Історична година "Лист у безсмертя"

Лист у безсмертя

Історична година до Дня пам'яті героїв Крут

Перебіг заходу.

Організатор. Цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас – життя – присвячується.

Сьогодні ми зібралися, щоб ушанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу й незалежність нашої держави, триста хлопчаків, майже дітей, пішли у безсмертя прямо зі студентської аудиторії чи шкільного класу. Сухими словами історичних документів, полум'яними рядками поетів, зворушливою музикою пісні ми хочемо розповісти про подвиг.

Ведучий. Супроти чужої навали,

                 Супроти смерті – в стужу, сніг,

                 Ось тут вони, ось тут стояли,

                 І всього жменька – триста їх.

Ведуча. Тих, хто в боротьбу за волю й кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня та спить у знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі, - ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.

Ведучий. Правильно кажуть «Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього». І це справді так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого, - перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться.

Але ж людина не перекотиполе, і як сказав у своєму романі Павло Загребельний: «На порожньому місці роду не заснуєш». Саме тому ми повинні знати історію. А історія наша пролита кров'ю та сльозами.

Ведуча. Сьогодні безкровно на диво вікам

Будується наша Вкраїнська держава.

Її незалежність потрібна всім нам

І ми помилятись не маємо права.

Історія наша нам більш не простить,

Забудьмо зловіснії сварки і чвари.

Як зрадим Вкраїну в цю жадану мить,

Нам знов не минути всім Божої кари.

Згадаймо, як предки боролись колись,

В боях здобували і волю, і славу;

Як річечки крові за край наш лились,

За рідну Вітчизну, Вкраїнську державу.

Читець. І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом'януть той славний час.

Коли в офіру Батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров'ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

Ведуча. 29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятки поколінь борців за свободу та незалежність.

Читець. Під Крутами там молоде юнацтво.

На прю криваву з ворогами стало.

За Україну, славу, честь й багатство

Життя юнацьке своє там віддало.

Ведучий. 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє шеститисячне військо під проводом М.Муравйова на Київ.

Ведуча. На той час Центральна Рада не мала власної армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками.

У той важкий і грізний час на захист рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь зі студентів та учнів гімназії, їх було триста.

Читець. Ви сміло виступили в бій,

Хоч ворог був страшний, суворий.

В душі не було молодій

Ані вагання, ні покори!

Сніги зледенілі,

І темінь іскриста,

Над Крутами в скруту

Зійшлося їх триста.

Моя Україно,

Мій Києве – княже,

Ця юнь безборонна

За тебе поляже.

Ведучий. Настав холодний ранок 29 січня 1918 року. О 9.00 годині розвідка доповіла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися до бою. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Проти них ішли матроси Балтійського флоту – їх було майже 6 тисяч, досвідчених професійних військових.

Читець. Десять йшло проти ста,

І кидались грудьми на гармати,

Бо за ними свята

Україна стояла, як мати,

І остання гупає гармата…

На життя без надій

Їм стояти, стояти, стояти!

Ведуча. Бій був запеклий і тривав до полудня. Молоді воїни билися відчайдушно, виявляли надзвичайну хоробрість.

Читець. Земля дрижала. Схід вогнем горів.

 Сурмили сурми. Гримали гармати.

 А в їх очах, вогнистих і завзятих

Палав святий, благословенний гнів.

Ведучий. Сили були надто нерівні. Побачивши безперспективність подальшої битви, комендант юнацького куреня дав наказ відступати. Але поки це слово дійшло з одного боку колії, де були юнаки старшинської школи, на протилежний бік до студентів, хтось замінив слово «відступати» на «наступати». Юнаки-курсанти відійшли назад, а студенти кинулись уперед.

На смерть … Пішли на ворога з багнетами, бо набоїв уже не було. І падали, падали в нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні трупів.

Ведуча. Тридцять п′ять узято в полон, двадцять сім здорових і восьмеро поранених. Довго й жорстоко катували їх. Та не впали на коліна, не просили  пощади й помилування. Мужньо зустріли вирок: поранених відправити до Харкова, розстріляти. Наближалася страшна хвилина для засуджених. Один починає, усі інші підхоплюють «Ще не вмерла Україна».

Читець. П'янила ниву кров їх чиста.

Звершилося. Вже бій стихав,

І впали всі: героїв триста,

Останніх смілих гнів садиста

В полоні всіх закатував.

Ведучий. І вже лежать тіла юнаків на снігу, политому їхньою кров'ю. Селяни з навколишніх сіл забрали їх, поховали за християнським звичаєм.

1 березня 1918 року, після звільнення Києва, було закуплено 200 домовин для перевезення тіла загиблих. Після тривалих пошуків з допомогою місцевих селян були  знайдені ями, у яких лежали  тіла героїв. Однак усіх загиблих знайти не вдалося.

19 березня 1918 року до Києва прибув траурний потяг. Убитих було поховано в спільній могилі на Аскольдовій горі- аристократичному кладовищі в центрі Києва. Увічненням цієї події стала відома поезія Павла тичини «Пам'яті тридцяти».

Читець. На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих..

На Аскольдовій могилі

Український цвіт –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро –ріка…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай!-

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих,-

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Ведуча. Кров під Крутами не була пролита марно. З неї розцвітають пелюстки Волі. Уже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони присягнули на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які віддали життя герої.

В бою під Крутами наказ командування був виконаний – наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії та мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтував підірвані мости та залізничні колії і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Слово про загиблих виголосив професор Михайло Грушевський. Він, зокрема, сказав6»Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам'ять на віки вічні!»

Читець. Слава, слава Україні і її народу,

Що своїм життям безцінним захищав свободу,

Що довідну самостійність розумом відстояв,-

Тричі слава Україні і її героям.

Ведучий. Крути, без сумніву, були, є і будуть завдяки героїзму молодих студентів однією з героїчних сторінок нашої історії. Крути стали початком нової доби в історії України. Без Крутів навіть Акт Злуки 22 січня 1919 року був би лише документом.

Педагог- організатор. Крути ввійшли в історію України як символ національної честі. Ті, хто загинув у битві під Крутами, назавжди залишаться в нашій пам'яті. Вони полягли, щоб ми нині жили у вільній і незалежній Українській державі.