Виховний захід з елементами демонстрації українського костюма (дефіле) «Український народний костюм»

Виховний захід з елементами демонстрації українського костюма (дефіле)  «Український народний костюм»

Мета: ознайомити учнів із елементами українського національного костюма, художніми особливостями народного одягу, важливим елементом матеріальної та духовної культури; виховувати естетичні почуття, любов до українського мистецтва.

Ведучий

Добрий день, вам любі друзі,

Досить бути вже нам в тузі,

Будем добре працювати

І про одяг усе знати.

Адже всі ми – українці,

Модники і модниці.

Діти, сьогодні ми будемо говорити про національний одяг українців, його особливості і роль у житті людини.

Дуже часто ми чуємо вислів: «Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму». Так, одяг і зовнішній вигляд – це не найголовніше в людині, проте вони теж багато про що говорять. Наприклад, по манері одягатися можна дізнатися про те, які кольори любить людина, її стиль одягу. Можна навіть довідатися про професію та національність людини. А ми спробуємо сьогодні дізнатися та про особливості українського національного одягу, та  подивитись що носили чоловіки та жінки різних регіонів і в різні часи.

Учень

Одяг – це речі, якими людина, точно висловлюючись, прикриває своє тіло. Одяг може бути з різних матеріалів: тканини, хутра, шкіри тощо.

Учень

Костюм – це декілька предметів одягу, об’єднаних схожими рисами та стилем.

Учень

Національний костюм – це костюм, який відображає традиції, риси та манери певного народу. Наприклад, у шотландців це спідниця в клітинку, в Індії – сарі, в Росії – кокошник чи хустка, а в Україні – це вишиванка, вінок зі стрічками.

 З історії

Учень

Основні елементи українського народного одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі.

Учень

Сорочка – один із найдавніших елементів одягу. За часів Київської Русі сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом і шилася з полотна чи сукна.

Учень

Плахта – частково зшитий розпашний святковий одяг, невід’ємна частина  жіночого національного костюма.

Учень

Пояс – здавна слугував обов’язковим елементом і водночас прикрасою одягу.

Учень

Свита – приталений верхній одяг із домотканого сукна, різновиди якого набули значного розвитку в центральних районах України у ХІХ столітті.

Учень

Керсетка – безрукавка з фабричної тканини, яка мала багато варіантів довжини, декорування.

Учень

Запаска – найдавніший загальнослов’янський варіант незшитого стегнового одягу.

Учень

Керсетка – безрукавка з фабричної тканини, яка мала багато варіантів довжини, декорування.

Учень

Очіпок – обов’язковий головний убір заміжніх жінок. Очіпок, який одягала молода на весіллі, виконував певну магічну функцію та був символом щастя та плодючості в сім’ї.

Учень

Хустка – широко розповсюджене по всій Україні квадратне платове вбрання голови.

Учень

Намисто – найпоширеніша складова жіночих нагрудних прикрас на всій території України. Було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння.

Учень

Дукач (личман) – прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями.

Учень

Український віночок – не просто краса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є чаклунська сила, що біль знімає, здоров’я береже. Всього в українському віночку 12 квіточок і кожна лікар, оберіг. У віночок вплітали різнокольорові стрічки. Кожний колір мав свій символ.

Коричневий колір – символ землі-годувальниці.

Жовтий – символ сонця, хліба.

Блакитний – символ води і неба, дає силу і здоров’я.

Червоний – символ щирості, душевності.

Зелений – символ рослинного світу, молодості.

Учень

Мама вишила мені

Квітами сорочку.

Квіти гарні, весняні:

«На, вдягай, синочку».

В нитці – сонце золоте,

Пелюстки багряні.

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся.

Підійду і обійму

Я свою матусю.

Пісня «Мамина сорочка»

Ведучий

Головним елементом чоловічого одягу, як і жіночого вбрання, була вишита сорочка. На заході вона доходила майже до колін і носилася поверх штанів. Виріз горловини зав’язували на шнурок чи стрічку. На сході сорочка була коротша, забиралася у шаровари. Вона мала широкі, зібрані на манжетах рукави. Вишитими найчастіше були комір і нагруддя.

Учень

Чоловічий поясний одяг найдавніших часів – це гачі (вузькі сукняні штани). Вони шилися із білого або сірого полотна. Нижня частина їх обтягувала ногу, а верхня кріпилася на талії за допомогою шворки. Гачі носили чоловіки Західної України. А чоловіки Східної та Центральної України носили шаровари – дуже широкі штани, тому їх переважно заправляли у халяви. Вважається, що їх привезли до України козаки зі східних походів.

Учень

Поверх сорочки чоловіки Карпат та Прикарпаття носили кептар – хутряну безрукавку, яка завжди була оздоблена вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками. А запорізькі козаки носили жупан із шовку чи парчі яскравих кольорів.

Учень

Український чоловічий одяг зверху оперізується поясом. Пояси були різнокольорові ( червоні, сині чи зелені ) з шовкової, бавовняної чи вовняної тканини. Кінці пояса завжди прикрашали китицями чи бахромою.  

Учень

На голови чоловіки одягали шапки з овчини або іншого хутра. В Україні існувало вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою – гріх для чесного чоловіка. В народі з’явилося прислів’я: «Без шапки, мов злодій ходить». Ходити з непокритою головою дозволялося лише на похоронах та біля церкви.

Переступаючи поріг хати, треба було скинути шапку.

Учень

Верхній одяг був такий, як і у жінок. Свити і кожухи шили з чорного чи коричневого сукна, а в давнішні часи - з білого. Їх оздоблювали вишивкою, чи аплікацією.

Учень

Чоловіче взуття було таким: селянство одягало на ноги постоли – стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, а на Полтавщині плетені з лика – личаки. Заможніші носили чоботи – чорні юхтові чи хромові з високими м’якими халявами.

Про чоботи існує також прислів’я: «У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть».

 Ведучий

– Діти, а зараз ми ознайомимося із деякими елементами українського національного костюма. Починаємо наше Дефіле. (діти демонструють свої костюми)

Хочеться завершити сьогоднішнє свято такими словами:

Невже тоді носили лиш для моди

Сорочки, і жупани, й кожухи?

У них – живе історія народу,

Його талант прекрасний і важкий.

І їх ні час, ні простір не порушать,

Нехай на порох зітруться роки!

У них живуть людські безсмертні душі,

Ті добрі чари легкої руки.