Виховний захід Тема: Чорнобиль — скорбота пам’яті людства

Про матеріал
Мета: Чорнобиль – це вже історія України, тому дітей треба навчати вболівати за минуле своєї держави, сприймати її такою, яка вона є, до того ж формувати загально розвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу; розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави; виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.
Перегляд файлу

Виховний захід

 

Тема: Чорнобиль скорбота пам’яті людства.

 

Мета: Чорнобиль – це вже історія України, тому дітей треба навчати вболівати за минуле своєї держави, сприймати її такою, яка вона є, до того ж формувати загально розвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу;

розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України;

виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави;

виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.

 

Книжкова виставка: "Полум'я  полинне - на тлі чорнобильського болю".

 

Хід заходу

 

                    Відео – Чорнобиль: минуле і сьогодення

 

Сцена закрита. Лунає мінорна музика.

На сцену виходять учені в чорному.

 

Учень:

Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

 

Учень: 26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, забути  й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

 

Учень: 26 квітня!

Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,

Щоб зустріли внуки вранішню зорю.

І виростають покоління

Котрі не чули тиші

Що зберегли ми, що надбали

Що дітям в спадок передать?

Тепер тут зона, а була земля,

Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.

 

Учні сходять. Виходять ведучі.

 

1-й ведучий: 26 квітня 2016 року минає 30 років з того часу, як пролунав вибух на ЧАЕС….  26 квітня… 1986 рік…

Зелені луки, величезні гаї, тихоплинні річки – все стало мертвим. Над куточком планети враз нависла чорна хмара лиха, яка почала поширюватися з блискавичною швидкістю і поливати цим лихом, як дощем нашу рідну землю. Це страшне слово – радіація.

 

2-й ведучий: Атомний вибух негативно вплинув на все живе.

Страшні наслідки аварії: ненароджені діти, вражені радіацією, волосся раптово випадає, руйнуються живі клітини, змінюється склад крові.

Людей вивозили із забрудненої зони. Важко було і їм покидати свої рідні місця.

 

Учень:

Покинув усе: і роботу, і хату,

Прибив злої долі обух.

Тож микаюсь нині

По всій Україні,

Мов вигнаний дух.

Прогрес, ефективність,

І в праці активність,

Де треба й нетреба були.

І от в результаті –

Сто тисяч безхатніх,

Що з «дозволу з дому втекли»

Втекли межі люди…

Чи добре їм буде?

Чи щастя підставить плече?

Підставить…

Та тільки до того

У них не в одного

З безсилля сльоза потече.

Травень 1986 рік.  Це слова із вірша Е.Рагушкіна «Біженці»

 

1-й ведучий: Чорнобиль… Мертва зона… Сьогодні ці слова відлунюють у наших серцях гірким болем. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. 

 

2-й ведучий: Одним із такіх сіл є село Прип'ять, яке зародилося на березі річки Прип'ять і проіснувало всього 16 років... Чудове розташування. До того страшного дня воно було місцем проживання та відпочинку тисячі людей. Та не стало в той час ні рибалок, ні човнів. Річку Прип'ять спасали. Головним було — не допустити рознесення по річках страшної і невідомо рмерті. А дари садів Чорнобиля так і залишилися незібраними.

 

 1-й ведучий: Не стало села. Є хати і хліви, І сива, пекуча сльоза на щоці, І розпач, що гостро торкнувся грудей, — Село ще стоїть, та не має людей. Болючу дорогу обрали вони, Ростуть на городах густі бур'яни. Та пустка і тиша безлюдним крилом зриває останню політку житла... На карті Вкраїни не стало села.


Відео – Прип’ять – місто привид

 

2-й ведучий: Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

 

          1-й ведучий: Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

 

2-й ведучий: Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду.

 

1-й ведучий: „З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.

Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

 

2-й ведучий: На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.

 

Презентація «Гіркий спомин Чорнобиля»

Два учні представляють презентацію

 

1-й ведучий:

Зойкнула Земля чаіним криком

– Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

– Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

– Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

– Йди, коханий, хто ж коли не ти?

 

2-й ведучий: За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.

 

1-й ведучий: 23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

 

2-й ведучий: Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

 

Учень:

Вогонь і землю зріднили собою

І кипіла у них під ногами земля

Навіть небо двигтіло од вогненного болю

І тривога палюча долітала здаля.

А трагедія кожну мить наростала

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала

Перед людством, відкривши свою тайну.

Як спинити її – гуртувало єдине бажання,

Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на все.

 

1-й  ведучий: Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: „Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.

 

Учень:

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять у тривожнім світі

Раду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли

Залишались іскрами на тверді

Тільки жити – в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

 

2-й ведучий: Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”

 

1-й ведучий: Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

 

2-й ведучий: Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.

Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

 

Учень:

Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!

В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?

Це крізь ваші серця йде жорстока передова

Де незвично чатують порожні очиці смерті.

Скільки крапельок крові волає у мікроскоп

Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити

І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,

Слово не постигне пристрочує лейкоцити.

 

1-й ведучий: Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.

 

2-й ведучий: Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.

 

Учень:… йдуть колони, колони, колони…

Розминаються повні – порожні,

Незбагненна процесів болю,

У автобусах тих подорожні

Ідуть наче із долі в недолю

На вокзали, в лікарні, у безвість

Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?

Розтривожено вуликів безліч

Невидимого стишені свідки.

 

Запалення свічки

Презентація «Герої»

 

1-й ведучий: Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.

 

2-й ведучий: – Герой  лейтенант Володимир Павлович Правик;

 

1-й ведучий: – Герой лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;

 

2-й ведучий: – Сержант Микола Васильович Ващук;

 

1-й ведучий: – Сержант Володимир Іванович Тищура;

 

2-й ведучий: – Старший сержант Микола Іванович Тітенок;

 

          1-й ведучий: Старший сержант Василь Ігнатенко.

 

2-й ведучий: У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.

 

1-й ведучий: Ми схиляємо свої голови перед усіма кого сьогодні вже немає з нами, хто ціною свого життя оплатив шанс на життя мільйонів.

 

Хвилина мовчання

 

2-й ведучий: Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

 

          1-й ведучий: Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

 

2-й ведучий: Йод – 131, цезій – 137, стронцій – 90, плутоній – 239. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

 

1-й ведучий: А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

 

Учень:

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка…

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

 

2-й ведучий: На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.

 

1-й ведучий: Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

 

2-й ведучий: Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть.

 

Учень:

Радіаційна днина б’є на сполох

Радіаційні стогнуть небеса

Двадцятий вік – як доля, а не спомин

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне „бути чи не бути” –

Грізно над планетою висить.

На землі у домі вселюдському

Протиріч і негараздів  тьма.

 

                   Відео фільм - Героям Чорнобиля присвячується

 

          1-й ведучий: Чорнобильська аварія – перший дзвінок у ХХІ століття. Нехай у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям, закликаючи кожного з нас схаменутися та задуматися про цивілізацію поки не пізно.

 

 2-й ведучий: На цьому захід  присвячений 30-тій річниці Чорнобильської катастрофи завершився.

doc
Додано
19 вересня 2019
Переглядів
648
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку