Виховний захід «Щораз вертається річниця, велика й славна, – Листопад»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СЦЕНАРІЙ ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

 

«Щораз вертається річниця,

велика й славна, – Листопад»

 

(до річниці створення

Західноукраїнської Народної Республіки)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Сценарій уклала:

 вчитель історії Савка М. А. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета:       

• ознайомити вчителів, учнів та гостей школи з історією Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР);
• з’ясувати історичне значення ЗУНР для майбутніх поколінь;
• виховувати особистість громадянина-патріота, здатного приймати важливі рішення, відповідати за свої вчинки, відчувати прекрасне, цінувати минуле, творити та надихати на творчість інших.

 

Обладнання:

• зал, прибраний рушниками, державною символікою, портретами діячів ЗУНР (Є. Петрушевич, К. Левицький, Д. Вітовський), прапорами;
•  проектор та презентація „Історія ЗУНР”.

 

 

Слайд № 1 „Західно-Українська Народна Республіка – 99 років”.

 

Вчитель: У листопадові дні 1918 року на території Галичини, Буковини та Закарпаття – українських територіях, що на початку ХХ ст. входили до складу Австро-Угорської імперії, утворилася молода незалежна держава – Західноукраїнська Народна Республіка. Після довгих років неволі та безправ’я, населення цих теренів багатоголосно засвідчило своє історичне право на власну державність, повноправне господарювання на своїй споконвічній землі.

Західно-Українська народна республіка проіснувала недовго: з листопада 1918 року до липня 1919 року. Цей короткий відрізок часу насичений змістом і подіями Великого Зриву народу за свою свободу. Герої не вмирають. Вони живуть у пам’яті й справах наступних поколінь. Сьогодні нам небайдужа пам’ять про полеглих героїв, творців нашої історії. Тож пригадаймо ті пам’ятні і такі дорогі для нас події.

 

Учень 1:                                Щораз вертається річниця

Велика і славна – Листопад, –

Немов на небі блискавиця,

Немов потужний водопад.

Ні! Це не блискавка на небі,

Ані не шум це бурунів…

Це зрив народу, що в потребі

Піднявся проти ворогів.

 

Учень 2:                                Безстрашні наші Усусуси

Встають на прю, ідуть у бій.

Листопадовий Зрив зворушив

Наш княжий Львів, як буревій.

Стрільців нічим не залякати.

Вітовський всіх вперед веде…

Стрільці двірець уже займають,

І скоро вільним Львів буде.

 

 

 

 

Учень 3:                                Нарешті ворог вже розбитий,

Надходить день, минає страх.

На ратуші прапор розвитий

У синьо-жовтих кольорах.

О, Листопаде, незабутній!

Ти свій залишив нам Завіт:

Що волю мусимо здобути,

Щоб дочекатись кращих літ.

 

Учень 4:                                У нашім славнім княжім місті

Свят-Юрський дзвін б’є в небеса,

Бо проголошують там вісті,

Що Україна воскреса!..

 

Пісня „Із гір Карпат лунає пісня волі”

 

Ведучий 1:   Минуло уже 99 років, але кожен раз ми знову і знову повертаємося у пам’яті до тих незабутніх днів. Повертаємося не лише для того, щоб віддати шану, а передусім здобути від них те невичерпне джерело сили, знання та досвіду, які так потрібні у наш нелегкий час.

 

Ведучий 2: 1 листопада 1918 року – день Великого Чину у Львові, що покликав до життя Західноукраїнську Народну Республіку. В часи польської, а згодом радянської окупації робилося все, щоб затоптати у пам’яті народній ті славні, повні радості, а водночас й драматизму дні, коли на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, відродилася самостійна держава.

 

Слайд № 2 „Етнічні землі українців у складі Австро-Угорської монархії. Осінь, 1918 рік”.

 

Ведучий 1:   Восени 1918 р. стало цілком очевидно, що Австро-Угорщина знаходиться в глибокій затяжній кризі та неминуче програє війну. Ця обставина стає своєрідним каталізатором наростання національно-визвольного руху народів, що перебували у складі багатоетнічної імперії. Наприкінці жовтня 1918 року Угорщина, Чехословаччина, Югославія проголосили створення незалежних держав. Не стояли осторонь національного будівництва й галицькі українці.

 

Слайд № 3 „Портрет Євгена Петрушевича”.

