75 річниця визволення України від фашистських загарбників

Шидлаускас  Альгідрас  Ненрікасович

учитель історії та права                              

Жовнинського навчально-виховного комплексу  «Дошкільний  навчальний  заклад – загальноосвітня  школа  І - ІІІ  ступенів»

Черкаської області Чорнобаївського району

 

 

В НАС КЛЯТВА ЄДИНА І ВОЛЯ ЄДИНА,

ЄДИНИЙ В НАС КЛИЧ І ПОРИВ:

НІКОЛИ, НІКОЛИ НЕ БУДЕ ВКРАЇНА

РАБОЮ НІМЕЦЬКИХ КАТІВ!

(Зі спогадів очевидців)

 

 

   Краєзнавча робота, утілена в конкретні справи, вливається в різноманітні форми і спрямовується до єдиної мети – як найповніше вивчити минуле і сучасне рідного краю, зберегти  краєзнавчі матеріали для нащадків.

   Людина, якій є чим пишатися, яка знає свій родовід, свою історію, своє коріння, буде будувати своє життя свідомо, розуміючи відповідальність не тільки перед нащадками, а й перед  тими , хто жив до нас.

 

 

 

 

 

 

 

 

   Історія – це минуле, що зберігається в пам’яті людства, бо без нього немає майбутнього.

   Роки Великої Вітчизняної війни – це наше минуле. Ми його пам’ятаємо, говоримо про нього, з болем і гордістю згадуємо загиблих, котрі своєю мужністю і стійкістю захистили  наше існування.

   Історія Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. ще і сьогодні холодить кров у жилах тих, хто був свідком жорстоких звірств фашистських загарбників. Вона кардинально повернула життя всієї країни прийшла в кожний дім, кожну сім’ю. Війна залишила в своєму полум’ї мільйони людських долей, принесла страждання і горе, які гостро і скорботно хвилюють народну пам’ять.

   Грізне воєнне лихоліття не обминуло і наш край. Якими були ті роки? Як проходила боротьба з ворогом? Як наші земляки наближали день перемоги? Саме в цій статті я спробую висвітлити це.

   Наша школа пишається тим, що має «Музей історії села», який засновано з 1966 року. Зібрані в ньому матеріали зберігають пам’ять минулого, передають її як естафету нащадкам. Наш музей сприяє громадськості і патріотизму в учнів, розширює світогляд, виховує пізнавальні інтереси і здібності оволодівати практичними навичками пошукової та дослідницької діяльності.

   Музей сьогодні є осередком освіти і виховання, який сприяє формуванню у молодого покоління національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, забезпеченню духовної єдності поколінь і призначений для вивчення, збереження і використання пам'яток історії рідного краю. (ФОТО 1,2,3,4)

   Однією з найбільших експозицій музею є розділ присвячений періоду Другої світової війни. (ФОТО 5,6) До 75-річчя визволення України від нацистських загарбників учнівським загоном слідопитів було проведено ряд акцій та оформлено зібрані матеріали в альбоми, презентації, стенди. Волонтери записали спогади очевидців війни та років голодомору. (ФОТО 7) ,розпочали збір матеріалів для створення дитячої книги пам’яті «Історія моєї родини в роки Великої Вітчизняної війни» (ФОТО 9). Члени гуртка «Патріот» опрацювали сторінки книг Марії Василівни Приліпки, де, спираючись на колись закриті факти архівних документів, описані події тих буремних років на території нашого села. (ФОТО 10)

   Ось деякі з них:

   «Після захоплення гітлерівцями Черкас 22 серпня 1941 року частини 116-ї і 212-ї дивізій відійшли на лівий берег Дніпра і тримали оборону на проміжку від Кединої Гори (Золотоніський район) до Кітлова. Для підкріплення оборонних рубежів прибули частини 196-ї дивізії, у Крутьках розташувався штаб 197-ї стрілецької дивізії.

   1 вересня за наказом командуючого 38-ою армією генерал-лейтенанта Д. І. Рябишева головні сили однієї з трьох дивізій почали марш на Жовнине, одержавши поповнення 639 чоловік. В Кременчуцькому напрямі напереріз наступаючому ворогу (31.08.1941р. 17 польова армія німців переправилась через Дніпро під Кременчуком) [1,370] і безперервно атакувала 38-у армію Південно-Західного фронту) кинута 97-ма дивізія полковника Ф. В. Мальцева.

   А 18 вересня почався відвід радянських військ від Вереміївки і Жовнино на Велику та Малу Бурімку, Іржавець.

