Виховний захід «Українська національна іграшка»

Мельничук Світлана Миколаївна 15 листопада 17 Відгуки відсутні

Про матеріал

Ознайомити учнів з історією стародавніх українських ляльок-оберегів, народною іграшкою, сповненою самобутнього національного колориту; Навчити виготовляти їх дотримуючись українських традицій, вимог, прищеплювати вміння планувати, організовувати роботу, оцінювати її результати; Розвивати пам'ять, мислення , творчі здібності учнів; Виховувати почуття патріотизму та бажання поглиблювати знання етнічної культури, долучатися до багатовікової спадщини народу
Перегляд файлу

Виховний захід: «Українська національна іграшка»

Мета: Ознайомити учнів з історією стародавніх українських ляльок-оберегів, народною іграшкою, сповненою самобутнього національного колориту;

Навчити виготовляти їх дотримуючись українських традицій, вимог, прищеплювати вміння планувати, організовувати роботу, оцінювати її результати;

Розвивати пам'ять, мислення , творчі здібності учнів;

Виховувати почуття патріотизму та бажання поглиблювати знання етнічної культури, долучатися до багатовікової спадщини народу.

Обладнання: Українські народні пісні у запису, вироби митців - аматорів: глиняні іграшки, ляльки – мотанки, книжкова виставка «Українським дітям - українську іграшку».

ХІД ЗАХОДУ

ВЕДУЧА: Вступне слово.

Сьогодні ми з вами знаходимось в українській світлиці. Давайте розглянемо її. Що цікавого ви тут побачили? (учні перераховують) Ви побачили багато цікавих речей. Серед них різновиди ляльок. Їх використовували для забавляння діток.

Грайтесь дітки, забавляйтесь

Та розуму набирайтесь,

бо давно люди говорять,

Що хто розуму не має,

того щастя обминає.

О. Пчілка.

ЧИТЕЦЬ: 3 ранніх років через ігри та забавки входила маленька людина у життя, через них вона дорослішала, набувала практичного досвіду. У численних народних іграх та іграшках українських дітлахів відобразилося все: історія народу, його світогляд, традиції, деталі побуту.

ВЕДУЧА: Не спи, не доїж, а дитину потіш. Ненька-пестунка смикала за мотузок, хитаючи колиску і наспівувала: «Лізе сон коло вікон, а дрімота коло плота.»

На зарюмсаного малюка сварила мати пальцем, та приказувала: «Цить, не плач. Спечемо калач, медом помажемо, тобі покажемо, самі з'їмо, а тобі не дамо!»

«Сорока - ворона на причіпку сиділа, діткам кашу варила, ополоником мішала, та й так годувала», - угамовувала годувальниця пустотливого малюка.

ЧИТЕЦЬ: За допомогою цих «лящусь», «сорок - ворон», різноманітних вигукувань, нашіптувань, колискових пісеньок та віршиків, жартівливих примовок і застережень всі, хто мав справу з дітьми, одночасно розважали і заспокоювали їх, веселили і вчили, забавляли і виховували.

Ходить Сонько по домині,

Мати кличе до дитини: -

Ой синочку, соколичку,

Іди до нас в колисочку!

ВЕДУЧА: Вухами слухає немовля неньку, очима «ковтає» її обличчя, але вже й до її руки, що тримає барвисту іграшку, своїми ручками починає тягнутися. Різнокольорові дрібні побутові предмети, «брязкала», «торохтілки», «гремки», «бубони» були найпершими іграшками малюків. Дорослі плели торохтілки з лози, вкладаючи всередину камінці, горох, виготовляли з глини (у порожню всередині кулю кидали камінці). «Бурдюками» називалися вим'яті і надуті міхури тварин, заповнені сухими горошинами. Найпростіші «гремелки» - сухі плоди із зернятками всередині. Взагалі будь - який предмет, з якого тим чи іншим чином можна було видобути звук, ставав для малюка іграшкою. З цього приводу дорослі говорили: «Чим би дитина не бавилась, аби не плакала».

ЧИТЕЦЬ: Налетіли гулі,

Сіли на колисці

В червонім намисті,

Стали думать і гадать,

Чим дитину дарувать:

Чи Соньками, чи Дрімками,

Чи красними ягідками!

ВЕДУЧА: Схильність дітей до наслідування старших дуже рано починає виявлятися в їхніх іграх та іграшках. У давнину іграшки виготовляли з дерева, глини, парафіну, полотна, тощо. Робили їх батьки, рідні чи купували на ярмарках. Іграшки, виготовлені народними умільцями, дуже часто є довершеними мистецькими творами. Такі іграшки сприяють формуванню естетичних смаків.

ЧИТЕЦЬ: А ти, котик сірий,

Не ходи по сінях.

А ти, білуватий,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

ВЕДУЧА: Дитина робила перший крок за яйцем-райцем, наступні кроки вже – за «каталками». На держаку крутяться крила вітряків, смикаються кульки, видзвонюють бубни - кому з дитинства не знайома ця іграшка! В Карпатах поширеною забавкою для малюків були (і залишаються) візочки -«гультяї». На візочку, який хлопчисько тягне за мотузку, стоять коні, а поруч з ними на циліндричній підставці, що обертається навколо осі, танцюють по колу в зворотному напрямку дві фігурки.

ЧИТЕЦЬ: А ти, котик рудько, та витопи грубку.

А ти, котик чорний, та сідай у човник,

лови рибки повен,

щоб і няньці й мамці,

і бабусі старенькій, і дитинці маленькій.

ВЕДУЧА: 3 деревини робилися для дітей дзиги, колиски для ляльок, сопілки, кораблики. Гончарі радували малюків свищиками і свистунцями у вигляді півників, баранців, коників, майстри-брилярі виплітали з соломи кумедних істот («козярником» на Поліссі називають комиш, з якого дорослі плетуть для дітей козенят). Карпатські ґаздині ліпили іграшки навіть з... овечого сиру, потім опускали у розтоплене масло, щоб вони стали гладкими і жовтими.

ЧИТЕЦЬ: У мене є маленька

Лялечка з тканини

Вона така гарненька,

Білява, чепурненька,

Легенька, як пушинка,

Біленька, як сніжинка.

ВЕДУЧА: Вже з чотирьох - п'яти років дівчатка крутили з ганчірок ляльки (їх подекуди називали «мамунками»). їх часто робили з різноманітних природних матеріалів і плодів. З ганчірок і листя для «мамунок» маленькі мами - кравчихи шили одяг, вбирали їх квітами, із соломи, лозинок майстрували колиски, хатки.

У хлопчаків були свої іграшки й забавки. Весняними струмками вони ганяли кораблики, змайстровані з кори, будували з дерева і соломи водяні млинки і вітрячки, вирізали з бузини «сикавки» (за допомогою поршня - «Сича» рідина виштовхувалася з бузинової трубочки), а з гусячих пер «пурхали», із вовни катали м'ячі.

ЧИТЕЦЬ: Історія української традиційної іграшки надзвичайно давня. На розкопках знаменитого Трипілля археологами було знайдено глиняний предмет з відбитками дитячих пальчиків. Саме ця річ вважається найдавнішою традиційною іграшкою України.

ВЕДУЧА: Найдавнішими іграшками, знайденими на території України, є фігурки людей, тварин, моделі кораблів, транспортних засобів, посуду тощо 6 - 4 ст. до нашої ери з Північного Надчорномор'я. Основу іграшок становило порівняно невелике коло образів - типів: лялька, фігури птахів, тварин, переважно коника, рідше оленя, бика, барана, собаки. Шматяні, дерев’яні та з інших матеріалів, вони допомагали дитині відтворити суспільні взаємини та виробити власний спосіб поведінки.

ЧИТЕЦЬ: Іграшка з глини не дивина,

Іграшка з глини не новина.

Ще в давнину на Україні

З глини іграшки ліпили

З ними грались діточки:

Пращурів сини й дочки.

Коники і козлики, пищики, пташки

Бавили малечу з ранку до вечора.

ВЕДУЧА: В 17ст. в Україні поширився один із різновидів кераміки – майоліка, яка набула широкого застосування у багатьох містах України, хоча осередки її виготовлення були лише в Києві, Ніжині, Ічні, а пізніше - в Опішні й Косові. Майолікові вироби з кольорової глини, вкриті поливою й розписані в народному стилі й нині прикрашають житла сучасних українців. Популярна сьогодні й керамічна пластика і іграшка та скульптура.

ЧИТЕЦЬ: Керамічна скульптура - складний вид майоліки. Сира глина іноді від власної ваги може осісти, змінити форму, від найменшого необережного руху готова скульптура може повністю загинути.

ВЕДУЧА: Водночас глина є найбільш придатним матеріалом, невичерпним за своїми пластичними властивостями. У вправних руках вона перетворюється на чудові твори мистецтва. Майстер може настільки одухотворить фігури звірів, птахів, що глядач відчуває рух і настрій тварин.

Легенда: Справа була у Опішні. Одного разу два брати з дуже бідної сім'ї вирішили вирити в кінці свого дворища колодязь. Цілу весну вони тяжко працювали. Колодязь глибшав, куча глини збільшувалась, а води не було. Якось пізнім вечором до їх дворища підійшов старенький дідусь, що мандрував від села до села, та й попросився переночувати. Брати погодились, запросили старого до хати на вечерю. Під час вечері поскаржилися хлопці на свої труднощі. Дідусь вислухав їх тай говорить: - « Відтепер, коли на власному подвір'ї така купа глини - ви збагатієте, адже ви сидите на грошах». Брати не зрозуміли сказаного їм. Але вранці, прийшовши до колодязя продовжувати роботу побачили на дні воду.

На дворі вони побудували цегляну піч і стали вироблять з глини різноманітний посуд. З'явилися у братів гроші. І лише тоді вони зрозуміли слова старого дідуся. А згодом брати одружилися, нажили діток. Якось, забавляючись біля батьків діти зліпили з глини коників, баранців, а батько поставив ті вироби до печі.

З тих пір не тільки посуд, а й дитячі іграшки стали ліпит майстри. І називати ті іграшки стали: Опішанська глиняна іграшка.

ВЕДУЧА: Окреме місце серед іграшок посідають українські ляльки-мотанки. Створювалися вони з тканини і відрізнялися від інших виробів тим, що не мали обличчя.

ЧИТЕЦЬ: Лялька - мотанка яскрава,

Вона - іграшка цікава,

Нею бавиться не гріх —

Бо та лялька - оберіг.

На ній сорочка та хустинка,

Вишиванка старовина,

В ляльки коси і стрічки,

А на низях козачки.

Коралі шию прикрашають,

А дукачики сріблом сяють,

Лялька тая не новинка –

Вона справжня Українка.

ВЕДУЧА: Сьогодні є декілька версій того, чому українські ляльки не мали обличчя. У старі часи вірили, що через ляльку можна було навести приріст на дитину, якій належала іграшка, а якщо у ляльки нема обличчя, її не можна буде уособлювати з живою людиною. За іншою версією наші пращури вважали, що ворожіннями можна перенести хворобу дитини на ляльку, тому вона не повинна мати обличчя, як жива істота. З іншого боку, на думку науковців, створюючи для своєї донечки ляльку - мотанку, батьки давали можливість дитині самій пофантазувати, заохочували до творчості, адже кожна дівчинка малюючи обличчя ляльці, створювала свій образ, в якому відображалося її бачення світу. У наш час, крім ритуальної та ігрової ляльки - мотанки, майстри створюють надзвичайно красиві колекційні й сувенірні експонати, вбрання яких оздоблено традиційною вишивкою, бісером та мереживом.

Якщо дитина сама зробить ляльку, у неї розвиватимуться практичні навички ліплення, крою і шиття, вміння добирати гармонійні кольори і відтінки для суконь ляльки, навички роботи з різним матеріалом. Дитина намагається максимально вірно відтворити деталі і риси одягу. Вона буде шукати матеріал з історії, побуту костюма. Лялька має важливе значення ще й тому, що дитина бачить в ній себе. Вона ніби символ продовження роду. Існує навіть така прикмета: «Якщо діти часто граються ляльками, то буде в родині прибуток і добробут, а якщо дитина зневажливо ставиться до своїх іграшок — варто чекати нещастя». В колиску дитині клали ляльку - «оберіг», вважаючи, що вона береже її спокій і сон. Дитина має дуже розвинену уяву: навіть звичайний шматок дерева може стати лялькою, якщо дівчинка одягне на нього хусточку і спідничку. Ось лялька і готова відвідати ярмарок, або піти в гості.

Найбільш поширеною іграшкою сільських дівчат була лялька виготовлена із залишків тканини — ляля. Ляльок цих берегли: дівчинка виростає, стає мамою і лялю передає своїй дочці. Такі лялі жили у кожній сім'ї, в деяких їх було до ста. Діти їх робили власноруч, вони починали «вертіти» цю лялю з п'яти років. І навіть сьогодні кожна дитина може зробити таку лялю, адже методика її виготовлення дуже проста: спочатку скручували «качалку» (шмат лляної тканини — це основа ляльки); шматочком білої тканини обтягували обличчя, перев'язували ниткою — і ляля готова. Потім їй пришивали косу з ниток, іноді чіпляли волосся, яке бабуся збирала з гребінця (це давній звичай ховати волосся за люстерком лялі на «косу»).Потім лялю можна одягти, та це вже залежить від уяви дитини. Окрім вищеописаного, багато способів виготовляти іграшки.

ВЕДУЧА: Іграшка - це не предмет гри, вона дуже багато може розповісти про історію своєї країни, про звичаї і традиції народу, про традиційний одяг наших предків та їх спосіб життя. З іграшкою пов'язано багато легенд і казок, вона вчить дитину, як правильно себе поводить, і навпаки - як себе не варто вести.

Тому нашим завданням на сьогодні є відродити технологію виготовлення та методику використання традиційної української народної іграшки, аби допомогти дитині виявити себе у творчій справі та підштовхнути її до активного і самостійного пошуку, і звісно ж — зберегти національні українські традицій щодо іграшки та ігри, а через останні навчити цього і дитину.

Грайтесь, дітки, забавляйтесь,

Та розуму навчайтесь,

Бо давно люди говорять,

Що хто розуму не має,

Того щастя обминає.

О. Пчілка.

Виготовлення ляльки-мотанки з паперових серветок

Для виготовлення ляльки потрібно:

  • паперові серветки різної фактури кольорової гами;

  • нитки.

Послідовність роботи:

Голова. Формуємо голову ляльки одним з вищезгаданих способів; Ручки. Серветку скачуємо в трубочку з обох боків перемотуємо ниткою та зав'язуємо вузлик. Кінчики серветки, які звисають з голови ляльки розділяємо на «зад» та «перед» між ними вставляємо заготовку ручок та примотуємо по талії та на перехрест.

Ніжки: Серветку скочуємо в трубочку з обох боків накручуємо нитку. Прикладаємо ніжки до заготовки тулуба , обгортаємо кінчиками серветки та примотуємо. Слідкуємо за тим ,щоб кінчики серветки не вислизнули і були міцно примотані ниткою.

Основна робота завершена, тепер залишається «вдягнути» спідничку, фартушок, головний убір.

Ось наша лялька готова. Підняли їх, привіталась лялька з лялькою, а ви посміхнулись один одному.

В прямому ефірі
Інтернет-конференція: ШІ та цифрові інструменти для організації навчання в умовах блекаутів