16 вересня о 18:00Вебінар: Робота з дітьми, що мають синдром Дауна: цікаво про важливе

Виховний захід «Трагедія Бабиного Яру – в серці українського народу»

Про матеріал
Виховний захід «Трагедія Бабиного Яру – в серці українського народу» дає можливість формувати національну свідомість, національні почуття, моральні якості особистості, почуття патріотизму, толерантність, повагу до здобутків, перемог та трагічних сторінок українського народу. Сценарій виховної години сприяє формуванню людської гідності, єдності українського народу та утвердженню ідеалів демократії.
Перегляд файлу

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

 

ВП НУБіП України

"Немішаївський агротехнічний коледж"

 

 

Циклова комісія суспільно-гуманітарних дисциплін

 

 

 

,,Використання творчого потенціалу

студентів у патріотичному вихованні”

 

 

Виховний захід

«Трагедія Бабиного Яру – в серці українського народу»

З досвіду організації позааудиторної роботи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Укладач: Костюченко К.М., викладач суспільних дисциплін, спеціаліст І категорії ВП НУБіП України «Немішаївський агротехнічний коледж»

 

 

 

 

 

 

 

НЕМІШАЄВЕ 2019


 

     Шановні друзі! Ми зібралися сьогодні, щоб віддати данину пам’яті тим, хто мученицькою смертю загинув в Бабиному Яру під Києвом 73 рік тому. Українська та світова спільнота щороку у вересні вшановує День пам’яті жертв у Бабиному Яру, яка є символом трагедії Голокосту та нацистських злочинів на українській землі, жертвами котрих стали мільйони людей. Бабин Яр став могилою десятків тисяч євреїв, а також українських патріотів, військовополонених, циган та інших громадян. Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, було знищено більше 30 тисячі євреїв. Усього за роки нацистської окупації Києва (1941-1943 рр.), за різними джерелами, було знищено від 100 тис. осіб. до 230 тис. осіб. Сьогодні ми будемо говорити про війну і про смерть у всій її неприкритій жахливості.

 

Читець. Бабин Яр - один із найбільших на території Києва ярів (колись він був довжиною близько 2.5 км, глибиною близько 50 м). Так історично склалося, що Бабин Яр в Україні і в світі значить набагато більше, чим топографічна назва. Він є одним із трагічних місць масового геноциду часів другої світової війни. Бабин Яр є частиною системи ярів на північному заході Києва. Тут неодноразово виникали сутички між захисниками міста і тими, хто намагався оволодіти ним із північного заходу. Про такі конфлікти згадують літописи за 1146, 1150, 1169-1171 роки. На високій горі, там, де Бабин Яр виходив у долину Дніпра, Всеволод Ольгович близько 1140 року заснував Кирилівський монастир і побудував у ньому кам'яну церкву. Від церкви, монастиря й однойменної вулиці (тепер вул. Фрунзе) систему ярів, до якої належить і Бабин Яр, часто називають Кирилівськими ярами. Сама назва "Бабин Яр" з'явилася в XV ст. Перша згадка - 1401 рік, коли власниця цієї землі (баба-шинкарка) продала її Домініканському монастирю. У XV-XVII ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба.

Читець.

                   Бабин Яр

Війна жива, вона ще не скінчилась,

Допоки ворог ваш зі зброєю в руках,

Десь правда між обману заблудилась,

І затуманює свободу - наганяє страх.

Тримайте біль, чужий, свій ви забули,

Шануйте тих катів, які вбивали вас,

Батьків ваших голодних нагло розіпнули,

Але на все прийде розплати скоро час.

За всіх невинно замордованих до смерті,

І кожне зло буде покаране мечем вогню,

Хай від німецьких куль євреї будуть мертві,

Ті що забрали хліб залишивши одну стерню.

Завжди прийде відплата за всі злодіяння,

Пошани і поклони кровопивцям то є гріх,

Око за око - це є справедливе покарання,

Голодомор - мільйони, Бабин Яр лише нулі…

                                  21.05.2012


Читець.  19 вересня 1941 року до центру - міста з трьох напрямків — по вулиці Червоноармійській, з Подолу і Брест-Литовського шосе стікалися колони танків, мотористів, піхоти. У полудень, у Київ увійшли війська 6-ї німецької армії під командуванням генерал фельдмаршала фон Рейхенау, які впродовж 73 днів намагалися захопити місто. Гітлерівські війська вступали до Києва. Німці займали кращі будинки, виселяли з них мешканців, влаштовувалися надовго і з комфортом.

 

Читець.

Владико світла, доброти і правди,

Зійди з небес, на землю нашу стань,

Тут людська кров, пролита без пощади,

Горить в могилі, як незгасна грань.

В тяжкім плачі і зойки в тьмі глибокій,

Серця, розбиті ласкою, вгорни.

Даруй святому праху вічний спокій.

Благословенні, непробудні сни.

(Д.Павличко, «Реквієм Бабин Яр»)

 

Читець. 26 вересня відбулося засідання, на якому обговорю­валися заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Читаємо в документі "Оперативне донесення по СРСР" №97, адресованому в Берлін начальнику поліції й служби безпеки 28 вересня 1941р..-"...Пожежі відбувалися в центрі міста. Постраждали дуже цінні споруди. Майже до цього часу боротьба з вогнем практично не дала результатів. ...Вибухи тривають. Виникають пожежі.... Неодноразово зазначалося, що вибухи відбуваються під час захвату будинку. Доведено, що провідна роль у цьому належить євреям. Тут проживає близько 150000 євреїв. До цієї хвилини не було можливості перевірити цю цифру Під час першої акції проведено 1600 арештів; вжито заходи для уточнення кількості єврейського населення в цілому. Підготовлено план ліквідації щонайменше 50000 євреїв. Німецька армія підтримує накреслені плани і намагається їх якнайшвидше здійснити". Долю винищення київських євреїв було вирішено самою програмою нацистського "ендльозунга" (остаточного розв'язання). Для втаємничення акції айн-зацкоманди й зондеркоманди отримували наказ про операції з винищення "ворогів рейха" в усній формі. Цю акцію доручили зондеркоманді 4-а під командуванням штандартенфюрера П.Блобеля.

 

Читець. 28 вересня 1941 р. по місту на стінах будинків, на парканах з'явився наказ, видрукуваний трьома мовами - російською, українською і німецькою - без дати й підпису, на цупкому синьому папері:

«Жидам м. Києва і околиць! У понеділок, 29 вересня, на 8 годину ранку вам належить з'явитися з речами, грішми, документами, цінностями і теплим одягом на Дорогожнцьку вулицю, біля єврейського кладовища.

За неявку — смертна кара.

За переховування жидів — смертна кара.

За зайняття жидівських квартир — смертна кара».

 

І люди потяглися...

 

Читець. Існує думка, що день 29 вересня було обрано не випадково, саме на цей день припадало свято Йом Кіпур (Судний день) - згідно з єврейською традицією, день посту, покаяння й відпущення гріхів. Вранці 29 вересня тисячі євреїв потяглися на зазначене у наказі місце. Цього дня до настання темряви німці встигли розстріляти тільки дві третини з тих, хто прийшов (близько 22 тисяч). Інших приречених загнати на ніч у порожні гаражі на вул. Дорогожицькій, а наступного дня, ЗО вересня, розстріляли. Потім німецькі сапери підірвали схили яру, щоб засипати тіла і примусити військовополоне­них зрівняти дно яру. За два дні 29 і ЗО вересня 1941 року було розстріляно 33771 мирних жителів Києва, переважно євреї, про що керівництво зондеркоманди у донесенні ЛМ01 від 2 жовтня 1941р. доповіло в Берлін. Цей жахливий злочин, здійснений уперше у такому масштабі, став своєрідним символом трагедії мирного населення під час війни.

 

Читець.  Слово про Бабин Яр. Стер Єлісаветський Чим є трагедія Бабиного Яру?

 

У Києві, у Бабиному Яру, починаючи з вересня 1941 р. знищували жителів міста й військовополонених, але це були спочатку й передусім жінки, діти, літні люди, меншою мірою чоловіки. їх розстрілювали суто за етнічною ознакою, лише тому, що вони євреї, що підлягали, відповідно до расової теорії Гітлера, тотальному винищенню.

Офіційна радянська пропаганда й історіографія всіляко замовчували єврейський за головним своїм змістом характер трагедії Бабиного Яру, у чому значною мірою проявилася сталінська політика дискримінації євреїв. Ось яким було перше повідомлення НДК про злочини німецько-фашистських загарбників у місті Києві (документ підписано членом Політбюро ЦК ВКП(б) Миколою Шверником і направлено наркому закордонних справ В'ячеславу Молотову): «Гітлерівські бандити скоїли масове звіряче винищення єврейського населення. Вони вивісили об'яву, в якій усім євреям пропонувалося прибути 29 вересня 1941 року на ріг Мельникової та Доктеревської вулиць, узявши з собою документи, гроші й цінні речі. Євреїв, що зібралися, кати погнали до Бабиного Яру, відняли в них усі цінності, а потім розстріляли».

А ось яким повідомлення НДК стало після його обробки наркоматом закордонних справ: «Гітлерівські бандити зігнали 29 вересня 1941 року на ріг Мельникової та Доктеревської вулиць тисячі мирних радянських громадян. Тих, що зібралися, кати повели до Бабиного Яру, відібрали в них усі цінності, а потім розстріляли».

 

Читець.  21—22 вересня, тобто за тиждень до масових антиєврейських акцій у Києві, розпочався терор проти євреїв. Облави на них проводилися щодня. Німці й поліцаї зупиняли євреїв на вулицях, знущалися зі старих і хворих, за будь-який прояв непокори вбивали на місці.

Наталія Феодосіївна Петренко, українка за походженням, згадувала: «Я живу на вулиці Тираспольській, 55, неподалік Бабиного Яру. 22 вересня 1941 р. я бачила, як німці вивозили у вантажних машинах людей у Бабин Яр. 22 вересня таких автомашин пройшло, як я підрахувала, 35, Я бачила, як із машин виводили людей, роздягали до білизни, змушували лягати на землю, після чого їх били гумовими кийками, а потім по троє передавали їх іншим німцям, а ті, у свою чергу, тим, що стояли біля самого Бабиного Яру, де й розстрілювали цих людей».

