Виховний захід "Славетний син великого народу"

                           Славетний син великого народу

 

Ведуча 1: Щовесни , коли тануть сніги
                  І на рясті простує  «веселка»
                  Повні сил і живої снаги , 
                  Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

Ведуча 2: Саме в такий березневий, світлий час яскраво засяяла над Україною зірка Т.Г.Шевченка – пророка, поета , художника.
Ведуча 1: Сьогодні ми уявно зустрінемося з великим українським поетом Т.Г.Шевченком.

А чому саме зараз?

Ведуча 1: Бо день народження і день смерті його стоять поряд   9 – 10 березня. Між цими двома березневими днями 47 років життя , які стали славою і гордістю українського народу.
Ведуча 2: Сьогодні ми звертаємося до поета , який став для України заповітною думою , її безсмертною піснею.

Ведуча 1: Тож нехай вогонь його душі (запалюють свічку) запалить у наших серцях іскорку віри , надії , любові до рідної землі , свого народу.
Ведуча 2: Придивіться до портрета Т.Г.Шевченка. І ви обов'язково  зустрінетесь з його сумними очима , в яких затаїлись невиплакані сльози , біль і печаль.

Ведуча 1: Високе чоло свідчить про високий розум.

Ведуча 2: Ми ніби  відчуваємо , як його переповнюють думи.

Ведуча 1: Про що ж він мріє?

Ведуча 2: А мріє він про свою долю безталанну, про далеких рідних людей, про Україну.
Ведуча 1: Багато років  на Україні  було кріпаки і пани. Кріпаки – це убогі, неписьменні люди, які мусили важко працювати на пана.

Ведуча 2: Пани зневажали своїх кріпаків, крім того, що заставляли їх працювати , били і навіть могли продати або подарувати іншому панові.

Ведуча 1: І саме в той час народився Т.Г.Шевченко.
Ведуча 2:  В похилій хаті край села ,
                    Над ставом чистим і прозорим ,
                    Життя Тарасику дала
                    Кріпачка – мати , вбита горем.

Ведуча 1: Народився Тарас Шевченко в селі Моринці на Черкащині у бідній родині . Батька Тараса звали Григорій Іванович, а матір – Катерина Якимівна.
Ведуча 2: Жили вони в злиднях, багато працювали, щоб прогодувати сім’ю, а сім’я була чималенька – п’ять сестричок Тарасових і двоє братів. А звали їх: Катерина, Ярина, три Марії, Микита і Йосип.
Ведуча 1: Старша сестра Катерина була Тарасові за няньку. Вона доглядала меншеньких дітей, годувала їх, коли батьки працювали на панському полі, поралася в хаті й надворі.

Ведуча 2: Тарас дуже любив свою сестричку-няню, слухався її. Він був допитливий, вразливий, усім цікавився.

Ведуча 1: Любив малий Тарас бавитися з дітворою, а ще більше слухати казки і пісні. Прийде, бувало, мати з роботи, сяде відпочивати, згорнувши свої натруджені за день руки, а він до неї горнеться, просить казку розказати, пісню заспівати.

 

                        Інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю»

Куточок української хати. Заходить жінка, вбрана в селянський одяг, несе запалену свічку,ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. до неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю,а правда що небо на залізних стовпах стоїть?

 Мати.  Так синочку правда   (Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї).

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить,Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив,матусю,бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні,великі,а інші ледь видно?

Мати.  Бо коли людина зла,заздрісна,скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей,робить їм добро,тоді свічка такої людини світить ясно,і світло це далеко видно.

Хлопчик.  Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати.  Старайся, мій хлопчику.

 

Ведуча 2: Дитинство Тараса потьмарилася горем ще в дев’ять років, коли померла мама. А через два роки помер і батько. Ось, як про це пише Шевченко: 
            Там матір добрую мою
            Ще молодую у могилу
            Нужда та праця положила.
            Там, батько, плачучи з дітьми, 
            А ми малі буди і голі,
            Не витерпів лихої долі,
            Умер на панщині,
            А ми-розлізлися межи людьми,
            Мов мишенята…       

     
Ведуча 1: І почалося страшне сирітське життя. Тарас оселяється у дяка в школі - як школяр і дяків помічник. За те,  що вчився мусив виконувати всю роботу в школі та вдома у дяка.

