Віртуальна подорож
«Нехай веселка над країною заграє, мир і щастя в рідний дім назавжди завітають»
Підготувала:
заступник директора з виховної роботи
Білицької ЗОШ І-ІІІ ступенів № 10
Добропільської міської ради
Ольга Олексіївна Трокай
Мета заходу:
Обладнання: карта України, кліп «Моя Україна», кліп-фізкультхвилинка «Україно, ми твоя надія», електронна презентація «Подорож веселковою Україною»; рушники та портрет Т.Г.Шевченка ручної роботи; вірш Т.Г.Шевченка «N. N. ("Сонце заходить, гори чорніють..."); українські пісні «Пісня про рушник», «Вінок», « Зеленеє жито», «Варенички»; картки з прислів’ями; квіти для створення аплікації- колажу «Вінок»; дитячі малюнки «Моя рідна земля»
Перебіг заходу
Учитель. Добрий день усім, хто тут зібрався нині,
Добрий день усім, хто слухає тут нас.
Добрий день нашій славній Україні,
Шановні гості, ми вітаємо вас.
Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій
землі – на нашій славній Україні! Нема життя без України, бо Україна – це мати, яку не вибирають, бо Україна – це пісня, яка вічна на нашій землі.
Ми, українці, повинні пишатися тим, що наша країна ніколи не поневолювала інші народи, не вела загарбницькі війни, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів. Ми – громадяни України, а громадяни – це ви і я, ті люди, які живуть в Україні, є патріотами своєї Вітчизни, працюють в ім’я її розвитку.
Учитель. Сьогодні, ми здійснимо з вами цікаву подорож. А у пригоді нам стане веселка. Діти, хто з вас бачив справжню райдугу (веселку) ? Підніміть руки, а хто бачив її на картинках? Теж підніміть руки. А з яких кольорів складається веселка?
Учитель. Так, вона райдужна, різнокольорова, така, як наша рідна українська земля. Сьогодні веселка допоможе нам повернутися у далеке минуле нашої батьківщини. А під час будь-якої подорожі завжди легше з піснею. І ми спробуємо дістатися неба, бо, сподіваюся, наша подорож не залишить нікого байдужим, розповість нове, допоможе збагатитися й очиститися духовно, адже веселка завжди піднімається високо в небо!
(Усі дивляться і слухають кліп «Моя Україна»
Учитель. Тож вирушаймо! Бузковий колір!
Учениця. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.
Для гостей відкрито в нас двері,
Тільки б жодна кривда сюди не забігла.
Хліб ясниться,
Сяють очі щирі,
Щоб жилось по праці,
Щоб жилось у мирі.
Учень. Притча про хліб.
Якось один чоловік знайшов велику грудку золота. У своєму господарстві він, звичайно, не міг його застосувати і вирішив продати, але боявся продешевити. І пішов чоловік до мудреця з проханням допомогти визначити вартість золота. І сказав йому мудрець:
Учитель. Діти, як ви зрозуміли цю притчу? (Приблизні відповіді дітей будуть звучати, що треба цінувати не примарне, а справжнє наше багатство – хліб. І кожного разу беручи запашний кусочок хліба, треба згадувати тих, хто вклав у нього свою працю.)
Учень.
Їж, друже, хліб, не кидай додолу,
А підніми, коли не там лежить,
А коли сідаєш ти до столу,
То пам’ятай, що хліб – це означає жить!
Учитель. Подорож триває, а тепер - синій колір.
Учитель. А тепер давайте послухаємо казочку про державні символи України (Діти показують розповідь)
Була собі-жила добра жіночка. Народила вона трьох синів і виховала їх чесними, сміливими, добрими. Понад любили вони свою маму, навіть життя були готові за неї віддати. Пройшов час, повиростали сини й зібралися будувати своє власне життя.
Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед.
За цю трипроменеву корону люди дали першому сину ім’я Тризуб.
Середньому сину мати дала в дорогу синьо-жовтий одяг. Сміливий і сильний був середній син, прославив він свою матір добрими, відважними вчинками. Люди запам’ятали його й прозвали Прапором.
Найменший син отримав від матері у дарунок голос соловейка. І де б він не був, усюди лунала його дзвінка урочиста пісня, за цей голос і величний спів дали йому ім’я Гімн.
Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють неньку-Україну.
Звучить гімн.
Блакитнй колір.
Учень. Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.
Учень. 9 березня 1814 року, темної ночі, перед світанком, у селі Моринцях Звенигородщини, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник,- народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Григорович Шевченко.