Читець.   Надія Трохимівна Горбачова, росіянка, на допиті 28 листопада 1943 р. свідчила: «22 вересня я бачила, як протягом усього дня до Бабиного Яру пішло понад 40 вантажних машин, переповнених єврейським населенням — чоловіками, жінками й дітьми. Декотрі жінки тримали на руках малят.

Я та ще декілька жінок, щоб не бачила німецька охорона, підійшли до того місця, де зупинялися машини. Ми побачили, що за 15 метрів від початку Бабиного Яру німці змушували роздягатися привезених євреїв і наказували їм бігти вздовж яру, розстрілюючи їх з автоматів і кулеметів. Я особисто бачила, як німці кидали малят у яр. У яру були не лише розстріляні, а й поранені та живі діти».

 

Читець.      25 вересня 1941 р. у Київ прибули рейхсфюрер Генріх Гіммлер і Адольф Ейхман. 26 вересня відбулася нарада вищих військових чинів у Києві, у якій узяли участь військовий комендант генерал Ебергарт, один із вищих чинів СС генерал Еккельн, командуючий айнзацгрупою «Ц» д-р Раш і командир айнзацкоманди 4-а Блобель. Вину за вибухи 24 вересня на Хрещатику та прилеглих вулицях вирішили покласти на київських євреїв і страчувати їх. Відповідне завдання одержав Пауль Блобель. На допомогу його айнзацкоманді 4-а (150 есесівців і гестапівців) направили 45-й, 118-й і 303-й поліцейські батальйони, «буковинський курінь», українську допоміжну поліцію, а також добровольців із відщепенців, підібраних окупантами. У масовому знищенні київських євреїв із 29 вересня до 3 жовтня 1941 р. брали участь 1200 убивць.

 

Читець.      Військовий юрист Ю.Шульмейстер у своїй книжці «Гітлеризм в історії євреїв» писав: «Акцію зі знищення єврейського населення було організовано блискавично й фундаментально. Місцем злочину обрали Бабин Яр — колишнє військове стрільбище з глибокими ярами, де могли поміститися сотні тисяч трупів. До Бабиного Яру зручні підходи, відразу залізнична станція Лук'янівка-товарна, що дозволяло переконати приречених, що їх чекає не смерть, а переїзд на нове місце проживання».

У Києві нацисти спочатку навіть не планували створювати єврейське гетто за прикладом Варшави чи Львова для повільної, але неминучої загибелі його мешканців. Тактика Голокосту на переважній частині України була інакшою: вона полягала в одномоментному тотальному знищенні єврейського населення відразу після окупації.

 

Читець.      Захар Трубаков у мемуарній книзі «Таємниця Бабиного Яру» згадував: «Існує така думка, що всі євреї Києва пішли за вказаною адресою. А звідти в Бабин Яр. Я з цим твердженням не згоден. І сам не пішов, й інших відмовляв, як міг... Люди слухали, але, як часто буває, не чули. На мої вмовляння вони відказували, що їм нікуди подітися, особливо тим, хто з маленькими дітьми. А багато хто просто не вірили в найгірше...»


Читець.

Ходив із скрипкою у парі

Він майже все своє життя.

Вона лежала у футлярі,

Мов у колисочці дитя.

Як за гестапівським наказом

Йому сумний прослався путь,

Ішов, як завжди, з нею разом,

Ще й встиг і фрак свій одягнуть.

Коли ж, хитнувшись серед яру,

В житті ступив останній крок,

З осиротілого футляра

Упала скрипка на пісок.

Він простягнув до неї руку

І доки вдарив смерті струм.

Блідими пальцями пилюку

Старанно струшував зі струн.

(А. Кацнеяьсом, «У Бабинім Яру».)

Раннього ранку 29 вересня 1941 р., напередодні Судного дня, євреї з різних районів Києва, виконуючи нацистський наказ, ішли, здавалося, нескінченним потоком у район Лук'янівського кладовища. Уже неподалік стрімчаків Бабиного Яру вони потрапляли до своєрідного коридору, створеного двома шеренгами кремезних гітлерівців із собаками. Автори видання «Без терміну давності... Трагедія Бабиного Яру» пишуть: «Під вигуки «Шнель! Шнель!», під голосний регіт «цивілізатори» спускали собак, жорстоко били приречених, підганяючи до місця, де з них зривали одяг, забирали коштовності, продовольство, документи. Цілком голі чоловіки, юнаки, жінки, дівчата, літні люди й діти під наглядом охоронців ставали на край глибокого рову й розстрілювалися з кулеметів».

 

Читець.    У минулому акторка, Діна Пронічева дивом уціліла під час розстрілу й спромоглася вночі вибратися з Бабиного Яру. У своїх показаннях вона свідчила: «На моїх очах роздягали, били: люди істерично сміялися, певне, божеволіли, ставали за кілька хвилин сивими. Грудних дітей виривали в матерів і кидали нагору через якусь піщану стіну, усіх голих шикували по двоє-троє і вели на височину до піщаної стіни, у якій були прорізи. Туди люди входили і не поверталися... З протилежного боку їх розстрілювали з кулеметів, люди падали вниз у дуже глибоку прірву».

Ми тут лежимо

В піску та глеї,

На всі сторони світу простерті

Євреї, євреї, євреї

Діди, матері, немовлята.

Господи, дай нам відпочити від смерті,

Від погляду ката!


Читець.     Сторож Лук'янівського кладовища Сергій Іванович Луценко, котрий був очевидцем страшного злочину, розповідав: «Століттями ховали на Лук'янівці мерців, але кляті фашисти за один тиждень поховали в Бабиному Яру стільки, що й на трьох кладовищах не вкладеш... Зі сторожки на кладовищі було добре видно, як людей роздягали догола, як з автоматів і кулеметів розстрілювали поставлених над прірвою, як хапали дітей за ніжки, піднімали й кидали живцем у яр».

 

Читець.   Свідчення очевидців дають різноманітну картину ставлення місцевого населення до долі та розстрілу євреїв у Бабиному Яру.

Шеля Поліщук (дівоче прізвище Старосельська) разом із матір'ю, лікарем-гінекологом, не виїхали з Києва до окупації. Вони не пішли 29 вересня в Бабин Яр, але на них донесли. їх заарештували й доставили на Володимирську, 15 до слідчого Ігнатовського. В опублікованих спогадах Ш. Поліщук читаємо: «Мама почала доводити Ігнатовському, що вона українка. Він говорить, що «на вас надійшла заява, що ви єврейка». Мама виставляє свідків... Це доктор Бувайлик, доктор Інода, сусідка наша Довбиш, хатня працівниця Тереза й мамина пацієнтка — Михайлова Євдокія Григорівна. Наступного дня їх викликали в поліцію. Доктор Інода не прийшов, не кожен мав силу волі ризикувати життям. Доктор Бувайлик прийшов і заявив, що знає маминих сестер, багато працював із ними на селі, бачив їх. Він упевнений, що мама — українка. Довбиш сказала, що приїжджала до мами на лікування зі Звенигородки, вона, мама, українка. Михайлова теж знає, що мама — українка. А Тереза сказала, що ми — євреї. І от коли слідчий сказав мамі, що ваша хатня працівниця говорить, що ви — євреї, мама сказала, що кожна служниця не любить свою хазяйку. Він нас протримав кілька днів... відпускав додому, але знову викликав на завтра... Четвертого чи п'ятого дня... в обід, коли всі пішли, він ввійшов у вестибуль і говорить мамі: «Йдіть, щоб я вас тут не бачив. Я однаково вам не повірив, але ви така жінка, що я вирішив вас відпустити». І велів на пропускник «видати документи». «Я, — говорить, не шукатиму вас дві доби. Йдіть на схід». Ці кияни не переховували  в   себе  вдома  приречених   євреїв,   але  своїми «свідченнями» та своїми діями вони, по суті, врятували життя Шели Поліщук і її матері.

 

Читець.    У романі-документі Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр» є фрагменти, які було виключено з журнального варіанта радянськими цензорами або загалом уперше побачили світ у книжковому виданні, що вийшло 1970 р. у Франкфурті-на-Майні. Один із них реально відбиває ставлення певної частини місцевих жителів до долі євреїв, що переховувалися від окупантів. Письменник Анатолій Кузнєцов хлопчиком пережив окупацію на одній із київських околиць і в 14 років по гарячих слідах записав усе побачене й почуте про Бабин Яр. Він свідчить: «Вони переховувались у підвалах, комірках. Одна російська родина врятувала сусідів євреїв, відгородивши цегельною стінкою частину кімнати, і там у темряві, у вузькому простінку, майже без повітря, євреї сиділи два роки. Але це рідкісний випадок.


Читець.    Тих, хто переховувався, зазвичай знаходили, позаяк знаходилося чимало охочих заробити гроші чи корову. Біля нашого куренівського базару жила, приміром, Парасковія Деркач. Вона вистежувала, де переховуються євреї... Вони віддавали їй, що мали. Потім вона заявляла в поліцію та вимагала ще й премію. її чоловік Василь був біндюжником, зазвичай на його ж площадці й везли євреїв у Яр. Парасковія з чоловіком по дорозі зривали з людей одяг, годинники: «Вам воно вже не треба!..»

 

Читець.    Накази німецького командування в жовтні-листопаді 1941 р. проголошували: «Якщо хто-небудь пустить єврея на нічліг або проживання, буде негайно розстріляний не тільки він сам, а й уся родина», «За кожного виданого єврея, комуніста і працівника НКВС — німецьке командування платить по 1000 рублів». Але, всупереч таким наказам, знаходилися люди, котрі, ризикуючи життям своїм і своєї сім'ї, рятували, переховували євреїв, підпільників, партійців, котрі не реєструвалися. Родина київського священика Олексія Глаголєва врятувала за роки окупації одинадцятьох євреїв. За неповними даними під час трагедії Бабиного Яру за допомогою місцевих жителів було врятовано близько ста євреїв і сорок дітей від змішаних шлюбів. Літня няня-українка Надія Хоменко пішла на розстріл у Бабин Яр із трьома єврейськими дітьми.

