ВИКОРИСТАННЯ МАСМЕДІА ЯК ЗАСОБУ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ З ЗПР

ВИКОРИСТАННЯ МАСМЕДІА ЯК ЗАСОБУ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ З ЗПР

Медіадидактичні особливості використання мультфільмів як засобу навчання мови і розвитку зв’язного мовлення дошкільників

     Із кожним роком використання в освітньому процесі нових тех­нічних засобів стає все популярнішим. На сучасному етапі роз­витку техніки створені спеціальні навчальні матеріали та програми для дітей дошкільного віку. Такі засоби мають універсальні дидак­тичні можливості: вони дають змогу навчати дітей мови і розвивати мовлення в діалоговому режимі з урахуванням їхніх індивідуальних і вікових можливостей. На жаль, у вітчизняній дошкільній лінгводидактиці майже відсутній досвід використання технічних засобів у освітньо­му процесі.

      Крутій Катерина Леонідівна, фахівець Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, пропонує авторську технологію використання відеосюжетів із мультфільмів як засібу навчання мови і розвитку зв’язного мовлення старших дошкільників. Вона вважає, що найбільш сприятлива технологія роботи з мультфільмами передбачає: навчання організовано і усвідомлено сприймати інформацію; розвиток уміння спостерігати, класифікувати, вибирати; навчання аналіза і резюмування отриманої інформації; сприйняття і висловлення усних фраз тощо.

     Це зумовлено, по-перше, тим, що екранні засоби для сучасної дитини є звичайними і улюбленими, зустріч із ними приносить їй радість. По-друге, використання відео в навчанні мови та розвитку мовлення допомагає дорослому розкривати свої творчі здібності. По-третє, використання екранних засобів допомагає дорослому розширити варіативність ситуацій у межах відпрацьованої лексико-граматичної теми (якщо йдеться про організований процес навчання), привносячи щоразу щось нове, що викликає інтерес у дитини і дає імпульс для вербального висловлювання і, отже, дає змогу більш повно виявляти комунікативну спрямованість процесу навчання мови і розвитку мовлення.

     Усі науковці визнають важливість принципу наочності у навчанні, автором якого є Я. А. Коменський, творець «золотого правила дидактики»: «усе, що можна, представляти для сприйняття почуттями, а саме: видиме – для сприйняття зором, чутне – слухом, запахи – нюхом, доступне смаку –смаком, доступне дотику – шляхом дотику. Якщо які-небудь предмети відразу можна сприйняти кількома почуттями, нехай вони відразу схоплюються декількома почуттями» [3]. Проте у навчанні мови є свої особливості, тому все різноманіття наочності можна класифікувати таким чином: Мовна і немовна наочність:

а) мовна наочність (словесно-мовна) охоплює комунікативно-мовленнєву наочність, демонстрацію мовних явищ в ізольованому вигляді (фонем, морфем, слів, речень тощо) і лінґвістичну схематичну наочність. Комунікативно-мовленнєвою наочністю є демонстрація комунікативно-смислової функції мовного явища в мовленні. Прикладом лінґвістичної схеми є таблиці, рисунки тощо;

б) немовна наочність (предметно-образотворча), до якої належать усі способи пред’явлення екстралінґвістичних чинників навколишньої дійсності.

     Змістова і смислова наочність:

а) змістова наочність спрямовує увагу дитини на утримання того чи іншого відрізка дійсності;

б) смислова наочність формує ставлення дитини до того, що зображено на картинці.

     Залежно від характеру сприйняття навколишнього світу розрізняють такі види наочності:

а) слухову – сприймається за допомогою слухових аналізаторів (промовляння дорослим слова або фрази);

б) зорову – сприймається через зорові аналізатори (таблиці, демонстраційні картки, репродукції картин, роздатковий матеріал, слайди, реальні предмети тощо);

в) рухово-моторну (м’язово-рухова) наочність здійснюється у вигляді рухових формул (міміка, жести, рухи);

г) смакову – сприймається через смакові рецептори;

д) дотикальну – здійснюється у вигляді торкань, дотиків;

е) зорово-слухову – сприймається через зорові і слухові рецептори (діафільми зі звуковим супроводом, відеофільми).

     За презентацією матеріалу розрізняють наочність статичну і динамічну. Зовнішня наочність зумовлена сприйняттям навколишнього світу і пов’язана з безпосереднім сприйняттям мовлення на слух або у вигляді її графічного образу, а внутрішня ґрунтується на сприйнятті слухових, зорових та інших образів, що зберігаються в пам’яті [2].

     Утворенню правильних уявлень про досліджувані явища мовлення та розвитку відповідних навичок і вмінь сприяє використання на заняттях із дітьми всіх видів наочності. Вибір того чи іншого виду наочності залежить від мети, яку ставить дорослий під час презентації нового лексичного матеріалу, і функції, яку цей вид наочності буде виконувати.