Учень декламує вірш Т.Г.Шевченка.
N. N. ("Сонце заходить, гори чорніють...")
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.
Звучить мелодія «Пісні про рушник»
Зелений колір.
Учень.Рушник – це один із символів України. В народі говорили: «Хата без рушника, що родина без дітей», «Рушники на кілочку, хата у віночку».
Український рушник оздоблений квітами, зірками, птахами. Подивіться, яким багатством кольорів палахкотять рушники.
Учень.Рушник на стіні – давній український звичай. Не було жодної хати на Україні, котру б не прикрашали рушники. У кожній родині, коли підростала дівчина, вчилася вишивати рушники сама довгими осінніми та зимовими вечорами, і тоді батьки могли пишатися, бо всі люди казали, що в дівчини «золоті руки».
Учень. Від сивої давнини й до наших днів, у радості й в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Без рушника неможливе народження, одруження, зустріч дорогих гостей… Ним витирають руки, обличчя. Рушник, як доля, на ньому люди вишивали своє життя. Вишивкою прикрашали одяг: жіночий, чоловічий, дитячий.
Учениця. Вишиванка.
Візьму голку, клубок шовку,
Полотно біленьке
Та й подамся у садочок, де сонце ясненьке.
У садочку, подумаю, котру квітку рвати.
Щоб із неї добрий узор на вишивку взяти.
Вишиванки наші любі, хто вас вишиває,
Той про красу і про фарби думки не лишає,
Щоб сміялася сорочка гарними квітами.
Фізкультхвилинка-кліп «Україно, ми твоя надія»
(Файл Фізкультхвилинка-кліп «Україно, ми твоя надія»)
Жовтий колір.Звучить пісня «Вінок».
Учениця. Атрибутом одягу української дівчини був і віночок. Це не тільки краса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є така чаклунська сила, що біль знімає, волосся береже. Впліталось до віночка багато квітів, а всього їх – 12, кожна – лікар, оберіг: ружа, калина, безсмертник, деревій, незабудки, чорнобривці, любисток, волошки, ромашки, барвінок, цвіт вишні та яблуні,мак.
Учитель. Я пропоную вам, діти, «сплести» символічний вінок і пояснити, що ж означає кожна квітка, або розповісти старовинні легенди про квіти, що вас здивували. (На дошці біля карти кріпимо вінок, розповідаємо легенди про квіти.)
Учениця1. Був час на землі, коли між квітами почалася незгода. Запишалися Лілія, Тюльпан, Нарцис, Троянда, що тільки вони потрібні людям, бо приносять їм насолоду своєю красою і незрівнянними пахощами.
«Навіщо засмічувати сміттям землю отим Любистком, Волошками, Барвінком, Деревієм? Ні виду, ні запаху. Вся земля має цвісти тільки нами»,- вирішили вони.
Образились інші квіти, звернулись до Бога. Зібрав він усі квіти на раду, де кожна з них доводила свою правоту. І лише одна якась квіточка не обзивалася жодним словом.
Бог спитав:
Відтоді став безсмертник тією квіткою, що дарує нам красу і здоров’я цілий рік.(Учениця кріпить на дошці першу квітку віночка.)
Учениця 2. Я хочу вплести у віночок деревій. Він посяде в ньому найпочесніше місце. Ці дрібненькі біленькі квіточки здалека нагадують велику квітку, яку називають деревцем. Коли квіти відцвітають, вітер розносить насіння далеко-далеко. Та хоч би де проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому люди вплели її до віночка як символ нескореності.
Учень 3. А я вплету до віночка ромашку. . За віком вона наймолодша у вінку і дає людям не тільки здоров’я , а й доброту та ніжність.
Учень 5.А я вплету до віночка барвінок. Це дивна квітка. Вона зберігає свій синій колір навіть під снігом. Цілий рік люди шанують барвінок, вважають його символом життя.
Учениця 6. Я вплету до віночка чорнобривця. У давнину майстри-шевці шили красиві жіночі чоботи. І називали їх чорнобривцями. У віночку – це символ вроди.
Учень 7. Я вплету до віночка цвіт вишні та яблуні – символ материнської любові.
Учні 8,9,10.Ми вплетемо до віночка ружу. У народі кажуть, що колись Ружа була дуже вродливою дівчиною. Як і сестри її – Мальва і півонія, лікувала людей від сердечних хвороб. І якось прийшов до них Вітер-Зимовій. Постукав у двері і питає:
Відчинила Мальва двері і влетів до хати Вітер-Зимовій.
