Виховний захід "Ти себе Українкою звала"

«Ти себе Українкою звала»

Святково прибраний зал. На стіні – портрет Лесі Українки у вишиваному рушнику.

1-й учень                                      Вишеньки-черешеньки,

                                                       Червонії, спілі.

                                                       Чого ж бо ви так високо

                                                        Виросли на гіллі?

2-й учень                                     Ой того ми так високо

                                                      Виросли на гіллі,

                                                      Якби зросли низесенько,

                                                      Чи тож би доспіли?

3-й учень.                   Діти, ви, напевно, добре знаєте, що автор цих рядків –

                                      відома    українська поетеса Лариса Петрівна Косач.

4-й учень.                   Так, це Леся Українка.

5-й учень                    Ти себе Українкою звала.

                                     І чи краще знайти ім’я

                                     Тій, що радістю в муках сіяла,

                                    Як Вітчизна велика твоя!

6-й учень                     Тобі сьогодні хліб, калину й колос

                                      Твоя малеча рідна принесла.

                                      Ти все життя з недугою боролась

                                      Та творчістю ти смерть перемогла!

(На фоні тихої мелодії йде діалог ведучої та Лесі)

Ведуча.                          Ти, дівчинко, в які світи мандруєш?

Леся.                              Я до людей.

Ведуча.                          А як твоє імення?

Леся.                              Леся.

Ведуча.                          А де зросла ти, дівчинко вродлива?

Леся.                              Мене весна на лузі породила,

                                        Заквітчана у проліски.

                                        Водила вона мене за руки у лани,

                                        На луки дальні, до верби старої,

                                        Розщепленої громом весняним,

                                        Водицею з криниці степової

                                        Щоранку напувала…

                                        Була я вільна і щаслива.

                                        Та якось вдень, коли скінчилася злива,

                                       Я на отаві дудочку знайшла,

                                       Обвітрену, стару, робітникову.

                                       Заграла я й почула дивну мову –

                                       То мова муки людської була…

                                       Так вперше я відчула муку пісні, яка співцеві сну не принесла.

                                      Яка його будитиме й вестиме, і сіятиме слово молоде,

                                       Аж поки сам він хащами густими

                                       Пробуджених від сну не поведе…

                                       І я тепер на шлях ступити мушу.

                                      Я поспішаю…

                                      Я до вас іду.

(Леся повільно іде до дітей і сідає біля столика під портретом поетеси)

7-й учень                        Ти себе Українкою звала,-

                                         І чи краще знайдемо ім'я

                                         Тій, що радістю в муках сіяла

                                        Як Вітчизна, як пісня моя...

8-й учень                        Хай палає свічка. Хай палає,

                                        Поєднає нас вона в цей час.

                                        Друзів голоси нехай лунають,

                                        Слово й музика нехай єднають нас.

(Звучить музика.)

9-й учень               За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., народилася

                                Лариса Петрівна  Косач.  Народилася вона в Новоград-Волинському

                                 в інтелігентній родині.

10-й учень              Мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист, громадський

                                 і культурний діяч.  

11-й учень              Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала

                                 біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями

                                 її були батько і мати, а також книги і життя.

На сцену виходять Мати, Леся і Михайлик.

Прислухаються, як витьохкує соловейко.

Леся:                      Мамо, що то за пташка у саду так виспівує?

Михайлик:             Як по нотах пісню виводить!

Мати:                     То соловейко до нас прилетів.

Леся:                      Соловейко? А де він раніше був? Чому нам своїх пісень не співав?

Мати:                     Це довга історія. Старі люди розповідають, що ця пташка раніше

                                 не жила в Україні. Було це ще за дідів-прадідів…

Михайлик:             Розкажіть, мамо.

Мати: Країна солов’їна розкинулася за морями глибокими, за горами високими. І правив тою країною король Музика… Щовесни він нагадував своїм підлеглим: «Летіть по всьому світу, пташки співочі, слухайте уважно пісні народів різних». Полетіли пташки хто куди. А маленький Соловейко залетів аж в Україну. Чує: люди з поля повертаються. Потомлені, але співають… Бо де праця, там і пісня.

Звучить українська народна пісня.

Мати:                          Слухає наш Соловейко, все запам’ятовує.

Михайлик:                   А далі?

Мати: А далі полетів він до короля Музики. Вислухав його король і наказав своїм підлеглим: «Летіть в Україну! Слухайте ті пісні, що їх люди співають, і перекладайте на нашу мову пташину… І несіть по усьому світові». Отак весь світ дізнався про українську пісню… А солов’ї навіки оселилися в Україні.

Михайлик: Я, як підросту, багато пісень вивчу.

Леся: А я, як підросту, пісні складатиму.

                      Пісня

12-й учень             У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги – «Кобзар»  Т.Шевченка, казки Г.Х.Андерсена,  а в п’ять років добре грала на фортепіано: згодом і сама складала пісні. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія».

Леся

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

13-й учень              Леся дуже любила читати, малювати, вишивати, співати.

                                     Вона разом із своїми братами й сестрами захоплювалась

                                     українськими піснями, казками, легендами.

14-й учень Ще малою Леся тяжко захворіла. Якось взимку в сильний мороз, спостерігаючи в місті Луцьку за святом Водохреща, примерзла чобітками до льоду. Почався туберкульоз кісток, який з часом перекинувся на легені, потім – на нирки. Через хворобу вона навчалася в дома, під керівництвом приватних вчителів, а потім самостійно здобувала освіту.