 

Ведучий 2: 18 жовтня 1918 року українські посли австрійського парламенту, галицького та буковинського сеймів, представники політичних партій, студентства та духовенства утворили Українську Національну Раду, що постановила представляти інтереси західних українців на міжнародній арені. Головою цієї організації обрано видатного галицького адвоката, політичного та громадського діяча Євгена Петрушевича. Уже наступного дня Українська Національна Рада оголосила про намір об’єднати західноукраїнські землі – Східну Галичину, північно-західну Буковину та Закарпаття  в єдине ціле – Українську державу. Своїх цілей Рада прагнула добитися виключно мирними методами, тобто вести переговори з австрійським урядом.

31 жовтня делегація Ради була на прийомі у намісника Галичини графа Гуйна, вимагаючи передати владу у краї українцям. Однак намісник не погодився.

Слайд № 4 „Постанова Української Національної Ради від 19 жовтня 1918 року”.

 

Ведучий 1: Наміри Української Національної Ради одразу ж опинилися в гострому конфлікті з діями поляків, котрі також намагались відновити власну державу й претендували на територію Галичини. Заручившись підтримкою США та Країн Антанти, 28 жовтня у Кракові було створено Польську ліквідаційну комісію, що мала перейняти владу від австрійської адміністрації на території Західної (польської) та Східної (української) Галичини. До Львова члени Комісії сподівалася прибути не раніше 1 листопада.

 

Ведучий 2: Але події у Львові та в усій Галичині 1 листопада розгорнулися не за польським сценарієм.

Похмурого надвечір’я 31 жовтня члени Української Національної Ради та Військового Комітету обговорювали в Народному домі (тепер вул. Театральна, 22) результати останніх переговорів з австрійськими представниками у Львові. Більшість присутніх, не зважаючи на реальну загрозу з боку Польської ліквідаційної комісії, висловлювала бажання чекати вказівок із Відня. Однак проти такої поміркованої позиції виступили молоді українські офіцери – представники Українського Січового Стрілецтва, представник яких Дмитро Вітовський заявив, що зволікати неможливо.

 

Слайд № 5 „Портрети Костя Левицького та Дмитра Вітовського”.

 

Ведучий 1: Ось так відбувалися події у ту вирішальну ніч.

 

Сценка 1.

На сцені стіл, навколо якого сидять учні (деякі з них – у формі УСС). На столі карта м. Львова.

 

К. Левицький:  Намісник Гуйн категорично відмовився передати владу у Східній Галичини   українцям. Треба чекати обіцяного Віднем маніфесту.

Д. Вітовський:  Справа може вдатися тільки зараз. Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів – завтра його візьмуть поляки! Наша честь вимагає, щоб ми перші взяли владу в краї, хоч би навіть прийшлося зараз її втратити.

К. Левицький:  Чи ви справді готові здійснити військовий переворот?

Д. Вітовський:  Цілковито!

К. Левицький:  Чи маєте настільки військової сили, щоб обсадити й держати місто?

Д. Вітовський:  По теперішнім обчисленні, маємо!

К. Левицький: Чи будете розпоряджатися потрібною кількістю зброї та амуніції, щоб здолати польський опір?

Д. Вітовський:  Без найменшого сумніву!

К. Левицький:  Чи будете мати достатню кількість харчів?

Д. Вітовський:  Здобудемо повні магазини.

К. Левицький:  Коли думаєте приступити до перевороту?

Д. Вітовський:  Сьогодні вночі, близько четвертої ночі. Українські стрільці під проводом старшин роззброять усі неукраїнські військові частини та обсадять будинки всіх державних, крайових і міських установ. Впевнений у перемозі!

 

Слайд № 6 „Військові дії на Площі Ринок”.

 

Старшини схилились над картою. Д. Вітовський стиха пояснює план дій.

В цей час  декламують вірш.

Учень 5:                             Чатує Вітовський над картою Львова,

Старшини схилились в задумі важкій.

«Хай Бог допоможе. Рушаймо, панове,

За неньку Вкраїну у праведний бій».

Багряниться осінь над Замком Високим.

Вирує Європа під залпи гармат.

З Народного дому стрілецькі потоки

Розходяться містом, щоб бити в набат.

 

Слайди № 7-8 „Українські Січові Стрільці на Площі Ринок. Реконструкція.”.

 

Учень 6:                              Хоч зліва – поляки, а справа червоні,

На півдні гуляє денікінський рій, –

Летять галичани на змилених конях,

За неньку Вкраїну у праведний бій.

