До розіграшу
залишилось:
11 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Виховний захід "Зустріч двох поколінь. Леся Українка та Ліна Костенко"

Про матеріал

Творчості двох геніальних українських поетес, котрі представляють різні епохи, приурочена літературно-музична композиція "Зустріч двох поколінь. Леся Українка та Ліна Костенко".

Зміст слайдів
Номер слайду 1

Мостиська загальноосвітня школа №1 І-ІІІ ступенів Літературно-музичну композицію підготувала учитель української мови та л-ри Савчин Наталія Ярославівна

Номер слайду 2

Цілі: осягнути велич слова українських поетес – Лесі Українки та Ліни Костенко; спираючись на їхню творчість, провести паралель минулого із сьогоденням; виховувати любов до поезії, рідної землі, свого народу, його мови й культури, глибокий інтерес до складних сторінок історії України; сприяти усвідомленню ролі поетес в історії розвитку держави і власної ролі та відповідальності у майбутньому за долю нашої держави, поглиблювати почуття патріотизму, національної свідомості та гідності . Необхідне обладнання: проектор, комп’ютер, відеосюжети, мультимедійна презентація про Лесю Українку та Ліну Костенко, презентація романів Ліни Костенко «Маруся Чурай» та «Берестечко», музичний супровід. Записи на дошці: Жадаю віри в ту велику силу, що... всіх людей збере в громаду вільну... Леся Українка Є боротьба за долю України, все решта — то велике мискоборство. Ліна Костенко Хід заходу Перегляд відеосюжету. Б. Ступка читає поезію Ліни Костенко «Крила».

Номер слайду 3

Вступне слово. Шановні учні, вчителі, гості. Ми зібралися на свято-зустріч двох поколінь: минулого і сучасного. До нас завітали дві великі українські поетеси - Леся Українка та Ліна Костенко, їхні герої, а також шанувальники їхньої творчості. Ми хочемо сьогодні разом із вами провести історичну паралель, щоб усвідомити роль цих видатних поетес в історії розвитку України і зрозуміти власну роль та відповідальність у майбутньому за долю нашої держави. (Виходить Леся Українка) Леся. На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала. А хто стрічався на шляху зі мною, Того я щирим серденьком вітала. (Виходить Ліна Костенко) Ліна. Я вибрала долю собі сама, І що зі мною не станеться, У мене жодних претензій нема До Долі - моєї обраниці. Я – Леся Українка! Я – Ліна Костенко! Я – минуле! Я – сьогодення! Перегляд мультимедійної презентації про Лесю Українку та Ліну Костенко. Леся. Я – видатна українська письменниця Леся Українка. Сміло чи зухвало Себе святим іменням нарекла, Аби його навік не поховала Покори та безпам’ятства імла.

Номер слайду 4

Справжнє прізвище – Косач Лариса Петрівна. Народилася 25 лютого 1871 року в м. Новограді-Волинському. Мати – теж письменниця, відома під ім’ям Олена Пчілка. Дитинство моє пройшло в мальовничому селі Колодяжному на Волині, серед розкішної природи. В дитинстві була веселою дівчинкою, любила співати і танцювати, любила грати на фортепіано, пробувала писати музику, у 4 роки вже читала, у 8 років власноруч вимережила батькові сорочку, у 9 років написала перший вірш «Надія». У 10 років дуже застудилася і хвороба переслідувала все моє життя. Мріяла стати художником, бо гарно малювала, музикантом, бо мала неабиякий хист до музики. І не здогадувалась я, що в серці вже поселилася муза, що моїй поезії в майбутньому судилося стати окрасою української літератури. Свій обов’язок вбачала в тому, щоб «сіяти квітки на морозі», поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту і зла і не зійдуть квіти добра і щастя. Я буду «на гору круту крем’яную» камінь важкий піднімати з веселою піснею на устах, буду шукати «зірку провідну, ясну владарку темних ночей» — і все це заради щастя України і рідного народу. Горить моє серце, Чуєте люди! Його запалила іскра палкої любові до вас. Пісням і плачам, добру навчили і злу, Радощам і стражданням. Спасибі вам, люди. Я не гніваюсь за свої муки, Не нарікаю на долю. Вони дали мені сил Прометеєвих, Терпіння народного, Я ними житиму! Я в серці маю те, що не вмирає! Мене завжди хвилювали питання: кому повинен служити поет? Якою повинна бути поезія? На ці питання я намагалася відповісти у поемі „Давня казка”. Тому головний герой цього твору – поет.