     Отже, навчання мови та розвиток мовлення неможливі без опори на принцип наочності. Наочність є засобом навчання, що забезпечує оптимальне засвоєння навчального матеріалу, виявляється ефективним прийомом розвитку пам’яті, утворює основу розвитку творчої уяви та мислення і є джерелом набуття знань. Мовна наочність охоплює мовленнєву діяльність дорослого і дитини, може застосовуватися на кожному занятті без винятку, незалежно від його етапу, цілей і завдань. Вона реалізує комунікативну спрямованість заняття, від ступеню її використання залежить показник щільності спілкування на занятті.

     Вдалим прийомом навчання мови і розвитку мовлення є використання на занятті з дитиною «наскрізного» персонажа. Мовленнєві ситуації можуть бути різними. Для підвищення мотивації до виконання завдань за казковим сюжетом можна використовувати наскрізних персонажів, які достатньо відомі дітям завдяки дитячим ігровим журналам «Пізнайко», «Вулик», казкам або мультфільмам. Так, Хом’ячок Ласунчик забув слова, які були засвоєні на попередньому занятті, і пропонує дитині пригадати їх, називаючи їх трохи неправильно або невиразно (наголос, невимовляння першого звуку).

     Дорослий має продумувати подібні ситуації заздалегідь, щоб перетворити спілкування в комунікативну ситуацію. У результаті відбувається не тільки запам’ятовування нових слів, а і діалог між дитиною та персонажем, який викликає в неї цікавість у спілкуванні з цим героєм.

     Найбільш цікавою формою залучення дітей до діалогу та монологу є бесіда за змістом мультфільму. Пам’ятаючи, що будь-який мультфільм – це продукт медіа, демонстрація мультиплікаційного фільму в повному обсязі є громіздким і неефективним шляхом розвитку в дошкільників зв’язного мовлення. Показ усього мультфільму веде до того, що не фільм пристосовується до заняття з дітьми, а заняття «підганяється» до роботи над фільмом.

    Методика використання відеосюжетів із мультфільмів передбачає три етапи роботи: а) пропедевтичний (уведення в сюжетну лінію); б) переглядовий; в) рефлексивний (оцінний). Ці етапи підкріплюються спеціальними завданнями, виконання яких вимагає від дошкільників концентрації уваги.

    Існує низка медіадидактичних положень, які є підґрунтям для створення навчальних відеофрагментів для дітей. Наприклад, відеофрагмент із мультфільму має певну виховну й естетичну цінність. В основі відеофрагмента, призначеного для розвитку навичок зв’язного мовлення, має бути комунікативна ситуація. Використовується відеофрагмент уже знайомого дитині мультфільму (переглядається під час вільної діяльності). Його сюжет має відповідати віковим особливостям дитини.

    У роботі із сюжетним матеріалом дорослий має пам’ятати про психологічний принцип настанов. Саме настанова допоможе перетворити відчуття на цілеспрямоване спостереження, сприйняття, процес добору, сортування та оцінки фактів. Тому перед початком демонстрації мультфільму вихователь має ясно і точно сформулювати мету перегляду. Як правило, це одне завдання.

    Сприйняття відеосюжету – складний, важкий процес, що вимагає одночасного напруження і слухового, і зорового аналізаторів. Якщо ці аналізатори працюють одночасно над одним завданням, ефект забезпечено, а якщо для одночасного вирішення отримано різні завдання, то вони вимагають посиленої роботи різних аналізаторів, внаслідок чого виникає реальна небезпека взаємного гальмування певних видів аналізаторів. Можна застосувати методичний прийом порівняння двох-трьох екранізацій одного і того ж літературного твору. У такій роботі доцільно використовувати мультфільми, зняті в різні періоди. Наприклад, мультфільм «Муха-Цокотуха» (Союзмультфільм 1960 р. і Союзмультфільм 1976 р.). Цікавим є звуковий діафільм за казкою К. І. Чуковського в авторському виконанні (http://www.youtube.com/watch?v=FDliNgX7- Vc&feature=related).

    Умовно доцільно поділяти перегляд мультфільму з дітьми старшого дошкільного віку на кілька етапів. На першому етапі – перегляд мультфільму (до 15 хвилин), на другому слід провести короткий словесний опис змісту (бесіда) – близько 5 хвилин. Потім використовується декілька видів спілкування за сюжетом: закріплення та активізація словника, складання синонімічного ряду, складання речень за запропонованими словами тощо – до 5 хвилин.

    На наступному занятті (можливо, після обіду або наступного дня) – робота з мікросюжетами мультфільму з використанням стоп-кадру або відеоряду (відповіді на запитання, озвучування мікросюжетів, коментування, вибірковий опис дій і ситуацій, використання слів у переносному значенні, пригадування пісеньок, загадок, визначення особистісно значущих і смішних ситуацій тощо).

    На заключному етапі – активізація мовлення на фоні максимальної включеності дитини в сюжет (запитання пропонує дитина для дорослого, розвиток сюжету за принципом «а що було б, якби...» тощо).

    У структурі відеозаняття визначаємо чотири етапи: 1) комунікативний – етап ознайомлення з новими словами; 2) пізнавальний – сприйняття мультфільму – розвиток умінь сприйняття інформації; 3) перетворювальний – розуміння основного змісту; 4) рефлексивний (оцінний) – розвиток мовних і мовленнєвих навичок і умінь усного мовлення.

   Приклад використання мультфільму «Як Петрик П’яточкін слоників рахував» («Київнаукфільм»), час перегляду 09.39. Запитання під час бесіди з дітьми за змістом мультфільму: Яким за характером був Петрик? Що зробив Петрик на вулиці після того, як поливальна машина помила вулицю? Чи варто чинити так, як Петрик? Яким був у групі Петрик? Про що попросила вихователька Петрика в тиху годину? Які пальми росли уві сні Петрика? Що на них росло? Кого нагадував слоник Петрикові? Як Петрик порахував слоненят? Чи можна бути пустуном? Чому можна, а чому – ні? Обґрунтуйте свою відповідь.

    До кожного тематичного заняття з розвитку мовлення варто добирати сюжет мультфільму за лексичною темою, яка вивчається.

    Сюжети мультфільмів — стандартні ситуації, у які потрапляють діти в повсякденному житті, у процесі спілкування з іншими членами суспільства. Вони демонструють соціальні норми, правила, гендерні ролі, цінності й моделі поведінки тощо. Відтак діти відтворюють сюжети, закріплюючи способи дії в тих чи інших ситуаціях. На жаль, сучасні мультфільми характеризуються особливо низьким рівнем мовленнєвої культури. Вони містять грубі, жаргонні слова, неприпустимі для слуху дитини.

    Наприклад: шмаркач, тупий, гальмо, бовдур, дебіт, кретин, повний відпад. У мультсеріалі «Спанч Боб» (Губка Боб) є серії з назвами: «Ласкаво просимо в помийницю», «Маньяк-душитель» тощо. Також у перекладі багатьох мультфільмів широко використовують жаргонну лексику, як от: прикольно, пофігу, шізове містечко тощо. Сучасна анімація часто-густо пропонує недитячі теми, про що свідчать, скажімо, такі фрази з популярного мультфільму «Шрек»: «Будемо розпо­відати одне одному про любовні пригоди», «ми сексуальні» і т.д. Крім того, різні герої багатьох сучасних мультфільмів говорять однаковими голосами, однаково сміються, видають однакові звуки.

    Діти, як не прикро, використовують цю лексику, вважаючи її справжньою, живою, «прикольною». Саме вона може стати для них ґрунтом культури мовлення у подальшому.

    Для дошкільного віку характерною є пізнавальна спрямованість, готовність наслідувати авторитети як у діях, так і у мовленні. Сприймаючи чуже слово, дитина активізує здатність наслідування, сама реалізує мовленнєву дію. Говорити вчиться ціною спроб і помилок, корегує свою мову відповідно до навколишніх мовленнєвих зразків, серед яких і мова ведучих дитячих телепередач. Тому неприпустимим у дитячих телепередачах є: користування одночасно двома мовами (зокрема українською та російською); порушення мовних норм, спотворення орфоепічних норм: перекручення та уподібнення власного мовлення до дитячого "сюсюкання".

    Порушення мовленнєвих норм у дитячих телепередачах негативно впливає на формування культури мови дошкільнят, які вже мають навички усного мовлення. Як відомо, діти за нормального розвитку починають навчатись грамоти в той період, коли вони вже навчились говорити. Діти дошкільного віку можуть логічно мислити і узагальнювати відомий їм фактичний та звуковий матеріал, встановлювати зв'язки між окремими явищами і робити свої, дитячі, висновки. Люди, які працюють для дітей - на радіо, на телебаченні чи у пресі, - повинні зважати на всі особливості дитячого сприйняття.

    В останні роки батьки, педагоги все частіше згадують про проблему: діти пізніше починають говорити, мало і погано розмовляють, їх мовлення бідне і примітивне. Здається, що дитина сидить біля екрану, постійно чує мовлення і зайнята достатньо цікавою справою. Але мовлення - це не повторення чужих слів та їх запам'ятовування. Опанування мовлення в ранньому віці відбувається в живому спілкуванні, коли малюк не тільки слухає, але й відповідає на спілкування, при цьому беручи участь у розмові своїми рухами, думками і почуттями. Отже, відбувається пасивний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток.

    Коли інформація подається в готовому вигляді, вона не потребує уяви і аналізу. Більшість батьків помічають, що діти не хочуть, щоб їм читали книжки, вони виявляють бажання переглядати казки на відео. У результаті не відбувається обговорення казки, у дитини не розвивається бажання самостійно навчитись читати. Згодом це дуже негативно дасться взнаки під час вступу дитини до школи.