Використання інтерактивних технологій у НУШ

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

                           (ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ  В НУШ)

Занадто довго у вітчизняній системі освіти вихованців  поділяли    на    «зви-

чайних» дітей та «особливих» — з обмеженими можливостями.  Відтак діти

з  особливими  потребами  не  мали  змоги  повною   мірою  інтегруватися  в суспільство,   причому  не  тому,  що  самі  діти  не  були готові   до соціуму, навпаки:  саме  соціум  не був   підготовлений  до   сприйняття  таких   дітей.

На жаль,  і  сьогодні  суспільство  подеколи  сприймає  людей  з інвалідністю

як  щось  незвичайне  й  чужорідне.  Такі  стереотипи  формувалися   роками,

і  змінити  їх  швидко  практично  неможливо,  але  слід  із  чогось  починати.

Ми  вважаємо,  що  починати  потрібно  з дітей  як  з  найбільш  відкритої  та здатної  до  діалогу  частини   суспільства.

Наразі  майбутнє  вимагає  максимального  долучення  людей  з обмеженими

можливостями  до  життя громади,  тому  впровадження  нової системи осві-

ти  для  таких  дітей —  інклюзивної  —  є  нагальною  потребою  сучасності.

Найчастіше  незвичний  поки  для  нас  термін  інклюзія   використовують  у педагогіці.

Отже,   інклюзивна  освіта  передбачає  ставлення   до  дітей   з   особливими потребами  як  до  «звичайних»  вихованців.  Подібне  ставлення  дає   змогу кожній  дитині,  незалежно  від  соціального статусу, розумових здібностей і фізичних  можливостей,  навчатися  разом  із  рештою   учнів.

Для  того  щоб підготувати дітей, які мають особливі потреби, до майбутньо-

го   повноцінного  життя  у  соціумі,  а  суспільство  —  до  сприйняття таких

вихованців  як  повноцінних  громадян,  ми  взяли за мету показати сучасним учителям,  психологам  та  соціальним  педагогам   перші кроки на шляху до формування  суспільства,   рівноправного  для   всіх   без    винятку.

Усі люди різні,  і  кожна  має  право  відрізнятися  від  інших,  бути не такою,

як   решта.      Сучасне      суспільство     має     бути      готовим     до     цього.

Одним  із  найяскравіших  соціальних  нововведень  є інклюзивна  освіта, що

дозволяє  дітям   з   особливими   потребами   навчатися   у звичайних класах нарівні  з   усіма.   Сучасна   освіта  має підлаштовуватися під певні категорії таких  дітей.

Термін  інклюзія  відрізняється  від  терміна  інтеграція.  Зокрема, у докумен-

ті  Міжнародні  консультації  з  питань  навчання дітей з особливими освітні-

ми  потребами  інтеграцію  визначено як зусилля, спрямовані на введення ді-

тей  у регулярний  освітній  простір.  Інклюзія — це політика та процес, який

дає  змогу  всім  дітям брати участь у всіх програмах. Відмінність у підходах полягає  у  визнанні  того  факту,  що  ми   змінюємо  суспільство,  аби   воно зважало  й  пристосовувалося  до індивідуальних потреб людей, а не навпаки. Поняття   інтеграція   й   інклюзія  є   антонімічними  поняттю  сегрегації   та характеризують  поступ  у  розвитку   системи   здобуття   освіти  особами   з порушеннями.

Просте фізичне залучення дітей з особливими освітніми потребами до загаль-

Ноосвітнього   закладу   не   є   інклюзією,   це,   за словами   В. Лубовського, «вимушена   інтеграція».    Досвід   такого   навчання   засвідчив,   що  в  разі нездатності   педагогів   організувати   навчальний   процес   із   урахуванням індивідуальних  потреб   кожної   дитини,   такі   діти   не    брали   участь   у навчальному   процесі,   унаслідок   чого   знижувалась   їхня   мотивація   до навчання  й   погіршувались   навчальні   результати.  Ураховуючи зазначене, можна   стверджувати,   що   інклюзія  передбачає  особистісно  зорієнтовані методи  навчання,  в   основі   яких —  індивідуальний    підхід   до     кожної

дитини   з  урахуванням   усіх   її  індивідуальних   особливостей: здібностей, особливостей   розвитку,   типу   темпераменту,   статі,   родинної    культури тощо.

Визначаючи   термін   інклюзивна   освіта,   фахівці проаналізували визначен-

ня,   що   містяться в головних міжнародних документах — Стандартних пра-

вилах  урівняння  можливостей інвалідів ООН, Декларації прав дитини ООН,

Саламанкській  декларації  та  програмі дій з навчання осіб з особливими по-

требами,  Міжнародних  консультаціях  із  питань  раннього  навчання  дітей

з  особливими освітніми потребами та ін.,— і зрештою дійшли висновку, що

інклюзивна  освіта  —  це  система освітніх послуг, яка ґрунтується на забез-

печенні основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем прожи-

вання,  що  передбачає  навчання в  умовах загальноосвітнього закладу. З ме-

тою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні закла-

ди   мають   адаптувати   навчальні   програми   та   плани,  методи  й  форми навчання,наявні ресурси, партнерство з громадою до індивідуальних освітніх потреб  і  різних  стилів   навчання  дітей  з особливими освітніми потребами. Інклюзивні  освітні  заклади  повинні  забезпечити спектр необхідних послуг відповідно  до  різних  освітніх  потреб  таких  дітей.

