Вистава "Назар Стодоля" (І дія)

НАЗАР СТОДОЛЯ

ДІЯ І

Акт І

Стеха прибирає стіл.

Стеха. Усе! Здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м'ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнівка, слив'янка, мед, венгерське - усе, усе. Тут і їстівне, і випити. Коли б лишень гості. Та що вони так довго баряться? І надоумило ж сідоусого у таке свято сподіватися гостей, та й ще яких гостей! Старостів од такого ж старого дурня, як і сам. Побачимо, що то з того буде (думає). Не сказавши ні слова дочці, за кого і як хоче віддати, думає, що наша сестра-коза: поженеш, куди схочеш. Е ні! Стривай лишень, голубчику. "Ублагай її",- каже. Іншому дзус, а я - так візьмусь. Дівці дівку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя панночка! Та вже ж, як кажуть, піймав не піймав, а погнаться можна. Тоді, як теє то, вже ж і погуляю!.. А вона поплаче, посумує, а далі й нічогісінько. Та й Назар таки не раз спасибі скаже.

Виходить Галя

Сте х а.  А що? як прибрано?

Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні гості, чи що?

Стеха. Та ще й які гості, якби ви знали!

Галя. Які ж там гості і. відкіля?

Стеха. Угадайте.

Галя Чи не з Чигирина?.. Так?..

Стеха мовчить і посміхається.

Галя. Та хто ж такий? Може... та ні! Сьогодні не такий день…. А мені батюшка учора і говорив щось таке.

Стеха. Говорив, та не договорив. А я знаю. Тільки не скажу.

Галя. (обіймає Стеху) Стехо, голубочко, ластівко моя! Скажи, не муч мене.

Стеха. А що дасте? Скажу...

Галя. Сережки… або перстень, або що хочеш подарую, тільки скажи.

Стеха. Нічого не треба; дайте тільки свій байбарак надіти сьогодні на вечорниці.

Галя. Добре, надягай, та так, щоб батюшка часом не побачив.

Стеха. Оце ще! Хіба ж я справді дурна? Слухайте ж (ледь чутно):  сьогодні прийдуть старости.

Галя. (Радісно) Від Назара! від Назара!

Стеха. Та там вже побачите, від кого.

Галя. Хіба ж не від Назара, Стехо? Що ж оце мене і справді лякаєш?

Стеха. Я вас не лякаю, я тільки так кажу.

Галя. Ні, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.

Стеха. (Хитро) Я нічого не знаю. Де мені, ключниці, відати про панські діла?

Галя. Ти смієшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу і батюшці скажу.

Стеха. І що ж ви скажете?

Галя. Що ти мене перелякала... Тепер не дам байбарака. А що, поживилась?

Стеха. Оце, які-бо ви боязкії! Вже й повірили!

Галя. Ну, що ж? Від Назара?

Стеха. Та від кого ж іще? Тож не від старого Молочая, нашого полковника.

Галя. Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я одразу з хати тікаю. І як ще його козаки слухають?! Тільки у нього, паскудного, і мови, що про наливку та про вареники.

Стеха. А хіба ж це й не добре?

Галя. Звісно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мій Назар, мій чорнобривий, усе про війну та про походи… Слухала б не наслухалась його, та все дивилась би в його карі очі. Мало дня, мало ночі.

Стеха. Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опісля, може, і обридне.

Галя. О, крий боже! До самої смерті, поки вмру, все дивилась би та слухала його.

Стукіт у двері.

Галя. Ох, лишечко! Хтось іде! (біжить зі сцени)

 

Акт ІІ

Стеха Хто там?

Хома. (За дверима) Я, я! Відчиняй мерщій.

Стеха відчиняє, заходить Хома.

Хома. Що? Не було?

Стеха. Кого не було?

Хома. Кого? Кого? Гостей!

Стеха. Яких гостей? А-а-а …Од пол...

Хома. Цсссс! Еге ж.

Стеха. Ні, не було.

Хома. Гляди ж, анітелень.

Стеха. А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?

Хома. А що вона? її діло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне: а твоє діло навчить її, врозумить, що любов і все таке прочеє -дурниця, нікчемне. Ти вже, думаю, розумієш?

Стеха. Та це розумію, та з якого кінця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна.

Хома. А ти й повірила! Дурна ти, дурна!

Стеха. Що мені робить, коли я дурочка? ….Я вас так вірно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви... (вдає, що сумує)

Хома. От же і нагадали козі смерть! Знову за своє.  Годі, не знаєш що базікаєш. Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму, і коли теє... то завтра і між нами онеє.

Стеха. Забожіться, що женитесь, тоді, їй-богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нічого не буде, їй-богу!

Хома. От же їй-богу!

Стеха. Женитесь?

Хома. Еге!

Стеха. На мені?

Хома. Ну, добре, добре! Тільки слухай. Треба діло зробити так, щоб вона не знала, від кого старости, а то чого доброго - усе піде шкереберть.

Стеха. Та вже мені не вчиться, як ділом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночці - що твій кобзар.

Хома. Іди ж до Галі, та гляди - гарненько побалакай з нею.

Стеха. А потім чи можна мені буде піти на вечорниіці. Я вже зовсім упоралась. Пустіть, будьте ласкаві, хоч в послідній разочок.

Хома. У тебе тільки й на думці, що вечорниці.  Іди ж, іди та поклич мені Галю, а затим сама лагодь рушники.

Стеха. (Іде, а потім визирає) Та вже усе напоготові (іде за куліси).

Хома. Злигався я з дияволом... (Оглядається) Що ж? Не можна без цього. У такому ділі як не верти, треба або чорта, або жінки. Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тоді і остався навіки-вічні в дурнях. Та ні, лиха матері! Аби б тільки ти мені своїми хитрощами помогла породнитися з полковником, а там уже що буде - побачимо. Іш ти, мужичка! Куди кирпу гне!

 

Акт ІІІ

Виходить Галя.

Галя. (весело) Добрий вечір, батюшка! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?

Хома. Та кликав, кликав. (Розглядає її.) Що ти не всі стрічки почіпляла? Та нехай! Поки буде і цих. Послухай. Мені треба поговорити з тобою об важнім ділі. Ти знаєш, ми сьогодні старостів сподіваємось?

Галя. Сьогодні? У свято?

Хома. Так що ж? Отець Данило, спасибі, розрішив. Гляди ж, не піднеси гарбуза.

Галя. Як це можна! Хіба він дуже старий, чи що? …. Ось послухайте, якої нісенітниці наговорила мені Стеха. Сміх та й годі!

Хома. А що тобі вона наговорила?

Галя. Каже, буцімто старі кращі за молодих... Вона й сама не знає, що говорить.

Хома. Хіба ж не правда? Старий чоловік кращий молодого.

Галя Як так можна? То старий, а то молодий.

Хома. Так, по-твоєму, молодий - краще?

Галя. Авжеж!

Хома. Хм.. А чи є в тебе рушники?

Галя (весело) Є, є! Як я рада! В мене серце не на місці! Чи й вам так весело?

Хома. Весело, дуже весело. Іди вже, іди, готуйся.

Галя йде.

Хома.  Здається, діло добре йде. Вона думатиме, що Назар свата, здуру й согласиться; старости не промовляться; весілля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину і нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дівку. Коли б тільки який гаспид не приніс того горобця безперого! Тоді пиши пропало…

 

Акт ІV

Галя. (вибігає радісно) Приїхали, приїхали!

Хома. Оце ж як ти мене злякала! Піди у свою кімнату,  прийдеш, як кликну.

Галя. Чого у кімнату? Я тут зостанусь, ніхто не побачить.

Хома. Не можна: закон не велить.

Галя. Ну, добре,  я піду (іде).

Входять  свати з хлібом і  низько кланяються Хомі.

Свати.  Дай, боже, вечір добрий, вельможний пане!

Хома. Добрий вечір і вам, люди добрі! Просимо, просимо; будьте гостями. А відкіля се вас бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви мисливці які? Може, рибалки або, може, вольнії козаки?

Сват 1. І рибалки, і вольнії козаки. Ми люди німецькії, ідемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: "Що нам дивиться на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду". От і пішли. Ходили-ходили, нічого не знайшли. Аж гульк - назустріч нам іде князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: "Ей ви, охотники, ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіте дружбу. Трапилась мені куниця-красна дівиця; не їм, не п'ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть мені її піймати; тоді чого душа ваша забажа, усе просіте, усе дам: хоч десять городів, або тридев'ять кладів, або чого хочете".

Сват 2. Ну, нам того й треба. Пішли ми по слідам, по всім городам, по усіх усюдах, і у Німеччину, і у Туреччину; всі царства й государства пройшли, а все куниці не знайшли. От ми і кажемо князю: "Що за диво та звірюка? Хіба де кращої нема? Ходім другої шукати". Так де тобі! Наш князь і слухати не хоче. "Де вже, каже, я не з'їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куниці, сиріч красної дівиці, не видав".

Сват 1. Пішли ми  по сліду і якраз у це село зайшли; як його дражнять, не знаємо. Тут вп'ять випала пороша. Ми, ловці-молодці, ну слідить, ну ходить; сьогодні вранці встали і таки на слід напали. Певно, що звір наш пішов у двір ваш, а з двору в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо піймати; тут застряла наша куниця, в вашій хаті красная дівиця.

Свашка. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Віддайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте?

Хома. (Притворно із сердцем) Що за напасть така! Відкіля це ви біду таку накликаєте! Галю! Чи чуєш? Галю! Порадь же, будь ласкава, що мені робити з оцими ловцями-молодцями.

Галя виходить на середину сцени й сором’язливо перебирає стрічки.

Хома. Бачите ви, ловці-молодці, чого  накоїли? Мене, старого, з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємося, а за те, щоб ви нас не лякали, буцім ми передержуємо куницю, або красну дівицю, вас пов'яжемо. Прийшов і наш черед до ладу слово прикладать. Ну, годі ж тобі; дочко, посупившись стояти; чи нема в тебе чим цих ловців-молодців пов'язати?

Галя йде, потім повертається з рушниками, які кладе на принесений сватами хліб. А потім підходить до батька, низько йому кланяється, цілує руку, потім по черзі подає сватам по рушнику. Свати, узявши рушники, кланяються Хомі.

Свашка.  Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.

 Галя перев’язує через плече сватам рушники.  

Хома. (до Галі) Догадався, догадався! Ти хочеш і князя зв'язати. Нехай завтра прийде, разом удвох його й перев'яжемо.

Свашка.  Він і сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.

Хома.  Ну, поки вже долетить, нам нічого ждати. Просимо сідати.

Усі сідають за стіл. Починають їсти та пити.

 

Акт V

 Виходять Назар і Гнат.

Назар. Дай, боже, вечір добрий! Боже помагай вам на все добре!

Галя встає із-за столу, береться за рушник. Хома зупиняє її, показуючи сісти на мсце.

Хома. Спасибі, спасибі... Милості просимо. Просимо сідати.

Назар. Сядемо, сядемо, аби було де: ми гості непрохані. Може, завадили, так ми і підемо, відкіля прийшли. (дивиться на сватів) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляй-Поле! (на Галю.) Весело, весело! Так, Галю?

Хома. Хто сміє знущатися з моєї дочки? (встає)

Назар. Я! Хіба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тієї пори, як він тебе вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх! Упізнав?

Хома.Упізнав. (байдуже) І що ж з того?

Галя. (Встає) Хіба ж не ти прислав?

Хома. Мовчи! Геть собі!

Назар. (До Галі) Стривай! І тебе обманюють?

Хома. Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.

Галя, шокована, вибігає із-за столу

Назар. (З ненавистю) Полковника! Учора була моя, сьогодні полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?

Галя. (падаючи на руки Назара) Чую!

Сват. Осмілююсь донести…

Назар. Мовчи, поганцю!

Хома. Віддай мені дочку мою. (Підходить до Назара)

Назар. Геть, іудо!

Хома. Прохоре, Максиме, Стехо! Гей, хто там є? Візьміть його, харцизяку, він уб'є мене!

Назар. Нехай бог тебе поб'є, дітопродавець! (до Галі.) Галю! Серце моє! Промов мені хоть одне слово: ти не знала — за кого? Скажи: не знала?

Галя. Не знала, їй-богу, не знала!

Назар. (до Хоми) Чи чуєш ти?

Хома. Не чую, я оглух!

Назар. (До всіх) Люди добрі, коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, і він це чув тоді, а сьогодні оглух. Де ж його правда? Чи чесний же він чоловік? Правдивий, га?

Гості мовчать.

Гнат. (підходить до  Назара) Він не чоловік. Кинь його: таке ледащо не варте путнього слова! (Бере його за руку.)

Назар. Стривай! Ні, він чоловік, він називав мене сином. (до Хоми.) Правда?

Хома. Не тобі вчити, як мені кого називати. Я її батько, а не твій: так у моїй волі оддать її за кого схочу.

Назар. А як же вона не захоче, тоді що?

Хома. Я заставлю.

Назар. Чи можна ж кого змусити втопитися або повіситися? Хіба ти бог, що маєш силу чудеса творить Хіба ти диявол, коли ти не маєш жалю до рідної своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, і їй, замість нього, кладеш каменюку. (Зі злістю хапає ножа зі столу й замахується ним на Хому)

Хома. (Підбігає до сватів) Ви бачили? Він хоче мене вбити!

Свати мовчать. Гнат підходить до Назара, бере його за руку й відбирає ніж, який потім кидає на стіл.

Гнат. (до Назара) Ми не так розплатимося іншим часом. Ходімо з цього базару.

Назар. Не піду! Мене звідсіль ноги не винесуть.

Гнат. Годі, брате; ходім: ми запізнились.

Назар. Стривай, не запізнились. (Підходить до  Хоми, стає на коліна). Дивись: я гетьману ніколи не кланявсь. (Падає на коліна.)  Христом-богом молю, не занапасти її, бідної! Кращої її нема! За що ти хочеш її убити?

Гнат піднімає Назара.

Гнат. (До Назара) Кого ти просиш? Кому кланяєшся? Перед ким падаєш? Я на тебе після сього й дивиться не хочу: Прощавай!.. (хоче йти, але потім повертається) Кланяється дияволу! (Хоче йти.)

Назар. (Зупиняє його) Постій, дай ще слово скажу.

Галя підбігає до Хоми.

Галя. (Обіймає ноги Хоми). Ви ж обіцяли мене видать за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнівила? За що мене хочете убить? Хіба ж я не дочка ваша? (Плаче)

Хома відштовхує Галю. Галя встає й відходить у бік.

Назар. Розкажіть полковнику, що бачили і що чули. (Підходить до Галі, обіймає). Скажіть, що його молода на ваших очах цілувалась зі мною. Прощавай же, моє серце, моя голубочко! (Цілує її)

Назар іде, за ним іде й Гнат.

Галя сідає на лавку, опускає голову на стіл і плаче.

Хома йде.

Стеха. (наспівує). Хто в любові не знається, той горя не знає…