Виступ на педагогічній раді "Особливості інтегрованого навчання"

Провідною ідеєю Концепції «Нова українська школа» є розвиток
ключових компетентностей учнів. Орієнтуючись на європейський досвід
освітніх реформ, українська освіта сьогодні повинна мати не академічний, а прикладний характер: усі знання, отримані в школі, дитина має
використовувати в повсякденному житті. Саме такою ідеєю пронизане
інтегроване навчання, яке нині набуло більш широкого розуміння в теорії
й більш активного використання в практиці освітньої діяльності порівняно з попередніми роками.
За новим Державним стандартом початкової освіти інтеграція є основною формою організації навчання молодших школярів.
Отже, актуальність інтегрованого навчання зумовлена необхідністю
переформатування традиційних підходів до навчання та формування
в учнів цілісної картини світу, створення умов для формування дитини –
здобувача освіти як цілісної всебічно розвиненої особистості.

Сучасний інтегрований урок вагомо відрізняється від того, який
упроваджувався протягом багатьох років. Поступово ми відходимо
від штучного об’єднання двох навчальних дисциплін у межах одного
уроку, під час якого один предмет домінує, а інший слугує доповненням.
У сучасному розумінні інтегроване навчання – це навчання, яке ґрунтується на комплексному підході. Освіта розглядається через призму
загальної картини, а не ділиться на окремі дисципліни. Предметні межі
майже зникають, натомість з’являється тематичне викладання, за якого
декілька навчальних предметів об’єднуються навколо однієї теми.
Такий підхід до навчання широко впроваджується в школах країн
ЄС, а з 2017–2018 навчального року – у 100 пілотних школах України
в межах усеукраїнського експерименту «Розроблення і впровадження
навчально-методичного забезпечення початкової освіти в умовах реалізації нового Державного стандарту початкової загальної освіти»

Актуальність інтегративного підходу в освіті обумовлена низкою
глобальних процесів і тенденцій.
Передусім у сучасних умовах ускладнена об’єктивно необхідна інтеграція двох систем: людини і світу. З одного боку, сучасний світ створює
для людини максимальні можливості як за рахунок накопичених у результаті суспільного прогресу ресурсів, так і за рахунок практично необмеженої мобільності (соціальної, професійної, територіальної тощо).
З іншого боку, у порівнянні з попередніми історичними етапами наш час
відрізняється більш значним ступенем складності й швидкими темпами
кардинальних змін, що значно ускладнює процес входження людини
у світ.
Проблемність цього входження підтверджує поява значної кількості
індивідів та груп, які демонструють деструктивну, руйнівну поведінку як
стосовно себе, так і соціуму. Як результат світ, що створений і розвивається виключно в процесі людської діяльності, відчуває певний дефіцит
суб’єктів – носіїв людського капіталу, людини – творця культури як сукупності матеріальних та духовних цінностей, а також способів їх створення; історично набутого набору правил діяльності й поведінки всередині соціуму.
Саме культура є тією сферою, у якій об’єднуються інтереси людини
й соціуму: перша отримує ресурси, необхідні для задоволення потреб кожного індивіда, а також можливість для самореалізації; а другий – ресурси,
необхідні для його збереження, гармонізації та подальшого розвитку.
Відповідно:
потреби світу – здійснювати прогресивний розвиток, що можливо
тільки шляхом діяльності як активності людини, що має усвідомлюваний
характер і спрямована на досягнення поставленої мети, що визначається
потребою;
потреби сучасної людини – мати здатність пристосовуватися
до швидкої зміни суспільно-економічних умов, адаптуватись у змінених умовах, уміти знаходити шляхи розв’язання проблем, що виникають
у практичній, пізнавальній, комунікативній та інших видах діяльності.
Отже, сучасній людині необхідні:
1) цілісний світогляд, цілісне сприйняття світу;
2) такі навички, як критичне мислення, прогнозування, висунення
гіпотез, порівняння й зіставлення, узагальнення, оцінка суперечностей,
вибір альтернативи, ухвалення обґрунтованих рішень, повага та розуміння думок інших, донесення власної думки, уміння співпрацювати, логічне
конструювання висловлювань, використання засвоєної інформації в нових ситуаціях.
Основою створення адекватної картини світу є інтеграція, яка забезпечує узагальнення окремих образів, понять, уявлень людини про навколишній світ та саму себе.
Освіта, яка є одним з оптимальних та інтенсивних способів входження людини в сучасний світ – світ науки й культури – повинна відмовитись від дисциплінарної організації знань, яка, на думку О. Савченко,
відповідала певному історичному етапові, а нині поступається місцем
новій – проблемній, тому одним з перспективних напрямів удосконалення змісту освіти є інтегроване навчання.
Інтеграція в освіті оптимально відповідає й формуванню такої ключової компетентності, як уміння вчитись протягом життя – здатності до
пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових умінь і навичок, організації навчального процесу (власного й колективного), зокрема через
ефективне керування ресурсами й інформаційними потоками, уміння
визначати навчальні цілі та способи їх досягнення, вибудовувати свою
освітньо-професійну траєкторію, оцінювати власні результати навчання.
Інтеграція вирішує основні суперечності освіти – протиріччя
між безмежністю знань та обмеженими людськими ресурсами. Навіть
компетентності й компетенції є інтегрованим результатом навчальної
діяльності учнів і формуються передусім на основі інтегрування змісту
освіти.

Аналіз науково-методичних досліджень свідчить, що інтеграція в дидактиці розглядається у двох аспектах:
1) як мета навчання, що базується на створенні цілісної уяви про
навколишній світ як єдине ціле, у якому всі елементи взаємозв’язані;
2) як засіб навчання, що орієнтований на зближення предметних
знань, установлення між ними взаємозв’язків.
У сучасній школі узвичаїлась інтеграція, здійснювана різними шляхами:
ƒ створення інтегрованих курсів – навчальних предметів, які
адаптують для вивчення та інтегрують знання декількох наук або видів
мистецтв (природничих – «Природознавство», суспільствознавчих – «Я
у Світі», біологічних – «Основи здоров’я», музичне й образотворче мистецтво – «Мистецтво» та ін.);
ƒ розроблення нових форм уроків (урок з міжпредметними зв’язками, інтегрований урок, бінарний урок);
ƒ упровадження навчальних проектів;
ƒ організація тематичних днів і тижнів.
В останні роки водночас з розвитком теорії та практики використання міжпредметних зв’язків як одного з найдоступніших рівнів інтеграції
знань усе більш актуальною стає теорія інтеграції знань з описом педагогічних еквівалентів усіх її видів та рівнів.
На сучасному етапі розглядають три рівні інтеграції, кожний з яких
має свою логічну структуру та складається з базису (кооперувальної дисципліни), завдання (проблеми базової дисципліни), знаряддя (теоретичного й технічного інструментарію базової та суміжних дисциплін).
Першим рівнем дидактичної інтеграції є інтеграційні взаємодії
на рівні редукції. Слід зазначити, що редукція – це процес або дія, що

призводить до зменшення, послаблення або спрощення чого-небудь,
іноді до повної втрати якихось об’єктів, ознак. За цієї умови інтеграція
здійснюються у формі міжпредметних зв’язків.
Під міжпредметними зв’язками розуміють систему відношень між
знаннями, уміннями та навичками, які формуються в результаті послідовного відображення в засобах, методах і змісті навчальних дисциплін
тих об’єктивних зв’язків, що наявні в реальному світі.
Сучасні дослідження вказують, що міжпредметні зв’язки – це умова
виховувального та розвивального навчання, принцип навчання. У педагогічній науці міжпредметні зв’язки розглядаються і як міжнаукові зв’язки.
Отже, міжпредметні зв’язки, в широкому розумінні слова, – це педагогічний еквівалент дидактичних зв’язків, які реалізуються в навчальному процесі.
Другий рівень дидактичної інтеграції має на меті синтез взаємодіючих наук на основі деякої базової дисципліни. Мається на увазі так званий
внутрішньодисциплінарний синтез, який об’єднує різні теорії в межах одного предмета. Такий синтез є діалектичним, дає можливість ураховувати диференціацію знань і є методом досягнення єдності наукових знань.
Третім рівнем дидактичної інтеграції передбачається наявність теоретичного й технічного інструментарію базової та суміжних дисциплін,
створення цілісної інтегративної системи, зокрема інтегрованого курсу.
Інтегровані курси як спосіб інтеграції змісту освіти найбільш поширеними є в початкових класах.
Ідея інтеграції знань надзвичайно популярна в таких країнах, як
Франція, Німеччина, Фінляндія тощо.
Дослідження європейського досвіду дозволяє визначити тенденції
поширення інтегрованого навчання в країнах світу:
ƒ запровадження освітніх галузей;
ƒ об’єднання у вузькопредметні освітні галузі мови й математики;
ƒ розроблення міжпредметних тем для формування ключових
компетентностей;
ƒ упровадження інтегрованих курсів (так, читання, письмо, усне
мовлення об’єднані в «мистецтво мовлення», відомості з історії, географії – у суспільствознавство тощо).
Отже, інтегроване навчання –
ƒ засноване на комплексному підході;
ƒ розглядається через призму цілісної картини світу;
ƒ предметні межі руйнуються;
ƒ учителі заохочують учнів спиратись на знання й навички з кількох
предметних областей.
Доведено, що інтегративний підхід у навчанні дає можливість формувати в учнів нові знання, що характеризуються вищим рівнем осмислення,
динамічністю їх застосування в нових ситуаціях, підвищенням їхньої дієвості й системності, сприяє розширенню соціально-пізнавального досвіду учнів у річищі поставлених учителем конкретних навчально-виховних
завдань, інтенсивному розвитку школярів в аспекті вибраної тематики,
формуванню інтересу до подій і явищ дійсності, вихованню особистості,
розвиває загальнонавчальні навички дітей.
 

Як ми з вами з’ясували, інтеграція – це процес пристосування
й об’єднання розрізнених елементів в єдине ціле за умови їхньої цільової
та функціональної однотипності, а інтегроване навчання – це навчання,
яке засноване на комплексному підході, розглядається через призму цілісної картини світу й не ділиться на окремі предмети.
Метою інтегрованого навчання є:
ƒ формування в учнів цілісного уявлення про навколишній світ,
системи знань і вмінь;
ƒ досягнення якісної, конкурентоздатної освіти;
ƒ створення оптимальних умов для розвитку мислення учнів у процесі вивчення загальноосвітніх предметів і предметів професійно-теоретичного циклу;
ƒ активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках;
ƒ ефективна реалізація розвивально-виховних функцій навчання.
Актуальність інтеграції в початковій школі обумовлена низкою чинників:
ƒ Для молодших школярів властиве нерозчленоване сприйняття
об’єктів навколишнього світу, а цілісне.
ƒ Останнім часом відбулось збільшення кількості інформації, розширення змісту освіти, що в разі збереження монопредметної організації
освітнього процесу призводить до перенавантаження учнів.
ƒ Деякі теми дублюються різними предметами.
ƒ У реальному житті дуже рідко дитина стикається із ситуаціями,
які є монопредметними.
ƒ У міжнародних моніторингових дослідженнях TIMS, PISA завдання не пов’язані з конкретними навчальними предметами або освітніми
галузями, а потребують інтегрованого бачення проблеми, мають практико орієнтований характер, базуються на виявленні пізнавального й життєвого досвіду дитини. Отже, збереження монопредметного підходу
призводить до неготовності українських дітей інтегруватись в освітній
простір будь-якої європейської країни, а в більш дальній перспективі –
до низької конкурентоспроможності на світовому ринку праці.
ƒ Монопредметний підхід до організації освітнього процесу не відповідає нагальній необхідності формування в молодших школярів навичок людини ХХІ століття.
Новий державний стандарт початкової освіти, розроблений відповідно до законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту»,
ураховує тенденції поширення інтегрованого навчання в країнах світу.
Зміст початкової освіти:
А) розроблений на основі компетентнісного підходу: не знання заради знань, а знання заради вміння їх застосовувати в реальному житті;
Б) представлений у комплексі освітніх галузей, при цьому зазначається, що на підставі базового навчального плану може здійснюватись повна
або часткова інтеграція різних освітніх галузей, що відображається в освітній програмі й навчальному плані закладу загальної середньої освіти.
У процесі інтеграції кількість навчальних годин, передбачених на вивчення кожної освітньої галузі, перерозподіляється так, що їхнє сумарне
значення не зменшується. Зміст природничої, соціальної й здоровʼязбережувальної, громадянської та історичної, технологічної, інформатичної
освітніх галузей у початковій школі інтегрується в різній комбінації їхніх
компонентів, утворюючи інтегровані предмети та курси, перелік і назви
яких зазначаються в освітніх програмах та навчальних планах.
Серцевиною формування наукового світогляду, вироблення сучасної
світоглядної парадигми в молодших школярів виступає інтеграція змісту
освіти, який складається із чотирьох основних компонентів:
1. досвіду пізнавальної діяльності, зафіксованого у формі її результатів – знань;
2. досвіду різних способів діяльності – у формі вмінь діяти за зразком;
3. досвіду творчої діяльності – у формі вмінь ухвалювати нестандартні рішення в проблемних ситуаціях;
4. досвіду ставлення до навколишньої дійсності – у формі світоглядних, морально-естетичних орієнтацій.
Можливі різні форми інтеграції:
ƒ повне злиття навчального матеріалу в єдиному предметі/у єдиній
темі тощо, тобто інтеграція за змістом (тематичний підхід);
ƒ інтеграція на рівні способів дій (навичок) (діяльнісний підхід).
Інтеграція за змістом, тобто за тематичним підходом: наприклад, можуть інтегруватись такі предмети:
ƒ математика: арифметика, початки алгебри та геометрії;
ƒ навчання грамоти: мова, література;
ƒ природознавство може охоплювати такі предмети: астрономію,
екологію, економіку, зоологію, ботаніку, анатомію, географію;
ƒ мистецтво інтегрує різні його види: образотворче, музичне, декоративно-прикладне, танцювальне.
Різні предмети можуть інтегруватись навколо однієї теми. Наприклад, тема «Першоцвіти» розглядається на уроках української мови й читання, математики, природознавства та мистецтва.
Етапи реалізації міжпредметної інтеграції змісту навчання (від простого до складного):
ƒ уведення міжпредметних зв’язків на уроках суміжних дисциплін
на основі репродуктивної діяльності й елементів проблемності;
ƒ постановка міжпредметних навчальних проблем і самостійний
пошук їх вирішення на окремих уроках;
ƒ систематичне проблемне навчання на основі ускладнених
міжпредметних проблем усередині окремих курсів;
ƒ включення спочатку двосторонніх, а потім і багатосторонніх зв’язків між різними предметами на основі координації діяльності вчителя;
ƒ розробка широкої системи в роботі вчителів, які здійснюють
міжпредметні зв’язки як у змісті й методах, так і у формах організації
навчання разом з позакласною роботою та розширенням меж програми.
За допомогою багатосторонніх міжпредметних зв’язків закладається
фундамент для формування в учнів умінь комплексного бачення проблем реальної дійсності, різнопланових підходів до їх розв’язання.
Міжпредметні зв’язки можуть бути горизонтальними або вертикальними.

Горизонтальний міжпредметний зв’язок здійснюється тоді, коли
інтегровані предмети вивчаються відірвано в часі (наприклад, протягом
тижня, місяця).
Горизонтальні міжпредметні зв’язки характеризуються вивченням поняття на уроках різних предметів протягом деякого часу (неодночасно).
Наприклад, на уроках природознавства досліджують, як виготовляють папір, на уроках української мови проводиться словникова робота – зі словом
«папір», на уроках трудового навчання виготовляють різні іграшки з паперу.
Вертикальний зв’язок можна спостерігати, якщо інтегровані предмети вивчаються в близьких часових межах (протягом одного уроку, одного
дня): якщо вчитель весь урок вивчає одну тему, залучаючи з інших відомості, способи дій на основі сформованих в учнів умінь та навичок, форму подання навчального матеріалу тощо, то використовує вертикальний
тематизм.
Наприклад, на уроці з літературного читання вивчається вірш
про річку, на уроці образотворчого мистецтва – малюють водні рослини,
на уроках української мови вивчається правопис власних назв і, нарешті,
на уроках природознавства вивчається тема «Водойми України».
Інтеграція на рівні способів дій (навичок) (діяльнісний підхід) здійснюється на основі принципу проблемності, що забезпечує максимум діяльності учнів, мінімум діяльності вчителя, опору на попередній досвід
дитини, на її почуття та емоції, здивування, зацікавленість, допитливість,
кмітливість, ініціативу, творчий пошук, задоволення від процесу мислення, самостійність, творчість, пошук нових шляхів розв’язання проблеми.

Така інтеграція надає можливість формувати в учнів навички людини ХХІ століття:
ƒ критичне та продуктивне мислення, здатність до вирішення проблем: прогнозування, висування гіпотез, порівняння й зіставлення, узагальнення, оцінка ідей, вибір альтернативи, ухвалення рішень;
ƒ соціальні/комунікативні навички: уважне слухання, повага
до точки зору інших, розуміння думок інших, коректне донесення власної
думки, співпраця під час спільної роботи;
ƒ організаційні навички: логічне вибудовування ідей, планування, форма вираження (письмово, усно, візуально, драматизація); розподіл часу;
ƒ навички застосування: використання раніше засвоєної інформації або навичок у новій ситуації; дослідницькі навички, розуміння прочитаного, навички вимірювання тощо.
Вибір інтеграції як методологічного концепту зумовлений перспективними й поточними дидактичними, виховними та розвивальними завданнями освітнього процесу початкової школи.
Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє стверджувати,
що втілення в освітню практику інтегративного підходу створює сприятливі умови для формування цілісного образу світу, прояву творчості дитини
та вчителя. Інтегроване навчання дає свободу вибору теми, змісту, засобів,
які використовуються в організації навчання молодших школярів.
Серед переваг інтегрованого навчання є те, що інтеграція пожвавлює
освітній процес; економить навчальний час; позбавляє від перевтоми
тощо.
Переваги інтегрованого навчання для учнів:
ƒ більш чітке розуміння мети кожного предмета в різних контекстах;
ƒ більш глибоке розуміння будь-якої теми, завдяки її дослідженню
через кілька точок зору;
ƒ краще усвідомлення комплексного підходу, через який предмети,
навички, ідеї та різні точки зору пов’язані з реальним світом;
ƒ удосконалення навичок системного мислення.
Уміння бачити взаємозв’язки всіх аспектів життя, зрештою, стає
звичкою, яка буде допомагати учням протягом усього їхнього життя.
Отже, використання інтегративного підходу в початковій освіті сприяє:
ƒ формуванню в молодших школярів цілісної картини світу,
ƒ розвитку системного мислення,
ƒ здатності сприймати предмети та явища різнобічно, системно,
ƒ формуванню в учнів якісно нових знань вищого рівня мислення,
ƒ забезпеченню динамічності застосування отриманих знань у нових ситуаціях, гнучкості розуму, уміння переносити та узагальнювати
знання з різних предметів,
ƒ закріпленню творчого ставлення до праці,
ƒ формуванню здатності вирішувати складні практичні завдання,
що вимагають синтезу знань з різних наукових галузей.
Практики освіти, зокрема вчителі початкових класів, підтверджують
однозначно позитивні результати впровадження інтегративного підходу.

Актуальність упровадження інтегрованого навчання в початкову
школу обумовлена тим, що:
1. для дітей молодшого шкільного віку характерне цілісне сприйняття світу;
2. доведено, що гармонія в стосунках людини з природою, із суспільством, із самою собою можлива тільки тоді, коли людина є носієм
цілісного світогляду, тому структурування освітнього процесу на засадах
інтегративного підходу є основною новацією, яка входить у практику початкової школи. Дидактичний зміст процесу інтеграції полягає у взаємозв’язку змісту, методів і форм роботи.
Інтеграцію навчального матеріалу з різних навчальних предметів
здійснюють навколо певного об’єкту чи явища довкілля, або навколо
розв’язання проблеми міжпредметного характеру, або для створення
творчого продукту тощо.
Оптимальною моделлю інтеграції в початковій школі є інтеграція
освітніх галузей навколо соціокультурної теми/проблеми під час тематичних тижнів/днів.
Створення єдиного для навчальних предметів тематичного простору дозволяє уникнути дублювання інформації в змісті різних навчальних
дисциплін та, водночас, розглянути аналогічний матеріал з різних боків,
за допомогою різних дидактичних засобів. Так забезпечуються збалансованість у сприйманні інформації різних освітніх галузей, психологічно
комфортна атмосфера навчальних занять.
У Державному стандарті початкової освіти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 87, визначені
9 освітніх галузей, кожна з яких має свою мету:
Як зазначено в Державному стандарті початкової освіти, на підставі базового навчального плану може здійснюватись повна або часткова
інтеграція різних освітніх галузей, що відображається в типових освітніх
програмах, освітній програмі закладу загальної середньої освіти.
У документі визначається реалізація змісту дев’яти освітніх галузей
у чотирьох навчальних предметах: «Українська мова», «Іноземна мова»,
«Математика», «Фізична культура» – та двох інтегрованих курсах: «Я досліджую світ», «Мистецтво».

Таке поєднання змісту дозволяє реалізувати інтегративний підхід
і забезпечити умови для формування в молодших школярів цілісної картини світу, здатності сприймати предмети та явища різнобічно, системно
й визначати практичне застосування вивченого.
Наказом Міністерства освіти і науки від 21 березня 2018 № 268 були
затверджені 2 типові освітні програми для 1–2 класів закладів загальної
середньої освіти, які, зокрема, відрізняються підходом до міжгалузевої
інтеграції в межах інтегрованого курсу «Я досліджую світ».
Типова освітня програма, розроблена під керівництвом Р. Б. Шияна,
установлює в межах курсу повну інтеграцію 5-ти освітніх галузей (природнича, громадянська та історична, соціальна і здоров’язбережувальна,
технологічна, інформатична) і часткову 2-х освітніх галузей (мовно-літературна – 2 години української мови та літератури; математична – 1 година) – відповідно, усього – 7 годин на тиждень у першому класі.

(тими тижня)

Переважна більшість цих тем стала основою для розробки Модельної навчальної програми для 1-го класу авторського колективу під керівництвом Р. Б. Шияна.
З урахуванням принципу академічної свободи, проголошеного Концепцією «Нова українська школа» й закріпленого в законі України «Про
освіту», теми тижнів визначає вчитель з урахуванням пропозицій самих
здобувачів освіти.
Після визначення теми тижня визнаються проблемні питання/
завдання, які відображають загальний зміст освітнього процесу цього
тижня, завдання тижня.
Наступний крок – визначення загальних очікуваних результатів, на досягнення яких спрямований зміст цього тижня. Слід ураховувати, що використання такого орієнтира, як загальні очікувані результати:
А) повинно відповідати ступеню готовності здобувачів освіти;
Б) має циклічний характер, а не обмежується межами цього тематичного тижня.
З урахуванням єдності таких аспектів інтегративного підходу, як тематичний і діяльнісний, наступним кроком є підбір таких видів навчальної діяльності та їхнього змісту, до яких готові здобувачі освіти, та які
оптимально сприяють досягненню загальних очікуваних результатів.