Вистава за повістю М.В. Гоголя "Ніч перед Різдвом"

                                 Вистава «Ніч перед Різдвом»

                       (за мотивами однойменної повісті М. В. Гоголя)

Дійові особи:

Солоха -  жінка років сорок, мати Вакули.

Вакула- коваль, статний парубок.

Чорт.

Козак Чуб

Оксана – донька Чуба.

Голова.

Дяк, Йосип Никифорович.

Дівчата.

Хлопці.

 

      Вчитель. Наш співвітчизник М. В. Гоголь одну зі сторінок своєї творчості присвятив своїй Батьківщині, нашій Україні. Фантастичні пригоди, соковитий народний гумор, колоритні герої, звичаї та традиції втілилися в у його творах.

    Пройде небагато часу і на порозі стане Новий рік, Різдво. Тож запрошую Вас переглянути різдвяну виставу «Ніч перед Різдвом».

 

                               Дія І

Ведуча. Саме цієї ночі з давніх-давен траплялися дива та неймовірні історії: оживає все неживе, говорять звірі, птахи, риби,  дерева. А молодь колядує, славить новонародженого Христа, жартує і сміється. Саме в цю ніч з’являється всяка нечисть, щоб побіснуватись…

(З’являється Солоха з мискою пирогів у руках, ставить її на стіл, а ззаду чорт підкрадається навшпиньках і бере її за талію.)

Солоха:  А це хто там об’явився?

Чорт: Ой Солошенько, це ж я!

 Солоха:  Чого липнеш, мов сказився?

Чорт:  Ох Солохо, дорогая,

            за тобою я скучаю

            і твої прекрасні форми

             я щоночі уявляю…

Солоха: Бач, що мовить чорт старий?

              Про любов ти рот закрий!

             Бо як я скажу Вакулі –

             Він «начистить» тобі скули!

Чорт:  Ой Солохо, ти напевно

            Щось подумала не так.

             Хочеш, візьму за дружину,

             Чим не статний я козак?

            А сьогоднішньої ночі…

           Зроблю все, що ти захочеш!

Солоха:  Я хотіла б зорі з неба…

                 А ще місяць мені треба,

                 Щоб дістав негайно ти.

                Чого став? Вже можеш йти.

Чорт: Хоч на вигляд я гидкий,

           Вкрасти будь-що я меткий.

           Я швиденько до півночі

           Зроблю все, що тільки схочеш!

Солоха:  Як такому тут відкажеш?

               Женишок…ну що тут скажеш?

                Краще сяду на мітлу

               І сама зірки вкраду!

(Солоха бере мітлу і виходить)

 Ведуча.     Тим часом чорт підкрадався потихеньку до місяця і вже простягнув був руку, щоб схопити його; та враз смикнув її назад, ніби обпікшись, посмоктав пальці, подригав ногою й забіг з другого боку, і знову відскочив та відсмикнув руку. Але ж, незважаючи на невдачі, хитрий чорт не покинув своїх витівок. Підбігши, раптом схопив він обома руками місяць, кривляючись та дмухаючи, перекидав його з руки в руку як мужик, що дістав голими руками жарину для своєї люльки; нарешті поквапно сховав до кишені, і, начебто нічого й не було, побіг далі.

У Диканьці ніхто не чув, як чорт украв місяця. Та яка ж була причина зважитися чортові на таке беззаконне діло? А ось яка: він знав, що до дочки Чуба напевне прийде коваль, силач і хлопець хоч куди, що був чортові осоружніший, ніж проповіді отця Кіндрата.

 

Чорт: Ну, що Вакуло ти згадав,

          Як мене ти малював?

           Там батогами били мене грішники,

           А святий Петро із пекла виганяв.

           Я тобі цього не подарую,

            А таке життя влаштую,

            Що про це ти пожалкуєш.

            Будеш добре тоді знати,

            Як мене там малювати!

            Ось я місяця украв,

            Щоб Вакула заблукав.

            Та ніхто цього не знає.

            Хай Вакула пропадає!

            Сам піду до його хати,

            Там я буду ночувати.

