ВИХОВНИЙ ЗАХІД "Я і моє ім'я"

ВИХОВНИЙ ЗАХІД «Я І МОЄ ІМ’Я»

Мета: показати неповторність, індивідуальність, цінність кожної людини;

ознайомити зі статтею 7 Конвенції ООН «Про права дитини»;

показати різноманітність відмінностей і подібностей між людьми.

До заняття дітям треба приготувати:

-         картки зі своїми іменами;

-         для заповнення «паспорта» принести блокнот чи виготовити його із звичайного зошита у вигляді якогось предмета (серце, квітка, листочок, гриб та ін.);

-         підготувати невеличке повідомлення про свого (свою) тезку.

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Розповідь вчителя про значення імені: «Ім’я людини – одне з найважливіших складових його особистості. У стародавні часи наші предки наділяли імена особливою магічною силою. Існували табу на проголошення імені. Єгиптяни уникали можливості називати ім’я фараона. Японцям не можна було називати ім’я імператора. У Київській Русі імена вказували на час народження (Весна, Зима, Підосінь, Май, Субота, Неділя) або котра це дитина (Одинець, Первуша, Вторак, Третяк). Іноді імена брали «напрокат» у речей (Ялинка, Панчоха, БашмакЇ або обставини народження допомагали у виборі імені (Вешняк, Водопол, Пороша)».
2. Діти вдома готували картку зі своїм іменем. Дивлячись на неї, можна зрозуміти, як кожна дитина ставиться до свого імені (бесіда про те, якими кольорами кожен нвписав своє ім’я).
3. Учитель роздає учням картки, на яких пояснюється значення його (її) імені. На зворотній стороні картки кожен малює квітку з п’ятьма пелюстками. На кожній пелюсточці дитина пише зменшувально-пестливі форми (наприклад, Марія - Маша, Марійка, Маня, Машуля або Петро – Петрик, Петрусь, Петрусик, Петрусьо). На пелюсточці з найбільш улюбленою формою імені дитина малює метелика або комаху сонечко.
4. Використовуючи карту світу або глобус бажаючі здійснюють подорож по країнах світу, щоб дізнатися, як звучить їхнє ім’я на різних мовах світу (наприклад, Іван – Іоанн, Джон в англомовних країнах, Ганс в німецькомовних країнах, Хуан в іспаномовних країнах, Жуан в португаломовних країнах, Жан у франкомовних країнах, Ян у західнослов’янських країнах Джованні в італійській мові, Ях’я в ісламських країнах).
5. Після знайомства зі значенням свого імені та мандрів країнами світу, деякі діти по новому подивляться на своє ім’я. Можливо, комусь воно сподобається ще більше. Треба звернути увагу на те, що своє ім’я треба берегти, поважати, любити. Це те, що належить лише кожному з вас. Необхідно навчитися обходитися в житті без кличок, бо клички дають тваринам, а не людям; без дражнилок, бо це дуже неприємно. Клички та дражнилки принижують гідність людини.
6. Життя людини небезмежне. Тому прожити його треба так, щоб кожного з вас пам’ятали за ті хороші справи, що ви зробили, і згадували з повагою та любов’ю. Таких людей багато. Їх імена знають в усьому світі. Можливо хтось із вас носить ім’я когось із таких людей. Можливо когось із вас назвали саме на честь відомого предка: Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, Богдана Ступки, Софії Яблонської або відомих людей сучасності: Андрія Шевченка, Олександра Усика, Ліни Костенко, Наталії Могилевської. Ви підготували цікаві відомості про своїх знаменитих тезок. І зараз ми із задоволенням послухаємо ваші виступи.
7. Заповнення «паспорта»:

-         на першій сторінці діти пишуть своє ім’я, малюють себе;

-         на другій записуть, як їх називатимуть по батькові (звернути увагу, що по батькові прийнято називати людей не в усіх країнах);

-         на третій сторінці записують своє прізвище (учитель дає історичну довідку про походження деяких прізвищ: деякі пов’язані з іменами – Петренко, Борисюк, Мотренко, Настенко; інші з професіями – Столяров, Бондарчук, із зовнішністю – Головатий, Горбоніс, Губенко. Чуб, місцем народження – Полтавський, Волинський, Чугуївець, Галицький).

8. Розповідь про статтю 7 Конвенції ООН «Про права дитини». Кожна дитина має право на ім’я та громадянство. Батьківщина – це місце, де людина народилася і живе. В широкому розумінні – це держав, країна; існує поняття «мала батьківщина» у розумінні певного обшару території (краю, села, вулиці). Діти заповнюють четверту сторінку «паспорту» як громадяни України, які мають певні права та обов’язки. Робимо висновок, що прізвище, ім’я та по батькові – візитівка кожної людини. Варто пишатися своїм ім’ям, не ганьбити його, а прославляти добрими справами.
9. Гра «Як мене звуть?» Імена «ростуть» разом із людиною. Поки ти дитина, до тебе звертаються у пестливо-зменшувальній формі – Петрику, Дмитрику, Оленко, Іринко. У школі чи університеті вживатимуть твоє повне ім’я – Петре, Дмитре, Олено, Ірино. А вже на роботі будуть називати по імені та по батькові – Петре Олексійовичу, Дмитре Михайловичу, Олено Петрівно, Ірино Миколаївно. Учитель пропонує пограти «в дорослих». Діти стають у коло. Перший гравець кидає м’яку іграшку чи м’яч наступному і каже:»Доброго дня, Ніно Миколаївно!», а той відповідає:»Доброго дня, Ігоре Вікторовичу!» і так далі. Звертємо увагу дітей на те, як вони «виросли» в своїх очах та очах однокласників, граючи у цю гру.
10. Хвилина міркування:»А чи може існувати людина без імені?» В результаті обговорення, робимо висновок:»Ім’я людині необхідне»