Учениці 11,12. Я вплету до віночка волошку. Про неї існує багато легенд. Одна з них: русалка зачарувала молодого хлопця. Затягнений нею в поле, він перетворився на синю квітку, що нагадує своєю красою глибоку воду. З того часу цвітуть волошки в житі, їх зривають польові русалки і плетуть вінки, які одягають на голову. Тому у віночку ця квітка є символом людської відданості, уміння бути корисним.
А ще з волошкою пов'язаний і любисток. За народним повір’ям, колись ці дві квітки були птахами, які вчили людей любити одне одного, бути щирими в розмовах. Коли ж померли, то проросли двома пахучими рослинками. Люди люблять їх не лише за пахощі, а й за лікарські властивості, їх використовують миючи волосся, купаючи діток.
Учень 13. Я додам у віночок мак – символ молодості, краси, дівочої вроди.
Ще цвіт маку долучають у вінок тоді, коли в родині хтось загинув у боротьбі з ворогами. До того ж, мак є символом печалі й туги.
Учениця 14. А я вплету незабудку. І про цю ніжну квіточку народ склав легенду:
Іванко та Марійка були найкращою парою серед пастухів і пастушок Карпат. І про їхнє кохання та вірність ходили легенди. Та ось одного разу за батьківським наказом довелося Іванкові повертатися додому. Бідолашна Марійка почала плакати, бо боялася, що Іванко не повернеться, забуде її, і кілька краплин з її чудесних синіх очей впали під ноги в траву. І диво! Кожна краплина перетворилася на таку ж синю квіточку. І Марійка мовчки зірвала їх по одній, подаючи Іванкові, говорячи: «Не забудь мене». То були перші квіти-незабудки.
Учениця 4. Поряд з ромашкою вплету гроно калини – символ краси та дівочої вроди, символ України. Калина – це пам'ять про маму, найдорожчу людину в світі.
Жила за татарської навали удова. Мала двох дівчаток-квіточок. Гарні вони вродилися, як писанки. З лиця воду, кажуть, пити можна. А майстрині! Чого лише не вміли - шили, пряли, вишивали, квіти ростили, хліб косили їх роботящі, вправні руки... Прийшла біда - напали на село вороги... Запалали оселі, заплакали діти. Покликала мати дівчат: "Тікайте любі, краще смерть, ніж ворожа неволя". Схоронилися дівчата в лісі за селом. Спалили, пограбували село татари, лишивши згарище, поїхали собі. Повернулися дівчатка – ні хати, ні матусі, лише згарище. Заплакали дочки... Від сліз дівочих, що скочувалися з личок чарівних, виріс на згарищі кущ. А що матір звали Килиною, то в пам'ять про неї нарекли дівчата рослину КАЛИНОЮ. (Звучить пісня у виконанні С.Ротару «Одна калина…»)
Учитель. А ми піднімаємося далі нашою веселкою.
Помаранчовий колір..
Стрічки теж мають своє символічне значення, а головне, що й в'язати їх треба вміти. Посередині завжди в’яжуть світло-коричневу стрічку – символ землі-годувальниці, пообіч від неї – жовті – символ сонця, потім світло-зелені – символ краси та молодості, голубі, сині – символи неба та води, що дають силу та здоров’я, далі оранжеву – символ хліба,
фіолетову – мудрість людини, малинову – символ душевності, щирості, рожеві – символ достатку, в’язали й білі стрічечки, кінці яких розшивали сріблом та золотом, на лівому кінці вишивали сонце. А на правому -місяць . Люди вірили в силу стрічок. Стрічки берегли волосся від чужих очей. Відмірювали їх за довжиною дівочої коси. Стрічку відрізали трохи нижче дівочої коси, щоб її сховати.
Патріотична хвилинка відпочинку. Тренінг «Діалог з класом».
Конкурс «Знавці українських прислів’їв і приказок»
(Діти працюють в групах: «збирають» і озвучують прислів’я). (Додаток 1)
Кожному рідна мила сторона.
Всюди добре, а вдома найкраще.
Рідна земля і в жмені мила.
Мій мир, мій рай, мій рід, Україна, то мій рідний край.
Без верби і калини нема України.
Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.
Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.
Не страшна біда, коли є хліб та вода.
Не кожух гріє, а хліб.
Яка пшениця, така й паляниця.
Хліб – всьому голова.
Без хліба суха бесіда.
Звучить пісня «Зеленеє жито».
Червоний колір
Учитель. Славиться Україна і своєю гостинністю, кухнею.
