20 червня о 18:00Вебінар: Особливості організації навчальної діяльності учнів, що мають розлади аутистичного спектру

Виступ "Використання педагогічної спадщини В. Сухомлинського."

Про матеріал
Розгляд педагогічної спадщини В.Сухомлинського, звернення до його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.
Перегляд файлу

Зміст

Вступ

Використання педагогічної спадщини В. Сухомлинського.

1.Педагогічні погляди В.О. Сухомлинського

2.Творчість В.О. Сухомлинського – джерело гуманної педагогіки.

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використання педагогічної спадщини В. Сухомлинського.

Вступ

Сучасне суспільство зіткнулося з низкою принципових питань, породжених складними реаліями сьогодення. Докорінних змін зазнали уявлення про сучасний світ, світогляд людини набув неочікуваних форм, виникла потреба в усвідомленні причетності українського суспільства до глобальних процесів, що здійснюються у світовій інформаційно-технічній і гуманітарній сферах.

Педагогічна система Василя Сухомлинського – це концептуальна основа особистісно зорієнтованого підходу, що пролонговується у комптентнісно орієнтовану освіту. Тому ідеї видатного українського педагога актуальні сьогодні.

Творчість Василя Сухомлинського активно привертала увагу не тільки освітян, а й усієї громадськості. Про масштаби вивчення й розповсюдження творчого доробку педагогановатора свідчать матеріали трьох бібліографічних покажчиків, підготовлених дружиною Ганною Сухомлинською і донькою Ольгою Сухомлинською.

Життєвий шлях і педагогічна діяльність В. Сухомлинського - це яскрава сторінка книги педагогічних пошуків вітчизняних учителів – новаторів, яка була глибоко та всебічно відображена в документально-історичних повістях і нарисах.

Авторська школа В. Сухомлинського являла собою школу радості, спрямовану на виховання всебічно розвиненої особистості, школу співдружності поколінь. Була реалізована оригінальна система навчально-виховної роботи, вибудована з урахуванням наукових надбань вітчизняної науки та педагогічного досвіду. Педагогічна система В. Сухомлинського, як і інші авторські педагогічні системи, носить персоніфікований характер, відображає погляди, ідеї та діяльність її автора.

Розгляд педагогічної спадщини В.Сухомлинського, звернення до його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.

1.1Педагогічні погляди В.О. Сухомлинського

Педагогічна спадщина В.А. Сухомлинського багатопланова та різнобічна. Діяльність педагога перейнята високими принципами гуманізму, глибокою повагою до особистості дитини. Коли його запитували: «Що саме головне було в його житті?», він відповідав: «Любов до дітей!»

Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, по Сухомлинському, поняття нерозривні. Педагог вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити довірою учнів, щадити беззахисність дітей, бути втіленням справедливості і добра. Без цих якостей не може бути вчителя.

«Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна шляхетним потягом, поривом до чого світлому, розумному, у серце дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є що насторожилися, що наїжилися, недовірливі, а іноді і злі діти, те лише тому, що вчителя не довідалися їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням у потемках.»

В.О. Сухомлинський - гідний спадкоємець гуманістичної традиції. У Павлиській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом усього педагогічного колективу. У підході до проблеми покарань у школі мала місце визначена еволюція його поглядів. Спочатку він визнавав у принципі доцільність покарань, був переконаний, що вони у визначених випадках можуть бути ефективним методом виховного впливу, а в останні роки своєї діяльності рішуче відстоював наступну тезу: виховання несумісне з покараннями учнів. Він мав на увазі такі види покарань, як грубе відчитування, висміювання, виставляння з класу, залишення провиненого після уроків для виконання якої-небудь роботи, спеціальні скарги в щоденнику вчителя.

На відміну від своїх попередників покарання Сухомлинський розумів набагато глибше. «У середовищі педагогів, відзначав Сухомлинський, можна нерідко почути розмови про заохочення і покарання. А тим часом, саме головне заохочення і найдужче покарання в педагогічній праці - це оцінка».

