Вистава " Куди ж все таки поділося сонечко"

Куди ж все таки поділося сонечко

 

Дійові особи: Автор. Курчатко. Котик. Песик. Хмара. Вітрик. Сорока. Бджілка. їжачок. Заєць. Мишка. Білочка. Зозулька. Сонечко.

Звучать позивні.

 

1. Увага! Увага!

Ми починаєм чудове свято

І раді сьогодні усіх вас вітати!

 

2. До чого день чудовий

 І зал такий красивий!

Здрастуйте, малята, радісні, щасливі.

 

3. На святі нашими гостями

Стануть герої і гра.

Давайте дружно всі гукнемо:

Заходьте, будь ласка,

Зачекалась вас дітвора!

Заходить Гра і з будиночком іграшок.

 

Гра .

Вітаю вас, діти,

Я в гостях у вас,

 Ім'я в мене гарне,

їм⁵я — просто клас.

 Іду із вами в школу я,

І знає дітвора

 Ім'я моє гарнесеньке —

Весела дивна Гра!

Лікую всі хвороби я,

І всі кричать «Ура!»

Якщо ви ніс похнюпили,

 Над вами я глузую,

1 швидко я і весело

 Вам настрій подарую.

Тепер мене впізнали ни,

Й настала вже нора

Сказати, що вгадали ви,

Як звати мене?

 

Діти.   Гра!

 

 

 

 

Гра.  Ой, які ж ви молодці! Так, мене знати Гра. Примчала я до вас з далекої чарівної сторони, де живуть казки, загадки, ігри та забави. А ви б хотіли потрапити и цю казкову країну? Добре, я обов'язково вас туди приведу.

В мене в руках чарівний будиночок. Тут живуть іграшки. Але це не просто іграшки. Зараз вони оживуть, перетворяться на справжніх артистів і подарують нам чудову казку. Ви готові зустрітись з казкою? Тоді в дорогу!

 

Артисти. Дякуємо! До зустрічі в казці!

 

ДІЯ І

Виходить Курчатко, Котик і Песик.

 

Автор.  Одного сонячного, дуже сонячного дня, на подвір'ї грались Курчатко Топко, Котик Мурко та Песик Рябко. Малята насолоджувались теплим промінням, яке посилало їм лагідне Со­нечко та співали веселу пісеньку.

 

Котик.  Як чудово, коли Сонечко посилає нам своє тепло!

 

Курчатко.  Хочеться робити всім тільки добро.

 

Песик.  Хочеться співати, танцювати, все навкруг любити.

 

Разом. І з тобою, і з тобою, і з тобою, зі всіма дружити!

 

Автор.  Їх веселу пісеньку почула Хмара. їй пісня зовсім не сподобалась.

 

Хмара. Які дурненькі і наївні ці малята. І як захоплюються Сонечком. Та чого воно варте, це Сонечко, Ось захочу — і на небі з'являться важкі великі хмари. Що вони тоді заспівають? А на допомогу собі запрошу я Вітрика-пустунчика.

 

Вітрику-братику, не барись,

До мене швидко поспішись!

Візьми з собою моїх сестер,

Владарювати в небі будем тепер.

А ти, Сонечко, вибачай, Своєї черги почекай! Ти, напевно, втомилося, Працюючи без вихідних! А про малят не турбуйся, Тепер я попіклуюсь про них! Ха-ха-ха!

Влітає Вітрик.

Вітрик.  До твоїх послуг, моя Царице. Що накажеш робити?

 

Хмара.  Розбуди моїх сестер-хмар та прожени з неба Сонечко. Нехай воно одпочине, а ми погосподарюємо трошки.

 

Вітрик.  З превеликим задоволенням. Давно я не розважався.

 

Сонечко ховається. Звірята, які грались на подвір'ї, здивовано

озираються.

 

Курчатко. Що це? Чому стало темно?

 

Котик.  Це тому, що кудись зникло Сонечко.

 

Песик.   Що ти таке кажеш? Як Сонечко може зникнути?

 

Котик.  Я мав на увазі —- пішло відпочити. Адже і Сонечко може втомитися.

 

Курчатко.  Напевно, може.

 

Котик.  Воно втомилося і вирішило трішечки поспати.

 

Песик. А чи довго воно буде відпочивати? Подивіться, як темно і непривітно стало навкруги.

 

Курчатко.  Давайте підемо додому і почекаємо. А коли Соне­чко з'явиться на небі, ми знову будемо гратись у дворі.

 

Розходяться, та через деякий час знову виходять.

 

Автор.  Чекали, чекали друзі, коли ж з'явиться Сонечко і за­непокоїлися.

 

Курчатко.  Дивно. Сонечко вже три дні відпочиває. Раніше такого не було. Ой, напевно з Сонечком щось трапилось. Друзі, друзі швидше сюди!

 

Вибігають Котик і Песик.

 

Разом.  Що трапилось? Чого ти нас кликало?

 

Курчатко.  З Сонечком щось не так. Потрібно спішити йому на допомогу.

 

Разом.    Ми з тобою!

Котик. А де живе Сонечко, — ти знаєш?

 

Курчатко. Ні, не знаю.

 

Песик. Тоді як ми його знайдемо?

 

Курчатко. Треба у когось запитати. Ось летить Сорока-поштарка. Вона завжди все і про всіх знає.

 

Сорока. Пошта, свіжа пошта!

 

Котик. Сороко-білобоко, як добре, що ми тебе зустріли. До­поможи нам, будь ласка.

 

Сорока. Чим я вам можу допомогти? Потрібно передати ко­мусь листа, чи відправити термінову телеграму?

 

Песик. Ні. Не те. Скажи, адже ти все на світі знаєш?

 

Сорока. Все — не все... Але знаю я немало. А що саме вас цікавить?

 

Котик. Скажи нам, будь ласка, де живе Сонечко?

 

Сорока. Що!? Сонечко? Ну, знаєте... Звичайно... Як вам ска­зати... Востаннє я бачила його ось там.

Показує на небо.

 

Курчатко. І ми його там бачили три дні тому. Ми питаємо тебе — де його домівка?

 

Песик. Воно вже третій день не з'являється на небі. Може в твоїй сумці є листи до нього?

 

Сорока (дивиться в сумку). На жаль, ніхто Сонечку не пише. Напевно, також не знає його адреси. Послухайте, а може Бджілка знає, де живе Сонечко. Вона цілий день літає з квітки на квітку і збирає нектар. Може, вона щось чула про Сонечко? Бджілко -подружко, ти вдома?

Стукає в дупло.

 

Бджілка. Вдома, вдома. Що тобі?

 

Сорока. Ось Котик, Песик і Курчатко дуже непокояться, куди зникло Сонечко. Може, ти щось чула?

 

Бджілка. Я також дуже схвильована. Адже через те, що нема Сонечка, я не збираю пилок з квіток, бо вони сплять. Але де знаходиться Сонечко — я не знаю. А запитайте в Зайчика. Він живе у лісі, і напевно знає щось про житло Сонечка.

 

Котик. Дякуємо тобі, Бджілко. Що ж, друзі, треба збиратися нам в дорогу. Може, і справді Сонечко живе у лісі?

 

Курчатко. Звичайно, в лісі. Там так гарно співають пташки, ше­лестить листя на деревах. Кращого місця для домівки годі шукати.

 

Песик. Не гаймо часу. Йдемо.

 

Сорока. Щасливо вам. Я зараз рознесу пошту і наздожену вас. А до хатинки Зайчика ідіть он тією стежиною і нікуди не звертайте.

 

Разом. Спасибі тобі, Сороко!

 

ДІЯ II

Зайчикова  хатка. Заєць сидить біля хатки. Заходить їжачок.

 

Їжачок. Привіт, сусіде, що поробляєш?

 

 Заєць. А хіба не бачиш? Сиджу. А ти чого без роботи?

 

Їжачок. Нема Сонечка, і робота ніяка до рук не йде.

 

Заєць. Отож бо й воно.

Заходять Котик, Песик і Курчатко.

 

Заєць. Сусіде, хто це до нас прямує?

 

Їжачок. Якісь незвичайні звірі.

 

Заєць. Хто ви, подорожні?

 

Курчатко. Я — Курчатко, а це мої друзі — Песик та Котик. Ми Сонечко шукаємо. Може, підкажете дорогу до його хатинки?

 

Заєць. Охо-хо. З великим задоволенням допомогли б вам. Але і самі журимось через те, що не знаємо, що сталось із Сонечком.

 

Котик. А ми гадали, що тут, у лісі, де так затишно і гарно, обов'язково живе Сонечко.

 

Їжачок. Я давно тут мешкаю, але ніколи Сонечкової  хатин­ки не бачив. Може, сусідка наша, Мишка знає. Вона під землею живе. Може туди Сонечко сховалось?

Заєць. Зараз покличу її. Мишко, Мишко! Мерщій іди сюди!

 

Вбігає Мишка.

 

Мишка. Чого від роботи відриваєте? Самі нічого не робите і мені не даєте!

 

Їжачок. Не сварись, сусідко. Ми б раді працювати, але дуже непокоїмось тим, куди поділось Сонечко?

 

Мишка. Сонечко? Мені, щоб працювати, зовсім не потрібно ніякого Сонечка.

 

Заєць. Ми тільки хочемо тебе запитати. Чи не зустрічала ти там, під землею, його. Може саме там знаходиться його домівка?

 

Мишка. Ви що, зовсім з глузду з'їхали? Чого б це Сонечко жило під землею? Нема його там. Шукайте десь в іншому місці, а мені пора. Бувайте.

Заєць. І Мишка не знає, де живе Сонечко. Песик. Куди ж нам тепер іти?

 

                    Всі засумували, Тут з'являється Білочка. Білочка. Чого сумуємо?

Заєць. Білочко, ти живеш високо на дереві, то ти, напевно, знаєш, де живе Сонечко?

 

Білочка. Сонечко? На жаль, ні.

