Вірш про Порфирія Демуцького

ВІРШ ПРО ПОРФИРІЯ ДЕМУЦЬКОГО

Велич кожного краю у людях,

Які тут народились, жили.

Ми про них по краплинці збираєм,

Те, що серцем вони нам несли.

Ті пісні, ті казки, ті розмови,

Забобони, примовки, вірші,

Ось про наших людей піде мова,

Що вони нам змогли залишить.

Невелике село- наш Охматів,

Та історія дуже значна:

Дрижиполе, Хмельницький, поляки,

Хто лише тут свій слід не лишав?

І Демуцький Порфирій-пізніше

Нам чудову нагоду надав,

Із селянського простого люду

Він величний тут  хор заснував!

Народився в селі Янишівка,

Ставищанський  район колись був.

В семінарії в Києві  вчився,

Ще й медичну освіту здобув.

Але музика й співи манили,

Коломийки, кобзарські пісні,

І тому, коли став працювати,

То здійснив свої мрії ясні.

Заснував у селі він лікарню,

І тоді як людей лікував,

То просив заспівати їх пісню,

Разом з хворими також співав.

І тоді утворивсь величезний

Хор народний із простих людей,

Із сусідніх сіл теж тут співали,

Бо всі прагнули нових ідей.

Жашків, Умань, Охматів та Київ,

Хор народний концерти давав,

Та "Червона чума" завітала,

В дім, де спокій і мир панував.

Хор Демуцького заборонили,

Його вигнали геть із села,

Інструменти чудові розбили,

А архів десь вода понесла.

Десь по березі все розкидали,

Всі обробки, до сімсот пісень,

Працю всього життя зруйнували,

Але пам'ять живе по цей день!!!

Не давав він забути нам пісню,

Рідне, слово, мотиви та спів.

Коли мову вкраїнську гнобили,

Хор Демуцького гучно  гримів!!!