Українська народна кухня - це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво, це неоціненний здобуток, яким можна і варто пишатися, який не слід забувати. Борщі і пампушки, вареники і галушки, ковбаси і печеня, напої з фруктів і меду відомі в усьому світі. Українська кулінарія налічує сотні рецептів, що характеризуються простотою приготування і прекрасними, неповторними смаковими якостями, ароматом, соковитістю. Українці жартома кажуть про свою кухню: "У нас просто: борщ, каша, третя кваша".
Серед слов'янських кухонь саме наша, українська, користується широкою популярністю. Вона давно поширилася далеко за межами України, а деякі страви української кухні, наприклад, борщі і вареники, увійшли в меню кращих ресторанів різних країн.
Діти інсценують пісню «Вареники».
Гості отримують рецепт найсмачніших вареників (Додаток 2)
Звучить українська мелодія
Учитель. Як рідну матір ми не вибираємо, так і Батьківщину людина не вибирає, але прикипає до неї всім серцем, як і до рідної неньки, проймається великою любов’ю на все своє життя.
Учень 1.
Є багато країн на землі,
В них – озера, річки і долини…
Є країни великі й малі,
Та найкраща завжди – Батьківщина!
Учениця 2.
Є багато квіток запашних,
Кожна квітка красу свою має.
Та гарніші завжди поміж них
Ті, що квітнуть у рідному краю.
Учень 3.
Є багато пташок голосних,
Любі, милі нам співи пташині,
Та завжди наймилішими з них
Будуть ті, що у рідній країні.
Учениця 4.
І тому найдорожчою нам
Є і буде у кожну хвилину
Серед інших країн лиш одна,-
Дорога нам усім Україна!
Учитель (зі свічкою в руках).
В руках маленький вогник б’ється
Тендітний, але не згаса –
Наш посвіт давній, посвіт вічний,
Народу нашого душа,
Горів століттями в хатині
Усю оселю зігрівав,
Він не лише дідам світився,
Він і для нас тепло тримав.
Оцей маленький, тремтливий вогник– то невмируща душа нашого народу, тоненька ниточка, що єднає людей, їхні серця, покоління. І поки горить той вогник у людських серцях, поки є в людей любов до рідної землі, до тих пір народ буде народом, а не просто населенням.
Звучить пісня.
Додаток 1
Завдання для 1 групи
Кожному рідна // мила сторона.
Всюди добре, а // вдома найкраще.
Рідна земля і в // жмені мила.
Завдання для 2 групи
Мій мир, мій рай, мій рід, // Україна, то мій рідний край.
Без верби і калини // нема України.
Любуйся калиною, коли цвіте, а// дитиною, коли росте.
Завдання для 3 групи
Який кущ, така й калина,// яка мати, така й дитина.
Не страшна біда, // коли є хліб та вода.
Один у полі // не воїн.
Завдання для 4 групи
Яка пшениця, // така й паляниця.
Хліб – // всьому голова.
Без хліба // суха бесіда.
Завдання для 5 групи
Життя прожити — не // поле перейти.
Одна голова добре, // а дві ліпше.
Як ми до людей, так // і люди до нас.
Завдання для 6 групи
Один гусак // поля не витопче.
Один дуб у полі // — не ліс.
Не кожух гріє, // а хліб.
Додаток 2
Склад
«Вареники з вишнями»
для тіста:яєчні білки - 3 шт,вода - 0,5 ст,молоко - 0,5 ст,
сіль - 0,5 ч.л,борошно - 5-6 ст
для начинки:
вишня або черешня - 800 г,цукор - 0,5 ст.
Подавати зі сметаною, медом, або посипати цукром.
Приготування
Яєчні білки змішати з водою, молоком, сіллю і добре розмішати. Поступово додаючи в яєчну масу борошно, замісити круте тісто. Тісто накрити серветкою або кришкою і залишити на 30-40 хв (це робиться для того, щоб тісто стало більш еластичним).
«Вареники з картоплею»
Для тіста: 0,5 кг борошна, 1ст. кефіру або натуралного йогурту, 1 яйце, сіль, 0,5 ч.л.соди погашеної оцтом. Все перемішати і розкачати рулетик. Рулетик порізати і з отриманих кружечків ліпити вареник.
Для начинки: картоплю відварити (воду злити) і зробити пюре, додати обсмажені в соняшниковій олії дрібно порізані гриби з цибулькою; ліпити вареники. Підсмажити на сковороді шкварки з сала та м’яса, порізану цибулю. Вареники відварити в підсоленій киплячій воді.
Приготовленою піджаркою змастити вареники. Окремо поставити сметану