   В районі Оржиці відступаючі війська попали в оточення. А 19 вересня в Жовнино увійшли окупанти [83]. Оржицьке оточення лише окремим підрозділам вдалося вирватися з нього і дійти до лінії фронту. Вийшли з оточення жовняни командир відділення 82060 СС 38-ї армії Єременко Іван Корнійович (1909) але ВТ (військовий трибунал) 38А Південно-Західного фронту 25 листопада 1941 року засудив його до розстрілу, тоді ж рядовий Маренич Павло Віталійович (1907) ВТ 38А Південно-Західного фронту засуджений до 10 років. Обидва посмертно реабілітовані у 1997 році  [76, 98, 192] Ще перед німецьким наступом 28 серпня 1941 року Полтавський суд за статтею 54-10 КК УРСР на 10 років засудив Кушніра Якова Омеляновича (1913 р. н.), який теж реабілітований у 1956 році [79, 314] 30.10.1941 року арештований рядовий 366-го артдивізіону Войтенко Петро Кузьмич (1908). 23.01.1942 року ВТ П'ятигорського гарнізону за ст. 58-10 ч. І присудив йому 10 років ВТТ [76, 48]. Реабілітований у 1989 році посмертно (пропав безвісти  09. 04. 1944 року) [84, 97]

   Така жорстока доля. Спіткала вона 19.02.1942 року ще одного жовнянина-червоноармійця Левочка Івана Миколайовича (1912) 19.02.1942 року осудженого ВТ на 10 років ВТТ. Залишився живий. Реабілітований [76, 174], а от брат його Левочко Василь Миколайович (1910) загинув у 1942 році [84, 259]

   Понад 700 жителів села билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них полягли на полі бою [49, 712] А в окупованому ворогом селі безчинствували фашисти та їх посібники-поліцаї. На каторжні роботи до

Німеччини відправили 360 жителів села. В селі закатовані активісти, залишені Полтавським обкомом партії для підпільної роботи М. П. Бережний, В. А. Слюсар, З. М. Вергал (колишній голова сільради), В. Д. Поливара (очолював загін комсомольців-підпільників) та інших.

   В лютому 1943 року у Жовниному сформовано партизанський загін (командир М. А. Черняковський, комісар І. І. Пшеничний), який об'єднався  з загоном десантників-підривників ім.Тимошенка, що висадився влітку 1943 року під Градизьком (командири В. П. Большаков, комісар В. Г. Руднєв, начальник штабу І. Ю. Голик (1911р.н.) загинув у 1944 році в Румунії молодший лейтенант [84, 115]. Народні месники відбили у німців легкову машину між Жовнином і Вереміївкою біля могили Близниці знищил бронетранспортер з фашистами. На Дніпрі обстріляли катер з німцями, в селі Шавельники (Чигиринський район) розбили три німецьких мотоцикли між селами Адамівкою і Тарасівкою (на правому березі Дніпра навпроти села Ялинці), відбили у німців стадо корів (48 голів). Партизани перешкоджали ворогу вивозити до Німеччини хліб, худобу, затримували рух німецького транспорту [І, 379]

    Бої  за визволення села тривали 27-28 вересня 1943 року. Тут загинули, або померли від ран 20 червоноармійців і командирів, серед них рядовий Г. Ф. Андронов, Д. Ю. Браточкін, сержант В. І. Власов, рядовий П. І. Гильов, молодший лейтенант В. Ю. Головкін, рядовий П. К. Жовницький, капітан І. Й. Заїка, єфрейтор В. М. Зімин, рядовий Г. Б. Кисельов, сержант С. С. Нікітін, єфрейтор Є. М. Нікулін, рядовий Г. І. Писаренко, Г. П. П'ятибратов, Урал Садиков (1920р.н.) П. М. Самодуров (1916р.н.), лейтенант І. Б. Тарасов, єфрейтор Б. О. Фролов, рядовий І. В. Фролов, сержант В. П. Черв'яков, рядовий І. І. Шанін [84, 818-323]

  А скільки їх безіменних воїнів загинуло восени 1941 року тут в присулянському краї…

   Багато лиха завдали окупанти селу при відступі. Спалено 516 господарств колгоспників, господарські будівлі всіх 4 колгоспів, 3 школи, клуб, лікарню, 4 млини, маслозавод, висадили в повітря міст через Сулу, спалили скирди сіна, соломи [І, 381]. Спалена Причистенська церква – окраса села. Яка на відміну від Георгіївської, розібраної в роки так званої культурної революції, дивом вистояла, а тепер пішла в небуття [86].»

