Виховний захід " Свято Вишиванки" 9-А клас

Дачненський ліцей №2 Дачненської сільської ради

Сценарій свята «Вишиванка моя, вишиванка»

в 9-А класі

Класний керівник : Ірина ЄЖДІНА

 ( «Ласкаво просимо!» ) пісня

Виносить дівчина коровай і сіль на рушнику І вклоняється всім, а з нею дві дівчини з рушниками у руках

Ведучий 1. Ось таким сьогодні незвичайним було наше запрошення на свято Вишиванок. Доброго дня шановні вчителі та гості нашого свята!                           

Учень    Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки,

                                        Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

Ведучий 2.  Шановна громадо! Сьогодні нас усіх згуртувала любов до рідної землі, повага до історії  та культури нашого народу, до традицій і духовних надбань.

Ведучий 1.  Упродовж сьогоднішнього дня ми ще раз довели, що ми справжні українці, що гідні нащадки наших славетних пращурів, що свято бережемо духовну спадщину наших прадідів. Саме тому наше свято присвячено українській вишиванці.

Ведучий 2. Ми живемо з вами в Україні, чудовому й благодатному краї. У нас чарівна природа, казкові ліси й загадкові поля, безмежні степи, сині моря, повноводні ріки, цілющі джерела, родючі ґрунти – це наша матінка Земля. Вона жива, вона промовляє до нас живими квітами, повіває прохолодою легкого вітру, співає нам щирі пісні про свою любов до людей, шепоче ніжні слова… Вона жива!

Ведучий 1.  І з давніх-давен наші предки знали про це й глибоко шанували ясне Сонце, живу Землю, рідну Матір, святу Берегиню, вічне Дерево життя. Адже це все, без чого вони не уявляли свого буття, і тому ставились з глибокою пошаною до них, як до могутніх і святих першооснов усього сущого.

Ведучий 2.  Люди любили й шанували все це та вірили, що без цього не було б самого життя, тому складали казки та легенди, повір’я та думи. І, найголовніше, свою любов наші предки висловлювали в чарівних природних візерунках, якими прикрашали свій одяг, взуття, помешкання, бо здавна в благородній душі українця жила краса й любов до всього земного.

Ведучий 1.  Україна – це чарівний і благодатний край, і в ній із сивої давнини живе мудрий і добрий, творчий і натхненний народ.

Ведучий 2.  Саме тому, мабуть, наш народ і подарував світові неповторну українську вишивку, за якою нас упізнають в різних куточках світу. І піду помежи люди так.

Хай усі навколо

День новий стрічають,

Хай співають гучно

Радісних пісень.

Бо сьогодні свято

Українці знають!

Й весело святкують,

Вишиванки День!

Ведуча 2.                                 

Народе мій, краяни і краянки!

Плекаймо паросток зелений навесні,

Нехай цвітуть – не вицвітають вишиванки

І стоголосо лине пісня, по землі.

 

 

Дівчинка

До вишиванки доторкнусь вустами,

I чорнобривцiв аромат вдихну.

Знов Ваших рук тепло вiдчую, мамо,

Сльозу з щоки непрохану змахну…

Далеко Ви… I, водночас, Ви – поряд:

У злетi птаха, в шелестi трави…

Мене хтось боронить вiд зла i горя;

Якщо це янгол, то, напевно, - Ви…

 

Учень(хлопець)

Синові в дорогу

Сльоза бринить…

З батьківського порогу

У вирій відлітає пташеня.

Лети, дитино, хай земні тривоги

Тебе в дорозі обминуть щодня.

Лети скоріш, вже виріс, мій синочку,

Дорослим став, із сильними крильми.

Прийми в дарунок вишиту сорочку

Й не забувай, що на землі є ми:

Твої батьки, твій дім, твоя родина,

Найкращі друзі – мудрі вчителі.

І збережи у памяті, дитино,

Що на вкраїнській виріс ти землі.

Тобі співала у вишневому садочку

Маленька пташка про найперші почуття…

Лети, моя кровинко, мій синочку,

Щодня молитимусь я за твоє життя…

Ведучий 2.  Але найкращим оберегом була вишита сорочка, бо вона захищала не тільки тіло від хвороб, але й душу від злих духів. Традиційно в Україні сорочку вишивала мати для сина чи доньки, вкладаючи у цей виріб свою любов, думи, мрії і світлі надії, щоб ішли сини в складну дорогу життя з маминим благословенням сміливими й сильними, мужніми й відважними, справжніми українцями.

Ведучий 1  Про вишиту з великою материнською любов’ю сорочку й співається в пісні, яку ви зараз і почуєте.

(пісня «А сорочка мамина»)

 

Діти.

1.              Україно моя мила, Україно,

Моя рідна земле, матінка єдина.

Твої роси моє личко умивають,

Твої вітри мої коси розплітають,

Твої діти рідну землю

Вишиванками прославляють. 

2.              Україно, одінь вишиванку,

Пригадай, як колись було.

Ії гордо носило місто,

І пишалося кожне село. 

3.            Україно, носи вишиванку,

В будні і свята носи.

Бо ніде не знайдеш більше в світі

Неповторної диво краси. 

4. Я рідний край та мову солов’їну
   У вишивку свою вплела, в нитки.
   Я прославляю рідну Україну,
   Яскраві вишиваючи квітки. 

5. Вишиванка – символ Батьківщини,
   Дзеркало народної душі,
   В колисанці купані хвилини,
   Світло і тривоги у вірші.
6. Вишиванка – дитинча кирпате,
   Що квітки звиває в перепліт,
   Материнські ласки, усміх тата,
   Прадідів пророчий заповіт.

7. Вишиванка – писанка чудова,
   Звізда ясна, співи та вертеп.
   Вишита сльозою рідна мова,
   Думами дорога через степ.

8.Моя вишиванко, червона калино,
Ти символ Вітчизни з прадавніх віків.
Моя вишиванка – душа України
І зірка яскрава для дочок – синів.

(пісня «Україна-вишиванка»).

 

Ведучий 2. Вишивання – це давнє заняття людей в Україні, йому тисячі років! Люди вишивали чарівні рушники, які дарували потім своїм дітям у далеку й щасливу дорогу. На барвистих вишитих рушниках у нас підносять дорогим гостям хліб, як найбільшу й найдорожчу святиню, бо хліб – це саме життя. Прикрашали рушниками домівку й вони оберігали її від злих духів; вивішували рушники над образами та над світлинами дорогих людей; над вікнами та над дверима, щоб у хаті панували мир і злагода, затишок і спокій.

 

 

 

 

Учень .       Вдягни, дитино, рідну вишиванку

 І українцем йди у білий світ.

   Дивуйся світу в росянім серпанку

   Й люби цю землю вже з дитячих літ

   А щире й рідне українське слово

   Ти гордо через все життя неси.

                  Живи активно, гідно, веселково

 І милостиню в ката не проси.

  Вдягни, дитино, рідну вишиванку

   І з чистим серцем в білий світ іди.

   Вона зігріє сонцем на світанку

 І оберегом стане від біди. 

Учень

 

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

 

 

(пісня про рушник») рідна мати,моя

Вишиванка

Узор вручну, широка планка,

Легенький запах ковили.

Моя сорочка вишиванка,

Вся ніби сплетена з трави.

Дніпра потоки, степ, простори,

По лівій, правій стороні.

Червоно - чорні всі узори,

Мережив ряд на полотні.

Традицій пласт, легенди роду,

Духовний символ, оберіг,

Калини кущ, дівочу вроду,

На полотні все хтось зберіг.

Прості орнаменти народні,

Тягучі, як пісні з степів.

Все актуально і сьогодні,

Хоча й прийшли з далеких днів

Ведучий 1.  А для вас знову лунає українська пісня, що завжди була неодмінною супутницею вишивання дівчиною свого посагу.

( пісня «Ой з гаєм зелененьким»)

Ведучий 2.  Друзі,  а  чи  знаєте ви про кольори на українських вишиванках, адже вони теж мали певне значення?

Ведучий 1. Так, червоний колір – то кохання, то радість і багатство, добробут і злагода, чорний – то розлука, смуток, журба, туга, блакитний – це усвідомлення того, що всі люди – частина природи, білий колір - це чистота душі, одвічне людське.

Ведучий 2. А які існують повір’я про вишиту сорочку?

Ведучий 1.

 Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку – на багатство.

 Якщо сорочку прогризли миші – в ногах буде слабість.

 Якщо зачепив і роздер сорочку – можеш зганьбитись.

 Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було

полонених.

 Щоб бути гарним та чистим на виду, потрібно повернутися на захід

сонця й утертись спиною сорочки прагнення до високого й світлого.

 

Ведучий 1.  А нам хочеться знову звернутися до цілющого джерела української пісні, яку ми присвячуємо всім рідним матусям, що не тільки вишивали з великою любов’ю сорочки своїм дітям, а й молилися за них, за їхню щасливу долю.

Ведучий 2. Ось чому від материнських рук, серця, від батьківської хати, від вишитих сорочок та рушників, від посаджених матусею квітів йде така дивовижна, світла енергетика.

Учениця вірш розказує

( пісня « Два кольори»)

 

Діти

 Дороге, миле серцю, святкове й буденне,

 Й вишиванка, що в спадок дісталась мені.

 Я до серця горну оберіг полотняний,

 Бо у ньому минуле й доля моя.

 

 Прохолодний од вітру, од поля духмяний,

 В ньому мамине серце і спів солов’я.

 Вишиванко моя, я з тобою повсюди,

 У хвилини щасливі і в миті круті

 Українцем іду й пізнають мене люди.

 

 Ну, а я славлю мамині руки святі,

 Що з любов’ю сорочку мені вишивали,

 Додавали у неї і світла, й тепла,

 Щиру пісню і думу у виріб вкладали,

 Щоб щаслива в дітей їхня доля була.

 

 Не цурайтесь традицій своїх, добрі люди,

 Оберегів святих, що живуть у віках.

 Бо без них українців із нас вже не буде,

 Як і квітів зимою у білих полях.

 1-Ведучий:

Так, дійсно! Червоний колір – це колір життя, любові, сонця, здоров’я…

А  чорний колір- це журба, сум, горе, смерть, ніч, земля….

Червоне і чорне, радість і смуток, весілля і печаль. Ці почуття в житті пов’язані. Хоча однозначного тлумачення символіки кольору в народній вишивці немає. Адже і святкові вироби часто вишивали в різних місцевостях чорними нитками.

Узори вишивок були не лише простими прикрасами, але й оберегами, які захищали від злих духів, хвороб, різних напастей.

Зверніть увагу, на ці вишиванки… (показує на виставку вишиванок). Серед них немає двох однакових. Тому що майстрині до своєї роботи підходили творчо. Для оздоблення виробів використовували різні мотиви: квіти, листя, зображення тварин, фігури людей.

2-Ведучий:

 А що означають ці символи?

Калина – дерево нашого українського народу. Червоні ягоди калини стали символом крові та невмирущого роду. Калина – символ духовного життя жінки: її дівоцтво, любов та краса, заміжжя, радість і горе.

Дуб—священне дерево, що уособлювало Перуна,бога сонячної чоловічої енергії розвитку життя. Мотив, що найчастіше зустрічався на парубочих сорочках і поєднував у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Він оберігає людину від усіляких негараздів. Від злого чародійства.

Виноград розкриває нам радість і красу створення сім’ї, є символом родючості. Сад-виноград - це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду.

 

 

 

1-Ведучий:

Мак – означає красу та молодість жінки. З давніх-давен на Україні святили мак і обсівали людей та худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.

Ніжна квітка несе в собі пам'ять народу. Дівчата, в сім’ях яких були загиблі, вишивали узори маку на сорочках, присягаючи зберегти й продовжити свій рід.

Квітка лілеї приховує в собі таємницю життя. В легендах квітка лілії то символ дівочих чарів чистоти та цноти, у неї закладено зміст народження, розвитку та безперервності життя.

Якщо пильно придивитися до контурів узору, то вимальовуються силуети двох пташок — знаку любові та парування. Іноді над квіткою вишиті краплі роси які також означають запліднення.

Троянда (ружа) – улюблена квітка українців, є символом краси і чистоти. Її дбайливо вирощували під вікнами домівок та вишивали на сорочках, адже ця квітка нагадує сонце.

Хміль – це весільна символіка. Хміль дуже близький до символіки винограду. Бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Народна пісня підказує, що витися — для хлопців означає бути готовим до одруження.

Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води, Сонця і Землі, які представлені на вишивках у вигляді геометричних фігур, квітів, птахів та тварин.

Зірки розкидані по рукаві і зібрані в геометричний орнамент – це уявлення про структуру Всесвіту, що вже є не хаотичним і безладним, а упорядкованим і гармонійним. І знову засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.

Збираючись у далекі краї, покидаючи рідну домівку брали і беруть із собою сорочку. Андрій Малишко згадував як перед мобілізацією відвідав свою матір, а вона, зібравши в дорогу сина, мовила: “Андрію, одягни білу сорочку”.

- Може, тому, - згадував Малишко, - що мама подарувала мені вишиванку, я лишився живим.