Номер слайду 5

Звучить уривок із поеми „Давня казка”, інсценізація (від слів “Ах, гостинця ти чекаєш...” до «Ворожбит якийсь, та й годі!”). Поет. Доброго дня, шановні! Дозвольте представитись, я – Поет! Я маю безцінний талант до складання віршів. Я маю все на світі, бо поезія допомагає мені долати всі кордони, я можу мати все, чого запрагне моя душа, на крилах думки я можу полинути в таємні світи. У мене дуже багато друзів, тому що мої пісні зачаровують усіх. Своїм словом я можу дати і пораду, і розвагу кожному. Я дуже люблю природу, люблю слухати шум діброви, люблю розмовляти з нею. За допомогу людям не беру ніякої плати, бо вважаю справу свою благородною. А благородство купити не можна: Золотих не хочу лаврів, З ними щастя не здобуду, Як я ними увінчаюсь, То поетом вже не буду. Я не можу спокійно дивитися й мовчати, коли знущаються з людей. Своїм словом я закликаю народ не коритися долі, виступати проти несправедливості. Я поважаю людину і багату, і бідну, поки вона не чинить кривди іншим. Тому вважаю, що живу правильним життям. Леся. “Сором і жаль за мою країну просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, що в душі моїй є такий великий запас злості... Не знаю, як хто, а я не можу терпіти мовчки під’яремного життя…” Є в моєму творчому доробку п’єса „Бояриня”, яку так мало знають читачі, бо дуже довго її не друкували. Це єдиний твір на матеріалі історичного минулого України. Події твору відбуваються у другій половині XVII ст. - у період Руїни. Головна героїня Оксана їде за чоловіком на чужину. Серце її розривається від туги за рідним краєм. Ставши в Москві бояринею, дівчина не цурається своїх звичок, одягу, мови. За це її називають холопкою і переконують, що вона не має права навіть «з чоловіками пробувати при беседі».

Номер слайду 6

Оксана поривається поїхати в Україну, благає чоловіка послужити рідному краєві. Але полохливий Степан боїться, тремтячи за своє місце, за своє фізичне виживання, забороняє Оксані підтримувати зв’язки навіть із рідним братом. Зараз ви почуєте уривок із цієї драми, а саме кінець твору: Оксана внутрішньо зламалась через зневіру в коханні й собі, від бездіяльності в серйозний для Батьківщини час. Інсценізація «Боярині» (від слів “Се ти, Степане? Бач, мені приснилось...” до “Добраніч, сонечко! Ідеш на захід... Ти бачиш Україну - привітай!” Леся. Словами Оксани я стверджую, що тільки в боротьбі за волю та незалежність Вітчизни, в служінні своєму народові і є справжнє щастя людини-громадянина і "мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно." Степан. Ми паралітики з блискучими очима, Великі духом, силою малі, Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі... Леся. ... Чи довго ще, о Господи, чи довго Ми будемо блукати і шукати Рідного краю на своїй землі? Який ми гріх вчинили проти Духа, Що він зламав свій заповіт великий, Той, взятий з бою волі, заповіт! Коли скінчиться той полон великий, Що нас зайняв в землі обітованій? І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон? Лежачим краю рідного немає. Чий хліб і праця — того і земля.

Номер слайду 7

Виходять читці. Читець 1. І все-таки до тебе думка лине, Мій занапащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю, У грудях серце з туги, з жалю гине. Сі очі бачили скрізь лихо і насилля, А тяжкого від твого не видали, Вони б над ним ридали, Та сором сліз, що ллються від безсилля. Читець 2. Країно рідная! ох, ти далека мріє! До тебе все летять мої думки. Їм страшно й радісно, якась надія мріє… Так з вирію в свій край летять пташки. Чи не здається їм, що принесуть з собою Новії, ще не співані пісні, Що в краю темному, сповитому журбою, Блиснуть пісні, мов блискавки ясні. Читець 3. Скрізь плач, і стогін, і ридання, Несмілі поклики, слабі, На долю марні нарікання І чола, схилені в журбі. Нащо даремнії скорботи? Назад нема нам воріття! Берімось краще до роботи, Змагаймось за нове життя!

