Виховний захід "Українська кухня - з давнини до сучасності"

Про матеріал

Мета: ознайомитися із харчуванням українського народу; поглибити знання з технології приготування їжі; виховувати у дітей зацікавленість до традиційних страв української кухні, повагу до культури й спадщини українського народу, патріотизм; розвивати творчі здібності учнів.

Обладнання: аудіозапис веселої української народної музики; презентації учнів.

Попередня робота: екскурсія до ресторану «Слобода» (м. Харків).

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

Перегляд файлу

https://pp.vk.me/c633331/v633331120/12c13/Y9-4NXPST8A.jpg
О.М. Кизименко, учитель української мови

та літератури, ЗОШ № 142, м. Харків

 

Виховний захід

«Українська кухня – з давнини до сучасності»

Мета: ознайомитися із харчуванням українського народу; поглибити знання з технології приготування їжі; виховувати у дітей зацікавленість до традиційних страв української кухні, повагу до культури й спадщини українського народу, патріотизм; розвивати творчі здібності учнів.

Обладнання: аудіозапис веселої української народної музики; презентації учнів.

Попередня робота: екскурсія до ресторану «Слобода» (м. Харків).

 

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (на дошці записано тему й епіграф заходу)

Українська кухня – дивина,
Фантазії та мрії...
Її витворюють, кують
Маги, чародії…

Проект колективний (переважає групова форма роботи), координатором проекту є вчитель. Клас об’єднується у 7 груп. Очолюють ці групи лідери, які організовують і контролюють роботу.

 

ІІ. ВСТУП

Учитель. Сьогодні ми поговоримо про українську національну кухню. Їжа є основою життя людини, джерелом енергії, без якої життя неможливе.
З давніх-давен українські страви відомі своїм розмаїттям та високими якостями.

Для  того, щоб розглянути тему заходу повніше, творчі групи повинні були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями.

Звучить весела українська народна музика.

III. ЗАХИСТ ТВОРЧОГО ПРОЕКТУ (презентація груп)

Учитель. Отже, ми починаємо презентацію проектів груп.

Виступ екскурсоводів I творчої групи за темою «Про українську національну кухню».

З давніх-давен Україна славилася своєю багатою кухнею. І понині її страви користуються популярністю не лише на Україні, а й далеко за її межами. Це зумовлено їх високими смаковими й поживними якостями, різноманітністю використовуваних продуктів та видів кулінарної обробки. Так, лише способів варіння борщу налічується більше тридцяти, а до його складу входить близько двадцяти найменувань продуктів.

Українська кулінарія нараховує десятки тисяч рецептів страв, які вирізняються простотою приготування і прекрасними смаковими якостями. В усьому світі добре відомі українські страви: борщі, пампушки, галушки, вареники, коржі, калачі, гречаники, фарширована риба, шпиговане сало, печеня, буженина. Для багатьох страв характерне вміле поєднання овочів та м’яса. Це волинські крученики, голубці з м’ясом, шпиговане м’ясо з буряками, перець, фарширований м’ясом. Особливо смачні і поживні страви з грибами: український борщ з грибними вушками, короп з грибами, яєчня з грибами, гриби в сметані, вареники з картоплею і грибами, качка з локшиною та грибами і багато інших.

Українській кухні властиві різноманітні способи приготування: смаження, тушкування, варіння, печіння, пасерування, запікання. Особливо смачні страви, запечені у спеціальних керамічних горщиках: печеня, вареники зі сметаною, тушкована капуста, картопля з м’ясом та чорносливом, смаженя.

Здавна народ України славиться гостинністю, бо «веселий гість – дому радість». Споконвіку на столі, застеленому барвистим вишитим рушником, лежав хліб, а поруч нього – сіль, які завжди для українців були святинею. Тож не дивно, що їх сприймали як єдине ціле. За старовинним звичаєм, хліб-сіль підносили дорогим гостям при зустрічі на знак великої пошани. Хлібом-сіллю запрошували до столу, ними дякували за гостинність. Сучасне національне кулінарне мистецтво зберегло й збагатило давні добрі традиції. І нині жодне родинне свято не обходиться без завиванців, кручеників, печені, смаженини, холодцю, шинки, пиріжків з капустою, сиром, м’ясом, грибами, домашньої ковбаси, голубців, вареників.

Українська кухня створювалася протягом сторіч, тому в ній відтворено не лише історичний розвиток народу, а й природно-географічні умови того чи іншого регіону, його культурно-побутові традиції, а також зумовлені ними напрями господарської діяльності. «Кожний край має свій звичай», «Що сторона, то новина», «Світ один, та різні звичаї», – говорять українські народні прислів’я. Кожному з етнографічних районів України властиві свої особливості кухні, зумовлені географічними умовами, національними традиціями. Особливою самобутністю відзначаються етнографічні групи поліщуків та карпатських верховинців – гуцулів, лемків, бойків. Так, у гірських районах Карпат переважають страви із кукурудзяного борошна, грибів, молочних продуктів: кулешу, чир, мамалига, банош, токан, кукурудзянка, бринза, будз, гулянка, зільники, саламаха, мачанка. У низинних районах готують страви з пшеничного борошна та різних овочів. Це: галушки, вареники, пироги, гомбовці, кремзлики, паприка, голомбець. У кухні поліщуків поширені страви із картоплі та овочів: коми, деруни, драцени, зрази, холодники, мачанки.

Велика увага в українській кулінарії приділяється смаковим якостям страв, тому, при їх приготуванні використовують різноманітні прянощі. Для приправи на Україні культивують кмин, цибулю, часник, хрін, м’яту, перець, чебрець, петрушку, шпинат, пастернак. Багато страв ароматизуються свіжою зеленню кропу, петрушки.

Виступ екскурсоводів IІ творчої групи за темою «Обрядові страви та напої».

Українська народна кулінарія багата обрядовими стравами та напоями. Свята та різноманітні урочистості завжди супроводжувалися спільними обідами. Усі народні звичаї по-своєму відтворилися в кулінарії, у своєрідних стравах, більшість з яких готувалися лише на певні свята. В Україні говорили, що «Різдво гарне ковбасою, а Великдень – крашанкою».
Зимовий період – найбільше насичений в українців календарними святами. Головними святами цього циклу є Різдво та Новий рік.

У побутовому календарі зимові святки – найважливіша подія року. Різдву завжди передували старанні приготування. У цей день в регіонах України готували різну кількість пісних страв: сім, дев’ять або дванадцять. За народними уявленнями, різноманітна й багата їжа в цей день повинна була забезпечити добробут сім’ї у наступному році. На Святий вечір намагалися приготувати щонайбільше страв із зібраного урожаю (пшениці, жита, гороху, квасолі, кукурудзи). Обов’язковою була кутя – каша з пшеничної або іншої крупи, підсолоджена медом. Для куті вибирали найкращу пшеницю або ячмінь з останнього урожаю. У меню традиційно входили і рибні страви: пісні рибні борщі та юшки, товченики, кльоцки, смажена риба, холодець. Без риби вечеря вважалася бідною, на святковому столі майже завжди були варені гриби та грибні страви. З давніх-давен в Україні Різдво було сімейним святом. У цей день усі члени сім’ї збиралися за одним столом, а той, хто не ночував удома на Різдво чи на Новий рік, вважалося, «буде цілий рік блукати».

Серед сучасних календарних свят Новий рік відіграє особливу роль, оскільки пов’язане воно з багатовіковими традиціями і звичаями українців. Характерною особливістю новорічного свята в Україні було щедрування. Вечір під Новий рік звався «щедрим вечором». Щедрувальники обходили хати і з дозволу господаря садиби славили його і членів його сім’ї, зичили в новому році багато урожаю, всілякого добробуту, здоров’я, щастя. У святкове меню напередодні Нового року звичайно входили різноманітні пироги з сиром, м’ясом, капустою, маком та іншою начинкою, вареники із сметаною, книші, смажене порося, печеня, ковбаса та ін. У багатьох регіонах України до цього дня обов’язково готували гречані млинці. У новорічні дні особливою популярністю користувався часник, який, за народними повір’ями, вважався найкращим засобом проти злих духів.

Найбільшим весняним святом був Великдень. Обов’язковим атрибутом цього свята була паска – обрядовий хліб, який випікали перед Великоднем із найкращих сортів борошна. До тіста додавали масло, сметану, цукор, яйця, шафран. До великодніх свят обов’язково готували традиційні крашанки, які також були обрядовою їжею. Яйця були різнокольоровими. Для цього використовувалася фарба, переважно рослинна. Найпоширенішим був відвар із цибулиння. Святковий великодній обід розпочинали з розрізання свяченої крашанки на стільки частин, скільки було членів сім’ї. Після цього починався обід, завершальним етапом якого була паска. Про багатство столу красномовно свідчить народний вислів: «Добра паска, коли при ній є окіст і ковбаска».

Виступ екскурсоводів IІІ творчої групи за темою «Хліб – усьому голова».

«Хліб – усьому голова», - кажуть у народі. До хліба звикають з дитинства, щоб потім до останніх днів своїх не розлучатися з ним. Хліб, кажуть, дорожчий за золото. Хліб – це шматочок сонця на нашій планеті. Хліб – головна страва на столі, і до нього ставилися з особливою пошаною. Скільки різновидів українського хліба? Їх неможливо навіть перелічити.

Хліб шанували й берегли і в багатих, і в бідних родинах. З одного зернятка пшениці можна одержати близько двадцяти міліграмів борошна. А для приготування одного батона треба  змолоти приблизно десять тисяч зернят.

Випікали хліб переважно з житнього борошна, а на великі свята з пшеничного. Українська паляниця, на яку йшло найкраще борошно, стала символом родючої землі, добробуту й гостинності. «Паляниця як пух, як дух, як миле щастя». А ще українські господині пекли чимало різновидів хлібців нашвидкуруч. У різних районах нашої країни були свої рецепти перепічок, пампушок, «плесканів», «дужиків», «пундиків». На Полтавщині в багатьох селах пекли «гречаники», у подільських сім’ях любили прісні горіхові коржики «матротеники», на Закарпатті з кукурудзяного борошна робили «пугачі», «первертаники», «ріп’яники». Запорізькі козаки колись пекли в дорозі «загреби» коржі, які загрібали попелом та гарячим жаром.

Запах свіжоспеченого хліба утворюють приблизно 75 речовин. Одні з них утворюються під час бродіння тіста, інші – творить вогонь.

У хлібної мякушки свій запах, у румяної скоринки – свій. Слово «хліб» походить від грецького слова «хлєбанос». Так, у давній Греції називались глиняні горщики, у яких пекли хліб.

У нас за давнім звичаєм дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю. Хліб можна їсти будь з чим. Який же смак хліба? Ні з чим незрівнянний, особливий запах хліба бентежить, від нього стає радісно й добре на душі.

Як зберегти хліб свіжим? Найбільш ефективний спосіб – заморожування. Свіжоспечений хліб кладуть у морозильну камеру.

Французький письменник ХІХ століття Оноре де Бальзак, відвідавши Україну, писав, що «запримітив сімдесят сім способів приготування хліба».

Існувало чимало традицій, пов’язаних з хлібом. Так, коли заходило сонце, намагалися не починати нової хлібини. Не вчиняли тісто проти великих свят. Крихти зі столу ніколи не змахували в сміття, окраєць, що впав на підлогу, обережно піднімали і, поцілувавши, клали на стіл. Це немов вибачення перед хлібом, який ненароком опинився під ногами…

 

 

Виступ екскурсоводів ІV творчої групи за темою «Борщ – одна з найпопулярніших українських страв».

Без чого не можна уявити український обід? Звичайно, без борщу! Ця страва сприймається як те, без чого не можна обійтися, без чого відразу розпадеться життєвий ланцюг. Як не можна уявити моря без води, саду без дерев, так для українця немає обіднього столу без миски борщу.

