісне, вимита сльозами,
Висушена вітром у краї чужім,
Українська пісне,
Ти прийшла шляхами
До мойого серця – ти живеш у нім.
2-й учень.
Українська пісне, чарівна, всесильна –
Ти такою будеш через сотні літ.
Українська пісне, вчить тебе дитина,
Щоби пам’ятати свій козацький рід.
3-й учень.
Волошкові очі у моєї пісні,
В тих очах відбито калиновий жар.
Це вона світила у мою колиску,
Щоб я гінко ріс, до сонця виростав.
4-й учень.
Солов’їний голос у моєї пісні,
І козацька дума, і гаї-діброви,
І врожайний шепіт золотих ланів.
Бережімо пісню, пісню українську,
Бо вона, як мати, рідна і свята.
Учитель. Ось ми і підійшли до завершення нашого свята. Хотілося б закінчити словами з відомої української щедрівки:
Рід великий і край багатий,
Лине пісня з поля,
Будем долю ми прохати,
Щоб родила доля.
Нехай лине наша пісня
Від хати до хати,
Прославляймо Україну,
Нашу неньку-матір.
(Звучить фінальна пісня «Україна» Т.Петриненка).
Урок № 37. Тема. О. Кобилянська. Життя і творчість, формування світогляду письменниці, українська література 10 клас
Мета: ознайомити із життям і творчістю письменниці, чинниками формування її світогляду, зацікавити особистістю О. Кобилянської й спонукати до читання творів; розвивати навички сприйняття інформації на слух, виділення головного, вміння висловлювати власне ставлення до почутого; виховувати повагу до митців, любов до художньої літератури, прагнення до самовдосконалення.
Обладнання: портрет письменниці, виставка творів, ілюстрації до біографії; карта Європи кінця ХІХ — початку ХХ ст., краєвиди Буковини.
Теорія літератури: модернізм.
Хід уроку № 37. Тема. О. Кобилянська. Життя і творчість, формування світогляду письменниці, українська література 10 клас
I. Мотивація навчальної діяльності школярів
Вступне слово вчителя.
Карпатський край, як ви знаєте, великий. І сьогодні ми прямуємо в інший його бік — чарівну Буковину, що народила багато талантів, горде жіноцтво, яке наважилося з повною силою та пристрастю виступити за свої права. У лавах тих жінок-борців — Ольга Кобилянська. З особистістю письменниці, її творами, світоглядом, літературними уподобаннями та індивідуальним стилем ми познайомимося на сьогоднішньому уроці.
ІІ. Оголошення теми й мети уроку
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
1. Повідомлення підготовленого учня.
(Учень розповідає про Буковину (історія, географія).)
2. Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.
За свої життєписи беруться, як правило ті письменники, що схильні до самоаналізу, самозаглиблення. Ольга Кобилянська написала аж три автобіографії. Розповідь «про себе саму» починає вона з портретів «вічно трудящого батька» і «святої матері», котрим вона завдячує всім, чого досягла. Батько був людиною «пильною, охочою до кожної науки», працьовитою та вимогливою, з тонким розумінням краси й добра. Ці риси успадкувала й дочка. Майбутня письменниця мала «велику жадобу до науки. і праці». Закінчити їй вдалося лише чотири класи, далі займалася самоосвітою і стала однією з найосвіченіших жінок свого часу.
Ольга зростала у віддаленому куточку України, що належав Австро-Угорській імперії й офіційно (і не тільки) послуговувався німецькою та румунською мовами. «Коли б не любов батька до рідного слова, до свого народу, своєї пісні, — зазначала письменниця в автобіографії,— знання рідної мови, що все-таки панувало в хаті, крім польської, а далі і німецької, було би з часом, може, й зайняло останнє місце».
Хоч мати майбутньої письменниці походила з польсько-німецької родини, проте своїх дітей виховала в пошані до української мови, культури, звичаїв, цілком підтримавши інтереси та прагнення свого чоловіка. Її аристократичний дух, любов до музики передалися й донці.
— На вашу думку, яка роль батьків у розвитку здібностей, талантів дітей, досягнення ними значного життєвого успіху?
