Виховний захід "Тривожні дзвони Чорнобиля"

Про матеріал
Виховний захід - урок пам'яті "Тривожні дзвони Чорнобиля", присвячений Чорнобильській трагедії
Перегляд файлу

 

 

 

 

"Дзвони Чорнобиля"

 

 

 

"ЗЕМЛЕ РІДНА, ПОНІВЕЧЕНА СКРИПКО МОЯ"

 

 

 

 

Підготувала вчитель біології

 СЗШ №23 м. Львова

Федор Ірина Михайлівна

 

 

 

 

Урок пам’яті

Лунає мінорна музика.

 

Ведучий: Сьогодні ми проведемо урок пам'яті про трагедію Чорнобиля. Ми спробуємо перенестись уявою на 30 років назад. Декого з вас тоді ще й на світі не було. Для вас це вже історія, далека, невідана...

Чи доводилося вам бачити землю, на якій ніхто не живе?

Хоча ще квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за його цілющими дарами.

Читець.

Луг не тішить вже зелен-рутою,

В поле й гай заходити не можна.

Кожна квітка дихає отрутою,

Стронцієм налита квітка кожна.

В порожніх селах вітер квилить,

Тополі гне і лози хилить,

Гірчать на сонці полини,

Ростуть в городах бур'яни,

З річок веселки воду п 'ють

І страшно яблуні цвітуть.

 

Ведучі: Це - земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли зараз ступає нога людини. Чорнобиль... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. А 30 років тому це було звичайне українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали сюди звідусюди, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п'ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип'ять - за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка.

Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

 (Лунає сигнал ЦО "Тривога", під звуки сигналу чується голос за сценою)

Читець.

Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

 

Ведучий: 26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

Читець.

26 квітня!

В ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків, й дітей

Виродок – створіння ціль страшну таїть

Поглина сумління, душі нам двоїть.

Простяга до серця щупальця страшні

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

 

26 квітня!

Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,

Щоб зустріли внуки вранішню зорю.

 

Ведучі: В історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

 

О першій годині двадцять три хвилини сорок секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, що мав потужність мільйон кіловат, несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву. Трапилось це в 130 кілометрах на північ від Києва.

(Звук сирени затихає).

 

Ті, хто тієї ночі не спали, бачили, як над електростанцією спалахнуло вогняне сяйво, схоже на сніп полум'я. Та ніхто тоді й гадки не мав, що те сяйво смертельно небезпечне. Відлік часу став уже далеко не мирним, а бойовим і пішов на години, хвилини, секунди. Мирна щаслива весна перестала існувати для українського народу...

 

Вчитель. Наш народ уперше зустрівся з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Читець.

Зойкнула Земля чайчиним криком:

- Сину, вбережи і захисти! - Вийшла мати із іконним ликом:

- Іди, синочку. Хто ж, коли не ти?.. Спалахнуло Небо, впало крижнем:

- Сину, вбережи і захисти! - Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

І уже ні сина, ані мужа,

Лиш розверсті зорані поля...

Та пліч-о-пліч стали

Біль і Мужність.

Дух і Воля.

Небо і Земля.

 

( виконується пісня "Лелечина доля").

Ведучий: Тієї ночі було на зміні 50 чоловік. Усі до одного з честю виконали свій громадський і службовий обов'язок. Всі вони, перебуваючи в зоні високої радіації, не покинули свої робочі місця і, ризикуючи своїм життям, зробили все можливе і навіть неможливе, щоб попередити поширення аварії, врятувати станцію від руйнувань.

Читець.

Перший удар на себе,

Перший вогонь на себе:

Так одчайдушний Данко

Людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати,

Поруч з ним не назвати -

Вас, що уміли серцем

Грізним вогонь зупиняти.

І віддали – що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що врятували,

Долю моєї дитини.

 

 

Ведучий: Першими до реактора через кілька секунд за тривогою прибули пожежники ВПЧ-2 з охорони АЕС на чолі з начальником караулу, лейтенантом Володимиром Правиком.

 

Ведучий:

23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

 

Ведучий:

Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.

Ведучий. З неймовірним тріскотом палало величезне покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.

Ведучий. Відвага... Для пожежного це невід’ємна професійна риси, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичну роботу.

Ведучий. О, ні! Це був смертельний герць, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Учень.  Ті, що згоріли в огні

В перші хвилин двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

Ведучі. Скромні плити будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням імена

- Героя Радянського Союзу лейтенанта Володимира Павловича Правика;

- Героя Радянського Союзу лейтенанта Віктора Миколайовича Кибенока;

- Сержанта Миколи Васильовича Ващука;

- Сержанта Володимира Івановича Тищури;

- Старшого сержанта Миколи Івановича Титенка,

-  Старшого сержанта внутрішньої служби Василя Івановича  Ігнатенка.

Найпершим, у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук, якому 4-й блок став і могилою, і пам'ятником. За ним незабаром помер на посту його друг, Володимир Миколайович Шашенок.