Інклюзивне   навчання   передбачає   створення  освітнього  середовища,  що

відповідало б потребам і можливостям кожної дитини незалежно від особли-

востей її психофізичного розвитку. Інклюзивне навчання — гнучка, індивіду-

алізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку

в  умовах  масової  загальноосвітньої  школи   ( закладу  загальної  середньої освіти,  далі — ЗЗСО)  за  місцем  проживання.   Навчання   відбувається    за індивідуальним  навчальним  планом  і  забезпечено медико – соціальним  та психолого – педагогічним   супроводом.

Дослідники     виокремлюють    вісім      принципів      інклюзивної      освіти,

які      детально       характеризують       особливості        цього         феномена.

1. Цінність     людини     не     залежить     від    її     здібностей   і    досягнень.

2. Кожна   людина    здатна    відчувати    й    думати.

3. Кожна   людина   має    право    на    спілкування і на те, щоб бути почутою.

4. Усі   люди    потребують     одне     одного.

5. Справжню   освіту    можна    здійснювати   тільки   в   контексті  реальних

взаємин.

6. Усі      люди      потребують      підтримки      та       дружби        однолітків.

7. Для   всіх,   хто   навчається, досягнення прогресу полягає в тому, що вони

можуть    робити,    ніж   в    тому,    чого    не    можуть.

8. Різноманітність         посилює           всі          сфери        життя         людини.

Видається,   що  ці   принципи   є цілком очевидними й досить простими, що

вони імпонують кожному педагогові. Однак на практиці складно забезпечити

спільну  реалізацію  цих  принципів.  Варто зробити акцент на ролі вчителя в організації  навчального  процесу  у  такий  спосіб, щоб кожна дитина в класі почувалася    комфортно    й   успішно   опановувала   навчальний    матеріал незалежно  від  її  особистісних особливостей. Дуже важливо вміти створити всередині  класу    теплу,  довірливу   атмосферу,  щоб   ніхто  не   почувався обмеженим  у  своїх   правах.   Клас —  це  місце, де діти можуть розкритися, випробувати     себе      в      різних      ролях,      виявити       свої         таланти.

  Еволюція змісту, форм і методів освіти спонукала науковців, педагогів та вчених до розробок та впровадження новітніх освітніх технологій. Особливості інтерактивного навчання досліджували педагоги, психологи, методисти та науковці, а саме Ш. Амонашвілі, О. Біда, Є. Ільїн, Г. Коберник, Я. Коменський, С. Личинкова, О. Пометун, Л. Пироженко, В. Сухомлинський,  В. Шаталов.

У з’вязку з цим виникла необхідність дослідити роль інтерактивних технологій у формуванні та становленні активної взаємодії типу вчитель-учень, учень-учень. Ця проблема є однією із актуальних проблем      сучасної      педагогічної       науки     і         практики.

Мета – схарактеризувати особливості використання інноваційних педагогічних      технологій      в        освітній         початковій            школі,

в Новій українській школі-НУШ,де існує інклюзія.

 Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної взаємодії всіх учнів, що базується на засадах співпраці, взаємонавчання. При цьому вчитель і учень – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання [5, c. 28].

Педагогічна наука у процесі розвитку накопичила величезний досвід використання різних методів навчання. Сучасні вчителі активно використовують як традиційні, так й інтерактивні методи. Саме останні мають великі можливості в розвитку інтелектуально-творчих умінь молодших   школярів.

«Інтерактив − означає здатність взаємодіяти чи знаходитись в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп’ютером) або ким-небудь (людиною). Отже, інтерактивне навчання – це насамперед діалогове навчання, під час якого      здійснюється        взаємодія       вчителя       та         учня»       [3, с. 7].

Інтерактивність (або відкритість до спілкування) набирає в наші дні особливого значення. Інтерактивними сьогодні називають спеціальні засоби, що забезпечують безперервну діалогову взаємодію комп’ютера з користувачем. При збереженні кінцевої мети і основного змісту навчальної діяльності інтерактивне навчання міняє звичні форми на діалогові,      що      базуються      на     взаємопорозумінні    та     взаємодії.

Лінгвістичне тлумачення слова, що представлено в іншомовних словниках, свідчить, що поняття “інтерактивність”, “інтерактив” прийшли до нас з англійської мови.“Іntеr“ – взаємодіяти,     “асt“    –    діяти.

Інтерактивність в навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, знаходження у режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, у якому той, хто навчається, є учасником. Який здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає тільки слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власно створюючи це.

Застосування інтерактивного навчання здійснюється шляхом використання фронтальних та кооперативних форм організації навчальної діяльності учнів, інтерактивних ігор та методів, що сприяють навчанню вміння дискутувати.

Найбільш уживаними стали:

• при фронтальній формі роботи такі технології: мікрофон, “мозковий штурм”, ажурна пилка, “незакінчене речення”;
• при кооперативній формі: робота в парах (“Обличчя до обличчя”, “Один – удвох – усі разом”), робота в малих групах, акваріум;
• інтерактивні ігри: “Рольова гра”, “Драматизація”, “Спрощене судове слухання”;
• технології навчання у дискусії: метод “Прес”, “Обери позицію”.

Спостереження за роботою учнів на уроках показує, що в процесі використання інтерактивного навчання змінюється психологічний клімат на уроці. Урок перестає бути актом передачі інформації від вчителя до учня, формуються нові відносини, в яких вчитель і учень виступають у ролі партнерів при досягненні однієї мети, з індивідуальним внеском кожного. Учень за таких умов відчуває себе успішним

Згідно з визначенням О. Савченко, метод навчання розуміємо як спосіб досягнення навчальної мети, систему послідовних, взаємозалежних дій учителів й учнів, які забезпечують засвоєння змісту освіти [4, c. 402].

Отже, інтерактивні методи навчання – це спосіб досягнення навчальної мети через побудову діалогу, в процесі якого відбувається взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу. При використанні інтерактивних методів навчання вчитель і учні знаходяться в постійному, активному, позитивному пошуку та ефективній взаємодії. На таких уроках учні моделюють життєві та виробничі ситуації, спільно вирішують проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації.

Одним з найпоширеніших методів, що використовуються  на уроках у початковій школі, є рольова гра, адже гра пробуджує в учнів інтерес до навчання, гра − провідний вид діяльності дошкільника, який є ефективним і для молодшого школяра.

А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак він зазначав, що тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. Психологічною наукою встановлено, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це важлива форма її життєдіяльності, а не вікова характеристика. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій.

У рольовій грі учасникам пропонується «зіграти» іншу людину або «розіграти» певну проблемну ситуацію в неформальній, але максимально реалістичній манері. Рольові ігри сприяють розвитку навичок критичного мислення, комунікативних навичок, навичок відпрацювання різних варіантів поведінки у проблемних ситуаціях, вихованню розуміння позиції інших і, водночас, генерування власних ідей вирішення проблем, які є складовими інтелектуально-творчих умінь.

Серед інтерактивних методів слід виділити метод «мозкова атака», який сприяє розвитку творчого потенціалу учнів, розвиває вміння працювати в команді, аналізувати ситуацію, генерувати ідеї і за відносно короткий проміжок часу знаходити правильні шляхи вирішення проблеми. Структурно метод досить простий, двоетапний: на першому етапі висуваються ідеї вирішення проблеми, а на другому конкретизуються, розвиваються і удосконалюються.

Метод мозкової атаки відомий також під багатьма іншими назвами. Серед них: метод мозковий штурм, фабрика ідей, ярмарок ідей, серія нових ідей, конференція ідей та ін. Мозкову атаку іноді називають технікою групового творчого мислення (Е. Вітковський).  Вчені відносять цей метод до групи дискусійних, хоча варто відзначити, що мозкова атака не відноситься до типових дискусійних методів.

Ефективним в досягненні поставлених перед початковою школою завдань є метод ключових (евристичних) питань, за якими в процесі вирішення певного навчального завдання, вчитель тренує учнів відповідати на евристичні питання: Де?, Коли?, Чому? Як ?, Звідки ?, Хто ?, Що?, ставити їх перед іншими і перед собою. В ході такої роботи вчитель привчає своїх вихованців розглядати кожне завдання з різних точок зору. Вироблення адекватних способів поведінки у стресових ситуаціях − в момент дефіциту інформації, часу і т. п. сприяє метод інциденту. Він застосовується в процесі проведення командних ігор або в процесі вирішення навчально-творчих завдань в групах, де важливо узгодження поглядів на планування шляхів реалізації загальної ідеї, роботи. Метод інциденту використовується в процесі виконання завдань, де   має   значення   робота кожного учня для перемоги команди.

                                                 Висновки.

 Результати навчання учнів дозволяють оцінити педагогічну ефективність     інтерактивного      навчання.

Застосування інтерактивних технологій дає учням: розвиток особистісної рефлексії; становлення активної суб’єктної позиції у навчальній діяльності; розвиток навичок спілкування; прийняття моральності норм і правил спільної діяльності; розвиток пізнавальної активності.

Література

1. Державний стандарт початкової загальної освіти // Міністерство освіти і науки України: офіційний веб-сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.mon.gov.ua/images/files/doshkilnacerednya/serednya/derzh-standart/derj_standart_ pochatk_new.doc
2. Митник О. Я. Підготовка майбутнього вчителя до формування культури мислення молодшого школяра : теорія і практика. Монографія / Олександр Якович Митник. – Тернопіль : Мандрівець, 2009. – 368 с.
3. методичний посібник / О. Пометун, Л. Пироженко. – К.: Пометун О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання: наук- Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.
4. Савченко О. Я. Дидактика початкової освіти : підручник для студентів пед. фак. /    О. Я.   Савченко. –   К.:  Грамота,  2012. – 504 с.