Ведуча 2: Небагато пройшло часу, але багато змінилося в житті хлопця. Він відчував потяг до поезії та малярства.

Ведуча 1: В 14років його забирають працювати до поміщика - пана Енгельгарда. Важкими були його дитячі роки. ..
Ведуча 2: Почав писати вірші Тарас ще в дитинстві. Перша його збірка вийшла під назвою «Кобзар» . Знаєте чому?
Ведуча 1: Коли Тарас був малий, він любив слухати пісні про народ,  його життя. Ці пісні співали дідусі і грали на кобзі. Їх називали кобзарями. А Шевченко писав вірші про простий народ і тому назвав свою книгу «Кобзар».
Ведуча 2: Всьому світові відома ця збірка. 
Ведуча 1: Вірші Шевченка перекладені різними мовами.
Ведуча 2: У своїх віршах та поемах Т .Г.Шевченко описував  тяжке життя народу, яке не обійшло і його самого.

Ведуча 1: Коли читаєш його вірші,то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.

Вітер віє-повіває,
По полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає.
Кругом його степ, як море
Широке, синіє.

Сонце заходить, гори чорніють, 
Пташечка тихне, поле німіє, 
Радіють люде, що одпочинуть, 
А я дивлюся... і серцем лину 
В темний садочок на Україну. 
 
Світає,
край  неба   палає,
соловейко в  темнім  гаї   …
Сонце      зустрічає    
Тихесенько  вітер    віє,
Степи, лани    мріть…

А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу,
А ще, до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.

Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Зоре моя вечірняя,  
Зійди над горою,  
Поговорим тихесенько  
В неволі з тобою. 
 Розкажи, як за горою  
Сонечко сідає,  
Як у Дніпра веселочка  
Воду позичає.

Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дaє.

Ведуча 1:Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йомувиповнилося 24 роки.  Є гарне прислів’я  “Світ не без добрих людей”. 

Ведуча 2: Земляки- художники побачили в ньому  талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії  мистецтв.

Ведуча 1: Т. Г. Шевченко був не лише поетом, а ще був й талановитим художником. Багато своїх живописних творів залишив він  нам у спадок.

Він написав понад 1000 картин.

Ведуча 2: За свої малюнки  Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.

 

                           Перегляд відео-уроку тітоньки Сови

 

Ведуча 1: 9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі.

Ведуча 2: А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Ведуча 1: Т.Шевченко залишив нам заповіт: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

 

В зелені квітучій Канів на Дніпрі.

Пам'ятник на кручі, на крутій горі.

Чом дорослі й діти цю торують путь?

І для чого квіти всі сюди несуть?..

 

В нас на Україні в кріпака колись

У старій хатині хлопчик народивсь.

У тяжкій неволі ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі, він ягняток пас.

 

Вмерли мама й тато... Сирота в дяка, -

Тут була в хлоп'яти грамота гірка.

В пана-бусурмана козачком служив.

В Петербурзі згодом панові служив.

 

Ой, яка охота в хлопця малювать! -

Та тяжка робота - пану догоджать...

 

Нишком він малює статуї в саду,

Та вночі віршує про людську біду.

І хоч він картини добре малював, -

Скільки ж бо хлопчина тих знущань зазнав!

 

За ясну свободу, світле майбуття,

Він віддав народу все своє життя!

 

Як дітей любив він! - Мріяв,щоб малі

Скрізь росли щасливі, -  на усій землі!

 

На Вкраїні милій Канів на Дніпрі.

Тут його могила на крутій горі.

 

В ній лежить великий наш співець Тарас.

Він в усіх навіки у серцях у нас.

 

 

І дорослі й діти цю торують путь,

І вінки і квіти всі сюди несуть.

 

Тож як будеш часом в Каневі колись, -

Дідусю Тарасу низько поклонись.