Виховний захід з елементами демонстрації українського костюма (дефіле) «Український народний костюм»
Мета: ознайомити учнів із елементами українського національного костюма, художніми особливостями народного одягу, важливим елементом матеріальної та духовної культури; виховувати естетичні почуття, любов до українського мистецтва.
Ведучий
Добрий день, вам любі друзі,
Досить бути вже нам в тузі,
Будем добре працювати
І про одяг усе знати.
Адже всі ми – українці,
Модники і модниці.
Діти, сьогодні ми будемо говорити про національний одяг українців, його особливості і роль у житті людини.
Дуже часто ми чуємо вислів: «Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму». Так, одяг і зовнішній вигляд – це не найголовніше в людині, проте вони теж багато про що говорять. Наприклад, по манері одягатися можна дізнатися про те, які кольори любить людина, її стиль одягу. Можна навіть довідатися про професію та національність людини. А ми спробуємо сьогодні дізнатися та про особливості українського національного одягу, та подивитись що носили чоловіки та жінки різних регіонів і в різні часи.
Учень
Одяг – це речі, якими людина, точно висловлюючись, прикриває своє тіло. Одяг може бути з різних матеріалів: тканини, хутра, шкіри тощо.
Учень
Костюм – це декілька предметів одягу, об’єднаних схожими рисами та стилем.
Учень
Національний костюм – це костюм, який відображає традиції, риси та манери певного народу. Наприклад, у шотландців це спідниця в клітинку, в Індії – сарі, в Росії – кокошник чи хустка, а в Україні – це вишиванка, вінок зі стрічками.
З історії
Учень
Основні елементи українського народного одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі.
Учень
Сорочка – один із найдавніших елементів одягу. За часів Київської Русі сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом і шилася з полотна чи сукна.
Учень
Плахта – частково зшитий розпашний святковий одяг, невід’ємна частина жіночого національного костюма.
Учень
Пояс – здавна слугував обов’язковим елементом і водночас прикрасою одягу.
Учень
Свита – приталений верхній одяг із домотканого сукна, різновиди якого набули значного розвитку в центральних районах України у ХІХ столітті.
Учень
Керсетка – безрукавка з фабричної тканини, яка мала багато варіантів довжини, декорування.
Учень
Запаска – найдавніший загальнослов’янський варіант незшитого стегнового одягу.
Учень
Керсетка – безрукавка з фабричної тканини, яка мала багато варіантів довжини, декорування.
Учень
Очіпок – обов’язковий головний убір заміжніх жінок. Очіпок, який одягала молода на весіллі, виконував певну магічну функцію та був символом щастя та плодючості в сім’ї.
Учень
Хустка – широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови.
Учень
Намисто – найпоширеніша складова жіночих нагрудних прикрас на всій території України. Було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння.
Учень
Дукач (личман) – прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями.
Учень
Український віночок – не просто краса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є чаклунська сила, що біль знімає, здоров’я береже. Всього в українському віночку 12 квіточок і кожна лікар, оберіг. У віночок вплітали різнокольорові стрічки. Кожний колір мав свій символ.
Коричневий колір – символ землі-годувальниці.
Жовтий – символ сонця, хліба.
Блакитний – символ води і неба, дає силу і здоров’я.
Червоний – символ щирості, душевності.
Зелений – символ рослинного світу, молодості.
Учень
Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
«На, вдягай, синочку».
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні.
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся.
Підійду і обійму
Я свою матусю.
Пісня «Мамина сорочка»
Ведучий
Головним елементом чоловічого одягу, як і жіночого вбрання, була вишита сорочка. На заході вона доходила майже до колін і носилася поверх штанів. Виріз горловини зав’язували на шнурок чи стрічку. На сході сорочка була коротша, забиралася у шаровари. Вона мала широкі, зібрані на манжетах рукави. Вишитими найчастіше були комір і нагруддя.
Учень
Чоловічий поясний одяг найдавніших часів – це гачі (вузькі сукняні штани). Вони шилися із білого або сірого полотна. Нижня частина їх обтягувала ногу, а верхня кріпилася на талії за допомогою шворки. Гачі носили чоловіки Західної України. А чоловіки Східної та Центральної України носили шаровари – дуже широкі штани, тому їх переважно заправляли у халяви. Вважається, що їх привезли до України козаки зі східних походів.
Учень
Поверх сорочки чоловіки Карпат та Прикарпаття носили кептар – хутряну безрукавку, яка завжди була оздоблена вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками. А запорізькі козаки носили жупан із шовку чи парчі яскравих кольорів.
Учень
Український чоловічий одяг зверху оперізується поясом. Пояси були різнокольорові ( червоні, сині чи зелені ) з шовкової, бавовняної чи вовняної тканини. Кінці пояса завжди прикрашали китицями чи бахромою.
Учень
На голови чоловіки одягали шапки з овчини або іншого хутра. В Україні існувало вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою – гріх для чесного чоловіка. В народі з’явилося прислів’я: «Без шапки, мов злодій ходить». Ходити з непокритою головою дозволялося лише на похоронах та біля церкви.
Переступаючи поріг хати, треба було скинути шапку.
Учень
Верхній одяг був такий, як і у жінок. Свити і кожухи шили з чорного чи коричневого сукна, а в давнішні часи - з білого. Їх оздоблювали вишивкою, чи аплікацією.
Учень
Чоловіче взуття було таким: селянство одягало на ноги постоли – стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, а на Полтавщині плетені з лика – личаки. Заможніші носили чоботи – чорні юхтові чи хромові з високими м’якими халявами.
Про чоботи існує також прислів’я: «У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть».
Ведучий
– Діти, а зараз ми ознайомимося із деякими елементами українського національного костюма. Починаємо наше Дефіле. (діти демонструють свої костюми)
Хочеться завершити сьогоднішнє свято такими словами:
Невже тоді носили лиш для моди
Сорочки, і жупани, й кожухи?
У них – живе історія народу,
Його талант прекрасний і важкий.
І їх ні час, ні простір не порушать,
Нехай на порох зітруться роки!
У них живуть людські безсмертні душі,
Ті добрі чари легкої руки.