Виховний захід " Війна - це поріг об який спіткнулися мільйони"

Відділ освіти Миргородської державної адміністрації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховний захід,

проведений з 5-11 класами.

 

 

 

 

 

 

 

 

(на фоні кліпу про Україну, та звуки природи)

Ведуча

Напевне, кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим не схожа на сотні інших країн світу. Відповісти на ці запитання непросто, адже рідна країна – це не тільки шмат землі на планеті, де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім'ю, - це почуття, які виникають до цієї території,  це бажання працювати на її благо, поважати її.

Ведуча

Я можу впевнено сказати, що моя Україна – найкраща країна у світі. Та чи маю я підстави говорити це так категорично? Що ж таке моя країна? І чому вона найкраща для мене? Україна – це славетна історія: мудрі літописці, священний Київ, дзвін козацьких шабель, гайдамацький просвист, нескінченні чумацькі шляхи, зойк кріпака на панському дворі, революційні заграви. Довгоочікувана незалежність…(звук клавіш)

 

(сумна мелодія)

Учень

Над віками

Це час не мій. І не моя епоха.

Це вигнання, заслання, суєта.

Цей світ уже не вміє житии з Богом,

 Але вже знає, що живее не так.

Іще не всі зневажені пророки,

І гетьмани ще зраджені не всі.

Але допоки, світку мій, допоки

По крові йтимеш до нових спасінь?

Це час не мій, та вибору не маю –

Душа болить, приречена болить.

 

(відео «Крик душі України » театр тіней)

 

Ведуча

Давно відгриміли залпи війни, суворий час Великої вітчизняної став  надбанням історії. Але не померла слава тих днів, ніколи не зітреться у нашій пам'яті велич народного подвигу. А сьогодні многостраждальна українська земля, як мати, зі стогоном, кров’ю і  потом народжує нових героїв. Немає чужої війни. Є прагнення захистити свою домівку, своїх дітей, свою землю. Хто, якщо не ми?

 

 

(на екрані фото ветерана, спокійна мелодія)

Ведуча

Скажи, дідусь, що діється у нас?
Ти – янгол, і тобі з небес видніше:
Тут знов настав страшний воєнний час,
На Україні вже немає тиші.
На Сході – пекло, гинуть хлопчаки,
Вони, дідусь, ще зовсім молоденькі,
А дехто – без ноги чи без руки.
Сліз водоспади виплакали неньки.
Ти про війну колись розповідав,
А ми , дітьми, то слухали мов казку.
І кожен з нас собі не уявляв,
Що можемо потрапити в цю пастку,
Що може повернутися війна,
І змусити нащадків вже страждати.
Скажи,дідусь, чия у тім вина?
Ми завинили й час прийшов
розплати?
Ти там у Бога миру попроси
Для нас своїх дітей, своїх онуків,
Ти ближче там, а в наших голосів
Немає сили, загубились звуки.
Ти там у Бога правди попитай,
Щоб все таємне стало очевидним…
Бо знаю, що тобі й привітний Рай
Без неба України не потрібний.

 

(Пісня «Дай Боже сили нашим солдатам» )

 

(Під звуки природи)

    Учень

       На жаль, найприкріші помилки пов’язані не з буквами й цифрами, а з людьми. І слід від цих помилок тягнеться роками. Трапляється просто – не твоя людина. Не твоя – значить, з іншою системою цінностей цінностей і принципів, з іншим набором «що таке добре і що таке погано».

 

 

 

Учениця

Рідна земля – це казковий світ дитинства і юності, це невичерпне джерело, що все життя живить душу людини добром і світлом.

 

Учень

Але у ці складні, напружені дні світ дитинства і юності, це невичерпне джерело, що все життя живить душу людини добром і світлом.

 

(тривожна мелодія)

Учень

Я йду на смерть, а ти не плач за мною,

Я йду, щоб ти не бачила війни.

Якщо помру, згадай мене сльозою,

І я прийду…в твої щасливі сни…

Учениця

• Не йди, прошу, побудь іще, благаю…

І вже немає сили підвестись…

Чи ще хоч раз побачу?

Учень

- Я не знаю…

Та ти чекай, май віру і молись…

Не плач, прошу, нічого не змінити…

Мій час настав, покликала війна…

Я маю рідну землю захистити,

Вона ж у мене як і ти – ОДНА…

Учениця

Мій любий, доки серце в грудях б’ється

За тебе буду Господа молить…

Моя любов до тебе озоветься

І від ворожих градів захистить.

Тепер він там де спокою немає,

Де смерть своїми залпами гримить…

Вона ж щоночі молиться й чекає

І вірить …і продовжує любить…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(на фоні тривожної мелодії, бере свічку до рук, на екрані свічка)

Учениця

Хитається вогник свічки, тріпоче, блимає жовтим оком. Я ставлю її на підвіконня, щоб ти її побачив і не заблукав. Твоя упокоєна душа прийде на її світло. І ввечері я буду не сама.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

( на фоні відео «Війна за Україну (The war in Ukraine)» учень читає слова)

Учень

      Це чи не найтяжче на війні – бачити, як гинуть бойові побратими. А ще бути відповідальним за всіх, ким керуєш. Не боїться хіба дурний, але якщо ти відповідаєш за хлопців – немає коли думати про страх. Бо треба воювати. Ба, більше, до боротьби з окупантами найбільше веде патріотизм і відповідальність за свою націю, за свою Батьківщину. А це вище за страх.

 

Хлопець (у формі)

Вісімнадцять було нам

В ту пору ясну,

Як весна перейшла в тепле літо.

Нам судилося йти на жорстоку війну,

І обох нас убило…

Дівчина (у формі)

І кохання забилось в риданні й журбі.

Як же так?Не здійснилися мрії…

І мене не обняти ніколи тобі…

І у нас вже немає надії.

Дівчина іде.

Хлопець

Не пускали мене воювати

Яблуневі, вишневі сади,

Не хотіла і мати пускати,

Але тихо сказала..

Мати(іде по сцені)

Іди…(крик журавлів)

Хлопець

Подивилась у вічі…

Мати

Бо треба…

 

Учень

О найстрашніше з літочислень - війна війною до війни!

Із сотень побратимів, що воюють, вкрай мало тих, хто пішов на війну через те, що був мобілізований. Переважна більшість чоловіків методично зголошувалися до військоматів – аж доки опинилися в казармах, а потім – на фронті.  Часом своє право на захист Батьківщини доводилося вибивати.

Учениця

Десятки разів вони – на волосинці від смерті. Скільки разів вони обходили ворожі засідки, проривалися з оточення, випереджали напад ворога. Часом міцні, обпалені вогнями, чоловіки бояться хіба одного: аби дружина чи батьки не дізналися, де вони насправді…

 

(тривожна мелодія)

 

Мати

Я – мати, мати всіх дітей,

Що на фронтах воєнних полягли.

Сьогодні я звертаюсь до людей,

Щоб мир у світі пильно берегли.

Я – мати.. Я крізь все пройшла:

Крізь дим пожеж, утрат і сто смертей.

Розтоптана і знищена була,

Та через роки йду я до дітей.

В душі моїй горить пекельний біль.

За всіх, усіх. Яких не повернуть.

І крик душі лунає звідусіль.

Вони до нас ніколи не прийдуть…

А я не вірю в похоронки ті!

Живі вони, бо пам’ять ще жива!

Мої сини, соколики ясні…

А всюди квіти…квіти…і трава.

Я – мати! Я до вас іду,

Щоб захистити, відвернути зло.

Та відвести від всіх людей біду,

І щоб війни ніколи не було.

Тож встаньте всі і голови схиліть,

Згадайте тих, хто йшов через фронти.

І з вдячністю хвилину помовчіть,

Щоб пам’ять в нашім серці зберегти

 

Ведуча

Підведіться. Сучасники! Пам’ять священна довіку…

Хтось ім’я пригадає твоє, український солдат…

І ціна цього подвигу надто гірка і велика.

 

(хвилина мовчання)

(на екрані свічка, спокійна мелодія)

Учениця

Помолюсь за тебе уночі

При іконі Божій, при свічі.

Попрошу у бога – хай простить.

Хай твій біль в огні свічі згорить.

І ти будеш жити, будеш жить.

Помолюсь за тебе при зорі.

Попрошу у Бога, щоб зігрів

Вірою і спокоєм в цю мить.

Хай тобі вся мука відболить.

І ти будеш жити, будеш жить.

 

(Пісня «Чорна хустка»)

 

(Під звуки природи)

Ведуча

Тепло своїх долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю.

Люблю твої ліси, степи, річки й озерця,

Й ліричну пісню лагідну твою.

І українську мову, чарівну й багату.

 

Ведуча

Та рушники у квітах на стіні.

Люблю наш щедрий рід,

В садочку білу хату

Й рожевий кущ калини при вікні.

Люблю тебе, Вітчизно, мила Україно, бо щастя жити ти мені дала.

Для мене ти одна і рідна, і єдина,

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла!

 

(відео «Україна в серці»)

(під звуки природи)

Учениця

Чи є десь на землі такий чарівний край, де тихі весняні ночі пливуть на крилах солов‘їних пісень, де вранці на замріяній річці джерельною водою умивається біле латаття, де навесні і влітку, під шатами крислатих дерев, яскравіє килим різнотрав‘я і квітів?

 

Учень

 Голублена золотими руками наших прадідів, окроплена солоним потом наших дідів, наших батьків, прикрашена працею всіх наступних поколінь, - Україна особливо дорога нам.

 

 

 

 

 Учениця

Чи бачили ви коли-небудь, як під яскравим, сяючим, променистим блакитним небом золотом віддзеркалює земля? Це -  це пшеничні поля моєї рідної, батьківської сторони. Чи ви чули, як бринить прозоре, кришталево чисте повітря веселою й радісною піснею пташки, як вдоволено гуде джміль, як шелестить, шурхотить листя під дотиком вітерця? Це – голос моєї землі.

Учень

Чи торкалися ваших вій лагідні сонячні промені, ваших скронь – гілочки беріз, ваших рук – трепетні й тендітні польові квіти? Це  - ніжність моєї Батьківщини.

 Учениця

Стискає серце і перехоплює подих від такої краси, від того, що ти її часточка, бо живеш на цій землі. І вона – твоя єдина, твоя рідна, своя! Хіба можна нею не пишатися, бути байдужим до її краси й мальовничості? Я люблю рідну землю, вона прекрасна.

 

 

(фонова пісня «Молитва», відео «Тартак – висота – ніхто крім нас», змінює кліп про Україну»)

Учениця

Хіба сховати нас у могили?

Ми зацвітем і там барвінком.

Дає мені Вкраїна силу.

Я – українка!

Учень

Є найсвятіше – рідна хата

І поля батьківський загінець.

Тобі про рід вкраїни дбати.

Я – українець!

Учениця

Цвіте калина між тернами…

І рідко пахнуть чорнобривці

Учень

Спинивсь Чумацький шлях над нами.

Разом

Ми – українці!