— Чи мала рацію Ольжина мати, підкоряючись уподобанням батька?
Родина Кобилянських разом із батьком-службовцем переїжджає з одного маленького містечка до іншого, де, як і раніше, було практично відсутнє культурне життя, культурне товариство. Вже в тринадцять-чотирнадцять років Ольга починає писати, реалізовуючи свою творчу натуру. Спочатку це були німецькомовні твори, бо іншої літератури дівчина ще не знала. Ось який портрет залишила її подруга Ольга Устиянович: «Вона за той час виросла, як тополя. Чорне, добре плекане, блискуче волосся окружало її ніжне біле личко, рожеві уста усміхались. радісно, а великі чорні очі чогось тужно та сумно гляділи. Грала вже на фортепіано. і співала. милозвучним сопрано».
— Про що свідчить такий портрет? (Добрий смак, глибоку натуру, талановитість О. Кобилянської.)
Сама письменниця згадує: «Ще молодою дівчинкою. я почала писати вірші. Чогось мені бракувало, недоставало в душі. Чимось була вона часами надто переповнена, а часами повна туги і смутку. Рівночасно з тим я бралася за олівець. і починала рисувати. На самоті находив на мене глибокий сум. До того я читала багато.»
У вісімнадцять років Ольга Кобилянська знайомиться із Софією Окуневською, яка згодом стала першою на Буковині жінкою-лікарем, та письменницею і громадянською діячкою Наталею Кобринською. Ці жінки очолювали феміністичний рух, ідеї якого були близькі й Кобилянській. Саме вони порадили їй писати українською мовою, прислужитися рідній культурі.
У 31 рік письменниця опубліковала українською мовою повість «Людина» (спочатку вона вийшла німецькою), а через рік — повість «Царівна», що принесла їй визнання.
1898 року О. Кобилянська відвідала святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І. Франка. Там вона познайомилася з Василем Стефаником, потім вони товаришували довгі роки, обмінюючись листами. Через рік письменниця вирушила до Києва і Канева, познайомилася з М. Коцюбинським, М. Старицьким, М. Лисенком, а згодом і з Лесею Українкою.
Усі визнавали великий талант О. Кобилянської, Франко писав: «Я ані на хвилю від першої появи Ольги Кобилянської на полі нашої літератури не сумнівався про її талант. Її пізніші оповідання, такі як «Людина», «Битва», наповняли мене подивом від її незвичайного таланту. Я щиро тішився, коли вона згодилась друкувати свою «Землю» в Літературно-науковім віснику.»
У цей період виходить перша збірка письменниці «Покора», окремі твори якої перекладалися польською і російською мовами.
З того часу літературна творчість стала її душевною потребою, обов’язком, спасінням. «Самота, душевна самота, противне моїм почуванням окруження — викликували в мене жадобу кинути те, що мене зворушувало до дна, на папір»,— зізнавалася вона. «Моє життя було б пуста хата, коли б я не могла більше працювати». О. Кобилянська творила тільки в стані душевного збудження, переживання: «Я писала, коли любила, писала, коли терпіла, писала, коли не находила вдоволення знадвору бажань своїх особистих, коли бачила кривду, заподіяну так людям, як звірятам, цвітам і птахам.» Це обумовило й стильову особливість прози письменниці — емоційність, пристрасність, схвильованість слова. Джерелом творчого натхнення була для письменниці і природа, що впливала на неї «найсильніше зі всього». За відсутності краси в житті краса природи створювала той особливий світ, де вона почувалася затишно. У багатьох її творах природа є основним предметом зображення, головним образом і нагадує живу істоту зі складними й тонкими почуваннями («Природа», «Битва», «Там звізди пробивались», «Рожі»). Ольга Кобилянська писала на основі власних вражень від подій і явищ життя, які пропускала через свою душу. Тому-то в її творах так багато психологізму, символізму й інших модерних засобів письма, нових для української літератури.