 

Ведучий 2.  І донечці мати вишивала сорочечку, але до того часу, поки дівчинка вже підросла й сама навчилася уміло вишивати. А вчилися дівчатка вишивати з раннього дитинства, щоб стати майстринею. А як навчилися, то кожна собі вишивала та так майстерно, щоб сорочка була найкращою, якої нема ні в кого, проявляли свою фантазію, творчість, видумку, старання…

Ведучий 1.   Крім того, вишивання, як національна традиція, сприяла формуванню у дівчат і жінок терпіння, наполегливості, відчуття краси, бажання творити добро, дбати про дорогих і милих серцю людей. Що й казати, адже дівчина мусила вишити милому-судженому сорочку, хустинку, рушники – це було найкращим показником її працьовитості і таланту, її смаку. То ж кожна дівчина вишивала свій неповторний узор, який відрізнявся від усіх інших і виражав настрій і думки, її ставлення до людей, до природи і краси навколишнього світу. В цьому була закладена глибока народна філософія.

( пісня « Вишиванка» («З вечора тривожного аж до ранку»))

Діти

Моя вишиванка

 Я встану рано-вранці, на світанку,

 Як спалахне на квіточці роса.

 Вдягну найкращу в світі вишиванку

 І оживе, засвітиться краса

 В промінні сонця. І моя сорочка

 У рунах, в квітах зразу оживе…

 З чарівних квітів я сплету віночка

 Й над світом щира пісня попливе.

Діти

 Сорочка, що матуся вишивала,

 Сердечко гріє, душу веселить.

 Бо ж мама щастя-долю закликала.

 Цей оберіг в житті нас захистить.

Ведучий 1.   От і сьогодні, уже в 21 столітті, народна традиція не зникає, а набирає обертів, популярності, стає актуальною й підсилюється сучасними формами одягу, новими візерунками, взятими людьми все з тої живої Землі-матінки, з рідної природи. Народу дуже близькі і дорогі давні традиції, милі серцю вишиті рушники, доріжки, серветки, подушечки, наволочки, килими, скатертини й штори, якими часто прикрашають оселі. То ж кожна хата відрізняється своєю самобутністю, власним баченням краси й затишку.

 

Ведучий 2. І коли все це вишите власними руками з любов’ю і добром, то в домі панує затишок, любов, хороша і благодатна аура. Та й сорочка-вишиванка сьогодні стала модною, її вдягають на свято і в будень, від малих дітей до людей поважного віку.

Ведучий 1. 

 А я іду по світу в вишиванці

 Встає над світом щире сонце вранці

 І землю гріє променем ясним.

 А я іду по світу в вишиванці.

 Я – українець! І горджуся цим.

 В нас обереги вишивають здавна.

 Така традиція в народі прижилась.

 Вона прадавня, вічна й дуже славна.

 В культурі й до сьогодні збереглась.

 Ані вікам, ні моді не здолати…

 Вона в людському серці і в душі.

 У ній любові, мрій, надій багато

 І ти традиції забути не спіши.

Ведучий 1.   І ожили наші традиції національної вишивки саме зараз. Так сталося, що прийшла в нашу країну війна. Пішли кращі сини нашого народу захищати рідну землю. Вирушаючи з дому, взяли хлопці із собою вишиті сорочки та обереги.

Ведучий 2.   І волонтери почали хлопцям   привозити з усіх куточків країни зігріті любов’ю й вдячністю вишиті обереги.

Ведучий 1. 

Учіться вишивати

 Учись, дитино, гарно вишивати –

 Це творчість і поезія душі.

 У вишивці закладено багато…

 Від неї відцуратись не спіши.

 У ній краса,билина, дума й казка,

 В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,

 Любов, турбота, ніжність мами, ласка,

 Чарівність й диво сонячних заграв.

 Учись, дитино, гарно вишивати,

 У вишиваночку вдягнеш колись дитя

 І будеш колискової співати.

 Усе повториться, таке воно – життя.

Ведучий 2. 

 Якщо людина хоче вишивати,

 Знайдеться в неї голка, нитка, час…

 Зуміє всі відтінки підібрати,

 Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.

 Якщо людина хоче вишивати,

 Побачить в цьому радість і красу.

 І по узорах буде мандрувати,

 І вишиє на квіточці росу,

 І створить диво, первозданну казку,

 Їй усміхнеться сонечко в вікні,

 Бо відіб’ється і любов, і ласка

 У хрестиках на білім полотні. 

Флешмоб

Ведучий 1.  Наше свято добігло кінця. Ми бажаємо вам миру, злагоди, добра, щастя, достатку!

Ведучий 2.  Хай вишиті українські рушники, сорочки, скатертини, ікони, картини стануть оберегами у ваших оселях!

( фінальна пісня « Україна – це я»)