Борщ – це символ надійного даху над головою, родинного тепла, сімейної злагоди і спокою. Настільки призвичаївся українець до борщу, що не може не згадати про нього навіть тоді, коли розмова не має ніякого відношення до кухні: «Дивись, не переборщи» – остерігає народна мудрість. «Давай доборщимо і цей клапоть», – звертається орач до помічника.  Чому так часто згадують цю страву? Тому, що вона настільки давно увійшла до списку традиційних українських страв, що стала одним із найголовніших і найулюбленіших символів народної кухні й сутності життя. 

А якщо звернемося до етимологічних джерел слова «борщ», то помітимо, що воно має багато спільного з такими словами, як сербсько-хорватське «брст» (тобто «листя»), українське діалектне «брость» («брунька»). Татари називають перець «борич», а горох «борчак». І листя різних рослин, і перець, і навіть горох присутні в українському борщі. Чеченці словом «борщ» називають просо. А цей злак здавна сіяли на теренах України. Різноманітні страви з проса були так само популярні серед гречкосіїв, як нині борщ.

Борщ варять у кожній українській родині. Але не всюди знають походження назви цієї страви. Між тим, історія борщу дуже давня. Історики вважають, що у приготуванні перших страв наші далекі прабабусі виявляли дивовижну винахідливість. Перша рідка їжа називалася «волок». Це і був прототип борщу. Що тільки не кипіло в горщиках господинь-чепурух, які намагалися задовольнити смаки членів великої родини. Доводилося кидати у вариво все, що росло на городі, ще й додавати дике зілля. У стародавній пісній українській кухні є страви з буряків, перцю, цибулі. Усе це було стягнене докупи в посудині, тому й сама страва називалася «волоком». От така цікава історія походження українського борщику.

У різних регіонах України борщ готують по-різному, звідси і його назва: київський, чернігівський, полтавський, галицький, львівський, волинський та ін.., але найбільш поширений український з пампушками.

Чимало і цікавих традицій, пов’язаних із борщем. Традиційно селяни відзначали цією стравою родинні свята, закінчення польових і городніх робіт. Подекуди борщ є обов’язковою весільною стравою. У Карпатах на весіллі його подають після капусти. На Полтавщині жодне весілля не обходиться без капусняку (різновиду борщу). На Поділлі наступний після весілля день відомий, як «розхідний борщ» перед тим, як розійтися по домівках, гості частуються борщем. Для борщу, який готують на Різдво, господині не шкодують найкращого м’яса це ж обов’язкова святкова страва. А от на Усікновення варити борщ заборонено, адже не можна у цей день різати нічого круглого, що нагадує голову, буряків, капусти, картоплі.

Мабуть, кожен із вас, друзі, знає таку стародавню народну закличку:

Дощику, дощику!
Зварю тобі борщику
У новенькому горщику,
Поставлю на дуба,
Лини, як з луба,
Цебром, відром, дійничкою
Над нашою пшениченькою!

Справа в тому, що в давнину борщ був своєрідною ритуальною їжею, яку приносили у жертву дощовим хмарам.

Виступ екскурсоводів V творчої групи за темою «Каша – мати наша».

Відгадайте загадку:

Ой, смачна вона, духмяна,
Рисова, гречана, манна...
Ложку в рот – і буде наша.
Здогадалися? Це ....
(каша)

Правильно, мова піде про кашу. «Борщ без каші – удівець, а обід – сирота». «Де піч та каша – там домівка наша». Як із крупинок каша, так із днів – зерняток складається життя. Каша – це символ продовження роду. Вона супроводжує людину від самого народження, адже є першою стравою після материнського молока.

Слово «каша» розуміють і українці, і росіяни, і білоруси, і болгари, і поляки. Це – найпростіша й водночас одна з найсмачніших страв народної кухні. «Вари воду – вода буде, сип крупу – каша буде», – цим прислівям визначається рецепт цієї справи. А головний секрет її – побільше масла, бо «маслом каші не зіпсуєш».

Каша на сніданок, обід і вечерю, каша в містах і селах, каша на столі бідного і багатого –  під різними дахами вона почуває себе господинею, на якій і хата, і двір, і сила наша тримаються. Яких лише каш не вигадано! Косарські, чумацькі, артільні, кобзарські… У великій пошані каша була і в козаків. Вони готували її в походах, варили у січових куренях. Вирушаючи в похід запорожці перетирали пшоно із салом. Крупа тоді не намокала і її можна було вживати навіть сирою.

Пшоняна каша була поширена на всій території України. Із пшона варили кашу з гарбузом, квасолею, яблуками, сухими сливами. Пшоно варять разом з картоплею, морквою, кислою капустою, сметаною і перед подачею на стіл заправляють шкварками. Ще відомі каші гречані, з ячменю, кукурудзи, вівса. Українська народна кухня знає і горохову кашу.

Виступ екскурсоводів VІ творчої групи за темою «Варенички непогані, варенички у сметані».

     Вареники на столі українців – це домашнє урочисте застілля, затишок і тепло домашнього вогнища. Ця страва завжди доречна  – і в піст, і у свято. І на сході, й на заході, і на півдні та півночі України – всюди гостя зустрінуть вареничками. «Вареники на стіл – біда за поріг», – каже народна мудрість. А вже начинок для вареників не перелічити. Із сиром, мясом, капустою, картоплею, вишнею – це традиційні начинки. Такі варенички варять по всій Україні. Але є й особливі рецепти. На Поліссі відомі вареники з гречаною кашею, сухими грушами, ягодами чорниці. У Причорноморї гостей пригощали варениками з рибним фаршем. А в Західній Україні газдині подавали на стіл «шляхетні» вареники – з телячою печінкою, перекрученою з салом, цибулею та перцем. «Панами на всю губу» почувалися вареники на столі. Недарма в народі про багату, веселу людину казали: «Живе, як вареник у маслі». І дійсно варенички люблять  поливку.  Яка поливка? Це і сметана, і смажена цибуля зі шкварками, і масло.  «За те ми вас вареники, величаємо, що в сметану вмочаємо», – жартують українці.

      Великого пана цяці – так називають вареники з ягідною начинкою. Вони потребують особливої поливки, скажімо, меду або фруктового сиропу.

Жодне свято в Україні не обходилось без вареників. До Святвечора – пісні з картоплею та капустою чи грибами. На щиру Масляну – із сиром та маслом. На веселі молодіжні посиденьки на свято Андрія – з «пхиком» або «пирхуни» Ліплячи вареники для парубків, дівчата-бешкетниці у два-три варенички загортали пісок, борошно, вовну. У деяких селах «варениками» називали останній день весілля. Гостей частували варениками, з картоплею, сиром та капустою.  Що ж, дійсно, «варенички непогані, варенички у сметані».

Виступ екскурсоводів VІІ творчої групи за темою «Пан Узвар».

Узвар – це один із найпоширеніших традиційних напоїв. Виготовляли його в літку із свіжих ягід і фруктів, восени, взимку та навесні – зі сушених фруктів. Щоб узвар був смачним і солодким до нього додавали трохи меду.

Людство завжди тішило себе ілюзією знайти живлющу вологу, яка б угамувала спрагу і відновила б сили. Тому протягом багатьох століть український народ вживає узвар.

Без перебільшення можна сказати, що узвар – національний напій українців. «Узвар – напій не хмільний, можна його пити й склянку й другу», – говорить народне прислівя.

Узвар використовували як розхідну страву, тобто після подачі цієї страви гості повинні були виходити з-за столу, за що його в народі прозвали «вишибайлою», «виганяйлом».

ІV. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

  1.               Учитель. А зараз перевіримо, як ви добре знаєте традиції української кухні. Будьте активними, відповідайте на запитання вікторини!

