Презентація до заходу присвяченого 200-річчю А.Міцкевича

Адама Міцкевича. Життя та творчість. Українська тема в творчості

Народився на хуторі Заоссє, біля Новогрудка, нині Білорусь, в сім'ї мінського комірника, адвоката (при судах новогрудських) та збіднілого білоруського шляхтича Миколи Міцкевича. Мати поета походила з білоруського шляхетного роду Маєвських. Рано втративши батька, Адам Міцкевич з раннього дитинства привчався до самостійного життя. У 1815 році був зачислений «казеннокоштним» студентом Віленського університету.

У 1822-1823 роках з допомогою близьких друзів Міцкевич в Вільно видає томик «Поезій». Боротьбу за визволення Польщі Міцкевич розпочав ще на студентській лаві, у Віленському університеті, де він став одним з ініціаторів створення і одним із самих активних учасників гуртка філоматів (тобто шанувальників наук), що об'єднав патріотично настроєних польських студентів. Пізніше, в 1820 р., під керівництвом філоматів була створена ще одна таємна молодіжна спілка — гурток філаретів (тобто шанувальників доброчесності), яка була радикальнішою у своїх національно-патріотичних поглядах.

Над баладою «Світязь» Міцкевич працював протягом двох років (1820-1821). Поет на той час проживав у Плужинах. Озеро Світязь - одне з найпрекрасніших місць України. Знаходиться у Волинській області. Належить до групи Шацьких озер, розташованих на території Шацького національного природного парку. За різних часів територія, на якій воно розташоване, належала до різних країн: Білорусі, Литви, Польщі.

Народний переказ розповідає, що колись давно на місці озера було місто Світязь, де княжив чи то князь Мирський, чи то князь Туган, союзник великого князя Міндовга, столица якого була у Новогрудку Під час військової кампанії з росіянами союзники зазнали поразки і над містом, де залишалися самі жінки і діти, нависла небезпека. Щоб уникнути ворожої наруги, вони звернулися до богів, і їх голос був почутий — місто провалилося під землю, а на його місці утворилося красиве озеро.Із душ непокірних жінок утворилися красиві квіти-царі — легендарні білі водяні квіти, які зацвітають на озері як вічне нагадування про ті події. Переказ говорить, що і досі на озері можна почути стогони світязянок — міфічних мешканок озера, які представляються білолицими дівчатами з довгим розпущеним волоссям. Спіймана в невід світязянка розповідала сумну історію свого міста.

За організацію та участь у підпільних товариствах у 1824 р. був висланий у віддалені губернії Польщі, а згодом прибув до Петербурга, звідки потрапив до Одеси. В Україні він перебував понад дев'ять місяців, постійно цікавлячись суспільним і культурним життям, фольклором та історією. Уряд встановлює за Міцкевичем таємний нагляд. Дружина генерала Вітта, яка з симпатією ставилася до Міцкевича й разом з тим наглядала за ним, за дорученням свого чоловіка запропонувала поетові здійснити подорож до Криму. Поїздка тривала два місяці (серпень-жовтень 1825 року). Для Міцкевича це був незабутній час. Він відвідав Севастополь, Сімферополь, Ялту, Євпаторію, побував у горах, побачив руїни древніх міст, захоплювався морем, чарівними краєвидами. Подорож надихнула поета на створення неперевершеного циклу „Кримські сонети”.

До кримського циклу увійшли 18 сонетів А. Міцкевича. «Кримські сонети» - твори, особливі за своїм звучанням і глибиною думки, за мелодійністю й тематичною розмаїтістю. Потрапивши на чужу землю, спостерігаючи багатства чужої йому природи, в оточенні недругів, Адам Міцкевич зумів зберегти в уяві вроду рідної землі.

«Бахчисарай»

«Гробниця Потоцької»

«Байдари»

«Аю-даг»

«Пілігрим»

Наприкінці 1825 року Міцкевич залишає Одесу і повертається в Росію. Він хотів поїхати через Київ, але не отримав на це дозвіл. Тому помандрував на Херсон і Перекоп, а далі на Харків. У грудні 1825 року під час перебування у Харкові, поет познайомився з відомим українським письменником П. Гулаком-Артемовським, який потім зробить переспів польської балади "Пані Твардовська" українською мовою.

В Москву Міцкевич прибув у грудні 1825 р. Міцкевич налагоджує зв'язки з літературними колами Москви та Петербургу, знайомиться з Пушкіним і Жуковським, працює в кількох журналах і виступає з проектом польськомовного часопису. З другої половини 20-х років популярність Міцкевича, як у Росії, так і в Польщі, стрімко зростає, і він долучається до кола найвидатніших не тільки польських, а й слов'янських поетів.

За допомогою Жуковського Міцкевич отримує від російського уряду дозвіл на поїздку за кордон, і з травня 1829 р. для Міцкевича починаються довгі роки еміграції. Він подорожує країнами Європи, живе в Римі та Парижі, який був одним з найбільших тогочасних центрів польської еміграції. У 1840-1842рр.читає спочатку курс греко-римської літератури в Лозанні, а потім-курс слов’янських літератур в Коледж де Франс у Парижі.

Міцкевич прагнув включитися в боротьбу безпосередньо. З цією метою у 1848 р. він організовує еміграційний польський легіон, який, за його задумом, мав спочатку надати допомогу італійцям у їхній боротьбі за незалежність, а потім розпочати боротьбу за звільнення Польщі. У 1855р. Міцкевич залишає спокійне життя у Парижі та разом із польським загоном вирушає до Туреччини для участі в російсько-турецькій війні, але у квітні 1855 року померла його дружина, а 26 листопада того ж року раптово помирає від холери і сам поет в далекому Стамбулі.

Адам Міцкевич похований на території замку Вавель у Кракові, неподалік від могили Тадеуша Костюшко.

Пам’яники Адаму Міцкевичу в УкраїніІвано-Франківськ, 1898 Дрогобич, 1892 Львів, 1904 Одеса, 2004 Коломия. Трускавець. Тернопіль (втрачений)