Виховний захід "Стежинками життя Тараса Шевченка"

Стежинками життя Тараса Шевченка

 

Мета: розширити знання учнів про життя і творчість Т. Г. Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; формувати компетентності спілкування державною мовою та громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; розвивати мислення, творчу уяву, активність; виховувати пошану до героїчного минулого, любов до свого народу та  почуття гордості за Україну.

Цільова група: учні 1 класу

Обладнання: Портрет Т. Г. Шевченка, ілюстрації до творів, виставка книг про життя і творчість

 Т. Г. Шевченка

Музичне оформлення: пісня «Бандуристе, орле сизий».

 

Хід заходу

 

Навесні, коли тануть сніги

І на рясті заграє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

 

Вчитель. Т. Г. Шевченко - великий український народний поет. Життя нашого генія таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це якась легенда, коли б усе те не було б правдою.

Сьогодні ми  перегорнемо сторінки життя Тараса Григоровича Шевченка, і в цьому нам допоможе вірш Грицька Бойка «Про дідуся Тараса».

 

 В зелені квітучій

Канів на Дніпрі.

Пам'ятник на кручі,

На крутій горі.

Тут лежить великий

Наш співець Тарас.

Та живий навіки

Він в серцях у нас.

І  дорослі,  й  діти —

Всі сюди ідуть

І найкращі квіти

Кобзарю несуть.

 

Вчитель. Дата 9 березня 1814 року пам'ятна у історії української літератури. Тоді, темної ночі, перед світанком, у селі Моринцях, на Звенигородщині, у хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув єдиний на все село вогник: народилася нова панові кріпацька душа, а Україні - її Великий співець - Тарас Шевченко.

 

Учень

У старій хатині

В кріпака колись

В тихий день весінній

Хлопчик народивсь.

 

Учень

У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягняток пас.

Вчитель. Безрадісним було дитинство Тараса. Тяжке кріпацьке життя. Був він і пастухом, і кухарчуком, і козачком, тобто слугою у пана.

Що означає слово «кріпак»? Це людина закріплена за паном, яка працює на нього. Пан міг кріпака продати, купити, виміняти, як річ.

 

Коли йому було 9 років радість і втіха потьмарилися горем: померла мама. І почалося страшне сирітське життя біля мачухи. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася до Тараса. Її дратували його мрійність, гаряча вдача. Коли Тарасові виповнилося 11 років, помер і батько від злиднів та важкої роботи. Залишився хлопчик сиротою.

 

Учень

Вмерли мама й тато...

Сирота — в дяка...

Тут була в хлоп'яти

Грамота гірка.

 

Учень

В пана-бусурмана

В Петербурзі дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

 

Вчитель.  В одному оповіданні написано, що якось у хаті трапилась крадіжка – у перехожого москаля вкрали 45 копійок (на той час це були не малі гроші). Мачуха напалася на Тараса. Сама вона не могла справитися з хлопцем – попрохала одного з діверів – рідного Тарасового дядька Павла. Тарас дізнався про це і втік з дому. Три дні ховався в бур’янах, читав вірші у своїй книжечці, малював квіти й дерева, де й спіймали його сонного мачуха й дядько. Почали катувати в сінях. Він розпачливо кричав. Почула сусідка Оксана коли підгортала картоплю у своєї тітки. Оксана не повірила, що Тарас узяв гроші. Діти бачили ті гроші у мачушиного Степана. Вибіг Тарас із хати , кричав, обурений ридаючи, що такого дядька треба спалити. Після цього хлопець покинув рідну хату. За ним розбіглися, як мишенята, його молодші брати і сестри.

 

Вчитель. З самого дитинства Тарас прагнув до знань. Навчився читати, писати, співати, а особлива любов була до малювання. Змалку крейда чи вуглина були для нього неабиякою радістю. Усе ними обмальовував, залюбки зображував птахів, звірів, людей. Коли служив у пана, потай змальовував картини.

Шевченко дуже  любив рідну природу. Часто сидів під деревом, чи на березі річки, рано-вранці чи увечері, і дивився: як ростуть верби та берізки, чи слухав, як пташки співають в гаю,  бачив як сонечко увечері сідає. А потім складав вірші.

 

Учень

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

 

Учень

Нишком він малює

Статуї в саду

Та вночі віршує

Про людську біду.

 

Вчитель. Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я  “Світ не без добрих людей”.  Земляки художники побачили в ньому  талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії  мистецтв. Він написав понад 1000 картин.

За свої малюнки  Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.

 

Учень

Та в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі!

Вільним став Тарас!..

 

Вчитель. В той час Тарас написав багато творів,  які увійшли до збірки ” Кобзар” (1840 р.).  Для своєї збірки Тарас Григорович обрав таку назву тому, що колись кобзарями називали народних співців, які ходили від села до села, граючи на кобзі. Вони співали людям пісні про долю України, її народу.

          Згодом ця назва стала символом творчості поета, адже він і є Великим Кобзарем – співцем українського народу.

 

Учень

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Гнули люди спину

На панів лихих.

 

Учень

Кріпака-людину

Пан продати міг.

Мучились в неволі

Бідні трударі,—

Він про їхню долю

Пише в «Кобзарі».

 

Вчитель. За правдиві слова Шевченка було заслано солдатом в Орську фортецю (це в Казахстані), далеко від рідної землі. Цар заборонив йму писати і малювати. Понад 10 років Шевченко «карався, мучивсь, але не каявся». Це були тяжкі дні в житті поета.

 

Учень

Сміливий і щирий

Був Тараса спів,—

Він гострить сокири

Кличе на панів.

 

Учень

Цар його в солдати

В дикий край заслав,

Малювать, писати

Кат забороняв.

 

Учень

Та малює й пише

Він таємно там,—

Гнівні його вірші

Страх несли панам!

Учень

За ясну свободу,

Світле майбуття

Він віддав народу

 

Учень

Все своє життя.

Як дітей любив він!

Мріяв, щоб малі

Скрізь росли щасливі,

На усій землі!

 

Вчитель. 9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

 

Учень

В зелені квітучій

Канів на Дніпрі.

Пам'ятник на кручі,

На крутій горі.

 

Учень

І дорослі, й діти —

Всі сюди ідуть

І найкращі квіти

Кобзарю несуть.

 

Учень

Тож як будеш часом

В Каневі колись,—

Дідусю Тарасу

Низько поклонись!

 

Вчитель. Т.Шевченко залишив нам заповіт: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

           Учениця.  

 Я, маленька українка,

Дев’ять років маю,

Про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він – дитя з-під стріхи,

Він – в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре,та не загине.

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.

 

Вчитель. Пам’ятає народ свого «Кобзаря». Вшановує його пам’ять. Іменем Шевченка названо вулиці, театри. На майданах міст, сіл споруджено пам’ятники поетові.

На закінчення свята в пам'ять про  Тараса Григоровича Шевченка послухаємо запис пісні «Бандуристе, орле сизий»

(В кінці  свята діти розглядають книги та ілюстрації до творів Т. Шевченка, що представлені на виставці)