15-й учень Через тяжку недугу дівчинка місяцями була прикута до ліжка. Хвороба і лікування завдавали їй нестерпних мук. Але Леся терпляче зносила всі страждання. І писала…

Леся:                     Мамо, я вірш написала.

Мати:                    Про що він, доню?

Леся:        Про квітку конвалію, про її недовгий вік. Як зірвали її в гаї та й понесли

                  на бал. Коли ж зів’яла квітка, панночка її кинула додолу.

Мати:                 А може, і не про квітку вірш?

Леся:                  Може, про людину?

Мати:                  А ти прочитай.

Вірш "Конвалія"

Росла в гаю конвалія                                                        

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

Ой на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика

Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов'яла, схилилась.

Промовила конвалія:

«Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!»

Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів'ялу

Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,

Будеш утішатись

Та по балах у веселих

Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже,

Тебе, квіточку зів'ялу,

Залишить байдуже!..

16-й учень. Леся володіла тринадцятьма мовами, а французькою, німецькою, італійською вона могла писати вірші. Тяжка хвороба прикувала її до ліжка, довгий час мусила лежати в гіпсі. Та вона з надзвичайною мужністю терпіла біль. Важко повірити, що автор мужніх сильних творів – слабосила, хвора дівчинка.

Леся                               Я на гору круту крем’яную

                                               Буду камінь важкий підіймать

                                               І, несучи вагу ту страшную,

                                               Буду пісню веселу співать.

                                               Так, я буду крізь сльози сміятись

                                              Серед лиха співати пісні,

                                              Без надії таки сподіватись,

                                              Буду жити! Геть думи сумні!

Хто вам сказав що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

Жалі та голосіння, –

То ж була буря весняна,

А не сльота осіння.

А восени…

Яка журба,

Чи хто цвіте, чи в’яне,

Тоді й плакучая верба

Злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

Покриє барви й квіти –

На гробі їх вона сама

Розсипле самоцвіти.

17-й учень. В останні роки свого життя Леся Українка працювала з особливим напруженням. Вона поспішала, вона хотіла встигнути якнайбільше сказати людям. До останньої хвилини не залишала вона своєї єдиної зброї поетичного слова.

18-й учень.                      Слово, моя ти єдиная зброє,

                                          Ми не повинні загинуть обоє!

                                          Може, в руках невідомих братів

                                          Станеш -й ти кращим мечем для катів.

19-й учень. Леся Українка залишила чимало своїх творів. Деякі просимо прослухати.

20-й учень.                           Тішся, дитино, поки ще маленька,

                                               Ти ж бо живеш навесні,

                                               Ще твоя думка літає легенько,

                                               Ще твої мрії ясні.

21-й учень.                          На зеленому горбочку,

                                              У вишневому садочку

                                              Притулилася хатинка,

                                              Мов маленькая дитинка

                                              Стиха вийшла виглядати, чи не вийде її мати.

22-й учень.                          Тиша в морі… ледве-ледве

                                              Коливає море хвилі.

                                              Не колишуться од вітру

                                              На човнах вітрила білі.

23-й учень.                         Як дитиною, бувало,

                                             Упаду собі, на лихо,

                                             То хоч в серце біль доходив,

                                            Я собі вставала тихо.

                                           «Що болить?» – мене питали,

                                             Але я не признавалась, -

                                            Я була малою горда –

                                            Щоб не плакать, я сміялась.

24-й учень                         В дитячий любий вік, в далекім ріднім краю

                                           Я чула казку. Чула раз,

                                           А й досі пам’ятаю.

                                           Кохана стороно моя!

                                           Далекий рідний краю!

                                           Щораз я згадую  тебе,

                                           То й казку цю згадаю!

Ведуча.      Життя Лесі Українки – це подвиг. Поетеса до останньої хвилини свого життя була переможцем над стриманою недугою, до останньої хвилини зберегла великий дух, видатні свої сили.

25.                                     Світ опускався на коліна,

                                          Камінний, вік хилився ниць,

                                          І прилітала Україна

                                          До мертвих Лесиних зіниць.

26.                                      Над всі недолі та потали,

                                           Над страсті всі та над бої

                                           Безсмертя Лесине вростало

                                           В народ, що народив її.

27.                                     І квола невисока жінка

                                         Лице підводила бліде,

                                          Народжувалась Україна

                                         Для світу, що над смерть гряде.

28                                    Де Тетерів шепоче тихоплинний,

                                        Береза розплела свою красу,

                                        Блакитноока донько України,

                                        Вінок любові я тобі несу.

29                                  Я знову бачу Лесю мужню й горду,

                                       І сонце п'є калинову росу,

                                       Безсмертна донько мудрого народу,

                                       Вінок любові я тобі несу.

30                                   Твого слова співучого сила

                                       Кличе нас до щасливих висот.

                                       У піснях свій народ ти любила -

                                       І тебе не забуде народ.

                     (Всі учні встають. Леся стає посередині залу)

Леся.                         Інші будуть співці по мені,

                                         Інші будуть лунати пісні,

                                         Вільні, гучні, одважні і горді

                                         Поєднаються в яснім  акорді

                                         І полинуть у ті небеса,

                                         Де сіяє одвічна краса;

                                         Там на їх обізветься луною

                                         Пісня та, що не загине зо мною.