Радіють завзяті, гартовані сотні –

Їх скошують кулі, доконує тиф,

І падають хлопці у вічну безодню

Крізь трепетне сяйво зірок золотих.

 

Пісня „Тополя”

 

Ведучий 2: На світанні 1 листопада українські військові відділи загальною чисельністю 1400 вояків та 60 старшин приступили до здійснення випрацюваного напередодні плану захоплення Львова. Погода приспала пильність ворога. Ранок видався сірим, похмурим та вологим від нічного дощу. Але на душі у жменьки українського війська було свято.

 

Учень 7:                                            Пожовкле листя. Сіре небо,

   Осінній вітер, листопад.

   О, скільки споминів далеких

До нас вертається назад!

Був час і вітряний і зимний,

І листя падало на шлях,

Та в душах нам світило сонце

І квіти нам цвіли в серцях.

О, незабутній листопаде!  

Пройдуть літа, пройдуть віки.

А ти стоятимеш над нами,

Як тінь Господньої руки.

      

Слайд № 9 „Український прапор над Ратушею. Степан Паньківський”.

 

Ведучий 1: Протягом кількох годин українцям вдалося зайняти всі ключові об’єкти Львова: будинок намісництва та військового командування, пошту, головний вокзал, ратушу, склади зброї і казарми. На міській ратуші з’явився синьо-жовтий стяг, виготовлений Марією Лазарко (дружиною директора „Народної торгівлі”), а встановлений 17-літнім вістуном Степаном Паньківським. Національні стяги замайоріли над іншими будівлями та установами.

Доповідь українських старшин про хід бойової операції.

 

Сотник Осип Кузьма:  Цілий переворот відбувся зовсім спокійно і без проливу крові – явище в історії революційних актів дуже рідкісне.

Хорунжий Дем’янчук:  Чин 1-го листопада – символ невмирущої ідеї, що її осягнення з об’єктивної точки зору здавалося нездійсненним, але при наявності патріотизму, безмежної любови до свого народу став дійсністю.

Підхорунжий Гуцуляк:  Довгі століття боролися галицькі українці, щоб віднайти волю і свою державу, і аж Першолистопадовий Чин доконав цього. Коли б українці були того Першого Листопада не зголосилися на своє, поляки мали б повне право твердити, що це їхня земля.

 

Слайди № 10 Відозви „До населення міста Львова” та „Український народе!”

 

Ведучий 1:  Того ж дня, 1 листопада, були видані відозви „До населення міста Львова!” та „Український народе!” з повідомленням про успішне перебрання влади в руки українців. Далі (5 листопада) з’явився Маніфест, який проголосив народовладдя, вказав конкретний шлях до рівності та справедливості, заклав основи соціально-політичного устрою держави.

 

Слайд № 11 „Карта ЗУНР”.

 

Ведучий 2:  9 листопада 1918 року Українська Національна Рада створила уряд – Державний Секретаріат, який очолив адвокат Кость Левицький. Портфелі у новоствореному уряді також отримали Дмитро Вітовський, Сидір Голубович, Ярослав Литвинович, Олександр Барвінський, Іван Мирон, Олександр П’ясецький, Іван Макух, Степан Баран, Іван  Куровець, Антін Чернецький.

 

Ведучий 1: 13 листопада 1918 року ухвалено „Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії”, який затвердив конституційні основи держави українських галичан.

 

Слайд № 12 „Герб ЗУНР”.

 

Ведучий 2:  Згідно з „Тимчасовим основним законом” новостворена держава отримала назву – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Закон визначав територію ЗУНР, яка охоплювала терени Галичини, Буковини та Закарпаття. Було затверджено також герб держави – золотий лев на синьому полі та синьо-жовтий прапор.

 

Ведучий 1:   У законі зазначалось, що носієм суверенітету є народ, який здійснює всю владу через представницькі органи, обрані громадянами. Вища законодавча влада належала Українській Національній Раді, законодавча –  Державному Секретаріату. Президентом республіки було обрано Євгена Петрушевича. Легіон Українських Січових Стрільців став основою збройних сил молодої держави – Української Галицької Армії, яка впродовж дев`яти місяців героїчно захищала республіку.

 

Слайд № 13 „Прапор ЗУНР”.

 

Пісня «Гей там на горі січ іде»

Ведучий 2:  Наші хлопці уміли не лише воювати, але й розважатися.

 

Сценка 2.

Січові стрільці відпочивають,дехто чистить зброю.