 

(свистить завірюха, пробігає Чорт і ненавмисне випускає місяця)

Ведуча.  Оксані не минуло ще й сімнадцяти років, а вже мало не по всьому світу, і по той бік Диканьки, і по цей бік Диканьки, тільки й мови було, що про неї. Парубки гуртом проголосили, що кращої дівки й не було ще ніколи і не буде ніколи на селі. Оксана знала й чула все, що про неї говорили, і була вередлива, як красуня.   По виході батька свого, Оксана довго ще чепурилася та вихилялася перед невеликим в олов'яній оправі дзеркалом і не могла намилуватися з себе:

 Оксана: Кажуть всі, що я красива,

               Стан гнучкий, недратівлива,

               Карі очі, брови чорні,

               Ще й вбрання є скриня повна,

               Той козак щасливий буде,

               Кому буду я жона!

               Ой! Я в хаті не одна?

Вакула:  Ні, серденько, я зайшов

               Та милуюся тобою.

               Хочу бачити тебе

               Завжди поруч із собою.

               Мрію я тебе обняти

               Й ніжно в щічку цілувати,

               Та дозволь хоч поруч сісти…

Оксана:  Нічого до мене лізти.

                Знаю вас, ви всі такі.

                Як немає батька вдома

                Під’їжджати мастаки.

                Ти скажи, готова скриня,

                Що зробити обіцяв,

                А квітки на ній червоні

                Ти уже намалював?

Вакула:  Після свят, моє серденько,

               Я зроблю тобі, авжеж,

               Та таку красиву скриню,

                Що й в попівни не знайдеш.

Оксана:  Ну гаразд, хай буде так.

                Але ти скажи, однак,

                Справді відьма твоя мати?

                Чогось часто в твою хату

                Батько мій  став забігати?

                А ти мені пороги оббиваєш,

                Що на думці собі маєш?

Вакула:  Ой, Оксанко, моя люба,

                Дуже я тебе кохаю.

                А чи ти моєю будеш

                Цього зовсім я не знаю.

Звучить пісня Оксани

(Стукіт в двері. Купа дівчат з мішком вдерлися до хати Чуба, обступили Оксану)

Дівчина Одарка: Добрий вечір в твоїй хаті!

                             Дозволь нам колядувати!

Оксана:  Колядуйте,  мої любі,

                Бо таке сьогодні свято.

Звучить колядка «»

2 дівчина:  Ми колядуємо з любов’ю,

                   Пошли,  Боже, вам здоров’я!

3 дівчина:  Куті смачної, коляди гучної,

                   Щасливого Різдва і на весь рік добра!

4 дівчина:  Хай родиться в полі жито й пшениця,

                   Хай буде хліб-сіль у вашій світлиці!

Оксана:  Спасибі, дівчата, дякую, любі,

                За слова хороші і за коляду.

                 Вирушайте далі, дорогі подружки.

                 Я колядувати з вами не піду.

Одарка:  А чому, Оксано, з нами не підеш?

               Невже такий вечір вдома проведеш.

Оксана:  У тебе, Одарко, нові черевики…

                Та такі хороші, золотом розшиті.

Вакула:  Не тужи Оксано, не тужи кохана.

               Такі черевички я й тобі дістану!

Оксана:  Ти ?Такі дістанеш?

Вакула:  Так, я такі тобі дістану,

               Які носять тільки панни!

Одарка:  Ой, погляньте, як чудово

                    За вікном кружляє сніг.

                    Тож на вулицю збирайтесь.

2 дівчина: А Оксану і Вакулу

                  Ми залишимо самих.               

 

Оксана:  Ти ба, що він собі надумав?

                Дам відповідь тобі я на кінець:

                Дістанеш як в цариці черевики,

                Тоді й підемо під вінець.

Вакула: Закохався…серце рветься,

                А Оксанка все сміється.

                 Черевички вона просить,

                 Що сама цариця носить.

                 Що ж мені тепер робити?

                 Де царицю ту знайти,

                 Щоб черевики принести?

 (Звучить коляда)                                                                                        

                  Дія ІІ

Ведуча. Вилізши з печі та причепурившись, Солоха, як добра хазяйка, почала прибирати та ставити все на своє місце; але мішків не чіпала: це Вакула приніс, то нехай сам і винесе! 

Чорт тимчасом не на жарт розніжився в Солохи: цілував їй руку з такими вихилясами, як засідатель попівні, хапався за серце, охкав і сказав прямо, що коли вона не погодиться вдовольнити його спрагу і, як водиться, нагородити, то він ладен на все: 

Чорт:  Лиш почуй мене, Солохо!

           Мені не жаль себе нітрохи,

           Все  у тебе у руці!

           Дам до пекла свою душу,

           Сам втоплюся у ріці!

Солоха: Ну, чого так розходився?

              Хто ж де бачив отаке,

              Щоб чорт в річці утопився!

              Ха – ха-ха ха-ха!

              Чим життя тобі важке?

Чорт:       Ой, красуне ти, Солохо,

               Від усіх принад твоїх

               Божеволію я трохи,

               Тому весь у твоїх ніг!  

Солоха:  Тихо будь, бо хтось постукав.

                Стукіт й далі не вгава.

                Затремтіли чомусь руки…

                А  це ж сам пан голова!

(Чорт ховається в мішок)

Голова:  На кінець то я добився.

               Там хурделиця така,

                Думав, що я заблудився.

                Налий мені первака,

                Щоби трохи я зігрівся,

                Бо вже думав, що загину.

                Темінь там кругом така,

            Вітер віє без упину

            Щойно йшов і ні знака

            На снігу не залишилось.

            Вже давно таке робилось!

            Та погода не завада,

             Якщо ти є мені рада!

Голова розтирає руки, а Солоха підносить чарку.

Солоха: Рада, рада, чого ж ні?

              Такий красень при мені.

              То ж зігрію, пригощу

              І просто так не відпущу!

Знову стукають у двері.

Голова: Ой, Солохо, ти давай

               Мене швидко заховай!

Солоха: Та сховайся у мішку

               Й сиди тихо у кутку!

Солоха ховає гостя в мішок. Заходить в хату дяк.

Дяк:    Слава  Богу в вашій хаті.

            Я вітаю вас зі святом.

            Щоб були здорові і багаті,

            Хай міцною буде ваша хата.

            А я оце до селян походжаю

            Нечисту силу з хати виганяю.

            А скажи мені, люба кума,

            В тебе  в хаті чорта нема?

Солоха: Ні , нема куме, нема!

               Я удома сама.

              Мій Вакула пішов з хати

              З хлопцями колядувати.

              Завірюха там така,

              Що гостей і не чекай!

Дяк:     Я завірюхи не злякався,

             Гостей у мене не було,

             Тож вас провідати зібрався,

             Й побіг через усе село.

Солоха:   Що ж вас до мене привело?

 

Дяк:        Любов, конешно…

                Ах, розпрекрасная Солохо,

                А шо ето у вас є?

Солоха:   Рука моя, як бачите

 Дяк:        А ето што мені покоя не дає?

Солоха:    Як що, це шия моя є…

Дяк:        А ето што, дрожайшая Солохо?

Дяк простягає руку до Солохи. Стукіт у двері.

Солоха: Ой, хтось стукає у двері,

               Напевно пізній гість…

Дяк:       Ой, боже мій, сторонняя особа

               Якщо побачить мене тут у хаті,

               Отець Кіндрат мене геть з’їсть!

                Ой, ваша добрість, прошу!

                Особу мого званія,

                Як сказано в писанії,

                Глава трин… від Луки…

                Ой, постраждає голова моя

                Від дячихиної руки…

               О, доброчесная Солохо,

               Сховай  мене ти де-небудь,

               Бо зараз в хату увійдуть!

Солоха ховає дяка в мішок. Заходить Чуб.

Чуб:       Здорова будь, Солохо!

               Чи ти на мене не чекала?

               Чи може з іншими потроху

                Тут в теплій хаті розважалась?

Солоха:   Та шо ти, ні, які розваги?

                 Ой, в хату знову хтось іде…

Чуб:         Сховай мене скоріш, Солохо!

Солоха:   Ну де сховати тебе, де?

                 Давай стрибай у цей мішок,

                 Його поставлю я в куток.