 

Читець.   Після масового вбивства київських євреїв і тих не киян, котрі сподівалися знайти в місті притулок і захист, трагедія Бабиного Яру не закінчилася. У жовтні-листопаді 1941 р. тут знищили хворих психіатричної лікарні ім. Павлова, тисячі військовополонених бійців і командирів Червоної Армії, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, «саботажників», порушників комендантської години,  декілька циганських таборів та інших… У січні 1942 р. сюди вели на розстріл близько ста моряків Дніпровської військової флотилії. У 1941–1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком. Протягом двох років по вівторках і п'ятницях у Бабин Яр привозили людей у машинах і розстрілювали, а потім везли задушених по дорозі в душогубках супротивників гітлерівського «нового порядку» різних національностей, полонених і підпільників, заручників — чоловіків і жінок. Бабин Яр перетворився на величезну братерську інтернаціональну могилу.

Автори згаданого видання «Без терміну давнини» історики Г.Мігрін, В.Король, В.Кучер пишуть: «Бабин Яр поглинав свої жертви регулярно — 103 тижні поспіль. Перші п'ять днів фашисти та їхні прислужники знищували тут євреїв — до 160 тисяч». Автори вважають, що загалом, за неповними даними, як свідчать документи, Бабин Яр став могилою понад 220 тисяч людей різних національностей.

Читець.   Масові страти продовжувалися аж до самого звільнення Києва. 10 січня 1942 року були розстріляні матроси Дніпровського загону Пінської військової флотилії. За спогадами очевидців, у сильний мороз їх, напівроздягнених, вели вулицями міста на місце страти. «Помню так же случай, – свідчила М. Луценко, – расстрела гестаповцами 40 человек моряков в противотанковом рву за русским кладбищем. Зимой 1942 г. при сильном морозе они шли в тельняшках и трусах, босые, под усиленной охраной. Все они были расстреляны».

В 1941-1943 рр. в Бабиному Яру було розстріляно 621 члена ОУН, серед них українська поетеса Олена Теліга та її чоловік, у якого була можливість врятуватися, але він залишився з дружиною і колегами по редакції «Українського слова». Крім того, Бабин Яр став місцем розстрілу п’яти циганських таборів.

Поблизу Бабиного Яру було відкрито Сирецький концентраційний табір, в якому утримувалися підпільники, військовополонені та інші. Відступаючи з Києва і намагаючись приховати сліди злочинів, нацисти в серпні-вересні 1943 р. частково знищили табір, відкопали і спалили у відкритих «печах» десятки тисяч трупів, кістки перемелювалися на привезених з Німеччини машинах, попіл був розсипаний околицями Бабиного Яру. У ніч на 29 вересня 1943 року в Бабиному Яру відбулося повстання зайнятих на роботах біля печей 329 ув’язнених-смертників, з яких врятувалися 18 чоловік, інші 311 були розстріляні. В’язні, що врятувалися, виступили свідками спроби нацистів приховати факт масового розстрілу…

Троє з уцілілих виступили свідками на Нюрнберзькому процесі. Світ дізнався про злодіяння нацистів у Києві, але протягом майже всіх повоєнних років правду про трагедію євреїв у Бабиному Яру замовчувала радянська влада. 1959 р. письменник Віктор Некрасов виступив із закликом замість того, щоб створювати стадіон на місці розстрілів, як планувала міська влада, побудувати в Бабиному Яру пам'ятник.

Читець.   Тривалий час радянська влада намагалася замовчати трагедію у Бабиному Яру. В 1950 міська влада ухвалила рішення залити Бабин Яр рідкими відходами прилеглих цегляних заводів для прокладення через яр транспортних шляхів і влаштування тут парку. Яр перекрили земляним валом, щоб не допустити затоплення житлових районів. Особливості валу і пропускна здатність дренажу не відповідали навіть мінімальним нормам безпеки. Вранці в понеділок 13 березня 1961, через сильне танення снігу, вал не встояв під натиском води, і в результаті селевий потік висотою до 14 метрів ринув на Куренівку. Рідиною залило площу понад 30 гектар, знищено більше 30 будівель, зруйновано трамвайне депо ім. Красіна.

Офіційні джерела применшували масштаби катастрофи, повідомляючи про загибель лише 145 людей. Інформація про катастрофу піддавалася жорсткій цензурі, її масштаби сильно применшувати. Багато жертв були спеціально поховані на різних кладовищах у Києві з зазначенням інших дат і причин смерті, а частина тіл так і не знайшли під величезною товщею пульпи. Згідно з офіційним повідомленням комісії з розслідування причин трагедії, аварія погубила 145 осіб. А от сучасні дослідники Куренівської катастрофи стверджують, що насправді кількість жертв склало близько 1,5 тисяч чоловік. Цей епізод в історії Бабиного Яру називають Куренівської трагедією. І лише після велелюдного стихійного мітингу з нагоди 25 роковин трагедії 29 вересня 1966 року за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї почали говорити на державному рівні. Пізніше було встановлено перший пам'ятник жертвам. Історики пов'язують таку поведінку із намаганням приховати усю правду про трагедію.

 

Бабин Яр - це трагедія України, це трагедія всього людства, якому нацизм готував подібні полігони для знищення неугодних народів.

 


Бабин Яр

 

Позаду них - страшна безодня ями.

Попереду - несамовита лють...

Маленький хлопчик прикипів до мами:

Нас не уб'ють, матусю? Не уб'ють?

Не бійся, синку. Пригорнись до неньки.

На тебе зійде Божа благодать!

Тебе не вб'ють, бо ти ж іще маленький, .

А діток навіть звірі не їдять...

Від залпу листя аж затріпотіло.

Птахи сполохано рвонулися увись...

Синочка мати затулила тілом.

Убили всіх, а він живим лишивсь.

Та знов смерть дивиться крізь дула автоматів.

Чому ж така незрозуміла злість?

І він на пальчиках показує солдатам:

- Мені ж шість рочків, всього тільки шість...

Мій хлопчику! Надіявсь ти на диво.

Ти вірив у всесильність доброти...

Дощ моросив над містом сиротливо

То плакав світ,

То світ просив:

- Прости.

 

Правда та неправда про Бабин Яр

1987 року в антиукраїнській радянській кінопрограмі «Бабин Яр» редактор «Огонька», «українець - поет» Віталій Коротич назвав Бабин Яр «найвідомішою спробою масового винищення євреїв». Мабуть, під впливом тієї програми на початку 90-х Бабин Яр став місцем «найбільшої трагедії в історії людства». Нині історики, вчителі, преса і телебачення повторюють, що у Бабиному Яру:

 

  • з 29 вересня 1941 року, впродовж 3-5 днів, у Києві діяла українська поліція, здебільшого «галичани з довгими вусами у вишиваних сорочках» та німці (так писав письменник-жид Анатолій Кузнецов у книжці «Бабин Яр», нашвидкоруч скроєній на замовлення КГБ влітку 1964 року);
  • Василь Кабайда, був «відповідальним за розстріли євреїв» (подано редактором «Огонька», жидом Віталієм Коротичем і дорадником М. Горбачова у його кінопрограмі «Бабин Яр» з 1987 року)
  • нагаями примушували єврейський народ роздягатися догола; в час очікування смерті кати ґвалтували молодих жінок (за свідченнями уцілілих у книжці Кузнецова «Бабин Яр»);
  • «їх вели до Бабиного Яру за кладовищем, а там над яром строчив кулемет і змітав їх у яр; німці кидали одну-дві гранати й земля присипала тисячі чи то недострілених, чи то живих» (так 1956 року писала у своїх спогадах про Бабин Яр Докія Гуменна, киянка, українська письменниця, яка тепер живе у США);
  • цими способами українські й німецькі кати вимордували 200 тис.євреїв (це за жидом В.Познером, коментатором советского, а тепер американського та російського телебачення)
  • що насправді було 300 тис. жертв (це нове число В.Коротич подав у доповіді у Торонто 23 квітня 1990 року),
  • що знищено 50 тис. єврейських дітей (з доповіді 1991 року у Вашингтоні Посла Радянської України Геннадія Удовенка);
  • українські опричники вбивали палицями і довбнями (спомини уцілілих «очевидців» на святкуванні 80-ї річниці Бабиного Яру в синагозі на Брайтон-Біч у Брукліні - 1994 р.);
  • що могилу-яр німці засипали за допомогою динаміту (за партійним звітом 1946 року та свідченнями у німецькому суді 1968 року);
  • а після того земля на цій братській могилі в Бабиному Яру ворушилася від останніх порухів жертв ще 4-7 днів (свідчення уцілілих, а також численних інших «очевидців» на Нюрнберзькому процесі);
  • весь район Бабиного Яру було оточено колючим дротом - близько 20 км довжини - з високою електричною напругою (за Віктором Коптіловим у паризькій Енциклопедії українознавства - НТШ, том 11,1994 р.);
  • що цілий місяць кров з могили пливла струмком до Дніпра (свідчення уцілілих жидів, зібрані для НКВД 22.11.43, а також у «Чорній книзі» І.Еренбурга - 1991 р.);
  • що під час відлиги навесні 1942 року «кров вибухала малими гейзерами на поверхню могили» (з книжки-спогаду «Ніч» 1972 р., лауреата Нобелівської премії миру Елі Візеля);
  • що наприкінці серпня та у вересні 1943-го німецькі й українські охоронці примусили 327 жидів-в'язнів розрити братські могили за допомогою екскаваторів і бульдозерів;
  • що на штабелях в дванадцять метрів заввишки спалили, обливши нафтою і бензином, тіла 70 тис. небіжчиків і сто тіл полонених моряків Дніпровської флотилії, попередньо задушених у Бабиному Яру в машинах-душогубках  (за  свідченнями  Якова Стеюка,  Владіміра
  • «29 вересня: цілий день лив дощ, дороги перетворилися в багно. Надвечір прояснилося, стало холодно. Пожежу в Києві майже погасили».
  • «ЗО вересня: падає сніг з дощем. Дороги погіршуються».
  • «1 жовтня: мокро, дороги в околиці 48- го відділу артилерії перетворилися в бездонне болото».
  • «2 жовтня: безхмарне небо, осіння погода. Більшість доріг обсохла».
  • «З жовтня: безхмарне небо, осіння погода. Більшість доріг обсохла». Ось тут постає кілька питань:

 

Як «уціліла» Ася Несгорт та інші вижили голими у корчах та з немовлятами на руках в яру, опинившись кілька днів під дощем зі снігом, коли ще не було сухого листя на землі?

Як «уціліла» І. Пронічева могла свідчити в дармштадському суді, що упродовж цих чотирьох днів вона помирала від спраги і спеки?

На нашу думку, І. Левітас з крихіткою об'єктивності мусить більше довіряти німцям і Баграмяну, ніж «уцілілим» одноплемінникам. Чому писарі вермахту брехали б про погоду? А якби було й так, то чому радянські військові хронікери (на їхні записи спирався у своїх споминах генерал Баграмян) мали у брехні наслідувати гітлерівців?

У брошурі про Бабин Яр, виданий 1991 року О. Шалаєном та І. Левітасом, «уціліла» Раїса Дашкевич чомусь згадала, що в день розстрілів «було зимно». Зате підлітки, які на кладовищі поїли отрутною водою жидівських дітей, згадують, що в цей день було «тепло». Як ці суперечення можна звести до одного правдивого?

А чому, коли молоді жидівки отруювали жидівських дітей, матері, бачили, що їх діти помирають, не протестували? Критична людина ніколи не повірить таким казкам «уцілілих».

Хронологи Києва О. Довженко, Т. Строкам і А.Чеканкж у книжках з воєнного часу занотували дещо про депортації, однак не завважили винищенню киян.

 

Читець.


Це тут ревіли вогнища багрові.

Це тут шкварчали нафти ручаї

I в трупах жадно рились палії,

Шукаючи скарбів на мертвякові.

Тяжкий, гнітючий і нестерпний дим

Підносився над моторошним  яром.

Він дихав смертю, він душив кошмаром,

Вповзав в доми страховищем глухим.

І бачив люд з своїх скорботних сховищ,

Як за вікном Кирилівських будов,

За тополями дальніми кладовищ.

Горіла страшно їхня плоть і кров.

Могильний вітер з тих ярів повіяв —

Гад смертних вогнищ, тіл димучих згар.

Дивився Київ, гніволиций Київ

Як в полум'ї метався Бабин Яр….,

 

За пломінь цей не може буть спокути.

За пожар цей нема ще міри мсти

Будь проклят той, хто зважився забути.

Будь проклят той, хто Скаже нам: «Прости».

 

Разом. Будь проклят той, хто зважиться забути.

Будь проклят той, хто скаже нам: «Прости».


 

Особливістю німецького нового порядку став тотальний терор. На територіях, окупованих нацистами, знищено мільйони мирних жителів, створено 180 концтаборів смерті, 50 гетто. Найбільше загинуло мирних громадян - українців, євреїв, росіян та представників інших національностей - у Бабиному Яру в Києві ( понад 150 тисяч).

За часи гітлерівської окупації на всій території України здійснювали політику "Юденфрай" ("чистий від євреїв"). У результаті Голокосту єврейська громада України втратила за приблизними оцінками 1,8 млн. осіб (до війни вона налічувала 2,5млн. осіб). У перші місяці війни айнзац - групи СС знищили в Україні 850000 євреїв. Протягом весни 1942-1944 років євреї України, які потрапили до рук нацистів, були депортовані в концтабори смерті на території Польщі: до Освенцима, Белжеця, Треблянки та ін.

Шість мільйонів євреїв - розстріляних, удушення в газовках.
Шість мільйонів - і кожен окремо.
Це - пам'ять, що противляться забуттю.

Це - поклик людей до взаємної близькості, недоступною без заборони на вбивство.

 

Хвилина пам’яті (Студенти запалюють свічки, лунає музика):

 

     Ми запалюємо свічку пам’яті всім євреям, які загинули під час Великої Вітчизняної війни, щоб вшанувати 11 мільйонів людських душ, які були знищені за наказом Гітлера, Гімлера, Геббельса, Геринга – це вони перетворили на пустелю цілі краї та області, зруйнували сотні міст, спалили десятки тисяч сіл. Прошу всіх встати, вшанувати пам'ять загиблих.

 


Время мчится. Глохнет память в мире.

Очевидцы в разных землях спят.

Годовщина. Шестьдесят четыре.

А давно ли было пятьдесят?

 

Перемены, всюду перемены...

Всюду рынок, деньги и товар.

Новой веткой метрополитена

Беспощадно вспорот Бабий Яр.

 

Где полвека истлевают кости,

Где из-под земли исходит стон,

Детским шумом полон на погосте

Куренёвской школы стадион.

 

А поодаль высится Менора

Видевшая, словно часовой,

Как глумятся пасынки позора

Над людскою памятью живой

Это – жизнь. И мало в ней святого.

И у ЗЛА - прописки нет в аду.

Бабий Яр. Теперь два этих слова

Навсегда стоят в одном ряду

 

В списке, где Освенцим и Треблинка,

Бухенвальд, Дахау, Равенсбрюк.

Собибор, Майданек... Не заминка, -

Времени на всех не хватит, друг.

 

В Бабьем Яре спорит с тишиною

Надпись из давидова псалма:

«Боль моя всегда передо мною».

Это голос сердца – не ума.

 

Это искра Ветхого Завета.

В ней спрессован всех времён пожар.

Вы, живые, помните об этом,

Чтоб не повторился Бабий Яр.


 

Звернення до живих:

 

     Ми будемо пам’ятати вічно Ваше знищення і сяяння Ваших завчасно згаслих очей. Перетворимо на маяки, які будуть нагадувати про Вас.

     Ми возводимо пам’ятники всім розстріляним, повішеним, спаленим. Пам’ятник вічного життя, який ніщо не зруйнує і не задушить.

Під час війни були люди праведники, які не дивлячись ні на що допомагали євреям це

За рішенням Кнесету в 1953 році був заснований Яд Вашем, на честь вшанування пам`яті жертв і героїв Голокосту. Людей, які були готові на самопожертву заради іншого, стали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їх імена увічнюють в Яд Вашем на Горі Пам`яті в Єрусалимі. На підставі Закону Держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання "Праведник народів світу" отримали 23788 чоловік (за даними «Яд Вашем» на 01.01.2011), вихідці з 45 країн світу; серед них – християни і мусульмани, віруючі і атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Єдине, що їх об’єднувало, це людяність і мужність, прагнення в жорстоких умовах фашистського терору зберегти найкращі моральні якості людини. Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради рятування інших, є у Польщі – 6266, Голландії – 5108, Франції – 3331 та Україні – 2363 особи.

Серед українців – Праведників народів світу чільне місце займає протоієрей Олексій Глаголєв (1900-1972), який рятував у себе в будинку єврейську родину Міркіних. Загальновідомо, що батько Олексія – Олександр Глаголєв – ще за часів царської Росії був експертом під час сумнозвісної "Справи Бейліса" у 1913 р. та публічно виступив на захист євреїв, яких звинувачували у ритуальних вбивствах.

Понад 2200 українців є Праведниками світу, їхні імена викарбувані на Стіні честі у Єрусалимі. І приблизно кожного десятого з них розшукали саме Дмитро Омелянюк та його сестра Лідія Кушко, яка проживає у Рівному. Удвох вони також знайшли понад 600 людей, які стали Праведниками України!В роки війни й сам Дмитро Омелянюк разом із батьками врятував євреїв. Його батько Степан і мати Марія стали одними з перших в Україні Праведниками світу.

 

Пропоную подивитися картини і пам’ятники присвячені темі «Бабин Яр» і Холокост.

Та фільми, які розповідають про трагічну долю євреїв

 

  • «Піаніст» - фільм Романа Поланського, який був удостоєний «Золотої пальмової гілки» на Канському кінофестивалі 2002 року, а також трьох премій «Оскар».
  • «Список Шиндлера» - фільм Стівена Спілберга 1993 року, отримав 7 премій «Оскар», включаючи премію за найкращий фільм.
  • «Хлопчик у смугастій піжамі» - фільм 2008 року режисера Марка Хермана за однойменним романом Джона Бойна.
  • "Щоденник Анни  Франк" - фільм Джорджа Стівенса 1959 року. Отримав 3 премії "Оскар" і "Золотий глобус".
  • "Дамський кравець" - радянська кінодрама режисера Леоніда Горовця 1990 року, знята за мотивами однойменної повісті Олександра Борщагівського.
  • «Втеча з Собібора» - кінофільм 1987 року. В основу сюжету покладено реальна історія єдиного вдалого повстання в нацистському таборі смерті Собібор.
  • «Воровка книг» — військова кінострічка 2013 р., знята режисёром Брайаном Персівалем за романом Маркуса Зузака «Книжний вор».

 

Назва «Бабин Яр» після Другої світової війни стала синонімом величезної людської трагедії. Саме тут, під час фашистської окупації, здійснювалася акція знищення мирного населення України. Ми не забуваємо про них, і 29 вересня кожного року в Бабином Яру проходить мітинг.

 


Тож пам'ятайте і не забувайте про страшні події, які пережив наш народ.

 

 

Бабин Яр – це, безумовно, трагедія Українського масштабу. Бо від цього постраждали насамперед українці. Вони стали жертвами двох систем - Більшовицької та Нацистської. Убивали і були убієнними.

                          І що?

    Перемелені двома жорнами гори трупів і торжество однієї системи над іншою.

Годі українцям бути інструментами у чужих руках!

 

 

Література:

 

  1. Бойко О.Д. Історія України. -К,: Академія, 2014.
  2. Деякі відомості з Музею історії селища та кімнати бойової слави в Немішаївському аграрному коледжі.
  3. Енциклопедія українознавства. - Львів, 1993-1998, т.1-7.
  4. Історія України / За ред.Ю.Зайцева. - Львів, 2012.
  5. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К., 2015.
  6. Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. - К., 1995.
  7. Літопис рідного краю (Бородянщина). Під загальною редакцією Б.П.Іченця.-Київ, видавництво Харитоненка, 2002.
  8. Нагаєвський І. Історія української держави XX ст. - К., 2014.
  9. Трофимович В.Україна в роки другої світової війни (1939-1945),-Львів, 1995.
  10. Українська державність у XX столітті / За заг. ред. О.Дергачова. - К., 1996.

 

Інформаційні ресурси

 

  1. www.uahistory.kiev.ua
  2. uk.wikipedia.org/wiki/Історія_України
  3. history.lviv.ua
  4. www.youtube.com 
  5. litopys.org.ua/hrushrus/iur.htm

 

1

 

docx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Струкевич О.К., Романюк І.М., Дровозюк С.І.)
Додано
15 квітня
Переглядів
152
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку