Виховний захід "Ткацтво - найдавніше ремесло українців"

                                         О.М. Кизименко, учитель української мови

та літератури, ЗОШ № 142, м. Харків

Виховний захід

«Ткацтво – найдавніше ремесло українців»

Мета: викликати інтерес до народного ремесла – ткацтва; ознайомити учнів із розвитком ткацтва, творчістю народних майстрів-умільців; розвивати комунікативні здібності, пам'ять, навички роботи у групах; виховувати любов і повагу до народної творчості.

Обладнання: презентації учнів, ткацькі вироби, кросворд, картки із завданнями.

Попередня робота: екскурсія до міста Кролевець Сумської області.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Проект колективний (переважає групова форма роботи), координатором проекту є вчитель. Також учні обирають директора туристичного агентства, який буде допомагати вчителю і керувати заходом. Клас об’єднується у 6 груп. Очолюють ці групи лідери (екскурсоводи-консультанти), які організовують і контролюють роботу.

ІІ. ВСТУП

Учитель. Сьогодні ми поринемо у цікаву подорож по місцях, де люди здавна займаються ткацтвом і килимарством. Кожен із нас мріє про мандрівку не просто для розваги. Вивчення різних куточків нашої матінки-землі надає можливість не тільки побачити унікальність природи, а й дізнатися про заняття людей. Ці знання допоможуть нам розвиватися самим,  виховувати в собі почуття прекрасного, повагу до людей, що своїми руками творять чудеса. Для цього творчі групи провели дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями.

Директор туристичного агентства. За останні роки збільшилося число громадян нашої країни, які бажають поїхати за кордон. На допомогу їм приходять багато туристичних фірм. Але не тільки за кордоном, а й у нас, можна побачити багато цікавого. Тому ми сьогодні пропонуємо подорож по місцях нашої країни.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

Виступи груп із повідомленнями:

1.     «Історія виникнення ткацтва».
2.     «Техніка ткацтва».
3.     «Кролевецька фабрика».
4.     «Найвідоміші народні майстри-умільці».
5.     «Килимарство – галузь ручного ткацтва».
6.     «Ольга Пілюгіна – автор сучасного гобелену в техніці ручного ткацтва».

III. ЗАХИСТ ТВОРЧОГО ПРОЕКТУ (презентація груп)

Учитель. Отже, ми починаємо презентацію проектів груп.

Виступ екскурсоводів I творчої групи за темою «Історія виникнення ткацтва».

Ткацтво – найдавніше ремесло, яким займалися українські жінки. Тканини виготовляли спочатку для власного вжитку, але вже з ІХ-Х ст. відбувалося відокремлення цього домашнього ремесла як промислу, що задовольняв потреби міського населення. Довгий час існували паралельно народне домашнє ткацтво і цехове ремісництво. Ткацтво як ремесло було поширене на всіх землях України з часів Київської Русі. Виділилось воно і розвинулось із сільських промислів і через деякий час з появою мануфактур та фабрик знову зосередилось на селі як кустарний промисел. Про широку популярність ткацтва свідчать знахідки шиферних пряслиць, які знайдено практично в усіх районах України. Це металеві ножиці кравецького типу, металеві та кістяні гребіні, деталі горизонтального ткацького веретена, мотовила тощо.

Дуже довго існували паралельно народне домашнє ткацтво і цехове ремісниче. Однак, із виникненням промислового виготовлення тканин домашні ткацькі ремесла поступово  почали занепадати.
Проте художні тканини і нині відіграють значну роль у оформленні інтер'єру житла та виготовленні народних костюмів. Технологія домашнього ткацтва трудомістка – це прядіння ниток, фарбування їх у різні кольори, ткання на різних ткацьких верстатах (різноманітної конструкції) із застосуванням цілої низки технічних прийомів. Матеріалом для створення тканин було лляне волокно, коноплі, овеча вовна, які також потребували значних затрат жіночої праці. Розпис тканин є новим видом декоративно-прикладного мистецтва в Україні, хоча є свідчення про надзвичайну давність і цього мистецтва – це спогади ріска Нантського про нашу землю за часів Аттіли. Побувавши в царському палаці, він зазначав, що бачив, як жінки "покривали візерунками полотняні покривала, які варвари носили поверх одежі задля краси".
Виступ екскурсоводів IІ групи екскурсоводів за темою «Техніка ткацтва».

Тканини в домашніх умовах виготовляли в основному з льону, конопель, вовни. Повсякденні потреби та наявність сировини зумовили побутування ткацтва як основного виду діяльності жінок. Практично у кожній хаті у  ХVIII ст. був ткацький верстат. Крім простого ткацтва та тканин з вибивним узором, на Україні виготовляли узорні тканини з орнаментом, утвореним комбінуванням переплетінь ниток основи і підткання. Вибивний узор, замінений у багатьох місцевостях вишиванням, виконувався так: на кам’яну або дерев’яну штамп-печатку наносилися барвники, які потім переносились тисненням на тканину. Спосіб виготовлення тканини був трудомістким і довготривалим процесом. Найперше потрібно було насіяти льон чи коноплі. Як тільки льон достигав, його жали і ставили в стіжки, кожен з яких складався із п’ятнадцяти жменьок. Стіжки вистоювалися протягом чотирьох днів, їх обмочували і викладали солому “вилежуватись” на стерні протягом двох-трьох тижнів. Початкове волокно обтіпували тріпачкою і розмикали на лички, потім обдирали, тобто вичісували щіткою із цвяхів. Через деякий час, коли сировина вилежувалась, прив’язували куделі до гребенеподібного пристрою – потаса – і пряли на веретені нитки, навивали кросна, ткали на верстаті. Полотно вибілювали мочінням у воді, сушили на сонці та згортали в сувої. Кількість сувоїв полотна у скрині чи виробів з нього свідчили про працелюбність жінок, їхню майстерність.

Мистецтво ткачів найяскравіше виявилось у виготовленні візерункових тканин. Для візерункового ткацтва майстрині самі готували пряжу з місцевої сировини і фарбували домашнім способом. Провідними техніками візерункового ткання були:

—  класичний ручний перебір;

—  ремїзно-підніжкове візерункове ткання;

—  техніка килимового закладного ткання.

Оздоблювалися народні тканини крім тканого візерунку ще вибійкою, гап­туванням або вишивкою. За візерунком, композицією і колористикою вони були досить різноманітними: смугасті, картаті, з геометричним чи рослинним орна­ментом, прикрашені стилізованими мотивами птахів, тварин, дерев. Загалом кольорове вирішення українських народних тканин було злагодже­ним, позбавленим строкатості. Переважали в основному світлі кольори полотна і білої вовни, коричневі, сірі відтінки. Чорний колір був типовим для тканин, із яких шили верхній одяг бойки і лемки. Поширеним був яскраво-червоний, а також синій. Рідше використовували кольори – зелений, жовтий і фіолетовий.

 Виступ екскурсоводів IІІ групи екскурсоводів за темою «Кролевецька фабрика».

В Україні є багато спеціалізованих підприємств, які виробляють художні тканини: в Кролевці, Богуславі, Дігтярях, Переяслав-Хмельницькому. Провідною серед них є Кролевецька фабрика, на якій виготовляють сюжетно-тематичні декоративні рушники й панно. Кролевецькі ткачі вміло продовжують традиції ручного художнього ткацтва, які були відомі в Україні з давніх-давен. Дбайливо зберігають місцеві традиції ткачі Львівщини, Гуцульщини, Бойківщини, Івано-Франківщини. У багатьох регіонах до ручного ткацтва залучаються майстрині-надомниці, які виготовляють ліжники, рушники, наволочки, серветки, плахти, килими тощо.

З давніх-давен на весь світ славелось своїми рушниками невеличке містечко Кролевець, яке знаходиться в північно – західній частині Сумської області. З 1922 року майстри Кролевецької ордена “Знак Пошани” фабрики “Художнє ткацтво” старанно зберігають і розвивають кращі народні традиції Кролевеччини. У 1936 році на виставці в Парижі кролевецький рушник завоював золоту медаль. З того часу він експонується у Франції, США, Австралії, Канаді. Основним напрямком діяльності фабрики є виготовлення художніх декоративно-тканих штучних виробів. Понад п’ятдесят найменувань барвистих виробів пропонує сьогодні підприємство – це рушники, штори, жакардові покривала, скатертини, серветки, простирадла, махрові рушники різних розмірів, махрові простирадла. В останні роки фабрика освоїла випуск унікальних сюжетно-тематичних виробів, виготовлених з використанням комбінованих технік ручного ткацтва з кольоровою гамою до 10 кольорів, в тому числі портретні рушники та панно з емблемою учбових закладів та підприємств з державною та регіональною символікою.

Практичність і краса – основні якості виробів фабрики. Вони по-святковому довершують інтер’єр сучасного житла, веселкою кольорів пом’якшують холодний полиск меблів. Завдяки вдало підібраним серветкам, рушникам, шторам тощо можна не лише прикрасити квартиру, але й надати неповторного колориту, створити затишок. Усе це не тільки гарні практичні речі, вони чудові подарунки на новосілля, чудові сувеніри друзям на згадку про поїздку в Україну. У виробах майстрів із Кролевця приваблює добротність виготовлення, природна краса традиційних матеріалів та довговічність.

Виступ екскурсоводів VІ групи екскурсоводів за темою «Найвідоміші народні майстри-умільці».

З кінця XIX – початку XX ст. у зв’язку з поширенням машинного текстильного виробництва народне ручне ткацтво почало занепадати. Відродження його на базі народних традицій розпочалося із 30-х років XX століття. Особли­вого розвитку воно набуло в традиційних осередках народного ткацтва. У га­лузі художнього ткацтва в Україні працювало і працює багато талановитих май­стрів та художників. З XVIII—XIX ст. стали відомими імена досвідчених тка­чів – П. Бідного, родини Роликів і Демченків,

І. Златоглавнииа, Оболонських, І. Прилуцького, Я. Суходольського.

Високими художніми якостями та технічною досконалістю відзначаються твори провідних майстрів ткацтва – лауреатів Державної премії імені Т.Г. Шевченка – Ганни Верес (с. Обуховичі на Київщині) та Ганни Василащук (с. Шешори на Івано-Франківщині), а також Ганни Вінтоняк (м. Коломия), Ольги Горбової (м. Косів), народного художника України Сергія Нечипоренка (м. Київ).

Сьогодні працює дуже багато народних майстрів і майстринь: Галина Стеблій, гобелен “Дерево життя”, Забашта Галина – “Вікна”, Барна Оля “Різдвяна ніч в Яворові”, Шульга Зеновія “Зародження руху”, Захарчук Наталія “Тіні”, Луковська Ольга “Дощ”, Косів Роксоляна “Crescendo”, Базак Марта “Дерево”, , Словінська Анна “Мармуровий”. Всі ці ткалі не є народними, але обов’язково будуть, про що свідчать їхні роботи надруковані в каталозі виставки “Шовкова косиця”, 1999 р.

Виступ екскурсоводів V групи екскурсоводів за темою  «Килимарство – галузь ручного ткацтва».

Килимарство – така давня галузь ручного ткацтва, що археологи знаходять рештки килимових виробів та ткацьких знарядь і в античних містах та скіфських оселях. Відомі центри українського килимарства: Поділля, Волинь, Полтавщина, Київщина, Чернігівщина. Нині традиційним килимарством в Україні займаються 24 фабрики і художні майстерні. Обробка вовни, як і обробка льону та конопель, відома була українцям з часів трипільської культури, про що свідчать археологічні знахідки глиняних пряслиць.

Техніка килимарства збереглась до наших днів так само, як і підготовка вовни до цього процесу. Спершу мили овець у річковій воді, потім обстригали з них вовну металевими ножницями. Робилось це навесні, коли минала небезпека приморозків. Настрижену вовну знежирювали, протираючи попелом, промивали, сушили і сортували. Потім сировину били і вичісували на дерев’яних гребнях (“драглах”). М’яку вовну пряли з кружеля веретеном так само, як і рослинну пряжу. Починалось снування і ткання, потім сукно збивали й валяли, поливаючи холодною чи гарячою водою залежно від ґатунку сукна. Грубе сукно били руками в ручних ступах, ногами в ночвах або у ступах дерев’яними молотками, тонке – у млинових водяних ступах. М’яке сукно йшло на виготовлення ліжників або ковдр. Довгий ворс складали у кошики, занурювали у водяний потік і, обертаючи, вичісували. Фарбування сукна і нанесення на нього візерунка виконувалось так само, як і на полотно, барвники були рослинного і тваринного походження (березова і вільхова кора – жовтий колір, сік дроку – зелений, сік материнки та личинки метелика з-під коріння суниць – червоний тощо); закріплювались кольори капустяним і огірковим розсолом або сироваткою.

Виступ екскурсоводів VІ групи екскурсоводів за темою   «Ольга Пілюгіна –автор сучасного гобелену в техніці ручного ткацтва».

Пілюгіна Ольга Євгеніївна – автор гобеленів та килимів у техніці ручного ткацтва. Народилася 1982 року у давньому козацькому селищі Решетилівка на березі тихої та мальовничої річки Говтви поблизу духовної столиці України (Полтави) у родині знаних у світі художників Євгена та Лариси Пілюгіних. З раннього дитинства пізнавала багатющий світ образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, граючись опановувала основи килимарства, вишивки, витинання, кераміки, графіки та живопису. Раділа найкращим татовим дарункам: фарбам, пастелям, «букетам» із пензлів. 

Професійну художню освіту за спеціальністю кравець та вишивальниця ручної вишивки (1999 р.) отримала у решетилівському художньому професійно-технічному училищі – одному з найбільш кваліфікованих навчальних закладів України з підготовки майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, закінчивши його з відзнакою.

Вищу художню освіту здобула у Полтавському Національному технічному університеті ім. Юрія Кондратюка, опанувавши спеціальність художника образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва (2005 р.). Під час навчання в університеті стала дипломантом виставки-конкурсу ім. Марії Башкирцевої серед художниць Полтавщини (2001 р.), а у 2004 р. стала членом спілки молодих художників «Друга неділя жовтня» при Полтавській організації НСХУ. Курсова та дипломна роботи знаходяться у постійній експозиції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені                М. Ярошенка.

З 2005 року – викладач Полтавської дитячої художньої школи.

2007 рік – лауреат обласної премії І.П. Котляревського. 

У 2007 році приймала участь у Всеукраїнській культурно-мистецькій, суспільно-політичній акції «Рушник національної єдності».

З 2008 року – член Національної спілки художників України.

З 2011 року – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

2012/2013 рр. – степендіат Президента України. 

Постійний учасник Міжнародного етно-фестивалю «Країна мрій» (м. Київ), виставок-ярмарок у музеї народної архітектури і побуту (Пирогів), виставок-ярмарок у музеї Івана Гончара, Національного Сорочинського ярмарку.

Твори знаходяться у Дніпропетровському історичному музеї імені Яворницького, Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, Посольстві України в Болгарії (м. Софія) та у приватних колекціях в Україні.

ІІІ. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Директор туристичної фірми. А тепер перевіримо, якими уважними ви були сьогодні. Пропоную розгадати цікавий кросворд. Хто буде активно працювати, буде нагороджений премією.

По горизонталі:

1.     За допомогою якого пристрою обробляли сировину для ткацтва?
2.     Який виріб Кролевецької фабрики у 1936 році на виставці у Парижі завоював золоту медаль?
3.     Автор сучасного гобелену у техніці ручного ткацтва.

4. За чим виготовлялися фарби?

5. Галузь ручного ткацтва.

6. Один із матеріалів для виготовлення тканин.

7. Один із найвідоміших центрів ткацтва в Україні.

По вертикалі: 8. Один із найдавніших та найвідоміших промислів українців.

Відповіді:

1. Верстат. 2. Рушник. 3. Пілюгіна. 4. Рецепт. 5. Килимарство.

6. Вовна. 7. Кролевець. 8. Ткацтво.

ІV. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Учитель. Пропоную вам виконати ще одне цікаве завдання під назвою “Рекламний ролик”. Для туристичної фірми потрібно підготувати сценарій ролика, у якому було б розрекламовано ткацтво чи килимарство.

V. ПІДСУМКОВЕ СЛОВО ВИТЕЛЯ

Ось і завершилась, любі мандрівники, наша віртуальна екскурсія. Кажуть, той народ не має майбутнього, який не пам’ятає свого минулого. Наші пращури були надзвичайно талановитими, працьовитими і залишили нам унікальну спадщину, з якою ми сьогодні познайомилися. Яскравою сторінкою української культури було і залишається ткацтво і килимарство. Обов’язково завітайте до Кролевецької фабрики, а потім запросіть туди друзів і знайомих! Ми повинні пишатися своєю Батьківщиною, знати її історію, звичаї, насолоджуватись красою рідної природи!

ЛІТЕРАТУРА

1. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. – Харків: Фоліо, 2005. – 508 с.

2. Дмитренко М. К., Дмитренко Г. К. Уроки з народознавства.  К.: Редакція газети «Народознавство», 1995.  222 с.

3. Етнографія України: навчальний посібник для студентів історичних факультетів.  Львів: Світ, 1994.  518 с.

4. Кара-Васильєва Т. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю» / Т. Кара-Васильєва, З. Чегусова.   К. : Либідь, 2005.   280 с.

5. Кравець О. М. Сімейний побут і звичаї українського народу: історико-етнографічний нарис.  К.: Наукова думка, 1966.  – 198 с.

6. Кудіна Л. М. Від роду до роду. Народознавство. – Х: Торсінг, 2003.  256 с.
7. Лозко Г. С. Українське народознавство. –  3-е вид. – X.: Видавництво "Див", 2005. –  472 с.

8. Монографія про українське народне ткацтво / О. Шпак // Народна творчість та етнографія. – 2006. – №. 3. – С. 124-126.

9. Пономарьов А. П. Українська етнографія: курс лекцій.  К.: Либідь, 1994.  318 с.

10. Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства.  К.: Український письменник, 1995.  292 с.

11. Українське народознавство. Навчальний посібник / За ред. С. П. Павлюка,  Г. Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. –  Київ: Знання, 2004. –  570 с.

12.  http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=722

11.http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE

13.http://ukr.sovfarfor.com/dekorativno-prikladne-mistectvo/229-ukranske-tkactvo.html

14. http://www.mundm.kiev.ua/COLLECTN/TKATSTVO.HTM