Виховний захід з теми "Хустка - берегиня роду"

Тема «Хустка – берегиня роду»

Мета: розкрити обрядову роль української хустки в житті українського народу; показати різні види пов’язування та використання хусток, продемонструвати їх глядачам; продемонструвати застосування хустки в обряді сватання; розглянути художній образ жінки та роль хустки у різних видах мистецтва: літературі, музики, живописі; розвивати творчі здібності учнів; долучати до співпраці їхніх батьків; виховувати поважне ставлення до українських звичаїв та обрядів, бажання знати їх та використовувати у повсякденному житті.

ХІД ЗАХОДУ

ТАНЕЦЬ ВАСИЛИНА

1 ведуча Наша рідна Україна – це край де почалося наше життя, тут жили наші прадіди, тут корінь українського народу, який сягає в глибину століть. А знати свій народ – це завжди означає пам’ятати батьківську хату, мамину пісню що вчила нас добра і справедливості, берегти бабусину розмальовану скриню та доглядати як реліквію.

2 ведуча:

Погляньте тільки на цей витвір мистецтва – українську хустку!Яке розмаїття барв і візерунків! Сьогодні ми вас познайомимо з українськими народними обрядами та звичаями, пов’язаними з цією перлиною українського народного побуту.

1 ведуча: Цей головний убір завжди був виразником естетичних поглядів українок, яскравим декоративним елементом їх убрання. Він підкреслював святковість чи буденність одягу, свідчив про родинний, матеріальний чи правовий статус жінки, а також її обов’язки.

2 ведуча: З давніх-давен саме хустка була улюбленим головним убором української жінки. Хустину ми бачимо на всіх старовинних малюнках, вона була невід’ємною складовою традиційного українського жіночого вбрання і, майже не змінившись, залишається у вжитку до сьогодні

ХУСТИНА ДЛЯ ЖІНКИ ЗАВЖДИ АКТУАЛЬНА

Одягнеш хустину і ти - справжня жінка ,

Бо ти з України  і ти - українка .

А наша хустина - жіноча прикраса

Із роду до роду , не втрачена часом .

Це витвір людини , це символ народу ,

І хустка жіноча не вийде із моди .

З чим можем зрівняти квітчасту хустину ?

Хіба є щось краще її на на заміну ?

У ній і традиції , в ній і культура ,

Хустки є для свята і є для зажури ,

Хустина , як пісня , легка і крилата ,

Як мамина ласка , як батьківська хата .

В ній осінь чарівна , в ній лагідне літо ,

В нім квіти найкращі в своїм розмаїтті ,

Хустина , як вітер приємний , весняний ,

І тепла та ніжна , як руки у мами .

У нас вишиванки , хустина , калина

Це символи й гордість , краса України .

У них вкарбувалась любов до Вітчизни

З появи на світ... і до самої тризни...

Це символ прихильності , символ прощання ,

Це символ скорботи і вічне кохання .

Хустки українські - найкращі у світі ,

Тож як же ми можемо їх не любити . 

І мода на хустку у нас не зникає ,

Її кожна жінка на себе вдягає .

В сучасному стилі і гарно й звабливо

Завжди неповторно і дуже красиво .

Хтось носить хустину у будні , хтось в свято ,

Хтось скромну , просту . Ну , а хтось і багату .

Хустина для жінки завжди актуальна ,

А жінка в ній мила , приваблива , гарна .

І магію вічності хустка тримає ,

І , як оберіг , від біди захищає .

Садок в ній чарівний і листя , і квіти ,

І жінка в хустині прекрасна , як літо .

І знайте дівчата , в хустині - жіночість ,

Чаруйте коханих , хай бачать їх очі ,

Що ви їхні панни , таких більш немає ,

Як в нас, в Україні , чарівних і гарних

На ній – і гроно, і пелюстка,

І небо, й радуги на ній…

Мов берегиня вроди, хустка

Здавен у нашій стороні.

То - нареченим на щастя,

То на добро матерям,

Вічний дарунок – хустина квітчаста

Знана стежкам і вітрам.

Веселі ви чи сумовиті

На схилах Ворскли чи Дінця, -

Нема таких жінок у світі,

Котрим вона не до лиця.

Мов помолодшала мати,

Гарна й сестра дорога.

Роси в хустині, немов діаманти,

Зорі й квітки в берегах.

Ой, ті луги та бережечки,

Які вгорі, такі внизу…

На щастя й радість – два ріжечки,

А два – на смуток і сльозу.

Сонцю й роботі найближча

Подруга днів осяйна.

Душу зігріє і зніжить обличчя

Хустка – тернова весна

(В.Юхимович)

1 ведуча. Популярністю хусток зацікавились і учні нашої школи і в рамках шкільного проекту під назвою «Хустка – це модно!» створили дизайнерські малюнки сучасних хусток, які ми зараз і презентуємо.

А способи пов’язання цієї жіночої прикраси були різними. Дівчатка продемонструють способи пов’язання хусток в різних регіонах України.

(Дівчата дефілюють під коментарі ведучих. Фото )

1 ведуча: На Київщині кінці зав’язували навколо шиї та на потилиці.

2 ведуча:У північних районах хустину пов’язували під підборіддям, а кінці – на маківці.

1 ведуча: На Лівобережжі загорнутою хусткою обвивали голову так, щоб тім’я залишалось відкритим. Кінці з’єднувалися у вузол попереду і стирчали ріжками. Іноді зверху накладалася ще одна хустка.

2 ведуча: На Луганщині хустку зав’язували ззаду, під косою, залишаючи шию відкритою, або під підборіддям, щоб кінці вільно звисали попереду

1 ведуча: а у нас на півдні України модно було одним кінцем хустки обмотувати шию, а інший вільно звисав на грудях. А ще на півдні, у степах, де немилосердно пече сонце і «запалює» обличчя, дівчата, боронячись від «запалу», замотували білою хусткою так, що ледве визирали очі.

Давайте подякуємо дівчатам оплесками! А ми продовжуємо.

2 ведуча. До нашого часу відома оберегова функція хустки у весільному обряді, починаючи зі сватання, коли на знак згоди дівчина перев’язувала сватів хусткою й завершуючи «покриванням» молодої.

Вашій увазі пропонується інсценізація обряду сватання, в якому хустка відігравала важливу роль.

На сцені фрагмент української світлиці. На лаві під вікном сидить дівчина Марічка, вишиває хустку. Входить молодша сестра Ганнуся

Ганнуся. Сестричко, приший ніжку моїй Катрусі, а то я ще маленька, шити не вмію.

Марічка: Гаразд, давай швиденько, а то мені ніколи.

Ганнуся: А що ти робиш?

Марічка: Бачиш, хустки вишиваю!

Ганнуся: Які гарні, а кому ці хустки?

Марічка: Дружкам своїм на весіллі подарую.

Ганнуся: А ти що, заміж ідеш?

Марічка: (Пошепки) Цить! А то мати почують що збираюсь, тоді точно нікуди не пустять!

На, тримай свою ляльку та йди, не відволікай. Та дивись же Ганнуся, тримай язичка за зубами. Я тобі тоді ще одну ляльку зроблю.

Марічка (промовляє до хустки)

Хусточка ж моя шовковая!

Тебе милий дав, коли покохав

Коло тої криниченьки, 

Як зо мною стояв.

Хусточка моя шовковая!

Я ж по хусточці вишиваю,

Шовком золотим мережаю, 

з нею думкою розмовляю –

Все про того козаченька, якого кохаю…

Заходить мати

Мати. Донечко моя люба, яку чудову хустку ти вишила!

Обнімає та пригортає доньку до себе. Дивіться у вікно.

Мати. Науме! Науме! Йди сюди скоріше! Старости йдуть! Донечко, перевдягнися швидше та прикрась квіткою волосся! (повертається до ікони.) Дай Боже, моїй дочці доброго чоловіка, та не за мої гріхи, а за її добрість. Поможи, Боже!

Свати стукають у двері.

1-й сват. Вечір добрий вам! Пустіть, будьте ласкаві, в хату, бо така завірюха надворі, а ви нас до хати не пускаєте!

Батько. Та Бог вас знає, що ви там за люди такі, чого добиваєтесь. Ніч на дворі, хто вас там знає, чи ви злії, чи добрії?

2-й сват. Пусти, свате, в хату, тут нас небагато! Доки ми тут стоятимем, сиру землю топтатимем? Або коню вівса дайте, або нас привітайте!

Мати. Та заходьте вже, коли люди добрі та з добрим словом – милості просим!

Мати запалює свічку, старости проходять

1-й сват. Добрий вечір тому, хто є в домі цьому: і старому, і малому, і ще й Богові святому!

Батько. Здорові були, дякуємо, що нас не забули, що нас привітали, «добрий вечір» сказали.

Мати. Просимо, сватоньки, до нашої хатоньки. У нас хатка хоч маленька, та в ній жити веселенько!

Молода тікає з хати

2-й сват. Дай вам, Боже, вечір добрий, та й поможи, Боже, вам, що побажаєте – мати, а нам, що задумали – взяти!

Батько. А казали, що ви люди добрії! Просилися ночувати, а тут вже й збираєтесь грабувати!

1-й сват. Та ні, що ви! А на знак того, що ми люди чесні і без худої науки, ось вам хліб святий у руки!

2-й сват. Кланяємося, вам, свате, хлібом і сіллю. Хліб святий од нас прийміть, а нас з хати не гоніть. Хай свята зіронька світить нам не тільки над вашою хатою, а й у вашій хаті!

Батько. Ми хліба святого не цураємось, хліб святий приймаємо, а вас, добрі люди, запрошуємо за стіл сідати, нічого лихого до нас не мати.

Сідають за стіл.

Мати. А хто ви такі, люди добрії, звідки приїхали? З якого царства, з якого государства?

1-й сват. Та ми люди далекі. Їхали в інший край села, але заблукали, та й коні наші поморились, то й заїхали до вас: чи не приймите на ніч. Та нам-то нема й коли сидіти…

Встає, ходить по хаті, щось шукає

Батько. Ви таки все однієї! Ми вас садовим, садовим, а ви все за своє! Видно, ви таки не добрії люди!

2-й сват. Та що там – добрії, недобрії! Ви от нам дайте пошукати куниці, що ховається під солом’яні конопиці.

Підводиться та й теж шукає.

Мати. Де ж ви таке чули: солом’яні конопиці! Слава Богу цей год жито уродило! Це ви, мабуть, жартуєте?

Свати сідають за стіл.

1-й сват. Да вже нам до жартів! Випала нам по дорозі пороша. Вирішили ми спіймати по дорозі дві куниці, щоб пошити шубу дівиці. Ходили, блукали; нарешті, натрапили на два сліди. Один повернув за село, а другий привів до вашої хати. Тепер звідси не підемо, поки не покажете нам куниці!

Батько. Ніякої куниці в нас немає!

2-й сват. Дозвольте нам, свате, пошукати якщо не куницю так хоч лисицю!

Батько (до матері). Жінко, а ти не бачила тут куницю? (Мати розводить руками.)Ні, куниці в нас немає, а от дівчина на виданні є!

1-й сват. І у нас тут хлопець є! Ану, де ти там, іди до хати!

2-й сват. Ой, годі, мій небоже, за дверима стояти, ходи сюди скоріш із сіней до хати!

Молодий. Та ось я йду та ще й з собою веду!

Заходить, веде молоду за руку, вона виривається і стає коло батька та матері.

2-й сват. Ой, яка красуня! Бачиш, свате, кому що треба, той те й найде! А що, свате, тут вже нічого балакати! Чи оддаєте ви за цього Івана свою дочку?

Батько (підходить до дочки). Та наша молода, як зіронька ясна!