Вікторина

  1.               Назвати головний компонент харчування українців (Хліб)
    2. Що символізував хліб? (Гостинність, добробут, ним благословляли на щас­тя подружнє життя, з хлібом-сіллю зустрічали дорогих гостей, вперше
    входили в нову хату, вітали матір з новонародженим)
    3. З яких страв складалося в основному меню? (З хлібних страв. За тради­цією вони готувалися здебільшого з житнього, гречаного та кукурудзяного
    борошна)
    4. Які пшеничні вироби були і зараз є символічними? (Паляниця, коровай,
    млинці)
    5. Які страви найбільш притаманні українській кухні? (Овочеві страви)
    6. Назвати асортимент овочевих страв української кулінарної традиції. (Борщ, капусняк, голубці, квашена капуста, солоні огірки, гарбузова каша)
    7. Яка страва стала маркованим елементом в українській етнічній культу? (Борщ)
    8. Назвати найпоширеніші молочні страви, які бували на селянському столі.
    (Свіже й кисле молоко, відтоплений сир, вареники, пироги з сиром)
    9. Назвати найпоширеніші страви з борошна. (Вареники, галушки, млинці,
    гречаники)
    10. Для яких страв з борошна використовували капусту, картоплю, сир, мак,
    варені й товчені сухофрукти, свіжі ягоди, варену квасолю, перетерту ка­лину? (Ними начиняли вареники, пироги)
    11. Назвати рибні страви, які готували українці? (Юшку із свіжої, сушеної
    або вяленої риби, солону рибу, пироги з рибою або товченики)
    12. Які страви готували на свята? (Страви з мяса, яйця варені й смажені)

2) Учитель. А зараз ми проведемо невеличкий конкурс.  За 3 хвилини ви повинні написати і розрекламувати свій улюблений рецепт!

http://img0.liveinternet.ru/images/attach/c/4/82/580/82580560_Kozak_Oko.pngНАПИШИ СВІЙ РЕЦЕПТ
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________


V. ПІДСУМКОВЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ.

  •                 І на останок хочу побажати від щирого серця: смачного вам! Шануйте нашу українську кухню! Вона це такий же спадок українського народу, як мова, література, музика, ним можна всерйоз пишатися і не потрібно забувати. Пам’ятаймо, хто ми є, бережімо наші звичаї і традиції!

Щоб родила щедра нива,

Щоб у хаті все, як слід,

Щоб до віку був щасливий

Український славний рід!

Звучить українська пісня Ірини Федишин «Україна».

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

  1.               Артюх Л.Ф. Українська народна кулінарія. – Київ: Наукова думка, 1977. – 154 с.
  2. Бєлік О.В. Українська кухня // Позакласний час. – 2006. – № 13-14. – С. 62-65.
  3. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. – Харків: Фоліо, 2005. – 508 с.
  4.               Дмитренко М.К., Дмитренко Г.К. Уроки з народознавства. – К.: Редакція газети «Народознавство», 1995. – 222 с.
  5. Кордонська А.В. Традиційні українські страви // Класному керівнику. Усе для роботи. – 2012. – № 6. – С. 9–16.
  6. Кордонська А.В. Українська кухня // Класному керівнику. Усе для роботи. – 2011. – № 7. – С. 42–47.
  7. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу: історико-етнографічний нарис. – К.: Наукова думка, 1966.  – 198 с.
  8. Лозко Г.С. Українське народознавство. –  3-е вид. – X.: Видавництво «Див», 2005. –  472 с.
  9.               Манян А.В. Українська кухня // Позакласний час. – 2012. – № 15/16.      С. 60-62.
  10.          Михайлов В.М. Технологія приготування їжі: Українська кухня. – Харків: Світ книг, 2012. – 537 с.
  11.          Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. – К.: Український письменник, 1995. – 292 с.
  12.          Українська кухня / Худож. О.І. Мікловда . – 3-тє доп. вид. – Київ: Техніка, 1970 . – 305 с. 
  13.          Українське народознавство. Навчальний посібник / За ред. С.П. Павлюка,  Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. –  Київ: Знання, 2004. –  570 с.
  14.  Шалімов А.С. Сучасна українська кухня . – 1984 . – 271 с.
  15.  https://uk.wikipedia.org/wiki/
  16.  http://patelnya.com.ua/category/kuhni-narodiv-svitu/ukrajinska-kuhnya/
  17.  http://varenuk.com/ukrayinska-istorychna-kuhnya
  18.  http://about-ukraine.com/index.php?text=739
  19.  http://www.bizslovo.org/content/index.php/ru/koz-tvo/50-eda/299-ist-form-ukr-kuhni.html
  20.  http://svsm.webnode.com.ua/news/ukrains%27ka-nats%D1%96onal%27na-kukhnya/
Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
8 січня
Переглядів
1601
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку