Виховний захід «Українська вишивка у народних звичаях і обрядах».

Тема. Українська вишивка у народних звичаях і обрядах.

Мета: формувати розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну культуру учнів, виховувати особистісні риси громадянина української держави, високу культуру міжнаціональних взаємин.

Обладнання: виставка вишитих речей, портрет Т. Г. Шевченка, аудіозаписи пісень.

Хід заходу

Учень.

У нас сьогодні – наче вечорниці.

Милують око диво-рушники.

Дівочий сміх лунає у світлиці.

Як добре, що є звичаї такі.

Криниця роду чиста –

родина українська,

Джерело поколінь і пісень глибина.

В вишиванках родина –

мама, тато й дитина,

України моєї берегиня свята.

Вчитель. Народне прислів’я говорить: «Без верби й калини нема України». А ми можемо впевнено додати: «Без вишиванки, верби й калини нема України».

      Із давніх-давен прийшла до нас вишивка – вид українського народного мистецтва. Ніжну душу і горді мрії – все ми бачимо в українській вишивці. В ній втілено чудеса народної вигадки, красу рідної природи. Для того щоб створити цю красу, потрібні особливі предмети. А які саме?

Учень.

Біле поле полотняне

Рівно ткане, чисто пране,

А по ньому голка ходить,

За собою нитку водить.

Покрутнеться сяк і так –

Зацвіте червоний мак.

Зазирне і там, і тут –

Василечки зацвітуть.

Застрибає навпрошки –

Пожовтіють колоски.

А пройдеться поволі –

Зарясніють листочки в полі.

Біле поле полотняне,

Рушничок барвистим стане.

Вчитель. Українська вишивка оздоблює і сорочку, і блузу, і сукню, і хустину, і серветки, і рушники. Погляньте!

     Від сивої давнини і до наших днів найважливіші події в житті нашого народу не обходилися без вишитих рушників. Рушник супроводжував людину протягом усього життя – і в радості, і в горі.

     Український рушник! У народі казали: «Хата без рушників, що родина без дітей». Подивіться, як палахкотять багатством кольорів рушники. А коли добре придивитися, можна помітити на всіх рушниках два однакові кольори. Які це кольори?

Слухання пісні «Два кольори».

Вчитель. У кожного кольору своя історія. Що означає червоний колір?

• Це колір калини, щастя, ясного сонечка. А що означає чорний колір?
• Це колір землі нашої родючої, а інколи й смутку. Крім калини, вишивають й інші рослини. А які ж це рослини?
• Мальви, троянди, чорнобривці, ромашки, волошки, маки, барвінок.
• А що ще доповнювало орнаменти?
• Птахи – качечки, півники, лебеді, голуби.

Учень.

Моя матуся гарно вишиває,

Цвітуть на полотні барвінок й виноград,

Розмай калиновий там грає,

І дивні птахи щебетять.

Навік з’єдналось чорне і червоне –

Мойого краю гордість і краса.

Душа народу – малинові дзвони.

Його веселка і його сльоза.

Вчитель. Слова «рушник» і «мати» часто зустрічаються разом. До вашої уваги – легенда «Український рушник».

Інсценізація легенди «Український рушник».

     Було це дуже давно. Жила в одному селі мати, і мала вона трьох красенів-синів. Працьовиті вони були, і люди їх поважали. Одного лише хлопці не вміли – вишивати як їх ненька. Сядуть біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:

• Ви, матусенько, шийте та вишивайте, та пісню співайте!
• А ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти та птахи. 

      Горнулася мати до синів і такі мудрі слова їм говорила:

• Долю я вам кожному вишию, а пам’ять про себе в рушниках залишу, то бережіть їх.

Багато вишила мати за своє життя рушників і всі між синами розділила. Даруючи, навчала:

• Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, куди б не йшли, а рушник в дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже.

Та життя людини, як день швидко минає. Померла старенька мати. Осиротіли сини. Поховали свою неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив. Правду кажуть чи ні, та чутка про те диво й понині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити рушник на згадку.

Учень.

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала.

І чую, гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята.

Десь дзвінко бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник –

Так тепло-тепло стало.

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Вчитель.

Рушники за своїм практичним і естетичним призначенням використовують у побуті. Від цього утворилися їх назви.

*Утирач – для рук і обличчя;

*стирок – для посуду, стола, лави;

*покутник – обвішували стіни, портрети;

*плечовий – пов’язували сватів;

*обрядовий – весільний, подарунковий.

Учень 1. Про рушник-утирач співається в народній пісні.

            - Вода в відеречку, братику, умийся.

             Рушник на кілочку, братику, утрися!

Учень 2. Мій рушнк називається стирок. Без нього не обходиться, коли потрібно витерти посуд, стіл   чи лаву.

Учень 3. Мої рушники вішають на стінах, над картинами, над іконами для окраси домівки. Такий рушник називають покутник.

Учень 4. За давнім звичаєм кожна дівчина готувалася до заміжжя. Вона вишивала не менше ні 12-14 рушників, а іноді й більше. Наречена дарувала рушники судженому і сватам, а також рідні нареченого. На сватання пов’язували сватів та молодого рушниками. Такий рушник називався плечовий.

Учень 5. Мій рушник вішають над вікнами, дверима, щоб оберігав будівлю від злих очей, від біди. Такі рушники називають «Оберегами».

Учень 6. Існував такий звичай в Україні. Навесні, коли зеленіли хліба, люди виходили в поле, несучи на рушниках хліб-сіль, щоб був гарний врожай. Такий рушник називався «обрядовий».

Учень 7. Гарним був звичай використовувати рушник під час будівництва житла. Рушниками застеляли підвалини (фундамент). На рушниках піднімали сволок, а рушники згодом дарували майстрам. Коли стіни були вже зведені, угорі у кутку також вішали рушник, висловлюючи побажання.

Учитель 8. В Україні за давнім звичаєм виряджають хлопців у далеку дорогу, до армії, даючи йому на згадку рушник.

Інсценізація «Проводи в армію».

  1 сестра. Братику! Візьми цю хустинку, пам’ятай мене! (Причіпляє хустинку до рукава)

 2 сестра. Пов’яжу тобі стрічку, побажаю щастя. (Чіпляє стрічку)

 Мама. Даю тобі грудочку землі як символ рідного дому, хліб як символ благополуччя, рушник як побажання щасливої дороги. Синочку! Пильно охороняй кордони нашої рідної України!

  Син. Спіть спокійно, мамо! Працюйте і відпочивайте спокійно. Я буду справжнім захисником Вітчизни.

Звучить пісня про рушник.

Учень. Рушниками прикрашали в оселях образи й портрет Тараса Шевченка.

Читала мама «Кобзаря»,

А потім шила вишивати.

Вплелась Шевченкова зоря

У рушники її крилаті.

Учень. Без рушника, як і без пісні, не обходяться народження, одруження і смерть людини. Рушник завжди був символом гостинності – на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль.

Учень.

Ми гостей своїх стрічаєм

Круглим, пишним короваєм.

З рушником беремо таріль,

Коровай кладемо й сіль.

Шанобливо хліб підносимо

Та, вклонившись, щиро просимо:

-Любий гостю наш, приймай

І рушник, і коровай!

Учень. Рушником укривають паски, несучи їх святити до церкви на Великдень.

Кошик вбрався в вишиванку,

Це було в неділю зранку.

Коло церкви дівочки

Водили гаївочки!

Учитель. Проте найбільше обрядів з рушником збереглося у весільній обрядовості.

Учень. Окрасою весілля є українські рушники. Рушник – символ щасливого родинного життя. Їх стелять під ноги нареченим під час реєстрації шлюбу.

Ой стелися, рушниченьку, стелися,

Щоб на тобі дві стежки зійшлися.

А ви станьте, молодята, на рушник

Та з’єднайте свої долі на весь рік.

Учень. На рушник ставали під час вінчання в церкві та благословення батьків. «Хай стелеться вам доля рушниками!» - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди та любові.

І в наш час вступ до шлюбу проходить на рушнику. І вже цей рушник кожна молода родина береже все своє життя.

Учитель. Батьки зустрічали молодих хлібом-сіллю на рушнику. Мати обсипала молодих житом, цукерками, дрібними грішми. Всі гості йшли веселитися, співати й танцювати.

Звучить пісня «Ой на горі два дубки».

Учень.

Рушникове обличчя веселе

Обпліта коровай на столі,

Закликає гостей до оселі,

Випромінює щедрість землі.

Рушничок на столі – давній звичай,

Ним шлюбують дітей матері,

Він додому із далечі кличе,

Де в калині живуть солов’ї.

Він простелений тим, в кого серце

Не черствіє й дарує тепло.

Хай цей символ сусідиться вічно,

В нашій хаті на мир, на добро.

Учитель. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, але й від ворожих сил. Вишиванки ревно зберігали у скринях і передавали з покоління в покоління, з роду в рід як руліквії.

Учень.

Вишиванка – символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі.

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка – писанка чудова,

Зірка ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

Учитель. За традицією, матері вишивали сорочки та рушники своїм дітям, вкладаючи у візерунок всю свою безмежну любов.

Інсценізація «Сорочка на свято».

Вишивала матусенька синові сорочку.

А синочок, як в’юночок зазирає в очка.

Коло мами упадає – цікава дитина…

-Виший, мамо, на сорочці мені Україну.

Виший славних козаченьків і квітів багато.

Я вдягатись в неї буду на великі свята.

Усміхнулась, обіцяла всю душу вкладати…

Скоро свято, вже й готова чарівна обнова.

На Великдень до схід сонця

 проситься хлопчина.

-Вдягни мене нині, мамо, в мою Україну.

На майдані коло церкви покажу всім людям,

Як буяє Україна у мене на грудях!

Учитель. Вишивка на грудях захищала душу людини від руйнування, занепаду. Ось чому ці вироби мають символічне значення: їх вишивають і дарують не будь-кому, а особливо близькій людині, а дівчата своїм нареченим.

Звучить пісня «Вишиванка»

Учень.

 Одягнімо, друже, вишиванки –

Наш чарівний український стрій.

Не для когось, не для забаганки,

А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо, вишиванки, друже,

Хай побачить українців світ –

Молодих, відважних, дужих,

У єднанні на багато літ!

На прощання хочемо сказати:

Шануйте вишиванки й рушники!

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди!

Хай здоров’я ніколи не зраджує вам!

Будьте завжди ніжні, рідні й милі,

Щоб вам радість і щастя, й любов

Вишиваним цвіли рушником!

Звучить пісня про Україну.