«ШЕВЧЕНКО – НАШ. ВІН ДЛЯ УСІХ СТОЛІТЬ»
ВЕДУЧИЙ
205 весна ступила на землю від часу народження Тараса Григоровича Шевченка, устами якого немовби говорив Бог, що призначив своєму посланцеві порятувати український народ від загибелі задля майбутньої його ще не знаної нам місії.
ВЕДУЧИЙ
І він заговорив до свого народу напрочуд просто, поетично про найголовніше, найболючіше, про красу природи і людини, її честь і гідність, про несправедливість, славне минуле, втрачену свободу, яку неодмінно треба повернути, про любов до України, заради якої був готовий на все.
Я так її, я так люблю,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Монтаж «Наш Шевченко»
Він – як Ісус Христос для України!
Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,
І з тим вогнем ви будете нетлінні.
Засвітиться вона душею в храмі.
Його слова - освячені ножі,
Вони болять народові, як рани.
Месія у селянській одежині.
До нього люди, як на прощу, йдуть,
Встають з колін, могутні й одержимі.
«А що ж бо я зробив для України?
Чи я горю, страждаю в боротьбі?
Чи повзаю по-рабськи на колінах?»
Він – як Ісус Христос для України!
Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,
І вас вже не поставлять на коліна!
ВЕДУЧИЙ
Багатогранна талановитість поета, якою обдарував його Господь, призначила йому місію збудити приспаний неволею український народ і вказати йому шлях до Правди, до Волі.
ВЕДУЧИЙ
Вершина його поетичного генія – це вершина людського духу, мудрості, совісті, вселюдської любові, яка горіла в серці поета.
Пісня про долю
Доля і Філер
Прожектор вихоплює з темряви постаті, що виходять. Справа з-за куліс виходить Доля. Підходить до квітки і схиляється над сплячим Тарасом. Зліва, з'являючись крадькома, виходить Філер (у темному костюмі, кепці, темних окулярах, з тростинкою і газетою в руках). Підкрадається до Тараса.
Філер Мені б узнати хоч на кілька років
Докладний напрямок думок його і кроків.
Доля (підводиться) Ви можете про це дізнатися у мене.
Філер Ви хто, мадам? Ви часом не філер?
Доля Не бійтеся суперництва, мій пане.
Філер Суперництва? Ніхто ще дотепер
Мене не ображав так! Цих манер
Позбудьтеся, бо вам погано стане!
Доля А що таке? Я просто відказала.
Хіба вам дозволяє ваш устав
Чіплятися отак ось, без підстав?
Філер Ого яка! Язичок розв'язала.
Доля Однак я вам зізнаюся у всьому.
Філер Зізнайтеся! Їй-богу, я – нікому…
Доля Я – доля. Тобто я, сказати б, дух…
Філер (перелякано) Душа, чи як?
Доля Ні, не душа, а доля.
Філер Ви – доля… Чи, пробачте, не моя ви?
Бо так мені від вашої появи…
Доля Не бійтеся – не ваша.
Філер А чия?
Доля Я – Доля українського предтечі.
Доля Кобзаря.
Йому мене таку судилось мати,
В якій все власне в попіл вигоря.
Лиш слово правди, вперте, як орля,
Нікому не дає себе зламати.
Нема йому ні дому, ні жони.
Він в меливі постійної війни
З катами волі – рветься на свободу!
Пройде він морок тюрем і ярем
І стане Україні Кобзарем –
Нетлінним знаменом свого народу.
Освічується вся сцена. Доля ласкаво і поважно бере за руку Тараса і веде за собою за куліси. За ними, крадучись, виходить Філер.
Дівчинка
І взяла доленька за руку
Малого хлопця одвела
Його до школи – не в науку –
Носити воду школярам.
Так козаком хотілось стати,
Панів рубати на друзки…
А довелося – у палати
До Енгельгардта в козачки.
Перед крутим чужинцем-паном
Схилялось гордеє чоло.
Великодушні росіяни
З неволі вирвали його.
Він рідну ниву щедро сіяв,
В надії ждав багато жнив,
За те Микола, цар кровавий,
Його скарав. Один, як перст,
В степу далекім за Урадом
Він ніс тяжкий московський хрест.
Він болі наші взяв на плечі.
На слайд «Літній сад».
Доля виводить Шевченка і садить за мольберт.
Звучить мелодія бандури.
Автопортрет 1843 р.
… І з вічності влетів. З безсмертя виніс
Веселий повів молодечих мрій;
Припав, припав до аркуша паперу –
І радісно забігало перо.
(Хвилину тому, - півтораста літ, -
Присвяту в потаємний вніс альбом
Палкої шанувальниці таланту),
Забігало перо… І зупинилось.
