Сценарій заходу присвяченого "200-річчю А. Міцкевича"

Про матеріал

Сценарій позакласного заходу присвяченого "200-річчю з дня народження Адама Міцкевича" Життєвий і творчий шлях. Адама Міцкевича 9 клас (кст сценарію, тексти сонетів українською і польською мовами)

Перегляд файлу

Сценарій заходу присвяченого 200-річчю А.Міцкевича

 


Не буде перебільшенням стверджувати, що Міцкевич для поляків — більше, ніж поет,. …легенда, романтичне сяйво якої не втрачає своєї привабливої чарівності та краси.

Найбільший поет польської нації і один із найгеніальніших людей, яких видало людство.

                                                                           І. Франко

Сьогодні ми зібралися, щоб ознайомити вас з творчостю Адама Міцкевича, видатного поета і громадського діяча Польщі.Поезія Міцкевича стала могутнім утвердження національної самосвідомості польського народу і водночас найяскравішим її мистецьким виразом. Ми ознайомимося з життям та творчостю поета, послухаємо цого поезії, зрозуміємо, що повязує Адама Міцкевича з Україною.

Життєвий шлях. Адам Міцкевич народився 24 грудня 1798 р. на хуторі Заосьє, поблизу містечка Новогрудка, яке тоді входило до складу Литви (тепер — Білорусії). Родина Міцкевичів належала до збіднілої шляхти. Батько — Миколай Міцкевич, колишній учасник повстання під проводом Т. Костюшка, був адвокатом у новогрудському суді, любив поезію, пробував писати вірші. У сім'ї, крім Адама, було ще четверо синів.


Життєва доля Міцкевича і трагічна, і незвичайна. І дійсно, життя Міцкевича — це наеамперед поезія. Але це не тільки вірші. Життєва доля Міцкевича органічно вплетена в історію Польщі і польського національно-визвольного руху. Географія його життя - - це майже вся Європа, це контакти і взаємозв'язки з найіменитішими людьми тогочасної Європи.


Боротьбу за визволення Польщі Міцкевич розпочав ще на студентській лаві, у Віленському університеті, де він став одним з ініціаторів створення і одним із самих активних учасників гуртка філоматів (тобто шанувальників наук), що об'єднав патріотично настроєних польських студентів. Пізніше, в 1820 р., під керівництвом філоматів була створена ще одна таємна молодіжна спілка — гурток філаретів (тобто шанувальників доброчесності), яка була радикальнішою у своїх національно-патріотичних поглядах.

Після викриття гуртка царськими жандармами і арешу Міцкевич продовжив свою боротьбу в Росії, де він відбував заслання і де намагався налагодити стосунки з російсь-кими декабристами.

Над баладою «Світязь» Міцкевич працював протягом двох років (1820-1821). Поет на той час проживав у Плужинах

Озеро Світязь - одне з найпрекрасніших місць України. Знаходиться у Волинській області. Належить до групи Шацьких озер, розташованих на території Шацького національного природного парку. За різних часів територія, на якій воно розташоване, належала до різних країн: Білорусі, Литви, Польщі.

 

 

Народний переказ розповідає, що колись давно на місці озера було місто Світязь, де княжив чи то князь Мирський, чи то князь Туган, союзник великого князя Міндовга, столиця якого була у Новогрудку Під час військової кампанії з росіянами союзники зазнали поразки і над містом, де залишалися самі жінки і діти, нависла небезпека. Щоб уникнути ворожої наруги, вони звернулися до богів, і їх голос був почутий — місто провалилося під землю, а на його місці утворилося красиве озеро.

Із душ непокірних жінок утворилися красиві квіти-царі — легендарні білі водяні квіти, які зацвітають на озері як вічне нагадування про ті події.

Переказ говорить, що і досі на озері можна почути стогони світязянок — міфічних мешканок озера, які представляються білолицими дівчатами з довгим розпущеним волоссям. Спіймана в невід світязянка розповідала сумну історію свого міста.

 

У 1825 р. Міцкевич отримав від міністерства освіти призначення на роботу в Одесі, викладачем Рішельєвського ліцею.

 На шляху до Одеси поет зупинився в Києві. " Сьогодні, 5 лютого, був у Києві. Мені сподобалося стародавнє українське місто. Я оглянув Лавру та інші визначальні місця".

Прибувши до місця призначення, Міцкевич дізнається, що в ліцеї немає вільних місць. Із Петербурга приходить вказівка не залишати неблагонадійного поета в Одесі, а відправити його у внутрішні губернії Росії. Доки у вищих колах визначалося місце наступного перебування Міцкевича, поет із цікавістю вивчав Одесу та її мешканців: бував у театрі, відвідував салони аристократів, цікавився життям простого люду, бував на ярмарках. В Одесі поет дістає й наснагу до літературної творчості. „Моя муза, – згадував він у листі до Одинця, – почала в Одесі рухатись потроху”.
Уряд встановлює за Міцкевичем таємний нагляд. Дружина генерала Вітта, яка з симпатією ставилася до Міцкевича й разом з тим наглядала за ним, за дорученням свого чоловіка запропонувала поетові здійснити подорож до Криму. Поїздка тривала два місяці (серпень-жовтень 1825 року). Для Міцкевича це був незабутній час. Він відвідав Севастополь, Сімферополь, Ялту, Євпаторію, побував у горах, побачив руїни древніх міст, захоплювався морем, чарівними краєвидами. 
Подорож надихнула поета на створення неперевершеного циклу „Кримські сонети”, який Міцкевич напише вже під час проживання в Москві. Цей поетичний цикл приніс поетові великий творчий успіх, читацьке визнання. Ще за життя автора „Кримські сонети” здобули популярність в Україні. У листі до товариша А. Міцкевич писав: „У Києві сто примірників „Сонетів” розійшлися за  тиждень”.

Ось сьогодні ми саме й хотіли познайомити вас з цією збіркою

.
До кримського циклу увійшли 18 сонетів А. Міцкевича. «Кримські сонети» - твори, особливі за своїм звучанням і глибиною думки, за мелодійністю й тематичною розмаїтістю. Потрапивши на чужу землю, спостерігаючи багатства чужої йому природи, в оточенні недругів, Адам Міцкевич зумів зберегти в уяві вроду рідної землі.

 Прекрасна природа Криму дала поштовх творчому натхненню, але навіть краса не змогла вгамувати його сум за Батьківщиною. Увесь біль поета, вигнаного з рідної землі, вилився на сторінках збірки «Кримські сонети», яку співвітчизник автора М. Мохнацький назвав «новим поетичним відкриттям».

У сонеті «Бахчисарай» Адам Міцкевич розповідає про свої враження від прогулянки по колишньому палацу кримського хана.  Бахчисарай в минулому був столицею кримських ханів Гиреїв, окрасою могутньої імперії, яка володарювала над значною частиною Європи та Азії.

 

Тепер від неї залишився лише фонтан, який символізує для ліричного героя сонета вічність  свободолюбних прагнень людини, не підвладних ані жорстокій тиранії, ані руйнівній стихії часу.

 

Бахчисарай

Великі та німі Гіреїв двір і сад!
По ганках, що мели покірних баш тюрбани,
Через потуги трон і любощів дивани
Літає сарана, повзе холодний гад.

Повився темний плющ і дикий виноград
По вікнах, по стіні подобою альтани.
Руїна — пише тут на мурах гість незнаний,
Як Валтасарові, на віковічний згад.

А в залі ще стоїть окраса мармурова:
Гарему то фонтан. Сльоза його перлова
Спадає по сльозі і промовля щомить:

"О де ви, де тепер, любов, могуття й славо,
Що мали у віках сіяти величаво?
Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить".

Сонет «Гробниця Потоцької» є своєрідною кульмінацією мотиву неволі дівчат-бранок ханського гарему.

Краплі джерельної води фонтана — це, за легендою, сльози прекрасної полонянки кримського хана Керім-Гірея — польки Марії Потоцької. Гробниця ндарної Марії в Бахчисараї наводити Міцкевича на думку про спільність доль поета й прекрасної польської невільниці Керім-Гірея. Порівнюючи красуню з трояндою, що зів'яла на чужині, Міцкевич бажає розділити її частку й бути похованим поруч

 

Гробниця Потоцької

Зїв'яла ти в краю, заквітчанім весною,
Трояндо молода, бо линули в імлі
Від тебе юні дні, злотисті мотилі,
I спогадів черву лишали за собою.

Чому так світяться громадою ясною
Зірки, до польської обернені землі?
Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі,
Сліди повипікав огненною сльозою?

О полько! Як і ти, я вмру на чужині.
Хай приязна рука мене хоч поховає!
Тут мандрівці ведуть розмови негучні,

І вчую я слова, що чув у ріднім краї,
Поет, складаючи тобі на честь пісні,
Побачить гроб і мій — для мене заспіває.


                 GRÓB POTOCKIÉJ
       W kraju wiosny pomiędzy rozkosznemi sady
       Uwiędłaś młoda różo! bo przeszłości chwile,
       Ulatując od ciebie jak złote motyle,
       Rzuciły w głębi serca pamiątek owady.
            Tam na północ ku Polsce świécą gwiazd gromady,
            Dlaczegoż na téj drodze błyszczy się ich tyle?
            Czy wzrok twój ognia pełen nim zgasnął w mogile,
            Tam wiecznie lecąc jasne powypalał ślady?
       Polko, i ja dni skończę w samotnéj żałobie;
       Tu niech mi garstkę ziemi dłoń przyjazna rzuci.
       Podróżni często przy twym rozmawiają grobie,
            I mnie wtenczas dźwięk mowy rodzinnéj ocuci;
            I wieszcz samotną piosnkę dumając o tobie,
            Ujrzy bliską mogiłę, i dla mnie zanuci.

 

Сонет «Байдари» присвячений поетом чудовій долині, через яку зазвичай в'їжджають до південного берега Криму. Автор говорити про вершника, що вночі долає ліси, долини, гори. Усе спить, а вершник, доїхавши до моря, кидається у воду. Насолода від купання призводить до миттєвого запаморочення ліричного героя.

 

Байдари

Жену вперед коня, щоб линув, ніби птах;
Ліси, яри, шпилі біжать назустріч оку,
Подоба бистрого хвилястого потоку,-
Сп'яніння прагну я найти у цих дивах.

Але зморився кінь. Тоді в моїх очах,
Неначе в дзеркалі, розбитім зненароку,
У час, коли туман долину вкрив широку,
Примарою встає той весь казковий шлях.

Все спить, лиш я не сплю. Вода мене студена
В обійми прийняла. Ось чорний вал шумить,-
Його стрічаю я, вперед простяг рамена,-

I хвиля над чолом розбилась, клекотить...
Я жду, щоб мисль моя, як човен без причала,
Збудилась серед вод і в забуття запала.

 

 

За розповсюдженою версією, сонет «Аю-Даг» А. Міцкевич присвятив поетові Густавові Олізару, точніше відважності молодого поета, що писав вірші так, як хвилі штурмують берег. Саме такі вірші, на думку автора, залишають образ поета в народній пам'яті назавжди. І саме таким, незламним перед бурію долі та життєвими нероками залишився в нашій пам'яті великий польський співає, що поклав життя на служіння народу, - Адам Міцкевич.

Аюдаг

Люблю дивитись я із Аюдагу скелі,
Як спінені вали біжать йому до ніг
Рядами чорними — чи, ніби срібний сніг,
На сонці виграють, мов райдуги веселі.

Штурмують мілину вони у буйнім хмелі,
Немов морських потвор іде страшний набіг;
Здобудуть — і назад одходить військо їх,
Корали й перли нам лишивши на тарелі.

Твоя подоба це, поете молодий!
Так грізних пристрастей бушує буревій;
Та ліру ти підняв — і в серці супокій.

Навала відійшла по довгій обороні,
Безсмертні лиш пісні зронивши в час погоні.
За них віки тобі вінком прикрасять скроні.

 

У сонеті «Пілігрим» ліричний герой циклу, завершуючи свою мандрівку Кримом, робить загальні висновки.

 

Порівнюючи Крим із «країною розкоші», «ніжною красою», ліричний герой циклу все ж не може не думати про рідний серцеві край, далеку Литву, яку постійно згадує у своїх мандрах і яка для нього миліша від будь-якої, найчарівнішої краси і найказковіших багатств світу.

Пілігрим

Країна розкоші прослалась підо мною,
Вгорі — блакить ясна, тут — лиця чарівні.
Чому ж у дальній край так хочеться мені,
Чом ще за дальшою я плачу давниною?

О Литво! Шум лісів, породжених тобою,
Миліший, ніж Байдар всі солов'ї гучні,
І більше я радів твоїй трясовині,
Як цим шовковицям з їх ніжною красою!

На лоні красоти, серед казкових див,
Чом лину серцем я до молодого ранку,
До тої, що колись так ніжно полюбив?

В краю, заказанім для мене, ти, коханко,
Як ходиш по моїх недавніх ще слідах,
Чи згадуєш мене хоч іноді в думках?

Наприкінці 1825 року Міцкевич залишає Одесу і повертається в Росію.Він хотів поїхати через Київ, але не отримав на це дозвіл. Тому помандрував на Херсон і Перекоп, а далі на Харків. У грудні 1825 року під час перебування у Харкові, поет познайомився з відомим українським письменником П. Гулаком-Артемовським, який потім зробить переспів польської балади "Пані Твардовська" українською мовою.
Під впливом знайомсва з із українською культурою А. Міцкевич написав баладу "Чати".Все своє життя А.Міцкевич згадував Україну, був закоханий в українську мову: "Я був вражений українською мовою. .Цікавився українським фольклором, українськими народними звичаями й обрядами,

В Москву Міцкевич прибув у грудні 1825 р., за два дні до початку повстання декабристів у Петербурзі. Поразку декабристів він пережив дуже тяжко, і тому, що співчував цьому рухові, і тому, що хвилювався за власну долю, оскільки сам мав знайомства серед декабристів. Після того як вляглася хвиля арештів, Міцкевич налагоджує зв'язки з літературними колами Москви та Петербурга, знайомиться з Пушкіним і Жуковським, працює в кількох журналах і виступає з проектом польськомовного часопису.


З другої половини 20-х років популярність Міцкевича, як у Росії, так і в Польщі, стрімко зростає, і він висувається в число найвидатніших не тільки польських, а й слов'янських поетів. За допомогою Жуковського Міцкевич отримує від російського уряду дозвіл на поїздку за кордон, і з травня 1829 р. для Міцкевича починаються довгі роки еміграції. Він подорожує країнами Європи, живе в Римі та Парижі, який був одним з найбільших тогочасних центрів польської еміграції.


Однієї літератури Міцкевичу завжди здавалося занадто мало. Він прагнув включитися в боротьбу безпосередньо. З цією метою у 1848 р. він організовує еміграційний польський легіон, який, за його задумом, мав спочатку надати допомогу італійцям у їхній боротьбі за незалежність, а потім розпочати боротьбу за звільнення Польщі.
Міцкевич помер від холери у 1855 р. в Константинополі, куди приїхав з метою надати допомогу в організації польських легіонів, що мали взяти участь у Кримській війні з Росією.

 Адам Міцкевич похований на території замку Вавель у Кракові, неподалік від могили Тадеуша Костюшко. Як і Костюшко, ще за життя Адам Міцкевич став живою національною легендою, якою залишається для Польщі й донині.
 

 

 

 


                      БУРЯ
       Вітрила зірвано, | ревіння, | шум завії, |
       Тривожні голоси | і помп зловісний рик, |
       Із рук матросових | останок линви зник, |
       Згасає сонця диск – || і гаснуть з ним надії. |
            В тріумфі бурянім, | серед шумливих стін, |
            Що вгору зносяться в безумній круговерті, |
            Ступив на корабель | жорстокий геній смерті, |
            Як воїн, | що іде на приступ між руїн. ||
       Півмертві там лежать; || той руки он ламає, |
       А той товаришам прощання посилає, |
       Той ревно молиться, | щоб гибелі втекти. |
            Один лиш із гурта – | самотній чужаниця – ¦
            Гадає: | щастя той у світі міг найти, |
            Хто друзів має ще, | хто може ще молиться. |


 

                      BURZA
       Zdarto żagle, stér prysnął, ryk wód, szum zawiei,
       Głosy trwożnéj gromady, pomp złowieszcze jęki,
       Ostatnie liny majtkom wyrwały się z ręki,
       Słońce krwawo zachodzi, z niém reszta nadziei.
            Wicher z tryumfem zawył, a na mokre góry
            Wznoszące się piętrami z morskiego odmętu,
            Wstąpił geniusz śmierci i szedł do okrętu,
            Jak żołnierz szturmujący w połamane mury.
       Ci leżą napół martwi, ów załamał dłonie,
       Ten w objęcia przyjaciół żegnając się pada,
       Ci modlą się przed śmiercią, aby śmierć odegnać.
            Jeden podróżny siedział w milczeniu na stronie
            I pomyślił: szczęśliwy kto siły postrada,
            Albo modlić się umié, lub ma s kim się żegnać.



Акерманські степи

Пливу на обшири сухого океану.
Як човен, мій візок в зеленій гущині
Минає острови у хвилях запашні,
Що ними бур'яни підносяться багряно.

Вже морок падає. Ні шляху, ні кургана...
Шукаю провідних зірок у вишині.
Он хмарка блиснула, он золоті вогні:
То світиться Дністро, то лампа Акермана.

Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі,
Що й сокіл би не взрів,— лиш чути, де курличе.
Чутно й метелика, що тріпається в млі,

I вужа, що повзе зіллями таємниче...
Я так напружив слух, що вчув би в цій землі
I голос із Литви. Вперед! Ніхто не кличе.

 

 

 

.

 

 

 

 


 

doc
До підручника
Зарубіжна література 9 клас (Ковбасенко Ю.І., Ковбасенко Л.В.)
Додано
24 грудня 2018
Переглядів
225
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку