Вивчення сакрального мистецтва в закладах загальної середньої освіти

Вивчення сакрального мистецтва в закладах загальної середньої освіти

Мистецтво супроводжує людину протягом всього життя й наповнює його  емоціями, враженнями, натхненням, створює позитивне середовище.

 На уроках мистецького спрямування педагог прагне навчити дітей пізнавати світ в усьому його різнобарв’ї, збагачувати знання та спонукати творити власний світ за допомогою засобів мистецтва. 

        За словами кандидата педагогічних наук Ольги Просіної, предмети музичного та образотворчого  мистецтва мають надзвичайний потенціал для розвитку творчої особистості, формування креативного мислення, розвитку почуттєвої сфери, здійснення самокорекції психоемоційного стану.

       Сучасний  етап  модернізації шкільної мистецької освіти  пов'язаний  із упровадженням  компетентісного  підходу до змісту та  організації   художньо-естетичного процесу.  В ході сприймання, пізнання мистецької спадщини на уроках дитина пізнає світ. Людмила  Масол, провідний науковий співробітник лабораторії естетичного виховання Інституту проблем виховання АПН України, кандидат педагогічних наук,  зазначає, що під час спілкування особистості з художніми цінностями  у перебігу загального духовного зростання учнів їх мистецькі знання, практичний досвід, ціннісні художні орієнтації мають за певних умов трансформуватися  в художньо-естетичні компетентності -  органічні складові  життєвих компетентностей, побудованих на комплексі  взаємопов’язаних процедур, на комбінації інтересів, ставлення, умінь, які відображають інтегровані результати навчання у галузі мистецтва та сформовані особистісні якості. Отож, мистецтво спроможне дати розуміння побаченого, почутого його переосмислення,  практичне опанування і  творче самовираження.

        Ще з прадавніх часів людина все, що не могла пояснити, наділяла таємничістю вищих сил. В її уяві поставали образи, символи, які були для неї сакральними.

       Отож, сакральне мистецтво впливало на емоції та почуття людей шляхом персоніфікації та органічного втілення  у зображеннях, ритуалах, ідолах потойбічних сил. Саме такий спосіб сприйняття творів сакрального мистецтва забезпечувала  функція, яка обумовлювала певну емоційну реакцію на ті образи, що є суб’єктивно значимими у певних життєвих умовах.

У сакральному  мистецтві основні акценти робляться  на трансцендентні образи, тобто ті, які є недосяжними для людського ока та раціонального аналізу. Сакральне мистецтво  дозволяє переживати таємничість надприродного, божественного. Викликає певне завороження, навіть страх,  емоційно переповнює духовний стан віруючого. Шелюто В. М. зазначає, що “…використання категорії сакрального цілком стосується релігійного мистецтва, яке завжди припускає існування трансцендентного начала. За допомогою художніх форм, що існують у такому мистецтві, здійснюється маніфестація сакрального. Трансцендентне начало у творах релігійного мистецтва існує немов за межами художньої форми. Воно пов’язує твори мистецтва з нескінченністю і вічністю, руйнуючи просторово-часову обмеженість”.  

         Сьогодні  сакральне мистецтво можна сміливо назвати серцем української культури. Адже сучасна культура пройшла довгий шлях розвитку і брала початок із сивої давнини, коли людина шукала можливості реалізувати свою уяву в зображеннях, співі, обрядах.

Аналізуючи шкільну програму закладів освіти,  можна зробити висновок, що глибоке вивчення сакрального мистецтва в школі не передбачається, але на уроках мистецького спрямування пропонуються теми для загального ознайомлення, які так чи інакше дотичні до релігії, яка була  невід’ємним атрибутом життя людини.

       Яку б ми культуру чи цивілізацію не взяли, завжди зустрінемо символізм і прихований зміст, який учені, дослідники поступово навчилися читати, розгадувати. Взяти хоча б до прикладу давньоєгипетські розписи гробниць, чи зображення на папірусі Ані зали суду «Обох правд». Або орнаментику української писанки чи вишивки. Як багато вони можуть нам сказати!А яку силу впливу мають твори поліфонічної музики! Саме вміння мислити символами, уявляти,  дало змогу свого часу провести дослідження та розшифрувати давні письмена.  Наприклад, базальтова стела з Кодексом Хаммурапі, як чудовий твір давньовавилонського   мистецтва, що поряд з рельєфом містив  клинописні знаки - перші писані закони.

        У програмі образотворчого мистецтва, мистецтва основної школи можна простежити часткове вивчення сакральних мотивів. Особливо помітно це прослідковується в 6 класі. Здобувачам освіти пропонуються до ознайомлення жанри образотворчого мистецтва, де можливе занурення в світ сакрального живопису. У 8 класі під час вивчення  мистецьких стилів, на прикладах  архітектури, обов’язково звертається увага на  різновиди монументального живопису, що став невід’ємною складовою не однієї історичної епохи. Якщо взяти предмет «мистецтво» у 5 класі, то при його вивченні жодним чином не можна оминути культурні надбання давнини, адже діти знайомляться з різновидами  мистецтва, їх виникненням і особливостями. Завдання вчителя гармонійно поєднати минуле та сучасне, пояснити на зразках найбільш яскравих пам’яток особливості розвитку того чи іншого виду мистецтва.

Щоб зрозуміти наскільки глибоко сягає своїм корінням мистецтво живопису потрібно розпочинати знайомство дітей зі спадщини первісних людей. Неоціненні скарби сивої давнини  приховували і зберігають до сьогодні всесвітньо відомі печери Альтаміра  (Іспанія), Ляско (Франція) Ле-Рок-де Серс (Франція), таємнича Кам’яна Могила (Запорізька область). Ці віковічні пам’ятки  вражають анатомічною достовірністю тваринного світу. Під час вивчення таких джерел історії та культури слід звертати увагу на співвідношення пропорцій частин тіла, динаміки та намагання передати реалістичність подій, боротьбу за життя тварини і первісної людини.  Ці зображення вражають і донині точністю переданих форм, забарвлення звірів, особливостей їхніх рухів. Саме від цих перших зображень ми можемо простежувати зародження монументального живопису, що створювався за допомогою кольорової глини, вуглинок, соку рослин.

Вивчаючи тему «Зародження анімалістичного жанру», слід звертати увагу на перші відомі наскельні малюнки, де  зображення тварин дає уявлення про творчі фантазії та життєві реалії давнини, занурює у світ уяви й того, в що вірили автори цих творінь.  Наскельні малюнки - це не ікони і не  божества,  це сцени  життя й сцени того, що вони хотіли матеріалізувати, зображаючи полювання на диких тварин. Чому наскельний живопис, з яким ми знайомимо дітей, можна віднести до сакрального?  Тому що в ньому лежить основа віри первісної людини в сили природи в те, що вона є для них небезпечною і водночас дає життя.

При виконанні практичних робіт з цієї теми, потрібно знайти особливий підхід в подачі техніки виконання, щоб діти повірити в свої можливості й спробували відчути себе художниками. Учням можна запропонувати намалювати тварин, що жили багато тисячоліть тому, або ті, які можна зустріти сьогодні, на аркуші сірого чи білого картону. Замість олівця взяти шило чи велику голку, а замість ліній – дряпати поверхню. На завершальному етапі виконання  цього незвичного малюнка потрібно втерти  тертий стержень від олівця в подряпини. Таким чином утвориться робота, що схожа на гравюру. Отож, не відходячи від головного, – навчаючись правильно зображувати фігури тварин, діти пізнають сакральне.

Часткове знайомство з сакральним живописом, а саме з іконописом, мозаїкою чи фрескою відбувається під час вивчення теми «Різновиди портретів». На прикладах пам’яток мистецтва здобувачам освіти надається інформація про різноманіття портретів, технік та матеріалів.  На таких заняттях  відбувається загальне ознайомлення з портретним жанром і  їх різновидами (станкові – картини в живописі, бюсти, рельєфи у скульптурі, рисунок і гравюра в графіці; монументальні – монументи, фреска, мозаїка).

Сакральне мистецтво присутнє при вивченні   розділу «Історичний жанр та його різновиди» (6 клас). При вивченні теми «Релігійний жанр» діти знайомляться з видом живопису, який органічно поєднується в архітектурі. Собори, монастирі, церкви, за прадавніми звичаями, прикрашалися  іконами, фресками, мозаїками, вітражами. Церкви та собори були центром духовного і культурного розвитку людей. Вражали своєю величчю, красою, самобутністю. Для простих вірян  були місточком до  пізнання Бога,  можливістю  спілкування з ним. Завдяки  великій кількості зображень люди, що приходили до церкви, не знаючи письма, могли дізнатися про Ісуса, Святих і їх діяння. Перед вірянами через фрески, мозаїки, ікони, відкривалась мальована Біблія.

Завдання уроків образотворчого мистецтва - ознайомити молодь з культурною спадщиною минулого. Особливої уваги заслуговують пам’ятки часів Русі-України. Діти повинні розуміти, що кожен образ, жести, колір має своє символічне значення, несе закодовану інформацію наших предків. Необхідно пояснити, що навіть зображення  лику святого має свої певні правила: великі очі, маленькі вуста, вузький довгий ніс. Пояснити на прикладі  мозаїки «Богоматері Оранти» чи ікони «Вишгородської Божої Матері» типи зображень ікон.  Ікона Оранти  - це зображення Божої Матері з піднятими і розкинутими догори  руками і з розкритими долонями назовні, в традиційному жесті заступницької молитви. Богоматір Одигітрія   - та, що вказує. Зображення Богородиці з немовлям Ісусом на руках. Зазвичай маленький Ісус сидить на руках Матері, яка правою рукою його благословляє.

Під час ознайомлення учнів з технікою мозаїки і тим наскільки кропіткою й складною була робота над нею, необхідно ознайомити здобувачів освіти з  відомими пам’ятками мозаїчного мистецтва (до прикладу з шедеврами Київської Софії). Розповісти наскільки багатою є палітра кольорів софіївських мозаїк. Як практичне завдання - обрати та виконати колективну роботу на біблійні сюжети в техніці «мозаїка». Звичайно, ця практична робота на буде виконана з кольорової смальти. Але… Щоб діти спробували себе в ролі іконописних майстрів потрібно спланувати та розподілити між усіма обов’язки: одним  запропонувати нанести на великий аркуш композицію, іншим підбирати та вирізати з кольорового паперу  елементи мозаїки однакової величини  й форми, решті  - працювати над прикріпленням елементів до малюнку. Таким чином здобувачі освіти матимуть змогу працювати колективом, групами і твердо  запам’ятати, що мозаїка – це зображення, виконане з окремих кольорових кусочків.

Так  як практичні роботи трудомісткі, то варто  зосереджувати увагу дітей на простих сюжетах, узагальнених образах, які легко втілити в матеріалі. Можливо, навіть попередньо узгодити ескіз, чи запропонувати варіанти для виконання. Адже потрібно пам’ятати про обмежений час тривалості занять.

Ще однією темою для вивчення сакрального живопису на уроках образотворчого мистецтва є тема «Фреска і вітраж у культових спорудах».  Діти перш за все повинні  розрізняти різновиди сакрального монументального живопису (мозаїка, фреска, вітраж) й вивчати його на прикладах зразків світової культури. У релігійних спорудах Європи набули поширення  вітражі прямокутної, видовженої форми, у формі круглого вікна-рози. Вітражні зображення у соборах  створювали атмосферу урочистості, таємничості, піднесення, вражали барвами червоних, синіх, пурпурових, жовтих  кольорів. Кожний історичний період мав відмінності у їх створенні та  свої особливості.

       Отож, вітраж  - це декоративна сюжетна або орнаментальна композиція із фрагментів скла або інших матеріалів, здатних пропускати світло. А історія його виникнення  сягає  часів стародавнього Єгипту. Відомо, що перші скляні кольорові вікна були створені ще  в VI столітті при будівництві Візантійського храму святої Софії Константинопольської. Вітражне мистецтво тієї епохи обмежувалося певною технологією: шматочки скла різної форми вмуровували в прорізи на дошці. Вітражі створювали своєрідну атмосферу і наповнювали храм мерехтінням кольорових відблисків.  Вже у XIX столітті вітраж перестав бути суто церковним декором, а його елементи масово використовували в оздобленні світської архітектури заможних людей. Особливого розвитку цей вид мистецтва набув у ХХ столітті й набув значних трансформацій. Сучасні майстри вітражної справи вдало поєднують традиційні і сучасні технології, удосконалюючи техніку. Існує багато видів вітражу: паяний, контурний, мозаїчний, візерунчастий, набірний, смальтовий, розписний тощо.

Виконати справжній вітраж в умовах закладу освіти неможливо, тому, враховуючи матеріал, що вивчається, клас, контингент учнів, вчителю можна обрати цікаву практичну роботу, яка принесе задоволення та міцні знання.

 Найпростіша імітація  вітражу, яку можна запропонувати дітям виконати на уроці - це  створення вікна-рози в техніці кольорової витинанки, чи малюнку фарбами, фломастерами. Під час створення вітражу-витинанки можна використати в якості кольорових вставок  прозорі кольорові файлові папки. В залежності від умов і можливостей можна запропонувати виконати таку роботу фарбами на склі, фарбами на прозорому пластиковому файлі. Головне в роботі -  дотримуватися загального ефекту: кольоровий малюнок з  контуром.

       З безлічі видів  і технік виконання  саме вітражний розпис по склу легко вписується в будь-яку елегантну обстановку житла. Він практичний, доступний у виконанні. Тому, враховуючи підготовку учнів і забезпечення матеріалами, можна спробувати виконати вітражний розпис. Така робота обов’язково закарбується в пам’яті дітей і  принесе масу задоволення від творчого процесу.

      Особливості технології процесу дозволяють промальовувати найдрібніші елементи декору, передавати  форму та об’єм, а також безліч кольорових переходів.

Спочатку потрібно підібрати ескіз. На ескіз кладемо скло, яке знежирюємо за допомогою спиртового розчину, і починаємо описувати малюнок вітражним контуром (вони бувають різного кольору). Робота з контуром вимагає ретельного замкнення ліній малюнку між собою, щоб фарба не розтікалася на інші площини. Також треба звертати увагу на товщину нанесених ліній ескізу, вона повинна бути однаковою, тоненькою. Після завершення роботи потрібен певний час для висихання і затвердіння об’ємного контуру.

      Далі  пензликом наносимо фарбу і повільно заповнюємо комірки з контуру потрібними відтінками - від світлих до темних. Для цього використовують вітражні фарби на водній основі (акрилові фарби), які не бояться сонячних променів і води та є стійкими до стирання. Коли всі площини  будуть забарвлені, потрібно дочекатися висихання роботи, а потім зафіксувати універсальним закріплювачем (лаком). Отримається прозора скляна картина, переливи якої подарують неповторні відчуття.

       В практиці роботи з дітьми також прийнятний варіант,  коли можна малювати звичайними  гуашевими фарбами на поверхні скла.  Така техніка  роботи імітує розписний вітраж, доступна для школярів і не потребує дорогих матеріалів. Необхідно підготувати безпечне скло, пензлі та гуаш. Після вибору ескізу для майбутньої роботи наноситься фарба у місцях, які видно крізь скло. Коли робота просохне, необхідно завершити малювання вітражу,  обвести контури малюнку чорним маркером.

Дуже важливо пам’ятати і розповідати дітям, що сакральне мистецтво у вигляді вітражів  - це не далеке минуле, в нього багате сьогодення і майбутнє. Творчі люди активно вивчають та інтерпретують вітражі в сучасному мистецтві: створюють цікаві й оригінальні роботи, втілюють задуми в інтер’єрах, дизайні речей.

     Як ніколи, доречним буде відомий  вислів: «Скажи мені – і я забуду, покажи мені – і я запам’ятаю, дай спробувати – і я зрозумію». Щоб зрозуміти, наскільки важливо  навчати дітей розуміти мистецтво через практичні роботи. Дати можливість їм спробувати самим осягнути багатство художніх технік і матеріалів. Але поряд з цим  показувати їм ту величезну скарбницю світового мистецтва, де важливе місце займає сакральне мистецтво, дароване вірою і людьми.