Замріявся… Задумався… Забувся…
Кому цей погляд генія? Кому
Глибока зосереджена увага,
Ця вперта зібраність… Цей блиск очей
Кому він має сколихнути душу?
Кому адресувати має погляд
Вітання згоду, співчуття чи знак
Порозуміння; висловить тривогу,
Лиш не за себе – за чиєсь життя?..
Можливо, і за наше. Він увесь
Так перейнявся думою своєю,
Що мовби аж наблизився до нас
З півтемряви далекої. Так ніжно
Дбайливими штрихами відгорнув
Несупокійне та в'юнке волосся,
Щоб і воно не заважало… Туш
Примусив розпливтися строго в міру,
Їй визначено, - хай підкреслить, хай
Лиш те, що мусить проакцентувати…
Що ж із задуми вивело його –
Чи ніжний голос, чи дзвінок, чи пісня?
У папку вкинув аркуш – і пішов
У свою долю, в каторгу, у вічність…
ВЕДУЧИЙ
Портрети Тараса Шевченка змалку впізнає кожна дитина. Українці звикли до його повсякденної присутності у своєму житті, як до близької людини. Вірші та пісні Тараса рано входять у нашу свідомість.
ВЕДУЧИЙ
Шевченко для України – не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Значення його слова для нас особливе. Тарас Шевченко – національний пророк, апостол правди, заступник усіх знедолених. Всіх українців він згуртував, збирав докупи і єднав у один великий український народ.
ВЕДУЧИЙ
І досі Тарас Шевченко закликає своїм словом любити рідний край, брататися сильному зі слабшим, бути справедливим, чесним. Отож, нехай звучать Тарасові слова.
ВЕДУЧИЙ
Тарас Шевченко пишався славним минулим свого народу. Він не був істориком за фахом, тому не фіксував з науковою точністю історичні дати, події. Як митець, він створив свій погляд на історію України, і цей погляд є неповторною картиною його історичного світорозуміння. Він пропустив через власне серце і розум давні і тривожні для України події, дав у віршованих рядках яскраві картини історичної долі своєї землі.
Вірш
Пісня
ВЕДУЧИЙ
Шевченкова муза – то доля самої України. упродовж усього свідомого життя – з малих літ і до останку – гріла і спопеляла поета віддана, гаряча любов до знедоленого рідного краю. Нею пройняті кожне слово, кожен рядок його безсмертних творів.
ВЕДУЧИЙ
До глибини душі вражає велика любов Шевченка до України. тонкий і ніжний лірик, він рідному краєві – справдешньому земному раєві – присвячує найсокровенніші слова, що йдуть від самого серця.
Уривок з поеми «Княжна»
ВЕДУЧИЙ
Безсмертний Шевченко і безсмертний його «Кобзар». Коли б волею якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж усіх людських книг вибрати дві, то мав би взяти Біблію та «Кобзар».
ВЕДУЧИЙ
Я знову повертаюся до нього,
Читаю, перечитую «Кобзар»,
Ні! Україна не була убога –
Поклав ти серце на її вівтар!
Нове життя ти дав батьківській мові,
Ти віщі думи в пісню перелив,
Де запеклась душа твоя у слові,
Страждав, ненавидів і жив.
ВЕДУЧИЙ
А голос віщий, віщий голос кличе
В притиснутім до серця «Кобзарі»
Карати зло, насильство і наругу,
І пам'ять, чиї ми діти є,
Коли у битві за людські права
Не діло буде, а самі слова,
І я – нащадок Твій, чоло схиляю,
Молюся мудрості і доброті святій,
Перед Всевишнім голову схиляю,
Що Прометея дав землі моїй.
Уривок з поеми «Кавказ»
ВЕДУЧИЙ
Великий Шевченко духовно єднає народи всієї планети, а ритмом свого «Заповіту» він «минуле з майбутнім з'єднав». На таке здатні лише найвищі злети невмирущого людського духу.
ВЕДУЧИЙ
Не про себе, не про особисту славу й шану думав поет. Його пристрасні думи-видіння зосереджені на іншому – на долі поневоленої України, свого багатостраждального народу, зрештою – всього людства.
ВЕДУЧИЙ
З шедевру Шевченкової лірики «Заповіту» часто починається знайомство народів світу з творчістю співця України. Невипадково «Заповіт» перекладено ста сорока сімома мовами світу.
Колаж «Заповіт» мовами світу
ВЕДУЧИЙ
Отче наш, Тарасе всемогучий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущний,
Б'ющий у неправду, наче грім.
ВЕДУЧИЙ
Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грязь,
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Немає тих доріг, де закипалась мука,
Де відчай і журба ходили, мов брати,
Нові шляхи кладуть твої онуки,
Нове життя прийшло у їх хати.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо,
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.
Зал встає і виконує «Заповіт»