«Лихо багатьох вчителів у тім, що вони вимірюють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, поділяють всіх учнів на дві категорії у залежності від того, чи вчать, чи не вчать діти уроки».

В.О. Сухомлинський вважав, що правом користатися госторим інсторументом оцінки має тільки той педагог, що любить дітей. Учитель повинний бути для дитини такою же дорогою людиною, як мати. Віра учня в вчителя, взаємну довіру між ними, доброта і людяність от те, що необхідно вихователю, те що хочуть бачити діти у своєму наставнику. Одне із самих коштовних його якостей - людяність, у якій сполучається серцева доброта з мудрою сторогістю батьків.

Говорячи про оцінку як інсторументі покарання, Сухомлинський вважав припустимим її застосування тільки для старшокласників. Не можна допускати, щоб дитина на самому початку свого шляху з «допомогою» учителя, що поставив двійку, зневірилася в собі. Діти приходять у школу різні: зібрані і незібрані, уважні і розсіяні, ті що швидко схоплюють і тугодуми, акуратні та неохайні. Єдині вони в одному: усі діти без винятку приходять у перший клас із щирим бажанням добре вчитися. Красиве людське бажання гарно вчитися осяює весь зміст шкільного життя дітей.

Оцінка у В.О. Сухомлинського завжди оптимістична, ця винагорода за працю, а не покарання за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік у дитини «може щось не виходити, але прийде час - навчитися». Свідомість дитини могутня, але повільна ріка, і в кожного вона має свою швидкість.

Сухомлинський наполегливо рекомендував батькам не жадати від дітей обов'язково тільки відмінних оцінок, щоб відмінники «не почували себе щасливчиками, а встигаючих на трійки не гнітило почуття неповноцінності».

Сухомлинський рекомендує педагогам викликати в школу батьків не з приводу поганої успішності чи дисципліни їхньої дитини, а тоді, коли він робить щось гарне. Нехай незначний на перший погляд, але добрий вчинок. У присутності дитини потрібно похвалити, підтримати і неодмінно написати в щоденнику.

Система виховання, в основі якої лежить оцінка тільки позитивних результатів, приводить надзвичайно рідко до психічних зривів, до появи «важких» підлітків.

В.О. Сухомлинський, як А.С. Макаренко й інші радянські педагоги, розглядали колектив як могутній засіб виховання. Сухомлинський вважав, що колектив - це завжди ідейне об'єднання, що має визначену організаційну сторуктуру, чітку систему взаємозалежностей, співробітництва, взаємодопомоги, вимогливості, дисципліни і відповідальності кожного за всіх і всіх за кожного. «Дитячий колектив - найсильніший засіб виховання, такий могутній, що ним потрібно користуватись з відомою обережністю. Діти - не дорослі, вони легко збудливі, легко піддаються вселянню, і ніяка крайність для них не крайність. Вихователь ніколи не повинний випускати з-під контролю дитячі присторасті. І колективна думка, що серед дорослих справедливості, може стати причиною непоправних щиросердечних травм у дітей».

Як видно з цього висловлення Сухомлинського, він справедливо побоювався сили суспільної думки в осуді особистості колективом, протиставляв колективному осуду, тим більше покаранню - прояв чуйності, дбайливості, щоб дитина переживала почуття подяки колективу, здобувала у цьому моральний досвід підтримки і допомоги тим, хто в них бідує.

«Вплив на психіку дитини силою морального осуду колективу найчастіше приводить до того, що дитина «ламається», стає лицеміром і пристосуванцем, або, що не менш сторашно, озлобляється в сліпій ненависті проти усіх.»

На цій підставі було б невірним робити висновок про те, що В.О. Сухомлинський узагалі заперечував виховну роль колективу. «Колектив може стати середовищем, що виховує, лише в тому випадку, - вважав Сухомлинський, - коли він створюється в спільній творчій діяльності, у праці, що збагачує духовно, надає кожному радість, розвиває інтереси і здібності. І при цьому треба пам'ятати, що справжній колектив формується лише там, де є досвідчений, люблячий дітей педагог. В атмосфері сердечності, доброзичливості в дітей росте прагнення стати краще не на показ, не для того, щоб тебе похвалили, а з внутрішньої потреби почувати повагу навколишніх, не упустити в їхніх очах своєї гідності.”

Методика виховання колективу ґрунтувалася не на «організаційних залежностях», а на розвитку духовних багатств особистості, потреби в людині, готовності привносити в колектив плоди своєї «індивідуальної духовної діяльності» і збагачуватися в духовному спілкуванні.

«Виховання без покарання - це не вузько шкільна справа, – говорив  В.О. Сухомлинський. - Це одна з найважливіших проблем... перебудови суспільства, його найтонших і найскладніших сфер - людської свідомості, поводження, взаємин”.

Для В.О. Сухомлинського не було дилеми: особистість чи колектив. «Це дві грані, дві сторони єдиного людського буття. Немає і не може бути виховання особистості поза колективом, так само, як не може бути «абсторактного» колективу без особистостей».

Василь Олександрович писав: «Мене здивував погляд мого опонента на покарання як на необхідну, неминучу річ у системі виховної роботи... Я не з пальця висмоктав ту істину, що наших дітей можна виховувати тільки добром, тільки ласкою, без покарань... І якщо в масовому масштабі, у всіх школах зробити це неможливо, те не тому, що виховання без покарань неможливо, а тому, що багато вчителів не уміють виховувати без покарань. Якщо ви хочете, щоб у нашій країні не було злочинців... - виховуйте дітей без покарань».

 

1.2Творчість В.О. Сухомлинського – джерело гуманної педагогіки

В. Сухомлинський – автор низки педагогічних праць: «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» тощо. Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова. Вона постійно збагачувалася, поглиблювалася, зазнавала певної еволюції.

Особливу увагу В. Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.

Основною мета виховання – це всебічний розвиток особистості, який досягається залученням учня до різних видів діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей. Всі сторони виховання (розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне) він розглядав у єдності, вважаючи, що при упущенні чогось одного не розв’яжеться жодне виховне завдання.

Суттєвим напрямом усебічного розвитку особистості, який необхідно враховувати при її проектуванні, є розумове виховання. В. Сухомлинський вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Саме тому в процесі навчання учнів треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. На думку педагога, дитина не може бути щасливою в школі, якщо їй там погано. Одна з його фундаментальних ідей звучить так: навчання повинно бути радісною працею. На думку педагога успішне розумове виховання можливе за умови, коли вчитель на кожному уроці буде одночасно викликати в учнів жадобу до навчання і вчити їх вчитися. Так, з цією метою, ми практикуємо уроки мислення, творчі завдання, створення високого інтелектуального фону, прищеплення любові до предметів, створення гуманного і вимогливого підходу до оцінювання, організацію виконання домашніх завдань, виховання самодисципліни у розумовій праці. Великий педагог вважав, що навчання не повинно бути для дитини тягарем, а повинно бути радісною працею. І як результат учні займають призові місця з олімпіадах, є активними учасниками конкурсів з професій.

Важливим етапом педагогічної спадщини В. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання людяності та гуманізму повинно стати одним із завдань діяльності школи і учителя. Вони виявляються доброті, радості та самовіддачі. Особливе місце займає почуття любові до матері і лицарське ставлення до жінки. На думку педагога, той, хто вміє любити матір, любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без любові і поваги до учнів розмови про гуманність і людяність безпідставні. Навчити дитину бути милосердною, людяною словом не можна, потрібна дія, ситуація, коли б у неї земно стиснулось від болю – за матір, бабусю, товариша, сусіда… за все, що оточує її. Активну участь педагогічний та учнівський колективи ліцею беруть в акції милосердя: допомагають людям похилого віку, вчителям-пенсіонерам, інвалідам, дітям школи-інтернату. Учні ліцею слідкують за порядком біля пам’ятника загиблим воїнам.

На думку В. Сухомлинського учні повинні активно брати участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безкоштовній, ручній і механізованій, індивідуальній і колективній. У статті «Гармонія трьох начал» він писав: «Трудове виховання це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко і прекрасно».

Важливу роль В. Сухомлинський відводить естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Педагог пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Вчитель має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу захоплюватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками.  Цьому сприяє музичний супровід при виконанніучнями письмових завдань, роботи з картками, тестових різнорівневих завдань та хвилинки «Релаксації» з переглядом пейзажів.

Особливу увагу В. Сухомлинський у практичній діяльності приділяв проблемі дитячого колективу. Наголошував на гармонії суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості. Якщо в радянській педагогіці йшлося про підпорядкування особистих інтересів колективним, суспільним інтересам, то він вніс уточнення у це формулювання: не підпорядкування, а гармонія інтересів. Цей інтерес  проявляється, коли учні ліцею працюють у предметних гурках, гурках художньої самодіяльності та технічної творчості.

Під час таких занять учні – ліцеїсти, сповнені враженнями та емоціями, продовжують працювати творчо. Кожен обирає собі заняття по душі. Учні малюють, майструють, інсценують та мають змогу оформити свою роботу яскраво та оригінально.

В. Сухомлинський вважав професію вчителя особливою, близькою до науково-дослідницької. Вчитель має постійно аналізувати факти, передбачати наслідки виховного впливу.

Хороший педагог, на його думку,повинен

  • любити дітей;
  • знати свій предмет;
  • знати педагогіку і психологію;
  • досконало володіти методикою викладання навчального предмета.

У нашому ліцеї створені комфортні умови для всебічного розвитку учнів – діє велика кількість гуртків, проводяться різні свята, конкурси, брейн – ринги, відбуваються презентації проектів, акції доброти та милосердя.

"Дитина – ніжний пагін, слабенька гілочка, – пише В. Сухомлинський,– який стане могутнім деревом, … вимагає особливої турботи, ніжності, обережності".

Сучасна освіта, щільно пронизана типовими бідами, породженими суспільними негараздами, великими і малими освітянськими проблемами: зниженим у частини учнів інтересом до знань, малою наповненістю класів, а відповідно і проблемним навантаженням вчителів. Але єднання спільною метою: постійне прагнення створити сприятливий мікроклімат, оптимальний емоційний фон уроку, утворити педагогіку діалогу, викликати інтерес до навчання, подарувати дітям радість розумової праці – допомагає досягти нам певних результатів навчання і виховання.

Педагогічні працівники ліцею  ніколи не стоять осторонь у проведення семінарів, педагоги працюють у творчих та робочих групах, беруть активну участь у змаганнях, конкурсах, конференціях.

Вся робота з учнями спрямована на:

  • виховання в учнів культури поведінки, міжособистісного спілкування,

 правильного відношення до розумової діяльності;

  • формування здорового способу життя, дотримання правил особистої гігієни;
  • розвиток вміння справедливо оцінювати свої та чужі вчинки, формувати емоційно-пізнавальне ставлення до них;
  • залучення учнів до духовної культури, до скарбів українського народу та кращих зразків світової культури.

Ми – педагоги, ставимо за мету набуття підростаючим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних особистісних рис громадян української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральності, художньо-естетичної, трудової та екологічної освіти.

Важливого значення у вихованні учнів надається педагогами Полтавського професійного ліцею народознавству, бо народне – це правдиве й істинне, а тому воно – вічне і завжди сучасне. «…В душі повинні увійти кращі традиції народу, стати святим законом», стверджував Василь Олександрович. Традиційними в ліцеї є екскурсії до Полтавського краєзнавчого музею.

Поряд з цим учні схематично відтворюють  родове дерево. Стали в нагоді сімейні альбоми, де зберігаються численні фотознімки рідних. Ліцеїсти раді розповісти про дерево свого роду. Такий підхід дає змогу учням зробити для себе цікаві відкриття про діяльність і життя предків, які заслуговують того, щоб пишатись ними, наслідувати їх кращі риси. Вони розуміють, що знати свій берег необхідно, адже через нього вони засвоюють народний моральний кодекс, де одне з перших місць займає вимога – шанувати свій рід, берегти пам’ять про предків, з повагою, доброзичливо відноситись до всіх людей.

Велика увага приділяється сімейному вихованню бо «маленька зернина, посіяна в людські душі у роки дитинства, стає в зрілі роки могутнім деревом. Усе залежить від того, яку зернину посіяно і в який грунт», - писав В.О.Сухомлинський. У ліцеї проводяться родинні свята, виховні години до Дня захисту дітей та Дня матері. Ми тримаємо постійний зв'язок з батьками учнів. Систематично проходять класні та загальноліцейні батьківські збори, де розглядаються питання, що хвилюють батьків, здійснюються анкетування батьків з метою виявлення особливостей та характеру їх дитини. У ліцеї працює психолог.

Висока мрія кожного педагогічного колективу - виховати гармонійно розвинену високоосвічену, соціально активну й національно свідому людину. "Людина народжується для того, щоб залишити вічний слід на землі", – любив повторювати В.О.Сухомлинський. Його слід справді вічний. Живе його вчення, його книги, численні статті. Послідовники педагогічних ідей продовжують його справу.

В центрі уваги нашого педколективу - учень, його потреби, інтереси, бажання. Дитина народжується, щоб стати людиною, неповторною і унікальною, корисною для себе і для суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

«На любові до дітей тримається світ». В усі епохи кращі педагоги саме цю думку вважали головною в справі виховання. Василь Олександрович Сухомлинський був з їхнього числа. «Що саме головне було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей» так писав він у головній книзі свого життя «Серце віддаю дітям». І назва її зовсім не красивий літературний оборот, а чиста правда.

Маючи не тільки педагогічний, але і літературний талант, Сухомлинський виклав свій найбагатший, унікальний досвід, свої педагогічно-філософські погляди в численних статтях, книгах, залишив велику рукописну спадщину.

Смертельно хворий В.О. Сухомлинський говорив юнакам і дівчатам, що вступають у життя: «Людській силі духу немає межі. Немає труднощів і незгод, яких би не могла здолати людина. Не мовчазно перетерпіти, перестораждати, але здолати, вийти переможцем, стати сильнішим. Більше всього бійтеся хвилини, коли труднощі покажуться вам нездоланними, коли з'явиться думка відступити, піти по легкому шляху.»У цих словах весь В.О. Сухомлинський - гуманіст, мислитель, педагог.

Творчість Сухомлинського з кожним роком залучає все більше пильної уваги світової наукової і педагогічної громадськості, як у нашій країні, так і за рубежем. Педагогічна спадщина Сухомлинського не тільки збагатила педагогічну науку новаторськими ідеями і положеннями, внесла вклад як у теорію, так і в практику утворення і виховання, але і склала значний, революційний етап у розвитку вітчизняної педагогічної думки.

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Антонець М.Я. Творення В.О.Сухомлинським школи для дитини // Наука і освіта. – 2001. –№5 – С.3-5.

2. Бех І.Д. Сухомлинський В.О. і проблема виховання в дитини почуття цінності іншої людини // Наука і освіта. – 2001. – №5. – С.10-14.

3. Білик Н.І. Живодайний діалог з Василем Сухомлинським на сторінках журналу „Імідж сучасного педагога” // Зб. наук.праць Полтавського державного педагогічногоуніверситетуім. В.Г.Короленка. – Вип. 5 (44). – Полтава, 2005. – Серія “Педагогічні науки”. – С.274-278.

4. Дубінка М. Реалізація творчого підходу в організації навчально-шзнавальної діяльності школярів (на основі аналізу спадщини В.О.Сухомлинського) // Наукові записки. – Вип. 52. – Ч.1. – Серія: Пед. науки. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка. – 2003. – С.118-122

5. Жаркова І. Формування “учня-мислителя” у творчійспадщині В.О.Сухомлинського // Поч. школа. – 2002. - №9. – С.35-36.

6. Калмиков Г.В. Педагогіку гуманізму В.О. Сухомлинського – в життя // Рідна школа. – 2002. - липень. – С.19-25.

 

 

docx
Додано
6 травня
Переглядів
41
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку