Виховний захід "Земля - наш рідний дім"

Мета:

•             вчити аналізувати, робити висновки на основі власних спостережень за довкіллям, вчити користуватися власним досвідом;
•             розвивати спостережливість за тваринами та рослинним світом, уміння виділити головну думку;
•                 виховувати почуття любові до прекрасного, любов до рідного краю, людей та життя, а також людяності, ввічливості, доброти,

Обладнання: плакати, таблиці, книги, кольорові фотознімки з зображенням краси природи, мультимедійні матеріали.

План-конспект заходу

1.                Оголошення теми, мети.

Учитель. Сьогодні ми проведемо виховний захід, тема якого "Земля - наш рідний дім", але я б його назвала по-іншому "Урок краси, добра, любові".

Мета цього заходу багатозначуща. Але скажу дуже просто: хочу навчити вас розуміти красу природи, робити для неї добро, любити її. Хтось, можливо, про себе подумав: "Та ми це знаємо ще з молодших класів". Згода, але з роками стаєте дорослішими ви і стають іншими ці ж самі поняття і розуміння.

Учителька молодших класів посіяла у ваших душах, в ваших юних серцях зерна Краси, Добра та Любові до природи. Згодом вони проросли і перетворилися в молоді паростки. І так хочеться, щоб ці паростки з роками стали могутніми деревами. А для цього що потрібно зробити? Звичайно, для цього їх слід поливати, підживлювати.

Отож, надіюся, що сьогоднішній наш захід стане для вас отією життєдайною вологою, яка підживить ті паростки, що вже проросли в ваших серцях і допоможе їм стати могутніми деревами краси, добра, любові до природи.

Епіграфом заходу будуть слова відомого французького філософа Поля Гольбаха: «Людина - творіння природи, вона існує в природі, підкорена її законам, не може звільнитися від неї, не може - навіть в думці - вийти із природи».

А тепер послухайти легенду:

Було у матері Природи три доньки. Одну з них звали Краса, другу - Доброта, третю - Любов. Дружньо вони жили, доньки любили свою матір, обожнювали її, піклувалися про неї, допомагали їй у всьому. Та якось серед них виникла суперечка: " А хто ж важливіший для нашої матері Природи, від котрої з нас більше користі?"

Я найважливіша, сказала Краса, бо я роблю нашу матір Природу  прекрасною, неповторною, чарівною.

- А от і ні, це я важливіша, - сказала Доброта,- бо є люди, які не всі розуміють тебе, - Красу природи, а тому часто шкодять нашій матері. Я ж роблю людей добрими до Природи.

- Найважливіша я - Любов, - промовила третя сестра, - адже ваша краса і доброта нічого не варті без мене. Насамперед природу потрібно любити. Лише тоді люди будуть робити для неї добро і будуть розуміти її красу.

Звичайно, цю суперечку могла вирішити сама Природа-матір. Як ви думаєте, що вона сказала своїм донькам?

Учениця. Я думаю, матір Природа сказала, що всі три доньки для неї важливі однаково. І ми сьогодні маємо чудову можливість переконатися в цьому.

"Земля - наш спільний дім".

І сторінка "Краса".

 (Учитель демонструє плакат на якому написана назва цитата).

А тепер давайте разом з вами поринемо в оцей неповторний, чарівний, прекрасний світ краси природи.

(Лине мелодія у поєднанні з пташиним співом, учитель зачитує уривок твору).

"Уявіть собі ліс на світанні, коли все довкола оживає, прокидається від ранкового сну. Сонце своїм промінням пробуджує птахів. І вони на всі голоси починають виспівувати... Ви чуєте, як співають пташки?.. Це вони радіють новому дню. А ось повіяв легкий вітерець. Він розгойдав тендітні голівки квітів і вони наповнили повітря п'янким, чаруючим запахом.

Ліс оживає... Все довкола сповнюється нових і нових звуків. Листя, яке вмилося вранішньою росою, починає також шелестіти, додаючи звукам пташиного співу неповторності.

Життя вирує, життя вирує, і в такі хвилини так хочеться жити, любити і творити добро..."

Проникнути в світ краси природи нам також допомагають поети, їхні вірші настільки відтворюють світ природи, що деколи навіть забуваєшся, що це вірш, а не реальність.

...Світає

Край неба палає.

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічаю.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лана мріюьть;

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Все то те, вся країна

Повита красотою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою.

Споконвіку вмивається...

Сонце зустрічає...

І нема тому почину

І краю немає...

***

Село дріма в передранковім сні,

Із вітром тихо гомонять тополі,

Світанок бродить по терпкій росі,

Фарбує обрій у рожевий колір.

Ось прокричали в небі журавлі

І потяглись у далі малинові,

Скриплять за мостом явори старі,

Розгойдуючи тишу світанкову.

***

Хоч скільки б ти не жив на світі літ,

Та завжди викликає хвилювання

Оцей вишневий буйнопінний цвіт,

Рожеве яблуневе квітування.

В зеленому мережеві листків,

Черемухи молочно-білі кисті,

Рясним дощем злітають пелюстки

І падають на трави гостролисті.

Біля дороги гілку нахилю.

Пахучу гілку вишні, щей з росою,

Он клен схиляє голову свою

Перед її чарівною красою.

Стоять сади в вінчальному вбранні,

І соловей весільну їм співає,

На росяних стежках веселка грає,-

Серця радіють сонцю і весні.

"Два хлопчики"

Два хлопчики в зелену пору року

До лісу вийшли, - вікових дібров.

Один із них прискалив миттю око

Й прикинув діловито:

"Скільки дров!"

А навкруги і щебетало, й квітло,

Як сто віків тому, так і тепер...

Не стримав другий хлопчик:

"Скільки світла!"

Промовив і, схвильований, завмер.

Два хлопчики...

І ліс так пильно в вічі

Дивись сусідам димокурних труб.

Він ще не знав, хто буде тут

лісничим:

Чи садівник життя, чи дроворуб...

Володимир Бровченко

Учитель. Тільки що ви почули вірш В. Бровченка "Два хлопчики". На цю ж тему у В. Сухомлинського є оповідання "Сергій і Матвій". Послухайте його, будь ласка.

Сергій і Матвій

До квітучого лугу прийшли два юнаки: Сергій і Матвій.

- Яка краса! - шепотів Сергій. - Дивись, на зеленому килимі немов виткав хто рожеві, червоні, білі, блакитні квіти.

- Справді - дорідна трава, - сказав Матвій, - сюди корову пустити - до вечора буде двоє відер молока.

-А бджоли бринять, немов арфа, - шепотів Сергій, захоплений чарівною музикою.

-А вулики б сюди вивезти... Меду, меду скільки б бджоли наносили, - схвильовано говорив Матвій.

-І є ж такі люди, що не бачать цієї краси, - шепотів Сергій.

А такі люди є. І з роками таке нерозуміння краси може обернутися великим лихом для природи. Тому я ше раз хочу підкреслити, що наш урок для того, аби серед вас зустрічалося якомога менше таких ось "Матвіїв"

На мою думку, одним із наслідків нерозуміння краси природи є славнозвісна "Червона книга", в яку занесені види рослин і тварин, що зникають з лиця землі. Іншими словами, "Червона книга"- це "Список жертв природи'. І зараз я прошу зачитати "Список жертв природи України'.

Учень. До "Червоної книги України" занесені:

Види рослин: береза низька, береза темна, валеріана, вовчі ягоди пахучі, дзвоники, живокіст, журавлина, звіробій сланкий, зозулинець, зозулині сльози, лілія лісова, ломикамінь, любка, меч-трава болотяна, підсніжник, півники сибірські, плаун колючий, сон широколистий, росичка, цибуля ведмежа.

Види тварин: горностай, зубр, кіт лісовий, ласка, рись, тхір, пугач, глухар, журавель сірий, лелека чорний, чапля жовта, лебідь-шипун, орел-карлик, шуліка, бджола листоріз, джміль моховий, махаон, жук-олень, шовкопряд березовий.

Учениця.

В Червону книгу ми занесли

Світ неповторний та чудесний,

Що поступово вимирає,

Давно рятунку в нас благає.

Невже в майбутньому на світі

Не будуть зеленіти віти -

Верби, берізки, горобини

І диво-дівчини калини.

Невже ми більше не побачим,

Як біля річки верби плачуть.

Як розцвітають на майданах

Високі красені каштани.

Ми всі господарі природи,

Тож збережемо її вроду!

Учитель. Отож, вимирає, гине природа України, а разом із нею гине українська душа. Не даремно ж цитатою сторінки "Краса" є слова:

Якби краса душі людини,

Могла природи досягти,

Тоді б ніколи ми не знали -

Ні сліз, ні горя, ні біди.

Погляньте на ці малюнки, вдивіться в досконалість цих квітів і постарайтесь зрозуміти, що якби наші з вами душі були такими ж прекрасними і бездоганними, то не було б, можливо, отого "Списку жертв природи" ні сліз, ні горя, ні біди. А тому цю красу потрібно рятувати.

Учениця

Порятуйте красу -

У зерні, у стеблі, у рослині,

Порятуйте красу —

У бджолині і в солов'їні,

Бо з у сіх дефіцитів

Найбільше потрібні людині

Нелинялі, нетлінні

Скарби безкоштовні її.

Порятуйте красу -

У привітному доброму слові,

Порятуйте красу -

У відправленім вчасно листі,

Ви її порятуйте

В своїй безкорисній любові,

Ви її порятуйте

 В душевній своїй чистоті.

Ви її поверніть у притихлу,

Натомлену днину,

Доки німб сонцесяйний

Уночі потворній не згас.

Ви її захистіть,

Як довірливу ніжну дитину...

Порятуйте красу -

І вона порятує вас!

Учитель. Дійсно, краса врятує світ.Але хто ж врятує красу?

Учень. Красу природи можуть врятувати тільки самі люди. Зараз в світі ведуться розмови щодо Третьої світової війни. Але Третя світова війна оголошена давно. Це війна людини з природою.

Людина забула (учитель звертає увагу учнів на епіграф), що вона є "...творіння природи, вона існує в природі, підкорена її законам..." У цій війні вже помітна сторона, яка зазнає поразки - це природа. Природний світ гине, він гине дуже швидко... Людина уявила себе царем природи.

II сторінка "Доброта"

(Учитель демонструє плакат, що являє собою II сторінку. На плакаті написані назва сторінки і цитата).

Учениця.

Живе в природі істина проста,

Я стверджую усе це не з нагоди:

В правічній мові Матері-природи

Родилось першим словом — доброта.

В ній все твоє: земля і неба вись,

Сміх колоска й трави, і регіт грому.

Збагни лише її в собі самому,

Обожнювать красу землі навчись.

Душа краси в природі не згора,

Єство її не знає половини:

Найкрасивіша ціль в житті людини -

Це визернити серце для добра.

Учениця.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово,

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині,

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Ш Сторінка "Любов"

Учитель. І нарешті остання наша сторінка під назвою"Любов": Цитатою цієї сторінки є такі слова:

Той, хто любить паростки кленові,

Хто діброви молоді ростить,

Сам достоїн вічної любові,

Бо живе й працює для століть!

А тепер давайте знову звернемось до поетів, які закликають нас любити природу.

Учні.

Любіть природу рідну, завжди милуйтесь нею:

Ранковими світанками, вечірньою зорею.

Любіть дерева голі, любіть дерева в шатах,

Вони ніби колиска, наче рідна мати.

Любіть природу вірно,

Любіть її красу.

І сонце, що так світить.

І блискітку-росу.

Довкілля це прекрасне,

Бо нам у ньому жить,

Учень

Й бездонне небо ясне,

І кожну, кожну мить!

Учень.

Прислухайтесь як плачуть у небі лелеки,

Коли відлітають далеко-далеко.

Як тужить у лузі верба сиротина,

Полить, як вмирає життя в павутині,

Як стогнуть від болю знівечені квіти,

Як смутком наповнені зламані квіти.

Відчуєш у серці ти розпач і муку.

Хай служать добру твої розум і руки,

Прислухайсь! Пригляньсь! Придивись!

Пройдуть роки, і, можливо, хтось із нас,  теперішніх учнів, стане господарем і охоронцем лісу, а може просто доброю людиною, яка поведе своїх дітей на природу й навчить її любити.

Учень. Схаменіться, люди добрі, захистіть  природу. Як не буде лісу й річки, не буде й народу!

Учень.

О, боже милий, всім нам поможи

В труді кохану Землю відродити,

Щоб, стоячи на батьківській межі,

Змогли як люди в цьому світі жити.