Виступ « Робота  асистента вчителя   з дитиною з ООП  під час воєнного стану»

           Під час війни діти втрачають своє базове відчуття безпеки, а це, своєю чергою, суттєво впливає на їхній настрій, емоційний стан, здатність навчатися та взаємодіяти з іншими.  

    Натомість керовані щоденні рутини, однакові ритуали та зрозумілий розклад дають школярам, у тому числі учням з особливими освітніми потребами, відчуття безпеки. 

Ключова роль в адаптації до нових умов дитини з особливими освітніми потребами належить педагогам та батькам.

 Індивідуальний підхід, любов, розуміння, дружнє ставлення вчителя допомагає дитині відчути себе потрібною в нових умовах. Адже саме педагоги згуртовують дітей, дозволяють їм розкритися і навчатися із задоволенням.

 Школярі з особливими освітніми потребами нині потребують посиленої підтримки, насамперед емоційної. 

 Тож ,  асистент учителя, разом з класним керівником працює над тим, щоб налагодити емоційний зв'язок з дітьми ( а особливо з учнем , який має ООП). Це були щоденні короткі телефонні дзвінки, вітання, побажання, емоційні  налаштування, розмови на буденні теми.

    Під час організації дистанційно навчання   спільно з учителями забезпечувала освітній процес з використанням технологій дистанційного навчання та  індивідуальне підключення поза часом уроку, та надавала додаткові пояснення, виконуючи разом з дитиною домашні завдання, які були  не зрозумілі та здійснювала їх перевірку.

 Надаю додаткові пояснення дитині щодо виконання матеріалу, який вивчається, та перевіряю виконання таких завдань.

З метою організації навчання учня з особливими освітніми потребами координую дистанційне навчання з мамою дитини, у тому числі завчасно попереджаємо про зміни розкладу.

Разом з вчителями предметниками розробляємо необхідні навчально-дидактичні матеріалів та відео матеріали для дистанційного навчання.

Дуже важливим у нашій роботі є співпраця з педагогами, батьками та надання консультацій з проблемних питань.

  Під час проведення дистанційних занять, асистую вчителю допомагаю виправляти помилки, слідкую за підняттям рук учнів, вмикаю та вимикаю мікрофон, включаю демонстрацію екрану для показу презентацій та відео, слідкую за чатом . 

Більшу частину домашніх завдань опрацьовували з учнем індивідуально.

Під час дистанційного навчання дітям з особливими освітніми потребами потрібна допомога батьків, аби проговорювати візуальну інформацію на екрані.

   Для учнів з особливими освітніми потребами у навчанні важливо забезпечити:

-інтерактивність;

-диференціацію;

-індивідуальний підхід;

-гнучкість.

    Кандидатка психологічних наук, психотерапевтка, дитяча нейропсихологиня Марія Максимчук надає 5 порад для педагогів, які допоможуть їм у роботі з дітьми під час війни (у тому числі з учнями з особливими освітніми потребами).

1. Старі ритуали

Якщо можливо, відновіть звичні для дитини елементи освітнього процесу. Це може бути вітання з учителем уранці, руханка між уроками, повернення «довоєнного» розкладу тижня – будь-що, добре знайоме учневі чи учениці. Такий ритуал додає стабільності та створює опору під час навчання для всіх школярів, не лише для дітей з особливими освітніми потребами.

2. Нові ритуали

Новим ритуалом може бути особливе вітання на початку дня чи прощання після завершення занять. Якщо уроки відбуваються офлайн, найкраще підійде фізичний контакт – давати «п’ять» учителю або сусіду по парті тощо. 

Якщо заняття відбуваються онлайн, запропонуйте зробити «сенсорну зарядку», коли кожен учень розповідає, що зараз бачить, чує, відчуває на запах, смак чи дотик. Така вправа «заземлює» та знижує тривожність. Або ж запропонуйте учням по черзі назвати по одному предмету жовтого кольору, які є навколо них, чи по одному звуку, який вони зараз чують тощо. 

3. Зарядка 

Перед тим, як переходити до нового уроку чи заняття, приділіть увагу тілу. Для цього підійдуть:

• дихальні вправи (5 глибоких вдихів / видихів або дихання «по квадрату»: «малюючи» поглядом квадрат, на його вертикальних уявних гранях робимо вдих / видих, а на горизонтальних – паузи; виходить: вдих – пауза – видих – пауза);
• розтягування або легка фізична активність (тягнемося вгору стоячи, як дерево, і з видихом нахиляємося вниз; стоячи, плескаємо праву руку лівою і навпаки; тупочемо двома ногами тощо). 

Такі вправи повертають увагу до тіла, відволікають від тривожних думок, неспокою та роздратування. 

4. Емоції

Дозвольте дітям розповісти про їхні страхи, занепокоєння, але водночас не змушуйте їх це робити. Усі ми зараз відчуваємо багато розпачу, безсилля, люті, печалі, тож дуже важливо не забороняти дітям висловлювати такі емоції, плакати чи дратуватися.  

Запитайте на початку дня: «Як минув вечір? А ніч? Чи гарно спали?». Запропонуйте дітям соціально прийнятний спосіб виразити свої емоції: кусатися не можна, а от чимдуж відгамселити подушку, дрібно порвати папірці абощо – так! Окремо наголосіть на тому, що це – нормальні емоції, їх відчуваємо ми всі. 