1-й сват (бере парубка за руку і проводить по хаті). А ось і наш молодий. Пройди, Іване, по хаті: чи не кривий, чи не горбатий, чи не сліпий, чи не безбокий? А ну, Марусю, подивися, бо це не грушу скуштувати – цілий вік треба прожити…

Марічка. Та хіба я його не знаю?

2-й сват. Ну що, свате, доки воду варить? Пора і лад робить! Наш стрілець – всім стрільцям молодець! А ми хочемо за нього красуню дівчину засватати. Оце нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець: віддайте нашому князю куницю – вашу красну дівицю! А ти, мати, думай та кажи, що пора вже шукати хустки, рушники, твоє вже діло таке!

Мати йде за рушниками.

Батько. Ну, донечко, а ти що скажеш?

Марічка. Я Івана давно вже знаю. Отож, якщо ваша ласка, мамо й тато, то я не проти вийти заміж за Івана.

Старости полегшено зітхають.

Батько. Ну коли так, то нічого робити. А чи нема в тебе, моя дитино, чим цих людей пов’язати? Чи, може, мати тебе нічого не навчила, і не вмієш ти ні шити, ні ткати, щоб людей пов’язати?

Молода (бере зі столу рушники). Батьки мене всього доброго вчили. Вечорами я пряла, вдосвіта рушники вишивала, батькам радості бажала, щоб  у них серце по мені не боліло, щоб сором очі їм не вкрив. Спасибі вам за це!

Низько вклоняється батькам, а потім старостам, кожному старості дає по рушнику. Старости беруть рушники і пов’язують одне одного через плече.

1-й сват. Спасибі вам, батьку, спасибі вам, мамо, за вашу учтиву дитину, що вона на вечорниці ходила, при собі моточок носила, такі гарні рушники своїми руками зробила.

2-й сват. (до молодої)А як і чим нам цього красеня пов’язати, щоб він додому добився і нашій зіроньці полюбився?

Дівчина бере з тарілки шовкову квітчасту хустку, вклоняється парубкові й пов’язує йому праву руку. Молодий і молода беруться за руки і повертаються до батьків. Мати бере в руки ікону, батько – хліб.

1-й сват. Бийте, діти, поклони. Благослови, Боже, батька й мати!

У другий раз, у Божий час благослови, Боже! І в третій раз у Божий час благослови, Боже!

Молоді тричі вклоняються і хрестяться.

Батько. Нехай Бог помагає вам любитись та й у світі нажитись, дітей дождати та й попарувати так, як ви тепер з’єдиняєтесь.

Мати. Я тебе, доню, благословляю,

Щастям, здоров’ям наділяю,

Щоб була здорова, як вода,

Щоб була багата, як земля,

Щоб була красива, як весна,

Щоб любила свого чоловіка

До самого віку!

Від молодості до старості!

Дай вам, Боже, дай!

Де ж ви, дівчата? Підійдіть до своєї подруженьки, привітайте її й молодого та побудьте з нею останні хвилиноньки.

Дівчата виходять; мати з решета дає кожній хустку, вони накидають їх на плечі і танцюють навколо молодої (мелодія пісні «Чом ти не прийшов?»). Після танцю дівчата садять молоду на стілець, вкритий хусткою. Молодий несе на тарілці фату, під яку підкладена хустка.

Марічка. Ой, батеньку, голубоньку, перейди нам доріженьку, бо ми йдемо до шлюбоньку!

Молодий. Там щиреє слівце скажуть,

Там нам ручки зів’яжуть

Білою хустиною з вірною дружиною.

Батько зав’язує руки молодим білою хустиною.

Молодий. На знак любові, довіри та злагоди візьми, моя люба, цю хустину!

Накидає хустину на плечі.

Танець «Горіла сосна палала»

1 ведуча. Жінка впродовж усього життя зберігала хустку, якою її покривали на весіллі. Молодий також зберігав свою весільну хустку, яку молода дарувала «до боку». Українська хустка навіть мандрувала світом із козацькою піснею та славою. Козак носив її завжди біля серця як оберіг не лише від ворожої кулі, тяжкого полону чи зради товариша, а й від забуття матері - України.

2 ведуча. Про чудодійну силу хусток читаємо у Павла Супруненка.

Коли вороги напали на Вкраїну, жодного парубка не залишилось на селі – всі поїхали за своїм отаманом. Дівчата дарували хлопцям вишивані хустки, кисети, що, за давнім звичаєм, мали обороняти козаків від злої напасті.

Галя теж подарувала своєму нареченому вишиту хустку. Та на душі в дівчини було не спокійно, нило Галине серце. Свою журбу переливала дівчина веселковими барвами на полотні. Аж ось надвечір з’явився в селі вершник, прискакав на змиленому коні і приніс добру вісточку: козаки розбили ляхів. Галі він передав закривавлену хустку, яку дівчина подарувала коханому. Не хотіла Галя вірити, що вмирав Захар. Кинулась до скрині, вхопила кілько вишиванок, передала вершникові та про щось дуже благала його. Як вихор помчав запорожець на змиленому коні. Одягли Захара в нову вишиванку, поклали до серця вишиту хустку – і сталося диво: його очі заблищали. Може, пригадав він розповіді бабусі про те, що вишивки на сорочці чи хустці – то обереги. І повернулася до хлопця жадоба до життя, одужав славний козак!

1 ведуча. Образ хустки зайняв своє почесне місце і в українському фольклорі. Ми пропонуємо вам прослухати історичну, героїко-ліричну, українську народну пісню «Їхав козак на війноньку» у виконанні вокальної групи нашої школи

2 ведуча. Яскравий приклад народних звичаїв, пов’язаних з хустиною у часи козаччини майстерно описав Тарас Григорович Шевченко у поемі «Хустина».

ХУСТИНА

Чи то на те Божа воля?
Чи такая її доля?
Росла в наймах, виростала,
З сиротою покохалась.
Неборак як голуб з нею,
З безталанною своєю,
Од зіроньки до зіроньки
Сидять собі у вдівоньки.
Сидять собі, розмовляють,
Пречистої дожидають.
Дождалися...
З Чигирину

По всій славній Україні
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні,
Щоб мечі-шаблі гострили
Та збирались на весілля,

На веселе погуляння,
На криваве залицяння.

У неділеньку та ранесенько
Сурми-труби вигравали.
В поход, у дорогу славні компанійці
До схід сонечка рушали.
Випроводжала вдова свого сина,
Ту единую дитину.
Ви проводжала сестра свого брата,
А сірому сиротина
Випроводжала, коня напувала
До зірниці із криниці,
Виносила збрую — шаблю золотую
І рушницю-гаківницю.
Випроводжала три поля, три милі,
Прощалися при долині.
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині.

Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тільки й слави козацької —
Сіделечко вкрити.

Вернулася, журилася,
На шлях битий дивилася.
Квітчалася, прибиралась,
Що день Божий сподівалась.
А в неділеньку ходила
Виглядати на могилу.

Мина літо, мина й друге,
А на третє линуть
Преславнії компанійці
В свою Україну.
Іде військо, іде й друге,
А за третім стиха —
Не дивися, безталанна —
Везуть тобі лихо.
Везуть труну мальовану,
Китайкою криту.
А за нею з старшиною
Іде в чорній свиті
Сам полковник компанійський,
Характерник з Січі.
За ним ідуть есаули
Та плачуть ідучи.
Несуть пани есаули
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую,
Три рушниці-гаківниці
І три самопали...
А на зброї... козацькая
Кров позасихала.
Ведуть коня вороного, Розбиті копита...
А на йому сіделечко Хустиною вкрите.

Пісня  «Хустина» слова Т.Шевченка

1 ведуча. І на останок нам хотілося б додати що образ хустки в мистецтві нерозривно пов'язаний з образом жінки. Саме жінка стала втіленням духовної чистоти, людської ніжності, материнської теплоти, в чому ми зараз і переконаємося.

1 ведуча. На жаль , наша зустріч добігає кінця. Давайте гучними оплесками подякуємо учасникам нашого свята!

2 ведуча. До нових цікавих зустрічей!!!