Використання практичних

Тема: Використання практичних робіт на уроках історії України.

.Вступ

Україна — держава з багатовіковою історією. Століттями наш народ виборював право на свободу. Україна — незалежна держава лише 29 років.

Тому перед молоддю стоять серйозні вимоги в економічній, політичній  та соціальній сферах. Успішний розвиток громадянського суспільства можливий лише за наявності освічених високопрофесійних спеціалістів у всіх галузях діяльності держави, людей, здатних до конструктивної співпраці. Ми повинні виховувати в сучасного школяра глибоку усвідомлену відповідальність за долю країни, її розвиток і процвітання.

В Україні проживають не тільки українці, а й представники багатьох національних меншин. Український народ завжди відзначався толерантністю до інших вірувань і культур.

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку держави пріоритетного значення набувають міжособистісні конструктивні стосунки всіх груп українського суспільства, тому одним із головних завдань освіти є соціалізація учнів, формування життєвої компетенції, яка передбачає вміння жити у складному сучасному соціумі.

Провідну роль у розвитку соціальної компетентності сучасної молоді відіграє курс суспільствознавчих дисциплін, зокрема курс історії в школі.

Зошит для практичних робіт з  історії України (7 клас) розроблений згідно Державного стандарту ( 2016 р.) та нової програми з історії України ( 2017р.), що містить п'ять практичних робіт, у яких відсутні завдання репродуктивного характеру. Натомість основна увага спрямована на роботу з атласом та контурною картою, історичними документами та візуальними джерелами.

Мета даної роботи реалізується шляхом виконання таких завдань :

 - показати особливості розвитку українських земель періоду становлення і розбудови Київської та Галицько-Волинської держави , Кримського ханства, здобутків української культури в ІХ- ХV ст.,

- закріпити навички роботи з першоджерелами: “ Повістю минулих літ” та “Галицько-Волинським літописом”;

- навчити дітей працювати з віртуальним джерелами,

- розвивати вміння критично осмислювати досліджувані матеріали, вміння давати оцінку.

-. дослідити основні чинники розвитку Київської Русі-України на основі писемних та візуальних джерел.

Об’єктом дослідження – є політичний, економічний та культурний розвиток українських земель в ІХ- ХV ст..

Предметом дослідження – є комплекс основних факторів і наслідків розвитку політичних, економічних та культурних відносин в Русі-України досліджуваного періоду.

Така робота відповідає сучасним вимогам освіти, що передбачає вміння поєднувати знання з різних предметів, вчить учнів самостійно знаходити потрібну інформацію, критично її переосмислювати, систематизувати, давати оцінку.

Використання матеріалів зошита з практичними роботами привчає учнів до самостійної та дослідницької роботи, залучає до активної пізнавальної діяльності.

Посібник буде корисним для роботи педагогів під час проведення практичних занять на уроках історії України у 7 класі. Практична частина сприятиме успішній підготовці учнів до ЗНО, оскільки містить контурні карти та першоджерела, які є у тестових матеріалах.

Теоретичний розділ

     Обов’язковим елементом сучасної навчальної програми є практичні заняття, які введені з 2012 р.. У навчальних програмах практичні заняття є окремим уроком з теми і здебільшого розміщені у кінці кожної теми, що створює можливість набути досвід комплексного застосування та вдосконалення компетенції. Як дане поняття тлумачиться в педагогіці? В « Українському педагогічному словнику» Семена Гончаренка так тлумачиться дане поняття. Практична робота – один з видів навчальної діяльності учнів, за своєю метою й завданнями аналогічний лабораторним роботам. Мають важливе нвчально-пізнавальне значення, систематичне їх виконання сприяє розвиткові пізнавальних сил і самостійності учнів, формуванню умінь і навичок, необхідних для майбутнього життя й самоосвіти 15; 268].

     Відомий вітчизняний дидакт О. Пометун пропонує наступне визначення: «Практичне заняття – форма навчального заняття, при якій педагог організовує детальний розгляд учнями окремих теоретичних положень навчального предмета й формує уміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання учнями відповідно сформульованих завдань». Далі визначення конкретизовано так: «На основі раніше отриманих знань і сформованих умінь школярі розв’язують пізнавальні задачі, представляють результати своєї творчої діяльності чи освоюють більш складні пізнавальні вміння вивчення історичного минулого» [10;62].

     Завідувач відділу суспільних дисциплін лабораторії суспільно-філологічних дисциплін Івано-Франківського ОІППО Островський В.В. вважає пояснення «на основі раніше отриманих знань і сформованих умінь» суперечить меті практичних занять, окресленій у програмі, де вони називаються «способом вивчення нового матеріалу». Тому, виходячи із програмової мети, доречно вживати поняття «лабораторно-практична робота», що його пропонує К. О. Баханов: «Лабораторно-практична робота – один із видів самостійної роботи учнів (метод навчання), суть якого полягає в самостійному дослідженні учнями історичних джерел за завданнями учителя без попереднього вивчення цього матеріалу на уроці, або за допомогою підручника, виділенні необхідної інформації, її аналізі, систематизації та узагальненні» [1;66].

     Практична робота з історії — це засіб набуття знань з джерел, статистичних даних з метою на конкретних фактах розкрити закономірності розвитку суспільства.

     В чому ж перевага цієї роботи перед іншими формами і методами навчання?

По-перше, знання, набуті самостійно й усвідомлені у процесі аналітичної роботи, є більш міцними та глибокими.

По-друге, підхід до вивчення програмного матеріалу нестандартними засобами робить сам процес навчання більш цікавим і посилює тим самим пізнавальну активність учнів.

По-третє, цей вид роботи дає можливість розвивати практичні вміння й навички, що має велике значення в підготовці учнів до продовження освіти після закінчення школи, а також до самостійної трудової діяльності.

По-четверте, проведення практичних робіт сприяє вихованню в учнів таких важливих рис особистості, як воля, самостійність, пізнавальна активність, активна життєва позиція тощо.

     Разом з тим необхідно відзначити і ряд можливих мінусів цих робіт, які слід враховувати, щоб уникнути їх. Це, по-перше, однобічність ряду історичних джерел, що становлять основу практичної роботи (статистичні дані, історичні карти та ін.); по-друге, недостатність такого джерела для формування цілісного уявлення про процес або явище і завершення роботи на рівні припущення гіпотези.

     Сама ж структура практичної роботи з історії складається з таких основних етапів:

1) сприйняття учнями її мети;

 2) пошук в історичних джерелах необхідних даних для розв'язання поставленої проблеми;

3) систематизація та узагальнення даних і на основі цього;

 4) висування гіпотези;

5) пошук доказів (можливий домашній варіант).

     Виходячи з можливостей школярів, можна визначити такі види «практичних робіт: аналіз писемних джерел (літописних повідомлень, законодавчих актів тощо), статистичних даних; робота з історичними картами; аналіз речових (фотографії, муляжі й ін.) та усних джерел; робота з матеріалами періодичної преси [1; 67].

     В методичній літературі з історії існує два варіанти роботи з історичними джерелами – інформаційний та критичний. При застосуванні інформаційного підходу історичний документ використовується як джерело, що дозволяє отримати відповідну інформацію. Критичний – запозичений з практики викладання історії в європейських та американських школах – спонукає замислитися над достовірністю інформації, вилученої зі змісту документа та над ступенем довіри до власне джерела. Як інформаційний, так і критичний підхід у роботі з історичним документом, виконує свою роль у розвитку історичного мислення та самостійності школярів і повинен застосовуватися відповідно до дидактичної мети навчального заняття.

     Під час роботи з історичними документами у 6-8 класах має домінувати інформаційний підхід, , що дозволяє повною мірою розвивати вміння аналізу та оцінки, формувати навички історичного аналізу та інтерпретації, оскільки історія за своєю суттю є процесом мислення, що спирається на свідчення минулого. Використання історичних документів дозволяє також створити яскраві, виразні образи подій, особистостей, епох, що стають більш доступними для дітей при використанні історичних джерел.

        Практична робота з домінуванням критичного підходу дає найбільш ефективні результати у старших класах, оскільки ці учні здатні проаналізувати історичне джерело, оцінити його, зробити висновки.

     На уроках історії України та всесвітньої історії історичними джерелами можуть слугувати:

• письмові документи (літописи, політичні твори, програми партій і громадських організацій, спогади, щоденники, епістолярна спадщина тощо);
• статистичні дані та наочне відображення їх (графіки, діаграми, карти тощо);
• твори політичних діячів, рішення з’їздів, урядові постанови;
• етнографічні джерела;
• преса;
• уривки з літературних творів.

      Загалом, як слушно зауважував Фома Аквінський, «Знання настільки дорогоцінна річ, що їх не гріх добувати із будь-якого джерела».

Джерела, що досліджуються учнями, повинні відповідати певним вимогам:

• науковість – тобто, вірогідність, повнота, значущість історичного джерела, а також відповідність шкільній програмі;
• посильність – своїм характером, обсягом, ступенем складності джерела повинні бути посильними розумінню учнів;
• оптимальність – тобто відповідність суті і характеру викладу, методів
• новизна – джерела слід добирати таким чином, щоб залучити учнів до дослідження невідомих їм фактів, різних типів джерел [ 13.].

     В. О. Сухомлинський писав: «Не механічне заучування, не формальне запам'ятовування історичних дат, подій, а свідоме й ґрунтовне вивчення фактів минулого в їх системі, глибоке розуміння історичного процесу, його закономірностей, боротьби класів, долі народів, гострих проблем сучасності та свого обов'язку перед Вітчизною, перед трудящими — ось головні показники історичної освіченості»