 

Ведуча. Солоха, злякавшись і собі, метушилась, як очамріла, і, втративши голову, дала знак Чубові лізти в той самий мішок, в якому вже сидів дяк. Бідолашний дяк не смів навіть кашлянути, чи закректати з болю, коли сів йому майже на голову важкий дядько та примостив свої намерзлі на морозі чоботи по обидва боки його скронь.

Коваль увійшов, не кажучи й слова, не скидаючи шапки, і майже повалився на лавку. Помітно було, що він у дуже поганому настрої.

У той саме час, як Солоха зачиняла за ним двері, хтось постукав ізнову. То був козак Свербигуз. Цього вже не можна було заховати в мішок, бо й мішка такого не можна було знайти. Він був товстіший за самого голову і вищий на зріст за Чубового кума. І тому Солоха вивела його на город, щоб вислухати від нього все те, що він мав їй сказати.

Коваль неуважно оглядав кутки своєї хати, прислухаючись часом до пісень колядників, що далеко лунали по селу; нарешті спинив очі на мішках: 

Вакула: Чого мішки отут лежать?

                Пора їх звідтіля забрати.

                Не треба мотлох цей держать,

                Бо йде велике свято.

                Важкі мішки до кузні віднесу,

                Цей  з  інструментом тут лишу.

                Як мене та любов ізсушила,

                Що й підняти мішок несила.

                Перше міг в п’ятак зігнуть підкову,

                А тепер за вітром бігатиму скоро.

 

Вакула виносить мішки, а тоді повертається за малим мішком.

 Вакула: Ой, це ж голос Оксани.

                Вона стоїть між парубками.

  Чути сміх дівчат. Звучить пісня Вакули (мінус)

Вакула:  Довго крутила метелиця,

              Сніги сипали в душу мою.

              Серце моє не розірветья.

              Його тобі я цілком віддаю.

              Хто ж тебе, бісова, вигадав,

              Моя велика, як море, любов.

              Я, навіть, зорям завидую,

              Що можуть скрізь милуватись тобов.

Оксана: А, Вакуло, ти тут! Здоров!

               Мабуть село все обійшов?

               Е, мішок малий наколядував,

               А черевички, які носить цариця дістав?

Оксана біжить за гуртом молоді

Вакула: Ні, не можу, більше несила,

               Час покласти всьому край

               Не глузувала б, якби любила…

               Піду втоплюся в ополонці,

               Тоді як звали поминай!                          

 

Хлопці: Куди ти, Вакуло?

Вакула: Ех!  Прощайте браття,

               Дасть Бог, побачимось на тому світі,

               Нам більше разом не гуляти.

                Прощайте всі, не споминайте лихом!

Хлопці:  Він збожеволів! Душа пропала! Він збожеволів!

Ведуча. "Пропаща душа!" побожно пробурмотіла бабуся, що проходила мимо: "треба піти розказати, як коваль повісився!"

Вакула тим часом, пробігши кілька вулиць, спинився передихнути. "Куди це я справді біжу?" подумав він: "начебто все вже пропало. Пошукаю ще способу: зайду до запорожця Пузатого Пацюка. Він, кажуть, знає всіх чортів і все зробить, що тільки схоче. Піду, адже душі однаково доведеться гинути!"

Вакула:   Куди і справді я біжу?

                 Душа моя вже й так пропаща.

                 Свою біду я Пацюкові розкажу,

                 Щось може він порадить краще.

Музична заставка

Ведуча. Вакула подумав: "Вклонюсь йому ще, хай розтлумачить як слід… Однак, що за чорт! таж сьогодні голодна кутя, а він їсть вареники скоромні! Який з мене справді дурень, стою тут та гріха набираюся! назад!" і побожний коваль прожогом вибіг з хати.

Вакула:    Сказав Пацюк, що порад він не дає

                  Тим у кого за спиною свій чортяка є!

           Не розумію, як свій чорт…

           Невже в мішку сховався?  (дивиться в мішок)

           Ой, як добренько, нечистий,

           Що ти мені попався!

           Я зрозумів тепер, Пацюк,

           Як дістатись в Петербург.

           Швидко чорт мене домчить,

           І я буду там за мить!

Музична заставка

 

Дія ІІІ

Ведуча.   А в цей час на хуторі

                Молодь веселилась.

                Лиш Оксана осторонь

                Стояла й журилась.

                 Одні кажуть: «Повісився»,

                 Другі – «утопився».

                 Враз  немилий дівчині

                 Білий світ зробився.

Оксана:   Я спочатку жартувала,

                А тепер шкодую,

                І за милим Вакулою

                Дуже я сумую…

          Де ти ходиш, мій Вакуло,

          Я тепер усе збагнула.

         Гордість добра не принесе.

        Ти найдорожчий над усе!

Ведуча. Ще швидше наостанку ночі чорт мчав із ковалем назад. І вмить опинився Вакула коло своєї хати. В цей час проспівав півень. 

Чорт: Ой, і півень проспівав

           Вже пора тікати…

Вакула: Не спіши так, постривай

              Тобі плату маю дати.

               Тільки різочку візьму

               Й відшмагаю сатану!

Чорт:  Ой, не бий, а-яй, пусти…

Ведуча. Після цього Вакула ввійшов у сіни, зарився в сіно і проспав аж до обіду. 

Вакула:  Я сьогодні довго спав,

                 Службу Божу геть проспав.

                 Я до Чуба поспішу,

                 Руки Оксани попрошу.

                 На стіл дарунки покладу.

                 Як треба – в  ноги упаду.

                 Буду щиро я благати

                 Оксану за мене віддати.

                  Ну, піду, а там, що буде.

                  Не дарма у Петербург літав!

                  Віднесу я черевички,

                  Що в імператриці взяв.

                  Може стішиться Оксана,

                  Що черевички я приніс,

                  І відмовлятися не стане

                  Бути моєю на весь вік?

                  Піду…

 

Чуб:        Невже то Вакула

                До нас поспішає?

                Такий чепурун став,

                Гостинці тримає.

Вакула:   Добридень, господарю,

                Вітаю зі святом,

                Щоб хата була ваша

                 Добром-щастям багата.

                 Не гнівайся, батьку!

                  Забудем, шо було

                  Колись поміж нами.

                  Я прийшов попросити

                   Руки доньки Оксани.

                   Прийми подарунки,

                   Дозволь запитати,

                   Чи можу я завтра

                   Сватів засилати?

Чуб: (вбік) Хм, що ж тут робити?

                   Невже Вакулі маю простити

                    Всі суперечки, давні образи…

                    Може і справді нехай будуть разом?

                    Хлопець він ладний, куди не кинь,

                     В кузні працює, неначе кінь,

                    А ще хорошим маляром є.

                    І подарунки такі он дає:

                    Смушева шапка, а пояс який!

                    Немає такого в окрузі усій.

                    Мабуть доведеться таки погодитись

                    Та з Вакулою поріднитись.

Чуб:  (до Вакули)   Гаразд, все забудем.

                                  Із батьком покійним

                                  Колись ми дружили.

                                  Віддам я Оксанку

                                  Тобі за дружину.

             Заходить до хати Оксана.

Чуб: Чого зашарілась ти так, Оксано,

         Відкривай свою скриню

          Та показуй придане.

          Хоче Вакула на тобі женитись.

          Прийшов, щоб з тобою

          По святах заручитись.

          А ти , що скажеш, моя дитино,

           Чи згідна ти бути йому за дружину?

Оксана: Згідна я , батечку, згідна

              Він є для мене неначе рідний,

              Завмирає серце, як його зустріну,

              Буду я Вакулі вірная дружина.

 

Вакула:  Моя люба Оксано,

                Я казав, що дістану золотії черевички.

                Мені їх подарувала сама імператриця,

                Щоб я міг на тобі після свят жениться.

Оксана:   Любий мій Вакуло! Що й сказать,  не знаю.

                 Черевички дуже гарні, Та не їх чекаю.

                   Лиш тепер я зрозуміла, як тебе кохаю!

Ведуча. Коваль підійшов ближче, взяв її за руку; красуня й очі опустила. Ще ніколи не була вона така дивовижно гарна. Захоплений коваль тихо поцілував її, обличчя її ще більше зашарілось, і вона стала ще краща.

Виходять всі дійові персонажі. Звучить колядка.