     «22 червня 1941 року Німеччина віроломно напала на СРСР.    Розпочалася Велика Вітчизняна війна. З перших днів війни трудящі стали на захист Вітчизни. На 12 вересня 1941 року до лав Червоної армії влилося 76260 жителів Полтавщини (до якої входило і наше село). У вересні 1941 року гітлерівці вдерлися в Жовнине. При відступі радянських військ 17 вересня 1941 року, на території села проходили незначні бої між частина­ми регулярної Радянської Армії та німецько-фашистськими загарб­никами. Тоді на території села було залишено комуністів /народне ополчення/ для організації партизанської боротьби, яку повинні були очолити голова Градизького райвиконкому М. П. Бережний, перший секретар райкому КП(б) України В. А. Слюсар, жовняни Захарій Микитович Вергал, Іван Іванович Пшенишний. Місцем явки була хата Івана Семеновича Маренича. До кінця 1941 року в загоні налічувалось понад 20 чоловік. А весною 1942 року до партизан приєдналася група комсомольців і молоді, керівництво якою було доручено голові Вереміівського сільського споживчого товариства, комуністу В. Д. Поливарі. Але загін не встиг розгорнути свою діяльність. Виказані зрадниками М. П. Бережний, В. А. Слюсар, З. М. Вергал та значна частина ополченців були заарештовані гестапо і

розстріляні.

   Загинули жителі Жовнина Павло Володимирович Лифар, Василь Павлович Усенко, Йосип Макарович Озівський, Григорій Юхимович Старик, Устим Зіновійович Мартян, Зіновій Михайлович Ярошенко, Петро Кузьмович Вергал, Антон Петрович Гордовський та інші. В лютому 1943 року підпільник Іван Іванович Пшенишний сфор­мував у Жовнині партизанський загін, командиром якого став житель с. Гусине /голова колгоспу/ Мусій Андрійович Черв’яковський, комісаром Іван Іванович Пшеничний. У загоні було 18 чоловік, в тому числі Григорій Кіндратович Гребенченко, Юхим Якович Шиш, Іван Іванович Пшенишний, Віктор Лукич Василенко, Мотрона Мартинівна Гавриш, її 14-річий син Михайло Гавриш та інші.

   Партизани всіляко перешкоджали ворогам вивозити до Німеччини награбований хліб  та худобу, затримували рух фашистського тран­спорту.

   В липні 1943 року під Градизьком у лісі Казенній Дубині висадилось семеро радянських десантників підривників, серед яких був житель Жовнина Ілля Юхимович Голик. Партизани перевезли всіх десантників та їх зброю до Жовнина і почали діяти спільно з ними. Командиром цього об’єднання партизанського загону, який носив ім’я С. К. Тимошенка, став десантник В. И. Большаков, його заступником - М. А. Черняховський, комісаром десантник Руднев В. Г., а  його заступником І. І. Пшеничний. Начальником штабу був

І. Ю. Голик. Партизани підбили легкову машину між Жовнином і Вереміївкою, одного німецького офіцера вбили, а двох поранили, біля могил Близниці знищили бронетранспортер з фашистами, обстріляли на Дніпрі катер з окупантами, а в селі Шебельники розбили три  мотоцикли фашистів і вкину­ли в двір старости села. Між селами Адамівкою і Тарасівкою обстрі­ляли   автомашину з фашистськими солдатами. В с. Ялинці затримали отару /300 голів/ великої рогатої худоби, яку вороги   відправляли до Німеччини. Загін мав зв’язок з штабом партизанського руху в м. Ростов.

   Перед визволенням території Радянською Армією в загоні налічува­лось 48 партизанів. Частина партизан, серед них Жовнянин Михайло Гавриш та Марко Пилипенко, які допомагали партизанам, загинули під час виконання доручень партизанського загону.

   У вересні 1943 року у лавах партизанів Черкащини нараховувалось 12927 бійців. Від рук партизанів на черкаській землі загинуло 12099 фашистських солдатів і офіцерів. Патріоти пустили під укіс 72 ешелони з військами та бойовою технікою, висадили в повітря 56 мостів, знищили 604 автомашини ворога.

   …Два роки грабували гітлерівці наш край. Багато лиха завдали селу окупанти. За час з 17 вересня 1941 року по 25 вересня 1943 раку вивезли на каторжні роботи до Німеччини 360 жовнян /з них не повернулося 14/, забрали в населення 300 корів, спалили 516 господарств колгоспників, будівлі артілей імені 8-го Березня та імені Т. Г. Шевченка, 6 шкільних приміщень, лікарню, маслозавод, кінотеатр, 5 млинів, магазини, церкву, висадили в повітря

міст через річку Сулу.

  27 вересня 1943 року Червона Армія визволила Жовнине від німецьких загарбників Близько 700 жителів села билося з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни.  215 з них нагороджено орденами і медалями СРСР.

Серед нагороджених В. А. Братик та А. М. Панченко – орденом Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступенів.»