Несподівано з’являється чотар Іван Цяпка-Скоропад.

 

Четар Цяпка: Де ти куриш, офермо!?

Стрілець Сай: Пане четар, я думав, що на свіжім повітрі можна закурити собі хоч одну папіроску…

Четар Цяпка: Ех, офермо, ти одна. Раз на все запам’ятай: де я є – там нема відпочинку на свіжому повітрі!

 

Входить вістун Лихач.

 

Четар Цяпка: Гм.. Постава! А ви чому не віддаєте почесті тому вістунові, який проходив коло вас?

Стрілець Сай: Пане чотар, це мій брат.

 

Четар Цяпка: Все одно! Навіть, коли б це був ваш батько, треба його пошанувати.

 

Входить сотник Мороз.

 

Сотник Мороз: Цікаво… Цікаво…

Четар Цяпка: Я доброволець, пане сотник, коли схочу, тоді й піду. Ви ліпше спитайте Цяпку, як він вступив до стрільців.

Четар Цяпка: Я теж, пане сотник, вступив до війська як охотник. То було так: я оженився в липні, а війна вибухнула в серпні. Я, знаєте, тому й пішов на війну.

Сотник Мороз: Ось ви, чотар Цяпка, справно несете службу. Якби ви ще не мали поганої звички молоти язиком, то я зробив би вас підхорунжим.

Четар Цяпка: Пане сотнику! Голошу слухняно, пощо мені бути підхорунжим, коли я як вип’ю, то мені здається, що я сотник.

Стрілець Сай: Скажіть, пане четар, як на війні ви мали якісь небезпечні пригоди?

Четар Цяпка: Раз трапилася мені… і то на квартирі. Ще трохи, і був би оженився… Ага, до речі! Однорічний Хома! На подвір’ї казарми стоїть купа нікому непотрібного піску. Треба його десь забрати. Викопайте на цьому ж подвір’ї яму і засипте туди пісок.

Стрілець Хома: Що зробити з землею з ями?

Четар Цяпка: Офермо! Викопайте таку глибоку яму, щоб вмістився і пісок і земля… Між іншим, пан полковник Швайка звелів це зробити мені, але глибоко шануючи… я доручаю цю відповідальну справу вам.

Вістун Лихач: Пане чотар, мільдую послушно! Вас потребує в цю хвилю полковник.

Сотник Мороз: А, чотар Цяпка! Свобідно! Ви дали моєму коневі вівса?

Четар Цяпка: Дав.

Сотник Мороз: А хто бачив?

Четар Цяпка: Другий кінь…

Сотник Мороз: А зараз, Цяпка, ми повправляємося з вами у стрілецькій науці. Прошу запам’ятати: для відрізнення ворожих відділів від своїх наші частини матимуть на шапках білі опаски. Прошу повторити.

Четар Цяпка: Ті, що будуть ту (показує на голову) мати – то свої, а ті, що тут нічого не будуть мати – це вороги.

Сотник Мороз: Скажіть мені, чому кожен жовнір повинен своє життя і кров на війні віддати?

Четар Цяпка: Пан сотник має трацію Я теж собі думаю, чому властиво повинен жертвувати?

Сотник Мороз: Славно четар Цяпка! Переберіть мої функції і повправляйтеся зі стрільцями.

Четар Цяпка: Вістун Лихач! Що є першим обов’язком стрільця?

Вістун Лихач: Першим обов’язком стрільця є вмирати за свій рідний край!

Четар Цяпка: Це хибне розуміння. Першим обов’язком стрільця є так робити, щоби його вороги вмирали за його рідний край!

 Стрілець Хома! Яке ваше заняття в цивілю?

Стрілець Хома: … Жонатий, пане четар.

Четар Цяпка: Ти краще скажи мені, чому шабля крива?

Стрілець Хома: … Бо крива…

Четар Цяпка: Стрілець Сай!

Стрілець Сай: Щоб нею було легко рубати!

Четар Цяпка: Дурний! Шабля мусить бути крива, бо в противнім випадку не влізла б до футляру.

Сотник Мороз: Четар Цяпка, спочиньте! Скоро звістять про початок наступу. І я хотів би знати з яким настроєм ви підете до бою. Стрілець Хома, скільки вб’єте ворогів?

Стрілець Хома: Чи я знаю? Коби одного.

Сотник Мороз: Добре! А ти, Сай?

Стрілець Сай: Щонайменше двох!

Сотник Мороз: Славно! Ати, Цяпка?

Четар Цяпка: Як Сай вбє двох, то я можу йти додому…

 

Звучить марш.

 

Стрілець Хома: Гайда хлопці, до бою готуватися!

 

Звучить музика. Виходить учениця. Читає вірш.

 

Учень 8:                                           Надії, дзвони, прапори,

  І спогад – в кожнім слові…

  Відлуння княжої пори

  В державницькому Львові.

  Це ЗУНР… Це злети у блакить,

  Віднайдена дорога.

  І кожна втрата нас болить,

  І тішить – перемога.

  В буремний час, як у вікно,

  Дивлюсь, - а він не гасне…

  Нема минулого: воно

  Завжди, завжди сучасне.

 

Слайд № 14 „Президент ЗУНР Є. Петрушевич із членами уряду”.

 

Ведучий 1:  Чин Першого листопада не випадковість, а закономірний результат схильності українців до незалежності, бажання вільно жити на власній, Богом даній землі. 

 

Слайд № 15 „Члени уряду ЗУНР”.

 

Учень 9:                                Спогади в’ються розбурханим роєм,

Дзвонами й досі у скронях гудуть –

Про незабутніх новітніх героїв,

Про світлосяйну і славну їх путь…

Осінь сичала розлюченим гадом,

Дихали гнівом вітри з верховин…

Сталося: Першого дня Листопада,

Мрії доміряно – зроджено чин!

 

Учень 10:                              Широко певність розпростала крила.

Ранок всміхнувся до воїв своїх.

Звільнено землі Романа й Данила –

Рідні прапори замаяли їх!

Бризнула воля осяйним промінням.

Сумнів останній у муках дотлів;

В руки взяло молоде покоління

Зброю великих хоробрих дідів.

 

Учень 11:                                Кров нам зросила – своя і ворожа –

Збройно торований з піснею шлях,

Квітла трояндами, пишна та гожа,

Віра у юних відважних серцях.

Віяла воля: «Кайдани розкуті…

Більше не зазнаємо гніту-образ!..»

Та знову напали напасники люті.

Ринули з заходу й сходу – ураз!..

Плакати – годі! Ще вернемо знову

Те, що згубили в запеклім бою…

Тільки ж плекаймо у серці чудову,

Мрію про волю й Державу свою!

 

Пісня „Встаньмо, браття, із колін”

 

Слайд № 16 „Карта УНР та ЗУНР. 1919 рік”.

Слайд № 17 „Софіївський майдан у Києві. 22 січня 1919 рік”.

 

Ведучий 1:   Незабаром прийшов найсвітліший, найрадісніший день в історії Батьківщини останніх століть – дві розчахнуті займанцями віті одного дерева з’єдналися нарешті в єдину крону. 22 січня 1919 року на предковічному Софіївському майдані Києва перед тріумфуючими тисячами людей було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки в єдину державу.

 

 

 

Відеоматеріали «Акту злуки».

 

Учень 12:                                     Яка краса: відродження країни!

Ще рік, ще день тут чувся плач рабів.

Мовчали десь святі під попелом руїни

І журно дзвін по мертвому гудів.

Коли відкіль взялася міць шалена,

Як буря все схопила, пройняла –

І ось дивись, – в руках знамена

І гімн побід співа колись невільна сторона.

 

Ведучий 1: Однак уже в перший день свого існування молода держава – ЗУНР – була втягнена у війну з поляками. Захоплені зненацька польські війська порозумівшись між собою вже у полудень 1 листопада розпочали військові дії проти українців. Бої за Львів між обома сторонами тривали близько трьох тижнів і завершилися 22 листопада відступом українських з’єднань та уряду зі Львова.

 

Слайд № 19 „Є. Петрушевич в оточенні старшини ІІ Галицького Корпусу. Червень 1919 рік”.

 

Учень 13:                              Коли ти любиш рідний край,

В ряди ставай!

Гори відвагою святою!

Бо тільки меч – а не слова –

Здобуде нації права.

У ворогів її розвою.

Вперед же сміливо рушай,

Коли ти любиш рідний край!

Коли ти любиш рідний край,

гори, палай!

Коли в огонь живої мови

Чуття святого надаси,

Ти станеш лицарем краси,

І визволення, і любові.

За честь і правду все віддай,

Коли ти любиш рідний край!

 

Ведучий 1: Надалі протягом 8 місяців польсько-український фронт проходив по всій Галичині. Озброєній та оснащеній державами Антанти польській армії Галлера героїчно протистояли частини Української Галицької Армії, якій нізвідки було поповнювати запаси зброї, боєприпасів, амуніції. Сили були нерівні. Тому неминучим стало рішення уряду ЗУНР про перехід УГА за річку Збруч та її об’єднання з армією УНР, що й сталось 17 липня 1919 року.

 

Слайд № 20 „Євген Петрушевич на огляді військ Української Галицької Армії”.

 

Ведучий 2: Ця війна закінчилися для українців поразкою. Та, мабуть, вина самих українців у цьому – найменша!

 

 

Учень 14:                               Не говоріть: “Ми втратили війну”

І не ридайте: “Марно все пропало!”

І в сатани ще навіть сил замало,

Щоб він унівець чин ваш повернув.

Лиш діти вірять, що вчорашній день

Помер навіки й не живе сьогодні.

Вписала вічність в літопис Господній

Геройську смерть стрілецьких чет і сотень.

 

Учень 15:                              Або як вам зневіра ломить дух,

Погляньте ви в бурхливий день навіки:

Чи хвиля, збита вітром невеликим,

У глибині десь гине без сліду?

Ні, браття! Ні! Та хвиля, збита тут,

Підносить там ще вище срібні крила;

Здійметься так народна збита сила -

Ні, не намарно кров, ні не намарно труд!

 

Слайд № 21 „Разом назавжди”.

 

Ведучий 1: Західноукраїнська народна республіка проіснувала недовго – всього 257 днів. Але то був час, коли західні українці вперше за багато століть стали творцями власної держави.

 

Ведучий 2: Діяльність ЗУНР мала сильний вплив на формування національної свідомості українського народу, назавжди ввійшла в його пам’ять. Історичний досвід ЗУНР актуальний і сьогодні, коли національне, демократичне та державне відновлення України залежить від єдності усіх творчих сил українського народу.

 

Учень 16:                              Благослови, небес Владико,                           

пожертву чесну і велику,

народних лицарів, що в бій

відважно йдуть за нарід свій!

Благослови Ісусе Христе,

любов до волі, серце чисте –

вони ж ідуть на ворогів

за милих друзів і братів.

 

Учень 17:                     Благослови, Пречиста Мати,

зусилля їх тверде, завзяте,

благослови їх рани, біль

і краплі крові серед піль.

Благослови на чесний бій

Героїв, Юрію святий,

і перемогу їм подай

за Нарід свій, за Рідний край!

 

 

Учень 18:                     Благословіть усі Святії,

Борців тих подвиги й надії

і дайте їм найбільший дар:

проміння волі з-поза хмар,

щоб їх зогріла Божа ласка,

здійснилась Листопаду казка,

щоб звеселити Київ, Львів

у шумі рідних прапорів.  

 

Ведучий 1: Як бачимо, історія має здатність повторюватись. Говорячи про події української революції 1917-1921 рр. не віриться, що усе, що було колись, наш народ переживає знову.

 

Ведучий 2:  Знову наші хлопці – цвіт української нації – зі зброєю в руках змушені захищати рідні домівки та незалежність держави від ворога. Саме на їхньому прикладі та прикладі героїв минулих епох повинне вирости нове українське покоління, якому будувати майбутнє життя нашої держави.

 

Пісня «Якби я мав сімнадцять» (сл. Б. Дяка, муз. Н. Мочерад)

 

Вчитель: З Біблійної історії ми знаємо, що був колись Іуда, який зрадив Ісуса Христа, і ми зневажаємо його за це. Але ми знаємо і про одинадцять апостолів, які після смерті та воскресіння Ісуса Христа продовжили його справу і за це стали святими. Так і в українській історії: ми повинні знати, що були у нас зрадники, та все ж більше є в українського народу героїв. Це –  козаки-запорожці, українські січові стрільці, воїни УПА і наші новітні герої – воїни АТО.

 Сьогодні ми згадали про наших учнів, які загинули на Сході України. Вони назавжди залишаться у нашій пам’яті. Хлопці стали прикладом героїзму для майбутніх поколінь.

 

Ведучий 1: Хай живе Українська держава!

 

Ведучий 2: Хай живе український народ!

 

Ведучий 1:  Хай буде мир на всій землі!

 

Ведучий 2: Слава Україні!

 

Ведучий 1: Героям…

 

Усі: Слава! Слава! Слава!