 

Курчатко. Невже доведеться повернутись додому ні з чим?

Білочка. Підождіть, В мене є подружка, яка вам обов'язково допоможе. її так і звуть: Сонечко або Зозулька. Ходімо зі мною.

 

Виходять. Будиночок Зозульки. Навколо багато квітів. Заходять Білочка, Котик, Курчатко і Песик.

 

Зозулька. Привіт, Білочко! А хто це з тобою? Білочка. Ці сміливі звірята шукають хатинку Сонечка.

 

Курчатко. Його вже декілька днів нема на небі. Може, воно захворіло?

 

Зозулька. Не думаю. Справа в тому, що Сонечко просто за­снуло. А на небі не з'являється тому, що хмари заволоділи ним і не хочуть піти.

 

Песик. А ми можемо допомогти Сонечку?

 

Зозулька. Потрібно його розбудити. І тоді хмари самі зникнуть.

 

Курчатко. А ти покажеш, де воно живе?

 

Зозулька. Звичайно. Пішли.

Виходять.

 

ДІЯ III

 

На ширмі хатинка Сонечка. Перед ширмою вбігає Сорока.

 

Сорока. Пошта, свіжа пошта! О, сюди хтось прямує. Захова­юсь. Може, дізнаюсь щось цікавеньке.

Заходять Хмара і Вітрик.

 

Хмара. Що, спить наше Сонечко? От і чудово. Не будемо його будити.

 

Вітрик. Я чув, що звірі розшукують хатинку Сонечка, щоб розбудити його.

 

Хмара. Нічого в них не вийде. Щоб розбудити Сонечко, по­трібно знати чарівні слова, а крім мене, їх ніхто не знає.

 

Вітрик. Так нечесно. Я допоміг тобі позбутися Сонечка, а ти приховала від мене ці слова.

 

Хмара.

Не ображайся, Вітрику,

Зараз я їх тобі скажу.

 Слухай: Сонечко, Сонечко,

Виглянь у віконечко!

Ми на тебе чекаємо,

 Дуже без тебе сумуємо!

 

Вітрик. І все!? Звичайні слова.

 

Хмара. Правильно. Якщо їх вимовить лише хтось один. Але коли цілий гурт, тоді ці слова набувають чарівної сили. Зрозумів?

 

 Вітрик. Чуєте голоси? Здається, сюди ідуть рятівники Сонечка. Хмара. Нехай ідуть, а ми подивимось, що в них вийде.

Заходять звірі.

 

Зозулька. Ось тут живе Сонечко.

 

Курчатко. Давайте його покличемо!

 

Разом. Давайте! Сонечко, Сонечко! Прокидайся!

 

Песик. Не чує!

 

Хмара. І не почує. Щоб розбудити його, потрібно знати чарів­ні слова. Сподіваюсь, ви їх знаєте? Що ж ви так засумували? Вітрик. Напевно, згадати не можуть. Ха-ха-ха!

 

Хмара. І ніхто їм не допоможе!

 

Сорока. Помиляєтесь. Я тут трошки заховалась і все чула. Хмара. Що? Зрада! Я забороняю тобі говорити! Сорока. Ще чого? Повторюйте за мною, малята.

 

Вибігають всі звірі. Звірі (разом).

 

Разом. Почекайте на нас!

 

Сорока. Ура! Тепер ми всі разом покличемо Сонечко, воно нас обов'язково почує.

 

Хмара. Стоп! Стоп! Ви забули, що я Хмара, велика дощова Хма­ра! Зараз я напущу на вас Дощ і тоді я подивлюсь, що ви скажете!

 

Разом. А ми візьмемо парасольки і Дощ нам буде нестрашний!

Хмара, У-у-у! Рано радієте, ми ще повернемось! За мною.

 

Виходять з Вітриком. Всі повторюють за Сорокою.

 

Сорока.

Сонечко, Сонечко,

Виглянь у віконечко!

Ми на тебе чекаємо,

Дуже без тебе сумуємо!

 

З'являється Сонечко.

 

Сонечко. Хто це галасує під моїм віконечком? Як я довго спало! Хто мене розбудив?

 

Курчатко. Тебе Хмара три дні від нас ховала, але ми тебе знайшли.

 

Зозулька. Подивись, скільки у тебе друзів, і всі хочуть, щоб ти завжди було з ними.

 

Сонечко. Так, напевно, стільки друзів, як у мене, немає ні в кого. Дякую вам, мої дорогі, й повірте, я цього ніколи не забуду, і коли ви відчуєте теплий дотик на своїй щоці, пам'ятайте, що ваше Сонечко завжди з вами.

 

Епілог

 

Виходять всі артисти.

 

Автор.   Гарно, коли у казки щасливий кінець, А все завдяки дружбі. А ви, друзі, (звертається до глядачів) вмієте дружити? Коли так, то, що б з вами не трапилось, ваші друзі завжди при­йдуть вам на допомогу.

             А ми прощаємось з вами до наступної казки.

 

Всі (разом). Щасливо залишатись!