Початок ХХ століття приніс для О. Кобилянської важкі випробування — хворобу матері, власні проблеми зі здоров’ям, матеріальну скруту. Але вона продовжує наполегливо працювати. Виходять повісті «Земля» (1902), «В неділю рано зілля копала.» (1908), «Через кладку» (1912), антивоєнні новели (1914) та інші твори. 1927 року широко відзначався 40-річний ювілей літературної діяльності письменниці. Через два роки здійснено дев’ятитомне видання повного зібрання її творів. У 1929-му уряд України встановив їй персональну пенсію і вона була прийнята до Спілки письменників України.
Під час Другої світової війни хвору О. Кобилянську профашистський румунський уряд хотів відправити до трибуналу, але не встиг — 1942 року письменниці не стало.
У Чернівцях відкрито літературно-меморіальний музей, а в селі Димки — музей-садиба. Ім’я О. Кобилянської носить Чернівецький обласний драматичний театр і центральна вулиця обласного центру.
Однак найкраща пам’ять про видатну письменницю — це те, що тисячі читачів донині захоплюються її творами.
— Чим саме особливою вам здалася біографія письменниці?
— Чи є щось схоже в життєписі О. Кобилянської з біографіями інших митців?
3. Виразне читання.
(Учитель зачитує «цікавинки» про письменницю з книги В. Шевчука «З вершин і низин».)
Зовнішність Кобилянської
В похилі літа О. Кобилянська виглядала так за описами близьких людей: темне волосся, крізь яке пробивалася ледь помітна сивина, гладко зачесане, поділене проділом, заплетене в коси, які укладалися позад голови і закріплялися шпильками. Брови виразно темні, обличчя поважне, серйозне й нагадувало більш чоловіче, ніж жіноче. На ньому ані зморшки, були вони ледь помітні тільки під очима. Лице матове, як буває в темних шатенок, широке чоло трохи виділялося на худорлявому обличчі, на вустах — вираз туги, мрії, осяяний добродушністю. Особливо виділялися темно-карі очі, які світилися вологим, променистим блиском, в них, як казали, ніби відбивалася свіжість травневої роси. Сумовитий вираз обличчя був майже завжди, навіть коли письменниця всміхалася. Була вона середнього зросту, одягалася охайно, гармонійно, строго і не за модою. Говорила м’яким притишеним голосом.
Трус у квартирі Кобилянської
Нелегко жилося письменниці в час окупації Буковини румунськими боярами. Хвиля репресій зачепила її брата Юліана (автора латинсько-українського словника), якого боярська влада вигнала зі школи, а агенти сигуранци увірвались у робочий кабінет письменниці, перекинули все догори ногами, забравши листи, нотатки до нових творів, одну викінчену новелу. На щастя, архів письменниці зберігався не тут, а в брата, і тому уцілів. Забрані рукописи так і не повернули письменниці, незважаючи на неодноразові домагання, вони для літератури навіки пропали.
непорозуміння
В 1927 році відзначався 40-річний ювілей літературної творчості О. Кобилянської. Буковина тоді належала боярській Румунії і, щоб зірвати свято, власті використали смерть якогось чиновника Братіяну і відклали святкування. Телеграфісти, які передавали це сповіщення до Львова, сплутали текст, і з нього вже виходило, що ювілей відкладено через смерть самої письменниці. Ця звістка миттю облетіла всю Україну, і тільки через певний час помилку було спростовано.
IV. Закріплення знань, умінь та навичок
Колективна робота.
1) О. Кобилянська захоплювалася ідеями феміністичного руху, переймалася проблемами емансипації жінок. Здогадайтеся, як називається повість В. Врублевської про письменницю.
2) Як тепер називається політика, спрямована на урівнювання прав та свобод жінок і чоловіків?
V. Підбиття підсумків уроку
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
• Продовжіть речення.
«Мені близька думка про те, що …»
«Мені здається, що жінки в нашій літературі, як у жодній європейській, …»
«Мене вразило (здивувало) …»
VІ. Домашнє завдання
Знати біографію письменниці, прочитати одне з її оповідань (або повість «Людина» чи якусь іншу).
про публікацію авторської розробки
Додати розробку