 

   «У 19 років я (Батечко Григорій Павлович, після війни – учитель Жовнинської восьмирічки) став снайпером, у 20 – навідником 76-міліметрової гармати. Звільняв Україну і Польщу, добивав фашистів у Німеччині. Під Варшавою ми підтримували вогнем польські полки, які разом з нашими підрозділами визволяли головне місто Польщі. Один з ворожих транспортерів прорвався через нашу передню лінію, яку я прямою наводкою знищив з першого разу. Під Берліном перед нашими позиціями промчала німецька агітаційна машина і сховалась у виярку. Згодом почули хриплий голос: «Радянські солдати, кидайте зброю і здавайтесь. Війну ви програли…» Довго гітлерівський агітатор не базікав. Засікли ми ту машину і за другим чи за третім снарядом підпалили її» 

 

   «В роки Великої Вітчизняної війни у 18-й армії служив наш земляк, уроженець села Жовнино Семен Якович Борисенко. Як політпрацівник, він вів велику виховну роботу серед воїнів. В 1944 році брав участь в армійській нараді військово-політичних та юридичних працівників, яку проводив у Карпатах член Військової ради товариш Л. І. Брежнєв.

   На той час було майже завершено визволення всіх українських земель від гітлерівських військ. Однак під ігом фашизму ще знемагали народи європейських країн. Радянська армія, вірна своїм інтернаціональним принципам, мала подати їм братню руку допомоги, визволити їх від гітлерівців, добити фашистського звіра в його власному лігві. Шлях до Берліна потрібно було пройти через країни Європи. Перед нашими воїнами ставились нові завдання: високо пронести честь радянської людини, честь воїна-визволителя. Ось про це й говорив на нараді товариш Л. І. Брежнєв.»

   «Старик Григорій Дмитрович: - Війну пам’ятаю добре, бо і під час війни доводилось багато працювати. Один із таких випадків, коли нас, дітей, відправили працювати на поле вибивати соняшники. Вибиваємо, коли це летить німецький літак «драбина», побачив нас на полі і почав по нас стріляти з кулемета. Всі вчителі намагались нас врятувати, кричали, щоб ми лежали і не ворушились. Кулі розривались від нас метрів за 50. Потім зі сторони Кліщенець з’явилися наші два винищувачі – це нас і врятувало…Ще один неприємний спогад, коли німці палили хати, ми плакали, просились, але вони не слухали. Моїй бабусі німець дозволив винести з хати трохи речей, навіть сундук допоміг витягти, а потім підпалив хату і пішов»

«Лист на війну. (Кругляк Алла Іванівна)

Дорогий мій ровеснику, солдате, русявий, чорночубий чи блондин, тебе б у співрозмовники обрати, та на війні поліг ти. Не один,багато вас тоді пішло, мільйони, Вітчизну від фашистів боронить, грудьми на захист стали батальйони, хоч хлопці над усе хотіли жить. Хтось добровольцем, прямо із-за парти, пішов на фронт, гриміла скрізь війна, його чекали вдома батько й мати, брати і сестри, а іще – ВОНА, кохана, нецілована, жадана, у снах шептав він лиш її ім’я, а в  когось в серці іще більша рана, бо вдома залишилася сім’я:

дружина юна, ще маленькі діти (чи може й ненароджені вони), їм батька так хотілося зустріти і жити разом з ним після війни. Ви молоді, сміливі, відчайдушні війну скоріш хотіли завершить, вели бої, ішли в атаки дружно, до Перемоги й ти хотів дожить. Ти мріяв повернутися додому, обняти матір, йти у майбуття, та несподівано відчув смертельну втому, снаряд ворожий обірвав життя. Твоєю мужністю захоплююся щиро і подумки вклоняюся до ніг; своє життя віддав заради миру, а для нащадків ти життя зберіг. Фронтовики колишні, ветерани – старенькі сивочолі дідусі, на тілі в них ще й досі ниють рани і жах війни ще пам’ятають всі. Про  тебе не забули, наш герою, про подвиг твій розказують вони: Вітчизну захистив життя свого ціною, щоб в світі більше не було війни. Стоїш у бронзі ти, навіки юний, задума й тихий смуток на чолі, із вдячністю схиляються онуки – крокує ПЕРЕМОГА по землі»

   Це лише маленька частина записаних і збережених в музеї школи свідчень, пережитих і вистражданих спогадів. Вони повинні бути пересторогою того, що війна - це велика трагедія, це смерть рідних і близьких, це розруха, це страждання і тяжкі зусилля для відбудови розбитого і знищеного - того, що знищив ворог. Пам'ятаймо про це!

ДОДАТОК (ФОТО)

Ф 1,2,3,4 – Музей села Жовнине

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ф 5,6 – Друга світова війна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ф 7 – Гірка пам’ять про часи голодомору

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Ф 9 - Історія моєї родини в роки Великої Вітчизняної війни

 

 

 

 

 

 

 

 

 Ф 10 - Книги Марії Василівни Приліпки, де, спираючись на колись закриті факти архівних документів, описані події тих буремних років на території нашого села.