 

Усі вони були молоді, вродливі, мужні.

Вічна слава і пам'ять вам, наші рятівники, низький уклін від урятованого народу.

(Звучить "Реквієм" Моцарта. Хвилина мовчання).

Ведучий. У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід.

 Сьогодні ми запалимо свічку пам’яті й вшануємо їх хвилиною мовчання...

 

(Учні підносять до портретів квіти і заполюють свічку).

 

Учень:

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять у тривожнім світі

Роду незнищенного коріння.

 

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

 

Та серця, мов кремені, не вгасли

Залишались іскрами на тверді

Тільки жити – в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

 

Ведучий: Суворий екзамен отримали всі: пожежники, транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотчики та інші підрозділи Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ.

 

Ведучий: Коли оцінили масштаби катастрофи, стала очевидною евакуація населення із найбільш небезпечної зони радіусом 30 км навколо станції. Люди назавжди покидали рідні домівки. Ох, як нелегко було людям залишати той край, де народилися, виросли, землю, де були могили предків, де все рідне, дороге.

( виконують пісню "На Чорнобиль журавлі летіли").

Ведучий:

Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

 

Ведучий:

Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

 

Ведучий:

А на квітучій українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

Учень.  В зеленім лісі я була царівна,

В зеленім лісі я була жива.

Рудим став ліс, рудими стали тіні,

Рудою стала крона і трава.

Іржавий ліс, пустеля, мертва зона,

Апокаліпсис, Марсіанський краєвид?

Табличка: “Дихати і ходити заборонено”.

І незбагненне: “Не торкатися трави...”

 

Ведучий:

На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.

 

Ведучий:

Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

 

Учень:

Радіаційна днина б’є на сполох

Радіаційні стогнуть небеса

Двадцятий вік – як доля, а не спомин

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне „бути чи не бути” –

Грізно над планетою висить.

 

 

Ведучий: Мертві чорнобильські села... Ми відчуваємо їхнє мертве застережливе мовчання, відчуваємо небезпеку, що принишкла у траві, воді, деревах. Земля залишилася без своїх господарів, залишилися самотніми подвір'я, стара груша, стежки...

Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя. В цій місцевості пустують безлюдні будинки.

Читець.

На пустищі дикім росте бузина,

Сіріє край поля хатина сумна.

Облуплені стіни, полин, спориші -

Не видно й не чути навкруг ні душі.

І тільки при місяці пізно вночі,

Коли над хатиною стогнуть сичі,

І вікна примарливим блиском горять, -

з сіней у світлицю крадеться, мов тать,

Якась неземна, потойбічна мара,

І груша в дворі завмирає стара.

І чути, як в миснику дзвонять миски,

І хрестяться лячно побожні жінки.

І світять очима коти з темноти,

І хочеться швидше те місце пройти,

Де буйно і дико росте бузина,

Де пусткою хата сіріє сумна.

(Виконується пісня "Чорнобильський лелека").

 

Читець.

Є чорне золото, є чорний хліб.

Є чорний лебідь і лебідка чорна.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна хмара й чорний-чорний дим,

Година чорна і тюльпани чорні.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна Африка і чорний крук,

Він чорно-чорно-чорний,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль!

Ведучий:

Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

 

Ведучий: Через Чорнобиль ми усвідомили, що щастя - це трава, в яку можна лягти, не боячись радіації, це тепла річка, в якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя.

Спалах над Чорнобильською атомною сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, висвітлив кожного, хто там працював і хто там жив, хто був поряд з бідою в ту трагічну годину, хто віддав свою молодість, життя і здоров'я заради врятування людей і рідної землі

 

Ведучий: У цьому році ми, як уже говорилося, відзначаємо річницю тих страшних чорнобильських подій. Але це не свято. Це зовсім інша річниця, яка не терпить фальші, показухи, надуманості. 26 квітня - це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою такі питання: Хто я? Для чого я живу на світі? Як живу? Як дію? Чим можу допомогти іншій людині, яка потребує моєї допомоги? Адже сама природа зробила нам застереження: люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними, пам'ятайте, що доля планети, доля всього людства, наше з вами майбутнє у ваших руках.

(Лунає магнітофонний запис дзвонів. Учень виконує пісню О. Ринді "Чорнобильські дзвони").

 

Ведучий: Б'ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля... Вони нагадують: Пам'ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Пам'ятаймо!

(виконується пісня Т. Петриненка "Україна")

Читець. 

Пречиста Діво! Матір Пресвятая!

Спаси і сохрани велику землю!

Святую вільну Україну!

ЇЇ народ, синів її й дочок!

Дай щастя їм, дай волі, дай свободи!

Благослови на труд, на злагоду, на мир!

(Звучить запис "Аве Марія")

Ведучий: Наш урок пам'яті закінчується. Дякую всім за співпрацю і розуміння.

 

 

 

ЖУРАВЛІ ПОВЕРТАЛИСЬ ДОДОМУ

Сл. і муз. О. РИНДІ

Журавлі повертались додому

І на крилах несли свою втому.

Підлітали до рідного краю -

Я ж їх кожного ранку чекаю.

Приспів: Журавлі ви мої, журавлята,

Візьміть мене на свої крилята

І несіть там, де чистії роси,

Де трава не упала в покоси,

 

НА ЧОРНОБИЛЬ ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались навесні.

Як сніжниця, попелище біле

Розвівалось в рідній стороні.

Там згоріли гнізда і гніздечка,

Поржавіла хвоя і трава.

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тятива.

Не було ні стогону, ні крику,

Тільки пошум виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Наче тінь невидимих могил.

Не спинились птиці на кордоні,

Де сягає атомна яса.

І дивився батько з-під долоні,

І ридала мати в небеса.

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались навесні.

 

ЛЕЛЕЧА ДОЛЯ

Говорила мати у літа далекі,

Що мене до хати принесли лелеки.

Не сказала сину в золотий святвечір,

Що вони лишили й доленьку лелечу.

А як чула клекіт - завмирала в полі:

Принесіть, лелеки, не лелечу долю.

Плинуть хмари сині, сиві хмари й сині...

Жаль мені, що нині я в лелек не вірю.

А як заклекочуть - лину в небо чисте,

Повернути хочу у своє дитинство.

Поклонитись полю на чотири боки

За лелечу долю й пережиті роки.

Де зелені ліси і водиця,

Де живе ще джерельна криниця.

Журавлі ви мої, журавлята,

Візьміть мене на свої крилята.

Та вони мене брати не стали,

їхні сльози на землю упали,

Там, де впала сльоза журавлина,

Проростає печаль - яворина.

Приспів. Затужились вони за водою,

Не знайшли на Вкраїні спокою,

Сивим смутком вгорі пролетіли,

На чорнобильську воду не сіли.

 

ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ДЗВОНИ

Сл. і муз. О. Ринді

Цей день пам 'ятаємо всі, як один.

Той час не злічити - немає годин,

Які б повернули святеє життя,

Та в день той квітневий нема вороття.

Приспів: Чорнобильські дзвони над нами пливуть,

Чорнобильські дзвони нам спать не дають,

Чорнобильські дзвони над миром кричать,

Чорнобильські дзвони - то смерті печать.

Не вірили. Думалось: лихо пройде

І болю не буде - тягар упаде.

Та атом страшенний на землю упав,

О, скільки він горя й печалі завдав.

Приспів.

Роки пролітають, минають село,

Та горе людське вас сюди привело.

Буяло, цвіло, вирувало життя...

Тепер зосталось лиш одне каяття.

Пам’ятаймо чорнобильський квітень

 Герої-ліквідатори

За геройський подвиг в ім'я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, нагороджені (посмертно):

 

АКІМОВ Олександр Федорович – начальник зміни 4-го енергоблока Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)

Біографічна довідка
Акімов Олександр Федорович народився 6 травня 1953 року у м.Новосибірськ (Росія), у 1976 році закінчив Московський енергетичний інститут за фахом автоматизація теплоенергетичних процесів. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав у вересні 1979 року. Працював старшим інженером з управління турбінами, начальником зміни турбінного цеху. З 10.07.1984 року був призначений на посаду начальника зміни блоку. 
В трагічну ніч на 26 квітня 1986 року Олександр Федорович виконував свої службові обов'язки начальника зміни 4-го енергоблоку. В перші години аварії, намагаючись встановити масштаби лиха та локалізувати його наслідки, працював мужньо, самовіддано та безстрашно. 
Помер 11 травня 1986 року від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


БАРАНОВ Анатолій Іванович – старший черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)
орденом Октябрьской революции (СРСР)

Біографічна довідка
Баранов Анатолій Іванович народився 13 червня 1953 року у селі Н.Маячка Цюрупінського району Херсонської області. Трудову дільяльність на Чорнобильській АЕС розпочав у червні 1978 року. Працював черговим електромонтером, майстром з ремонту акумуляторних батарей, старшим черговим електромонтером електричного цеху. В 1982 році заочно закінчив Київський політехнічний інститут за фахом інженер-електрик. 
В ніч на 26 квітня 1986 року Баранов А.І. виконував свої службові обов'язки у складі 5 зміни електричного цеху. Він зумів перевести турбогенератори третього та четвертого енергоблоків з водороду на азот, що дало змогу відвернути вибух та пожежу в машинному залі. Ціною власного життя Анатолій Іванович разом з товаришами локалізували аварійну ситуацію на електроприладах, не дали пожежі перекинутися на інші блоки станції.
Помер 20 травня 1986 року від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


БРАЖНИК В'ячеслав Степанович – машиніст парової турбіни турбінного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)
орденом "Знак почета" (СРСР)

Біографічна довідка
Бражнік В'ячеслав Степанович народився 3 березня 1957 року у місті Атбасар Целіноградської області. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав у квітні 1979 року електромонтером електричного цеху, з жовтня 1980 року був переведений у турбінний цех, де працював машиністом-обхідником турбінного устаткування, машиністом парової турбіни. 
Людина великої відповідальності і професійного обов'язку, В'ячеслав Степанович ретельно виконував свої службові зобов'язання, одним з перших прийняв участь у локалізації аварії і зробив все можливе, щоб запобігти розповсюдженню пожежі на АЕС, перекривши маслопровід, на якому були розірвані дренажі.
Помер 14 травня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ВАЩУК Микола Васильович – командир відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті, Київська область

званням Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка"
(Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 року)

Біографічна довідка
Ващук Микола Васильович народився 5 травня 1959 року в селі Велика Хайча Овруцького району Житомирської області. В органах внутрішніх справ з 1982р., сержант внутрішньої служби, командир відділення СВПЧ-6 з охорони м. Прип'ять.
Прибувши на місце аварії 26 квітня в 1 годину 35 хвилин, правильно оцінив обстановку і організував особовий склад для виконання бойових завдань. Встановивши автодрабину між 3-м і 4-м енергоблоками, особовий склад його відділення проклав робочу рукавну лінію на покриття машинного залу. Працюючи зі стовбуром на великий висоті, при високій температурі та сильній задимленості, особистим прикладом надихнув відділення на сміливі та рішучі дії.
Помер 14 травня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ВЕРШИНІН Юрій Анатолійович – машиніст-обхідник парового обладнання турбінного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)
орденом "Знак почета" (СРСР)

Біографічна довідка
Вершинін Юрій Анатолійович народився 25 травня 1959 року у селі Косино Зуївського району Кіровської області. У 1978 році закінчив Слов'янський енергобудівельний технікум. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав у липні 1983 року. Працював на посаді машиніста-обхідника турбінного обладнання 5 групи турбінного цеху.
В рокову ніч на 26 квітня 1986 року разом з товаришами-турбіністами, не шкодуючи свого життя, гасили вогнища пожеж у машинному залі, не даючи вогню розповсюдитись. Ціною власного життя Юрій Анатолійович разом з товаришами локалізували аварійну ситуацію та не дали пожежі перекинутися на інші блоки станції. 
Помер 21 липня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ДЕГТЯРЕНКО Віктор Михайлович – черговий оператор реакторного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)
орденом "Знак почета" (СРСР)

Біографічна довідка
Дегтяренко Віктор Михайлович народився 10 серпня 1954 року у місті Рязані. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав у серпні 1982 року електрослюсарем відділу охорони праці. З жовтня 1984 року працював оператором реакторного цеху.
Мужньо і самовіддано, разом з товаришами в рокову ніч Віктор Михайлович виконував свої обов'язки, рятував колег з-під завалів, нехтуючи смертельною небезпекою, гасив вогнища пожеж.
Помер 19 травня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ІВАНЕНКО Катерина Олександрівна – працівник вневідомчої охорони

орденом Трудового Красного Знамени (СРСР)

Біографічна довідка
Іваненко Катерина Олександрівна народилась 20 вересня 1932 року в селі Нежихов Брагінського району Гомельської області. З 1983 року працювала у невідомчій охороні.
Під час аварії перебувала на посту. О 5 ранку, отримавши дуже велику дозу опромінення, вийшла на дорогу, де її знайшли і привезли в лікарню.
Померла 26 травня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.

ІГНАТЕНКО Василь Іванович – командир відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті, Київська область

званням Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка"
(Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 року)
відзнакою президента України - Хрест "За мужність"
(Указ Президента України №346/96 від 8 травня 1996 року)
орденом Красного знамени (СРСР)

Біографічна довідка
Ігнатенко Василь Іванович народився в селі Сперіжжя Брагінського району Гомельської області. В органи внутрішніх справ прийшов у 1982р. після служби в Радянській Армії. Старший сержант внутрішньої служби, командир відділення СВПЧ-6 з охорони м. Прип'ять.
Прибувши на місце аварії 26 квітня в 1 годину 35 хвилин, правильно оцінив обстановку і організував особовий склад для виконання бойових завдань. Встановивши автодрабину між 3-м і 4-м енергоблоками, особовий склад його відділення проклав робочу рукавну лінію на покриття машинного залу. Працюючи зі стовбуром на великий висоті, при високій температурі та сильній задимленості, особистим прикладом надихнув відділення на сміливі та рішучі дії.
Помер 14 травня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


КІБЕНОК Віктор Миколайович – начальник караулу 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті, Київська область

званням Герой Радянського Союзу з удостоєнням ордена Леніна
(Указ Президії Верховної Ради СРСР від 25 вересня 1986 року)

Біографічна довідка
Кібенок Віктор Миколайович народився 17 лютого 1963 року в селищі Іванків Сірогозьського району Херсонської області. У 1984 році закінчив Черкаське пожежно-технічне училище. В органах внутрішніх справ з 1980 р. Працював пожежником ВПЧ-2 з охорони Чорнобильської АЕС. Після закінчення училища був призначений начальником варти СВПЧ-6 з охрани м.Прип'яті, лейтенант внутрішньої служби.
Прибув на місце аварії через 12 хвилин після вибуху, в 1 час 35 хвилин. На чолі ланки газодимозахисної служби провів розвідку в приміщеннях реакторного відділення. Особистим прикладом, мужніми діями надихав підлеглих на виконання бойових завдань, сміливо і рішуче вів боротьбу з вогнем.
Помер 14 травня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


КОНОВАЛ Юрій Іванович – черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)
орденом "Знак почета" (СРСР)

Біографічна довідка
Коновал Юрій Іванович народився 1 січня 1942 року у місті Усть-Пристань Алтайського краю. В 1969 році закінчив Бережанський технікум механізації та електрифікації сільського господарства. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав у травні 1981 року на посаді старного чергового електромонтера третього блоку електричного цеху.
В ніч на 26 квітня 1986 року виконував свої службові обов'язки у складі 5 зміни електричного цеху. Досвід і професіоналізм, безстрашність і героїзм показав Юрій Іванович в екстремальних умовах пожежі на четвертому блоці, ціною власного життя одним з перших прийняв удар ядерної аварії.
Помер 28 травня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


КУДРЯВЦЕВ Олександр Геннадійович – старший інженер управління реактором реакторного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)

Біографічна довідка
Кудрявцев Олександр Геннадійович народився 11 грудня 1957 року у місті Кіров. В 1981 році закінчив Ленінградський політехнічний інститут. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав 15 квітня 1981 року на правах молодого фахівця на посаді оператора реакторного відділення реакторного цеху. З 7 липня 1981 року працював інженером управління блоком, постійно займався підвищенням свого професійного рівня, з листопада 1985 року стажувався на посаду старшого інженера управління реактором.
У перші години аварії на четвертому енергоблоці прийняв участь у її ліквідації, обстеженні обладнання реакторного відділення, забезпечив заходи щодо локалізації аварії та запобіганню її розповсюдження.
Помер 14 травня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


КУРГУЗ Анатолій Харлампійович – старший оператор реакторного цеху Чорнобильської АЕС

орденом Леніна (СРСР)
відзнакою президента України - Хрест "За мужність"
(Указ Президента України №298/96 від 26 квітня 1996 року)

Біографічна довідка
Кургуз Анатолій Харлампійович народився 12 червня 1957 року у селі Красновичі Унечського району Брянської області. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав 10 червня 1980 року оператором реакторного відділення 3-го блоку реакторного цеху, з квітня 1983 року працював старшим оператором центрального залу 3-го блоку реакторного цеху, а з січня 1986 року був переведений на 4-й блок старшим оператором.
В ніч на 26 квітня 1986 року Анатолій Харлампійович знаходився на своєму робочому місці (36 відмітка центрального залу), саме в епіцентрі вибуху, одержав смертельну дозу радіаційного опромінення і опалення. Незважаючи на страшні опіки, допомагав рятувати людей з-під завалів.
Помер 12 травня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ЛЕЛЕЧЕНКО Олександр Григорович – заступник начальника електричного цеху Чорнобильської АЕС, Київська область

орденом Леніна (СРСР)
званням Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка"
(Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 року)
відзнакою президента України - Хрест "За мужність"
(Указ Президента України №298/96 від 26 квітня 1996 року)

Біографічна довідка
Лелеченко Олександр Григорович народився 26 липня 1938 року у селі Новоріхівка Лубенського району Полтавської області. В 1966 році закінчив електроенергетичний факультет Київського політехнічного інституту. На Чорнобильську АЕС прийшов 31 березня 1975 року на посаду начальника зміни електричного цеху. До цього часу працював старшим майстром Запорізької ГРЕС. З 1979 року був призначений заступником начальника електричного цеху з експлуатації.
В перші години аварії Олександра Григоровича було викликано на станцію. Одноособово прийняв заходи по відключенню віднезміщуючого обладнання електролізної станції четвертого енергоблоку. Організував забезпечення електропостачання обладнання систем безпеки і систем пожежогасіння. Ужив заходи до обстеження електрообладнання аварійного блоку і запобігнення розповсюдження аварії на неушкоджені енергоблоки.
Помер 07 травня 1986 року від  променевої хвороби в Київській лікарні.


ЛОПАТЮК Віктор Іванович – черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС

орденом Леніна (СРСР)
відзнакою президента України - Хрест "За мужність"
(Указ Президента України №298/96 від 26 квітня 1996 року)

Біографічна довідка
Лопатюк Віктор Іванович народився 22 серпня 1960 року у селі Лільов Чорнобильського району Київської області. У 1983 році закінчив Київський політехнічний інститут. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав з червня 1983 року електромонтером електричного цеху.
В ніч аварії працював старшим черговим електромонтером на четвертому блоці 5 зміни. В екстремальних обставинах зробив все можливе для локалізації аварійної ситуації на електрообладнанні. Чесно і до кінця виконав свій обов'язок ціною власного життя. 
Помер 12 травня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ЛУЗГАНОВА Клавдія Іванівна – працівник вневідомчої охорони

орденом Трудового Красного Знамени (СРСР)

Біографічна довідка
Лузганова Клавдія Іванівна народилась 9 травня 1927 року.  З 1971 року працювала на будівництві Чорнобильської АЕС, потім охоронником у вневідомчій охороні. 
Померла 31 липня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.

 

НОВИК Олександр Васильович – машиніст-обхідник турбінного обладнання турбінного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)

Біографічна довідка
Новик Олександр Васильович народився 11 серпня 1961 року у селі Городище Дубровицького району Рівненської області. У 1980 році закінчив Київський енергетичний технікум. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав 1 серпня 1980 року, після служби у збройних силах повернувся на ЧАЕС у 1985 році черговим слюсарем турбінного цеху. З лютого працював на посаді машиніста-обхідника турбінного обладнання 4 групи турбінного цеху.
В рокову ніч на 26 квітня 1986 року разом з товаришами-турбіністами, не шкодуючи свого житття, гасили вогнища пожеж у машинному залі, не даючи вогню розповсюдитися.
Помер 26 липня 1986 року від  променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ПЕРЕВОЗЧЕНКО Валерій Іванович – начальник зміни реакторного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)

Біографічна довідка
Перевозченко Валерій Іванович народився 6 травня 1947 року у місті Стародуб Брянської області. В 1970 році закінчив Вище військово-морське інженерне училище ім.Дзержинського за фахом спеціальні енергетичні установки. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав 30 квітня 1981 року. Працював старшим інженером з експлуатації, начальником зміни реакторного цеху.
В ніч на 26 квітня 1986 року виконував свої службові обов'язки начальника зміни реакторного цеху. В перші хвилини після вибуху на блоці кинувся на розшук підлеглих Ходемчука В.І. та Шашенка В.М., зв'язок з якими пропав. Оцінивши руйнівні наслідки вибуху, як досвідчений фізик, зрозумів, що реактора більше немає, що він перетворився в ядерний вулкан, що водою його не загасити і дії щодо запуску питних насосів, які подають воду в реактор марні, про що доповів начальнику зміни блоку. Ціною власного життя Валерій Іванович доклав зусиль намагаючись врятувати підлеглий персонал, проявив мужність та стійкість.
Помер 13 червня 1986 року від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ПЕРЧУК Костянтин Григорович – старший машиніст турбінного обладнання турбінного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "Знак почета" (СРСР)
орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)

Біографічна довідка
Перчук Костянтин Григорович народився 23 листопада 1952 року у місті Магадан. В 1975 році закінчив Дніпродзержинський технікум промислового транспорту. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав 13 травня 1980 року черговим слюсарем, у червні 1983 року переведений машиністом парової турбіни турбінного цеху.
В трагічну ніч 26 квітня 1986 року він зробив все можливе і неможливе, щоб зменшити руйнуючу дію пожежі в машинному залі. Ціною власного життя намагався відсікти один з насосів з перебитою трубою, щоб зупинити витік води з деаераторів, що дало змогу зменшити страшні наслідки аварії для всієї станції.
Помер 20 травня 1986 року від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ПРАВІК Володимир Павлович – начальник караулу 2-ї воєнізованої пожежної частини по охороні Чорнобильської АЕС

званням Герой Радянського Союзу з удостоєнням ордена Леніна (СРСР)
(Указ Президії Верховної Ради СРСР від 25 вересня 1986 року)

Біографічна довідка
Правік Володимир Павлович народився 13 червня 1962 року в місті Чорнобилі Київської області. Після закінчення школи в 1979 році навчався у Черкаському пожежно-технічному училищі МВС СРСР, з якого був випущений в 1982 році в званні лейтенанта внутрішньої служби. Служив начальником варти 2-ї воєнізованої пожежної частини Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому (охорона Чорнобильської АЕС). 
Разом з іншими пожежними (В. Ігнатенко, В. Кибенком, Л. Телятниковым та ін.) брав участь у гасінні пожежі в перші години після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Під час гасіння отримав високу дозу опромінення, був відправлений на лікування в Москву, де і помер в 6-й клінічної лікарні 11 травня 1986 року від променевої хвороби.


ПРОСКУРЯКОВ Віктор Васильович – старший інженер реакторного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "Знак Почета" (СРСР)
орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)

Біографічна довідка
Проскуряков Віктор Васильович народився 9 квітня 1955 року у місті Свободний Амурської області. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав у 1982 році молодим фахівцем після закінчення Томського політехнічного інституту. Прийнятий на посаду оператора центрального залу реакторного цеху. За чотири роки ним пройдено шлях від оператора до старшого інженера управління реактором.
В перші години аварії на четвертому енергоблоці прийняв участь у ліквідації аварії, обстеженні обладнання реакторного відділення, забезпеченні заходів щодо локалізації аварії та запобіганню її розповсюдження.
Помер 17 травня 1986 року від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


СИТНІКОВ Анатолій Андрійович – заступник головного інженера по експлуатації Чорнобильської АЕС

орденом Леніна (СРСР)
відзнакою президента України - Хрест "За мужність"
(Указ Президента України №298/96 від 26 квітня 1996 року)

Біографічна довідка
Ситніков Анатолій Андрійович народився 20 січня 1940 року у селі Воскресенка Спаського району Приморського краю. В 1963 році закінчив Далекосхідний політехнічний інститут. На ЧАЕС працював з перших днів її заснування - з 15 травня 1975 року - на посаді заступника начальника зміни реакторно-турбінного цеху, а з 16 серпня 1985 року був призначений заступником головного інженера по експлуатації 1 черги. Як досвідченого фізика, Ситнікова А.А. було викликано в ніч аварії на станцію для участі в ліквідації аварії на 4-му енергоблоці. Анатолій Андрійович обстежив весь реакторний блок і центральний зал, піднімався на дах блоку "В". Він отримав 1500 рентгенів опромінення і помер від променевої хвороби в 6-й Московскій клінічній лікарні 31 травня 1986 року.


ТИТЕНОК Микола Іванович - пожежник 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті, Київська область

званням Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка"
(Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 року)
відзнакою президента України - Хрест "За мужність"
(Указ Президента України №316/96 від 8 травня 1996 року)
орденом Красного Знамени (СРСР)

Біографічна довідка
Народився 5 грудня 1962 року в селищі Миколаївка Поліського району Київської області. Після середньої школи в 1980 році відразу ж вступив у Кронштатську мореплавну школу №42, а після її закінчення з червня 1981 по жовтень 1984 року служив у Військово-морському флоті мотористом першого класу. За час служби зарекомендував себе працьовитим, дисциплінованим. В органах внутрішніх справ з 1984 року. Працював пожежником 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини (СВПЧ-6) з охорони міста Прип'ять. Сумлінно ставився до виконання службових обов’язків і громадських доручень. Виявляв ініціативу і кмітливість. 
26 квітня 1986 року о 1 годині 35 хвилин, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС у складі чергового караулу, старшина М.І. Титенок приступив до гасіння пожежі. Незважаючи на небезпеку радіоактивного зараження, важкі умови, діяв сміливо й самовіддано, виявляючи при цьому професійну майстерність і відвагу. Поки вистачало фізичних сил, М.І. Титенок був на посту. 
Внаслідок тривалого впливу високого рівня радіаційного опромінення, теплового виділення і задимлення вибув з бойових рядів і був госпіталізований. Лікувався в спеціальній клініці Москви, однак доза опромінення була надто високою. Помер 16 травня 1986 року.


ТІШУРА Володимир Іванович – старший пожежник відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті, Київська область

званням Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка"
(Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 року)
відзнакою президента України - Хрест "За мужність"
(Указ Президента України №316/96 від 8 травня 1996 року)
орденом Красного Знамени (СРСР)

Біографічна довідка
Тішура Володимир Іванович народився 15 грудня 1959 року на станції Північна Гатчинского району Ленінградської області. У 1974 році закінчив суднобудівне училище, 1977 році Хабаровське МПТУ-30. З липня 1977 по квітень 1978 року працював трубопроводчиком військової частини в Петропавловську. З 1978 по травень 1980 служив в Радянській армії командиром відділення. Після звільнення в запас з червня 1980 по червень 1981 року був слюсарем Чорнобильського міжрайонного виробничого управління газового господарства. за направленням цього колективу в грудні 1982 року став пожежником потім старшим пожежним СВПЧ - 6.
26 квітня 1986 року о 1 годині 35 хвилин, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС у складі чергового караулу, діяв з боку пошкодженого активного боку реактора. Боровся з вогнем цілеспрямовано, сміливо в унісон зі своїми бойовими колегами. І тільки після прибуття додаткових сил пожежної охорони був виведений з бойового розрахунку.
Помер 10 травня 1986 року від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні. 


ТЕЛЯТНИКОВ Леонід Петрович – в 1986 році начальник 2-ї воєнізованої пожежної частини по охороні Чорнобильської АЕС, майор внутрішньої служби

званням Герой Радянського Союзу з удостоєнням ордена Леніна (СРСР)
(Указ Президії Верховної Ради СРСР від 25 вересня 1986 року)
відзнакою президента України - Хрест "За мужність"
(Указ Президента України №298/96 від 26 квітня 1996 року)

Біографічна довідка
Телятников Леонід Петрович народився в селищі Введенка Мендигаринського району Кустанайської області. Після закінчення школи працював електриком на авторемонтному заводі. У 1968 році поступив в пожежно-технічне училище в м.Свердловську, згодом закінчив Вищу інженерну пожежно-технічну школу в Москві. Кілька років працював в протипожежній службі Кустаная, а з 1982 року - на Київщині. У 1983 році був призначений начальником воєнізованої пожежної частини № 2 по охороні Чорнобильської АЕС. Спеціаліст першого класу.
Майор внутрішньої служби Л.П.Телятников разом з іншими пожежними (В. Ігнатенко, В. Кибенком, В. Правиком та ін.) брав участь у гасінні пожежі в перші години після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Під час гасіння отримав високу дозу опромінення.
З осені 1986 року жив і працював у Києві. Після проходження лікування продовжив службу у Внутрішніх військах МВС СРСР, після розпаду Радянського Союзу - у Внутрішніх військах України. В 1995 році в званні генерал – майора внутрішньої служби пішов на пенсію. З 1998 року очолював Добровільне пожежне товариство Києва.
Помер 2 грудня 2004 року у Києві.


ТОПТУНОВ Леонід Федорович – старший інженер управління реактором реакторного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)

Біографічнp (Указ Президента України №346/96а довідка
Топтунов Леонід Федорович народився 16 серпня 1960 року у селі Миколаївка Буринського району Сумської області. В 1983 році закінчив Московський інженерно-фізичний інститут за фахом атомні електростанції та установки. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав 31 березня 1983 року молодим спеціалістом після закінчення інституту. Працював інженером управління блоком та старшим інженером управління реактором реакторного цеху.
В трагічну ніч 26 квітня 1986 року працював на блочному щиті управління 4-го енергоблоку. В перші години аварії самовіддано та безстрашно виконував роботи з локалізації аварії. 
Помер 14 травня 1986 року від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ХОДЕМЧУК Валерій Ілліч – старший оператор головного циркуляційного насосу 4-го енергоблоку реакторного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)

Біографічна довідка
Ходемчук Валерій Ілліч народився 24 березня 1951 року у селі Крапивня Іванківського району Київської області. На Чорнобильській АЕС розпочав свою трудову діяльність 4 вересня 1973 року. Працював машиністом котлів, старшим машиністом котлів цеху теплових та підземних комунікацій, оператором 6 групи, старшим оператором 7 групи головного циркуляційного насосу 4-го енергоблоку реакторного цеху.
В ніч на 26 квітня 1986 року Валерій Іванович став найпершим, у кого зупинилося серце в мить страшного вибуху. Четвертий блок назавжди став для нього і могилою, і пам'яттю.


ШАПОВАЛОВ Анатолій Іванович – старший черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС

орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)
орденом "Дружби народів" (СРСР)

Біографічна довідка
Шаповалов Анатолій Іванович народився 6 квітня 1940 року у місті Кіровограді. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав 5 квітня 1978 року. Працював електромонтером релейного захисту та автоматики, у лютому 1986 року був переведений старшим черговим електромонтером електричного цеху.
В ніч на 26 квітня 1986 року виконував свої службові обов'язки у складі 5 зміни електричного цеху. Ціною власного життя разом з товаришами локалізували аварійну ситуацію на електроприладах станції, не дали пожежі перекинутися на інші блоки станції.
Помер 19 травня 1986 року від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.


ШАШЕНОК Володимир Миколайович - інженер з налагодження підприємства "Смоленськатоменергоналагодження"

орденом "Знак Почета" (СРСР)
орденом "За мужність" ІІІ ступеня
(Указ Президента України №1156/2008 від 12 грудня 2008 року)

Біографічна довідка
Народився 21 квітня 1951 року у селі Щуча Гребля Бахмацького району Чернігівської області. В 1970 році закінчив Конотопський індустріальний технікум. Трудову діяльність на Чорнобильській АЕС розпочав у серпні 1980 року. Працював налагоджувальником контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 5, 6 розрядів цеху налагоджування та випробувань. Звільнився 2 квітня по переводу на підприємство "Смоленськатоменергоналагодження" згідно з наказом "Союзатоменерго" від 29.03.1984 № 80.
На Чорнобильську АЕС Шашенок В.М. був направлений для участі у випробуваннях на четвертому енергоблоці. В ніч на 26 квітня 1986 року знаходився у приміщенні деаераторної етажерки, де здійснював контроль параметрів систем та устаткування енергоблока. В результаті руйнування будівельних конструкцій під час вибуху він отримав чисельні поранення та опіки, від яких помер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Пов’язані теми
Екологія, 10 клас, Сценарії
До підручника
Екологія (профільний рівень) 10 клас (Царик Л.П., Царик П.Л., Вітенко І.М.)
Додано
15 серпня
Переглядів
52
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку