Виховний захід "У лузі калина,у лузі червона хорошенько цвіте"

Про матеріал

Сценарій родинного свята для дітей різновікової групи дошкільного навчального закладу"У лузі калина,у лузі червона хорошенько цвіте"

Перегляд файлу

Родинне свято

«У лузі калина, у лузі червона хорошенько цвіте»

Виховний захід

для дітей різновікової групи

розробила вихователь

дошкільного підрозділу «Ромашка»

КЗ «НВК «Основа» Преображенськоі сільської ради

Оріхівського району Запорізької області

Група «Весняночка»

Рябуха Майя Анатоліївна

Виховний захід для дітей різновікової групи

Розроблено вихователем Рябухою Майєю Анатоліївною дошкільного підрозділу «Ромашка» КЗ «НВК «Основа» Преображенськоі сільської ради Оріхівського району Запорізької області

Група «Весняночка»

Тема. Родинне свято «У лузі калина, у лузі червона хорошенько цвіте»

Мета. Розвивати творчі здібності дітей, спостережливість, пам’ять, комунікативні здібності, навички роботи в парах, групі; оптимізувати умови для співпраці всіх учасників освітнього процесу; сприяти створенню здорового творчого мікроклімату в групі. Виховувати національну свідомість дошкільнят, почуття любові до національних традицій, символів рідного краю.

Методичний коментар. Святкове оформлення зали: на стінах вишиті рушники, на столах вишиті серветки, горщики із кетягами калини, лікарськими рослинами; мультимедійний комплекс; плакат із написом

Поки ніж не крає, калина не грає,

а хто вріже глибоченько, тому заспіває,

а хто вріже гілку, заграє в сопілку,

то той собі в серце пустить калинову стрілку.

Леся Українка

Вихователь:

Добрий день, родино вихованців. Із окремих сімей сьогодні ви стали єдиною дружною родиною. Мені дуже приємно вас вітати в цьому залі та оголосити про початок родинного свята «У лузі калина, у лузі червона хорошенько цвіте».

Епіграфом нашого свята будуть слова Лесі Українки:

Поки ніж не крає, калина не грає,

а хто вріже глибоченько, тому заспіває,

а хто вріже гілку, заграє в сопілку,

то той собі в серце пустить калинову стрілку.

Вихователь:

Ой, нене, серце крає,

коли сопілка грає

на свято червоної калини

діток закликає.

Заходять діти з хлібом, прикрашеним калиною

Дитина:

На рідній Вкраїні

в великі свята

з хлібом калина

поруч була.

Вихователь:

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово,

у барвінки зодягайся, моє щире слово.

Колосися житом в полі, піснею в оселі,

Щоб зростали наші діти мудрі і веселі,

Щоб на все життя з тобою ми эапам’ятали,

Як з колиски дорогої мовоньку плекали.

Дитина:

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

Дитина:

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.

Вихователь:

На околиці села, як мовиться в казці,

Жив веселий дід Хома і баба Параска.

Біля хати у садку діти гомоніли, а старі радили:

Дід:

Я вчив гончарувати, на сопілці грати

Баба:

А я вчила вишивати і пісні співати.

Вихователь:

Вишивали і співали. Чи так, діти?

Діти:

Так, так!

Вихователь:

А заспіваємо.

Пісня «А вже ясне сонечко»

Вихователь:

Ось, подивіться, на якому гарному рушнику лежить хліб – сіль. Правда, гарний рушник? Чим він вам подобається? Якими кольорами вишиті наші рушники? Червоний – це колір калини, яку завжди любили і шанували в Україні. Ось бачите, яка вона гарна. Чорний колір – це колір землі – годувальниці. У кожен рушник вкладена велика праця, тому рушники бережуть, передають із покоління в покоління.

Дитина:

Вишиває нам бабуся рушники,

Я й собі отак навчуся залюбки.

Мамі вишию на блузі геть усі

Квіточки оті, що в лузі у росі.( Дівчинка разом із бабусею сідають на стільчики і вишивають рушничок)

Вихователь:

Перша квіточка – наша родинонька,

Друга квіточка – рідна сторона.

Так говориться у пісні про калиновий цвіт. Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців – клен, у росіян – берізка. У нас в Україні – це верба і калина. Правду каже прислів’я: «Без верби і калини - нема України».

Про калину ходить багато розповідей, бувальщин. Із давніх-давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у піснях, легендах.

Вистава «Калина» (за «Первоцвітом»)

Дитина: А я знаю цікаву розповідь про калину.

Ішли двоє дорогою, щось червоніє у лузі. Один каже: «Це калина спіє». А другий відповідає: «А коли вона тут виросла? Мабуть, це щось інше». Підійшли ближче, придивилися, аж то дівчина гуляла – рум’яна та гарна, ну, зовсім, як калина. З того часу повелося: як тільки де-небудь виростала дівчина гарна, то про неї казали: « Красива, як червона калина».

Діти: А ми знаємо прислів’я та приказки про калину. Ось послухайте:

Пишна та красива, мов червона калина

Молода дівчина така гарна, як калина

Стоїть на дворі дівонька, як над ставом калинонька

Убралася в біле платтячко, як калина в білий цвіт

Щоки червоні, як кетяги калинові

Посадиш біля хати калину – будеш мати долю щасливу

Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте

Хвалилася калина, що з медом солодка.

Вихователь:

А ще про червону калину складено багато загадок. Діти, а які загадки про калину ви знаєте? Чи загадаєте їх нашій родині?

Діти по черзі загадують загадки присутнім на святі.

У лісі на горісі червона плахта висить (калина).
У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою чарівну вроду (калина).

Навесні зацвіте білим цвітом,

А в жнива – червоним плодом (калина).

Стоїть дід над водою

з білою бородою,

Тільки сонечко пригріє,

борода почервоніє (калина).

За хатою у садочку у зеленому віночку

Та в червоних намистах стала пава молода.

І збігаються всі діти, щоб на неї поглядіти,

За намисто кожен – смик, та й укине на язик (калина).

Вихователь:

Гарна калина в усі пори року. Навесні закосичена ніжно-зеленим суцвіттям, а білим цвітом вкривається насамкінець весни.

Дитина:

Де ти, брате мій луже,

Де ти, сестро-калино,

Під травою-росою

Ні доріг, ані стеж.

Ой, червона калино,

Чом так пізно цвітеш?

Дитина:

Як цвіту я так пізно

На Іванове літо,

Доторкнешся до мене –

І побачиш себе:

Навіть папороть квітом

Так не вразить тебе.

Доторкнися до мене

І душею світи.

Ти – душею, я – квітом,

І зав’яжеться гроно,

І наллється любов’ю

На осінніх вітрах.

Стане в лузі червоно

І червоно в віках.

Вихователь:

Влітку її плоди нелегко помітити серед густого лапатого листя. Ховаються, ніби соромлячись потрапити на очі людям. І тільки наприкінці серпня рум’яніють, наливаються гірким соком, визирають із листя.

Дитина:

Вчора ще дзвеніли коси

В гаї, на лужку,

Нині ж там стоїть вже осінь

В жовтім кожушку.

Я до неї у долину

Вибіг із воріт.

Подивився: то ж калина

В золоті стоїть.

Хлопчик:

Калинко, калинко,

Чому в полі стоїш?

Де ж ти, калинко,

Дощику не боїшся?

Дівчинка:

Дощику не боюся,

Дощем уродилась,

Там собі постою.

Чи я в лузі не калина була,

Чи я в лузі не червона була?

Взяли ж мене поламали

І в пучечки пов’язали –

Така моя доля!

Гірка моя доля!

Вихователь:

Калина – вірна супутниця людини протягом усього життя. Калина – це її пам’ять. Пам’ять про матір – найдорожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією, на могилах загиблих садили калину. Живе калина у народі і житиме віки в піснях, казках, легендах

Діти виконують пісню «Зацвіла в долині червона калина» на слова Тараса Шевченка.

Дитина:

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину;

Над водою гне з вербою

Червону калину.

На калині одиноке

Гніздечко гойдає.

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає…

Вихователь:

Діти, це рядки поезії Т.Шевченка «На вічну пам’ять Котляревському». Тарас Григорович дуже любив калину. Біля їхньої хати в селі Кирилівка ріс великий кущ калини, в якому він часто ховався, коли його виганяла з хати мачуха. Можливо, й тому в його поезіях часто згадується калина.

Дівчинка разом із мамою (дівчинка з коромислом, заквітчана калиною, відро прикрашено квітами, мама в українському вбранні): співають пісню на слова Т.Шевченка «Тече вода з-під явора»

Вихователь:

У своїй творчості до калини зверталася і Леся Українка (на екран проектується дитячий портрет Лесі Українки, її сестер в українському одязі)

Дитина: читає напам’ять вірш Лесі Українки «Калина»

Хлопчик: (тримає в руках сопілку)

А я знаю, що з калини виготовляли музичні інструменти.

А відгадайте загадку:

З калини вирізана, гладенько витесана, співає, заливається, як називається? (Сопілка). Так, це сопілка. Колись мій тато витесав її з калини і…невдовзі з’явився я на світ, продовжувач роду. (Хлопчик грає на сопілці).

Вихователь:

І часто матері колихали своїх маленьких діток, сидячи під калиною, і наспівували колискових пісень.

Мама разом із синочком і донечкою співає колискову:

Спи , дитино, бо покину,

Сама піду по калину.

Наламаю калиноньки

Та й покладу в голівоньки.

А калина буде цвісти,

А дитина буде рости.

Вихователь:

Діти виростали і любили гратися в різні ігри.

Сидить подоляночка на турецькому морі,

На золотій галері.

Десь Поділля поділося, чи у морі втопилося,

Чи на вежі згоріло, до землі припало.

Дівчинка-подоляночка:

А заграйте-но музики,

В мене гарні черевики.

Починайте скоріш грати,

Бо хочеться танцювати.

Вихователь:

Сопілочка грає, мама колисаночку співає, Подоляночка танцює, мабуть, у гурті з соловейком.

Соловейко, малесенький незрівнянний співун українських садів та дібров, за красу, напевне, незвичайну, виняткову, вподобав калину. «Заливається, як соловейко на калині»,- кажуть люди. Птаха ця і гніздується на калиновім кущі.

Зараз, діточки, будемо грати в народну гру «Соловейко».

Спочатку розрахуємося.

Лічилка

Поспішайте, любі діти,

Вибирайте гарні квіти!

Ви побачите в саду

Мак, майорці, резеду,

Чорнобривці й нагідки,

І калинові квітки.

Гра «Соловейко»

Соловейко, сватку, сватку,

Скажи нам, скажи нам,

Як у полі сіють мак?

Ось так, ось так,

Так у полі сіють мак.

Соловейко, сватку, сватку,

Скажи нам, скажи нам,

Як у полі сходить мак?

Ось так, ось так,

Так у полі сходить мак.

Соловейко, сватку, сватку,

Скажи нам, скажи нам,

Як у полі цвіте мак?

Ось так, ось так,

Так у полі цвіте мак.

Соловейко, сватку, сватку,

Скажи нам, скажи нам,

Як у полі ріжуть мак?

Ось так, ось так,

Так у полі ріжуть мак.

Соловейко, сватку, сватку,

Скажи нам, скажи нам,

Як діти їдять мак?

Ось так, ось так,

Так діти їдять мак.

Вихователь:

Діти, послухайте мою загадку і спробуйте її відгадати.

З квітів його виплітають, ним голівку прикрашають, щоб дівчиноньку зберіг український оберіг.

Діти: Віночок.

Вихователь:

Так, справді, віночок. Він має надзвичайну чарівну силу, тому що не тільки прикрашає, а й оберігає: знімає головний біль, береже волосся. У віночок часто вплітали польові квіти: барвінок, безсмертник, деревій, калину. І всі ці квіти мали силу. (У залі є зразки квітів). Деревій – невмируща сила, барвінок – символ життя, безсмертник – дарує здоров’я, а калина – краса рідного краю. Всього до віночка вплітали 12 квіток. І кожна квітка – лікар та оберіг.

Дитина:

Плетемо із квітів і сонечка вінок,

Попросимо всіх друзів ставати у танок.

Нехай же залунає дітей щасливий сміх,

І наш вінок чарівний з’єднає в коло всіх.

Танець із віночками.

Вихователь:

Дорогі діти, ніжними струнами своїх душ ви сьогодні доторкнулися до рідної історії, українських традицій, народних чистих джерел мудрості. Хай ваші душі не заростуть ряскою байдужості. Любіть рідний край, батьків, бо:

Вишита колоссям і калиною,

Вигойдана співом солов’я

Звешся веселково Україною,

Нене, зачарована моя.

Вишиту колоссям і калиною,

Виборену кров’ю і вогнем

Називаєм гордо Україною,

І ніхто нам цим не дорікне.

Усі виконують пісню «Ой є в лісі калина», потім частування чаєм із різних лікарських трав, із медом та пирогами із калиною.