Номер слайду 8

Читець 4. Завжди терновий вінець буде кращий, ніж царська корона. Завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний. Так одвіку було й так воно буде довіку, поки житимуть люди і поки ростимуть терни. Але стане вінцем лиш тоді плетениця тернова, коли вільна душею людина по волі квітчається терном, тямлячи вищу красу, ніж та, що кричить на майданах: «Гей, хто до мене? Ходіть, я кожному в руки даюся». Путь на Голгофу велична тоді, коли тямить людина, нащо й куди вона йде, не прагнучи інших тріумфів, знаючи іншу величність, ніж ту, що на троні гукає: «Я з ласки бога цариця, бо, гляньте, – сиджу на престолі !» Хто ж без одваги й без волі на путь заблукався згубливу, плачучи гірко від болю, дає себе тернові ранить, сили не маючи стільки, аби від тернів боронитись, – боже, пожальсь тої крові, що марно колючки напоїть ! Ліпше б вона на обличчі краскою втіхи заграла, очі комусь звеселяючи десь на невинному святі. Леся. Якби мої думи німії Та піснею стали без слова, Тоді б вони більше сказали. Ніж вся оця довга розмова.

Номер слайду 9

Ліна: ДОЛЯ Наснився мені чудернацький базар: під небом, у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися різні Долі. Одні були царівен не гірш, а другі - як бідні Міньйони. Хто купляв  собі  Долю за  гріш. А хто - і за мільйони. Дехто щастя своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто - золотом золотим. А дехто - вельми сумнівним. Долі-ворожки, тасуючи дні, до покупців горнулись. Долі  самі  набивались  мені. І  тільки  одна  відвернулась. Я  глянула  їй  в  обличчя  смутне, душею  покликала  очі. -  Ти  все  одно  не  візьмеш  мене,  - сказала  вона  неохоче. А  може,  візьму? Ти  собі  затям,  - сказала  вона  суворо.  – За  мене  треба  платити  життям, а  я  принесу  тобі  горе. То  ж  ти  така? Як  твоє  ім'я? Чи  варта  такої  плати? -  Поезія  -  рідна  сестра  моя. Правда людська  -  наша  мати. І  я  її  прийняла,  як  закон. І диво велике  сталось: минула ніч. І скінчився  сон. А  Доля  мені зосталась. Я  вибрала Долю собі сама. І  що  зі  мною  не  станеться  - у  мене  жодних  претензій  нема до  Долі  -  моєї  обраниці.  Я – Ліна Костенко. Сьогодні відома і шанована в Україні поетеса. Народилася я 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині. Мій батько був неординарною особистістю, знав 12 мов. Коли ми переїхали до Києва, то сталося лихо: однієї ночі «чорний ворон» на 10 років вирвав із сім’ї батька, який став «ворогом народу». А через деякий час почалася війна. Саме в час воєнної розрухи до мене прийшло натхнення. На сцені з’являється Ліна Костенко. Відео «Доля».

Номер слайду 10

Мій перший вірш написаний в окопі на мокрій стіні, де ховалася від ворожого обстрілу. У 16 років мала перші публікації в пресі. Я закінчила Московський літературний інститут ім. Горького. Поставила собі за мету – стати письменником. Пізніше я спробувала себе як авторка кіносценарію. Разом з Аркадієм Добровольським написала сценарій фільму «Перевірте свої годинники». Проте фільм так і не було поставлено. Я виступала проти збройного вторгнення радянських військ на чужу територію і розуміла, що наражаюся на ув’язнення. Проте влада не посміла торкнути мене, бо я мала величезний авторитет серед шанувальників моєї поезії. Виходять читці. Читець 1. Я скоро буду виходити на вулиці Києва  з траурною пов'язкою на рукаві –  умирає мати поезії мого народу!  Все називається Україною –  універмаг, ресторан, фабрика.  Хліб український,  телебачення теж українське.  На горілчаній етикетці  експортний гетьман з булавою.  І тільки мова чужа у власному домі.  У шовінізму кігті підсвідомі.  Сім'я вже ж вольна і нова.  Та тільки мати ледь жива.  Вона була б і вмерла вже не раз,  та все питає, і на смертнім ложі, -  а де ж те Слово, що його Тарас  коло людей поставив на сторожі?!    Читець 2. Блюстителі, халтура - ваше хобі.  Ви, фабриканти вір і недовір,  зробити вам би по духовній пробі –  вас забракує кожен ювелір.  Номенклатурні дурні, бюрократи,  Пласкі мурмила в квадратурі рам!  Ваш інтелект не зважать на карати,  а щонайбільше просто на сто грам.  Поету важко. Він шукає істину.

