Декомунізація суспільства та дерадянизація армії

Декомунізація суспільства та дерадянизація армії

Революційний і воєнний час 2013–2015 років показав, що радянське минуле «живіше за всіх живих», і це не просто потік приємної ностальгії за втраченою молодістю старших поколінь. Радянська минувшина перетворилася на основу для політичних маніпуляцій зсередини та ззовні, спрямованих на послаблення і дискредитацію України.

Відповіддю громадськості стала нова хвиля «декомунізації» – спроби знешкодити минуле-у-сучасності. Нагадаю, що перша хвиля «декомунізації» відбулася наприкінці перебудови і мала на меті позбутися верховенства Комуністичної партії та комуністичної ідеології. Однак структури й люди залишилися недоторканними, тому й незалежна Україна виявилася «радянською». Теперішню декомунізацію спрямовано на звільнення від радянської мітологеми «Великої Вітчизняної війни» та ідеологічних решток Радянського Союзу, втілених у пам’ятниках комуністичним вождям і закарбованих у назвах міст і вулиць.

Яка різниця між «декомунізацією» та «дерадянізацією», і чому сьогодні говорять саме про «декомунізацію», а не «дерадянізацію»? «Декомунізація» – це протидія комуністичному режимові та комуністичній ідеології. Декомунізація ґрунтується на умовному виділенні політичної сфери із соціяльного буття: окремо – режим та ідеологія, окремо – суспільство. Із такої позиції суспільство постає як жертва режиму та пасивний об’єкт дії тоталітарної партії. Це відповідає класичній теорії тоталітаризму, що не враховує «оповсякденювання» режиму та ідеології.

Дерадянізація є спробою (пере)осмислити радянський період в українській історії, зрозуміти, наскільки українці є радянськими, а Україна – спадкоємицею СРСР та УРСР, поміркувати, що з радянської спадщини варто засудити, а що – прийняти, і позбавити сучасну Росію монополії на радянську спадщину. Дерадянізація є складнішою і глибшою, ніж декомунізація. Якщо не здійснювати дерадянізації, доведеться знов і знов повертатися до декомунізації.

Декомунізація, яка почалася в Україні, мала торкнутися усіх сфер життя суспільства, особливо паперової, законсервованої армії. Тому паралельно з реформами у війську та ремонтом техніки триває дерадянізація та деімперіалізація Збройних сил - від білизни до структури управління. Повільно, але триває. Нова українська армія, як стверджує військове та політичне керівництво України, вже за декілька років має відповідати стандартам НАТО та бути взаємосумісною з підрозділами країн – членів альянсу.

Не схожі з росіянами

При Міністерстві оборони у 2016 році запрацювала авторська група волонтерів, яка разом з представниками відомства почала розробляти зміни до однострою та знаків розрізнення для ЗСУ. Мета – це повна відмова від радянського минулого: і ментально, і що стосується зовнішнього вигляду українських військовослужбовців.

"Нове військо - це про нашу власну історичну спадковість, про те, що ми не від СРСР ведемо тяглість звитяг, а від тих, хто захищав саме українську державу, - прокоментував 112.ua координатор авторської групи Віталій Гайдукевич. - УРСР не був Україною в повному сенсі слова. То був муляж країни заради потреб Москви. СРСР по суті своїй був для нас окупацією. Просто найжорсткіші часи цієї окупації застали наші прадіди в 20-30 роках. От ми зараз і доводимо, що були у нас воїни величні: і за Русі, і у Волинському князівству, і в Галицькому, і у Великому Литовському, і за козаччини, і 100 років тому, і під час УПА. Вони, а не радянська армія, є нашим корінням. Вони були частиною європейської мілітарної культури. А СРСР - це агресії проти суверенних держав і замахи на волю інших народів". 

Які бойові традиції хочуть відновлювати?

"Армію остаточно очистять від усіх небезпечних рудиментів радянсько-російської ідеології, які негативно впливають на бойовий дух українського війська. Вони паморочать нам голову облудними пропагандистськими штампами, покликаними тримати нас на ментальній орбіті Росії", — наголосив Петро Порошенко 8 травня під час заходів до Дня пам’яті та примирення.

Він нагадав, як у 2014 році скасував "День захисника вітчизни" (23 лютого) і натомість було запроваджено День захисника України (14 жовтня на козацьке свято Покрови).

"Наприкінці квітня своїм указом встановив новий День українського прикордонника. Рівно сто років тому Слов’янська група Окремої Запорізької дивізії Армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича, звільнивши велику частину Донбасу, вийшла на міжнародно визнаний кордон України з військом донським. І тепер День прикордонника — 30 квітня", - зазначив Петро Порошенко.

Звісно, що зміна форми чи перейменування підрозділу - це локальні кроки у побудові нового війська, однак потрібна системність.

Пан Муженко наказав "шукати світоглядні та ідеологічні орієнтири ЗСУ" і постановив ліквідувати всі залишки комуністичного чи націонал-соціалістичного (нацистського) режиму у військових частинах чи на об’єктах, якщо такі ще залишилися; запровадити в бойовому бюлетені Головного управління морально-психологічного забезпечення постійну рубрику "Українська мілітарна історія", вивчити досвід Фінляндії та Хорватії, як їм вдалося відновити військово-історичні традиції. Далі йдеться про тематичні виставки, музейні експозиції, військово-історичний календар на 2019 рік тощо.

Отже, в чому суть відновлення власних українських традицій? На першому місці, зрозуміло, це повне забуття усього радянського та аналогів з РФ. Експерти акцентують на тому, що українське військо має набагато глибше коріння та історичне тло, ніж СРСР і Червона армія. Основа ідеології нового українського війська базується на бойовому минулому козаків, славетних походів київських та галицьких князів, а також армії УНР (1917-1921).

Є такий документ стратегічного значення, як Дорожня карта оборонної реформи від 2016 до 2020 рр. Однією з оперативних цілей цього плану є саме "формування ментальності (способу мислення) особового складу на базовій основі європейських цінностей".

"Створення прогресивної системи інформаційної роботи у військах (силах),  спрямованої на формування національної гідності, духовно-моральних цінностей захисника України, пропаганду культурних військових традицій українського народу", - йдеться в одному із завдань. І хоча поки це має вигляд записника такого собі фаната-мрійника, але приблизно такими мають бути ЗСУ щонайменше за 3-5 років;

- армія з новим стилем управління "на основі західної культури взаємовідносин між керівниками та підлеглими", армія відповідальних і таких, які чітко знають свої повноваження та виконують їх.

- це контрактна армія з професійними рекрутськими центрами, реальним відбором майбутнього особового складу, ефективною системою кадрового менеджменту та управлінням кар’єрою військовослужбовців. Армія з обов’язковим медичним страхуванням та достойним грошовим забезпеченням. Це армія, яка дбає про військовиків не тільки під час проходження служби, а й докладає зусиль для правильної адаптації ветеранів до цивільного життя;

- це військо, де військовослужбовець будь-якої віри може знайти свого священика. Розвиток військового духовенства на багатоконфесійній основі, а не монополія однієї церкви;

- це збройні сили, які вже мають свою сучасну бойову історію, які воюють і готові до війни, які постійно тренуються і множать свій потенціал.

Чи досягне Україна такого результату, залежить від кожного військовослужбовця на своєму місці. Нехай і з прикрим запізненням, але українське військо вибудовує власну, питомо націоцентричну та автентично-історичну платформу. І хай там як, а зроблено багато. Великим кроком до формування такого ідеологічного фундаменту є наказ очільника Генерального штабу ЗСУ, що регламентує впровадження у війську повної декомунізації. Українське військо практично наповнює власний кейс військово-історичних традицій, окремішніх від російських чи радянських версій. Це правильно, бо потрібно не просто «засудити» імперські, а одразу інсталювати українські моделі.