5. Війна та безпека

Складіть соціальну історію (прості ілюстрації з короткими підписами) про те, що нині війна, навчання в школі змінилося, як поводитися, коли лунає сирена, й чому це так важливо. Така історія пояснить дитині, що відбувається, і запропонує послідовний, зрозумілий алгоритм дій у певній ситуації (повітряна тривога тощо).

Почуття страху – це похідна невідомості: коли ми чогось не знаємо або не можемо хоча б частково передбачити. незнання і невизначеність нас лякають більше, ніж іноді реальна загроза нашому життю і здоров’ю. Саме інстинкт самозахисту  оберігає людей від ризикованих експериментів.

У цей час у батьків та дітей можуть бути різкі перепади настрою: то вони плачуть, то вони сміються. Вони переживають стан тривоги та страху, провини та відчаю. У цей час батьки і діти можуть регресувати у своїй поведінці

Таким чином, у такій ситуації важко абсолютно всім  людям взагалі, та людям з особливими потребами зокрема.

Кандидат педагогічних наук, доцент спеціальної освіти та менеджменту

 СДПУ Прядко Л.О., рекомендує  використовувати певні правила поводження з дітьми, які мають особливі освітні потреби  в екстремальній ситуації

1. Частіше хваліть дитину або давайте якусь, хоч маленьку нагороду, коли в геї щось добре виходить.
2. Коли дитина намагається щось зробити, але в неї не виходить, краще обійти це мовчанням або просто сказати, що вийде іншим разом.
3. Більше розмовляйте з дитиною. Коментуйте все, що ви роботе просто і дохідливо. Хоча, навіть, може здаватися. що дитина не розуміє або не реагує.
4. Допомагаючи дитині освоювати нові навички, направляйте її рухи своїми руками.
5. Спонукайте дитину до руху. намагаючись дістати те, що вона хоче.

Основні поради щодо надання психологічної підтримки.

1. Найкраща підтримка це та, якої людина потребує саме зараз. Тому спочатку потрібно просто запитати: як ти? Як я можу тебе зараз підтримати?
2. Потрібно бути готовим до відмови у різкій формі. Реагуємо спокійно та даємо людині видихнути.
3. Роздратування може бути маркером того, що людина вже не може толерувати емоції, що її переповнюють. Можна поділитися своїм досвідом вивільнення негативних емоцій та запропонувати спробувати.
4. На високому рівні стресу ми можемо забувати про їжу. Тому можна просто запитати, коли людина востаннє їла чи пила, коли спала.
5. У деяких ситуаціях надавати підтримку без потреби не варто. Можемо просто заважати. Іноді найкраща підтримка – це ваша власна безпека та здоров’я.
6. Добрі слова, слова любові, подяка, приємні спільні спогади – це також може підтримати у скрутну хвилину.
7. Ми живемо у сховищах, у постійному стресі такої інтенсивності, який неможливо послабити.
8. У звичайний час, щоб змінювати своє життя, ми намагаємося звертатися до процесу усвідомлення ситуації, але сьогодні, коли ми ночуємо в підвалі, біжимо до себе додому із закінченням комендантської години, а потім повертаємося назад, така стратегія швидше згубна.
9. Мозок хоче захиститися і ці механізми захисту непогано підтримувати, але не пірнати в них.
10. Замість картинок вибухів із новин краще візуалізувати собі, як буде після того, як усе закінчиться.
11. Не хвилюватись про те, на що не можна вплинути.
12. Робити все, на що можна вплинути: мити голову, ходити в душ, пити чай і багато води, намагатися їсти, навіть якщо не хочеться, потроху робити щось зі звичного життя.
13. Також, по можливості, забезпечити собі безпеку: в укритті чи в квартирі створити максимально можливий затишок, хоч я й розумію, що це в теперішній ситуації здається марним і безглуздим.
14. Стрес часто осідає затискачами в тілі, ми можемо цього не усвідомлювати, але відчувати, що нас б'є тремтіння, не можемо розслабитися і заснути. З цим можна впоратися, прийнявши гарячий душ, а ще краще – співати чи голосно говорити (вчора вночі у підвалі ми так знімали стрес), не стримувати емоцій, виливати все, що всередині.
15. Якщо хочеться плакати – треба плакати, якщо хочеться кричати – треба кричати, якщо хочеться рухатися – може допомогти спорт. Так тіло вихлюпне накопичене напруження і вам вдасться поспати.
16. Я добре розумію, про що говорю. Тому що це якраз те, як я справляюся зі своїм стресовим станом, перебуваючи в Києві.
17. Дитяча психіка – найвразливіша. Діти добре відчувають будь-які зміни у поведінці своїх батьків, навіть якщо ті вдають, що нічого не відбувається.
18. Як правильно пояснити дитині про те, що зараз триває війна, що тривожна сирена, вибухи та постріли – це знак йти до укриття, а головне – як заспокоїти?
19. У жодному разі не приховуйте правди, будьте відвертими, не вигадуйте свої варіанти подій, а головне – запевніть їх у тому, що зробите все, щоб їх захистити.

Таким чином, надаючи підтримку дітям з особливими освітніми потребами слід намагатися проявляти позитивний настрій на спілкування. бажати бути поруч, надати допомогу, робити тільки те, що необхідне у даній ситуації, пам’ятаючи, що у кожного часу  свої неврози і кожному часу вимагається своя психотерапія.

Узагальнений матеріал на  допомогу вчителю та асистенту вчителя