Номер слайду 11

Читець 3. «Шукайте цензора в собі.  Він там живе, дрімучий, без гоління. Він там сидить, як чортик у трубі, І тихо вилучає вам сумління. Зсередини, потроху, не за раз. Все познімає, де яка іконка. І непомітно вийме вас - із вас. Залишиться одна лиш оболонка». Читець 4. «Яка різниця — хто куди пішов,  Хто що сказав, і рима вже готова.  Поезія — це свято, як любов.  О, то не є розмовка побутова!  І то не є дзвінкий асортимент  метафор, слів — на користь чи в догоду.  А що, — не знаю.  Я лиш інструмент,  в якому плачуть сни мого народу». Читець 5. Не треба думати мізерно... Безсмертя є ще де-не-де... Хтось перевіяний, як зерно, У ґрунт поезії впаде. Митцю не треба нагород, Його судьба нагородила, Коли в людини є народ, Тоді вона уже людина. Ліна продовжує. Але покарання знайшли – не друкувати мої твори. Ця заборона тривала цілих 19 років. Та час усе ставить на свої місця. Я написала історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Успіх був неймовірний!!! За книгою стояли багатолюдні черги. Я отримала Державну премію України ім. Т. Шевченка. Нині мої твори друкуються не тільки в Україні, а й за кордоном. За перекладені італійською мовою «Інкрустації» мене було удостоєно премією ім. Франческо Петрарки. Зараз живу і працюю в Києві. Моє ім’я асоціюється з Лесею Українкою та героїнею з мого твору Марусею Чурай.

Номер слайду 12

Відеопрезентація «Маруся Чурай». Виходить Маруся Чурай. Уривок із роману Л. Костенко «Маруся Чурай». Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона немов у Ворсклу з’їхала з гори. О Боже духів і живої плоті! Я вперше усміхаюся, прости. Якась галузка в тому живоплоті і та он пнеться, хоче розцвісти. Спасибі, земле, за твої щедроти! За білий цвіт, за те, що довші дні. Прийшла весна. Сухоти є сухоти. Все гіршає і гіршає мені. Уже од кашлю в грудях все зболіло. То в жар, то в холод кидає. Ну ось, уже й моє намисто побіліло, мов памороззю сизою взялось. Як дивно, жар, але холонуть руки. А солов’ї чогось як навісні! Самотнім добре,- жодної розлуки. Сухотним добре, - гаснуть навесні. От тільки шкода - вже не заспіваю. Город глушіє,- вже не прополю. Щодня ту ніч, як смерть, перепливаю, Життя, як промінь сонячний, ловлю. А дні стоять,- не хочеться тужити!

Номер слайду 13

І кожна пташка хатку собі в’є. - Скажи, зозуле, скільки мені жити? - Кує зозуля… Цілий день кує… Іван приходив. Так, посидів мовчки. Устав, пішов, оглянувся з воріт. Лише весна укинулась в листочки, підняв їх знову гетьман у похід. Виходить полк. Іван під корогвами. І я край шляху осторонь стою. Моя душа здригнулася словами. Співають пісню, боже мій, мою! І «Зелененький барвіночку», й «Не плач, не журися, а за свого миленького богу помолися». І про того козаченька, що їхав за Десну. «Рости, рости, дівчинонько, на другую весну!» Дівчата вчора берегом ішли, та й заспівали: «Ой не ходи, Грицю». А я стояла… Що ж мені, кричати?… Які мені сказати їм слова?… Дівчаточка, дівчатонька, дівчата! Цю не співайте, я ж іще жива. Пісня «Віють вітри, віють буйні...».

Номер слайду 14

Ліна. Велич історичного призначення та драма самотньої людської душі – ці два виміри нерозривно пов’язані у моєму романі «Берестечко». Це твір про одну з найбільших трагедій української історії . Драма поразки стає філософією відродження, катарсисом, повстанням з руїни людини і народу. Тож послухайте уривок із цього твору. Вночі скриплять вози. Переселенці їдуть. Світ за очі, покидавши своє. Шукати Україну в Україні. десь має ж бути, десь вона та є! Своя. Свобідна. Ще не занапащена. Де вже не владен лях ані Аллах. Дністро і Буг, Поділля і Брацлавщина самі себе вивозять на волах. Пробились кров'ю. Стомлені, обдерті. Підводи витягають з багновиць. А на возах — старі, уже як мертві, обличчями до неба, горілиць. Де буде дім і де притулок ваш? І поля шмат, і для дітей прожиток? Скриплять вози — кудись на пустопаш, на вільні землі, людський неужиток. А я стою, сказати щось не годен. Змиває дощ дорогу і мене. Я розминаюсь із своїм народом. Та й краще так. Ніхто не прокляне. Обпалить часом думка крижана — ось люди йдуть, а скрізь одна руїна. І поки я їх визволю з ярма, то чи не мертва буде Україна?

Номер слайду 15

… Десь при воді спинившися підводою, де вже воли до ясел заревуть, бездомні люди, спраглі за свободою, свої селитьби слободами звуть. Але ж яка біда цьому народу! Що він біду міняє на біду. Бо хтозна, чи він знайде там свободу, чи ще одну збудує слободу. А що Москва? Москві немає діла. Ми — щит Європи і свій хрест несем. Хіба їй що? Вона іще й зраділа — де двоє б'ються, третьому хосен. Ось ми сповна зазнаєм свою муку. І прийде час, безвихідний наш час, — вона нас візьме під високу руку, не ворухнувши й пальцем задля нас. Ні! Аби лиш не з Москвою.  Хай Україну чаша ця мине. Вже краще з турком, ляхом, із Литвою, Бо ті сплюндрують, а вона ковтне. Це чорна прірва з хижою десницею, смурна од крові, смут своїх і свар, Готова світ накрити, як спідницею Матрьоха накриває самовар.  Був Київ стольний. Русь була святою. А московити - Русь уже не та. У них і князя звали Калитою, - Така страшна захланна калита! Дрімучий світ. Ні слова, ні науки. Все загребуще, нарване, хмільне. Орел - двоглавий. Юрій - довгорукий. Хай Україну чаша ця мине! Молюся нашій Пресвятій Покрові. благослови і пера, і шаблі! Бо лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі.

Номер слайду 16

Ліна.  Історичний роман «Берестечко» варто читати як твір-попередження. Україна ХУІІ століття мала чогось важливого навчити Україну ХХ і ХХІ століть. Історія гетьмана Богдана Хмельницького з його тріумфом і катастрофою, з його далеко не сповна використаними шансами мусить спонукати до осмислення коротких і тяжких уроків творення держави - вождями і всією нацією. Найголовніше із твору (презентація). На сцену виходять Леся Українка і Ліна Костенко, учні. Леся. На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала… Ліна. Я вибрала долю собі сама… Леся. Я – минуле. Ліна. Я – сьогодення. Учень 1. А попереду – вічність, бо велика любов і велика творчість – невмирущі.А щоб виграти вирішальну битву за духовний поступ нації, потрібно щиро любити свій народ, почуватися його частинкою, тоді його болі будуть твоїми власними.

Номер слайду 17

Учень 2. Потрібна громадянська мужність, бо без неї щира любов до народу в часи суворих випробувань ніякої користі не принесе. Учень 3. Ким би ми не були, маємо працею і вчинками доводити свої щирі громадянські почуття, як це робили наші великі поети. Учень 4. Нам дуже важливо подолати власні негативні риси, а особливо відчуття меншовартості; пройнятися самоповагою, вміти відстоювати свою національну гідність перед світом. Учень 5. Маємо жити з вірою в себе, у власні можливості, щоб не опускалися руки перед складністю завдань, що стоять перед нами. Учні виконують пісню «Годі вже...»

Номер слайду 18

Номер слайду 19

Номер слайду 20

Залишити відгук до розробки

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Котюга Андрій
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
ppt
Додано
20 лютого
Переглядів
475
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку