Визволення Сватівщини від німецько-фашистських загарбників»

 

Виховна година «Визволення Сватівщини від німецько-фашистських загарбників»

Мета: : Виховувати почуття гордості за рідний край, за своїх дідів та прадідів які відали своє життя за наше майбутнє, формувати патріотичні почуття за      Батьківщину де народилися і зробили перші кроки, ознайомити з історією рідного краю та країни.

 

        Історія окупації та визволення земель нинішнього Сватівського району в роки Другої світової війни.

Віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР перервав мирну працю радянських людей. В перші місяці війни більше 5 тисяч сватівчан пішло на фронт. В перших рядах серед них, як і завжди, були комуністи. А всього за роки війни Сватівським, Нижньодуванським, Містківським, Рубіжанським та Куп'янським райвійськкоматами було призвано до лав армії понад 19 тисяч жителів Сватівщини, в тому числі більше 5 тисяч жителів міста Сватового.

 

За найкоротший час партійним і радянським органам вдалось повністю перебудувати роботу промисловості, транспорту, сільського господарства та інших галузей і підпорядкувати їх потребам оборони країни. До кінця вересня 1941 року, коли фашистські війська близько підійшли до Донбасу, радянські партійні органи провели велику пояснювальну і організаторську роботу по залученню населення району до будівництва оборонних споруд, По створенню партійно-комсомольського підпілля і партизанських загонів.

 

В жовтні 1941 року, у зв'язку з наближенням фронту до кордонів району, була проведена перша евакуація в глибину країни устаткування і майна промислових підприємств, колгоспів, радгоспів. Колгоспи і радгоспи евакуювали худобу, а МТС тракторний парк.

 

В травні-червні 1942 року німці прорвали оборону на Дінці і почали стрімко просуватися на схід. Вдень 8 липня 1942 року військові частини 255 і 333 стрілецьких дивізій, відступаючи під натиском переважаючих сил ворога, майже без бою залишили територію району.

 

Ранком 9 липня 1942 року місто Сватове і багато населених пунктів району зайняли румунські, італійські і німецькі частини.

 

Радянські війська планували не допустити подальшого просування німців і покладали певну надію на укріпрайон, що знаходився поблизу села Містки. Містківські доти розташовані на виїзді із с. Містки у бік м. Старобільська по ліву і праву сторони дороги. Дані загороджувальні споруди були побудовані нашими радянськими інженерно-будівельними військами в 1942 р. для того, щоб зупинити німецькі війська на підступі до села. Було побудовано сім дзотів (деревоземляні вогняні точки) і два доти (довготривалі вогняні точки), стіни яких були залізобетонні завтовшки 1,5 м. і збереглися до нашого часу. Бійниці цих вогняних точок були направлені на південь, південний захід, південний схід. Доти і дзоти дверей не мали, до них були підриті траншеї з дерев'яними накатами, які пов'язували їх з іншими земляними кріпленнями, побудовані вони були на пагорбах, з розрахунком, що німці наступатимуть із заплави річки Деркул. Оборонні лінії також складали бліндажі, окопи, брустверні насипи, які зв'язувалися траншеями з дерев'яним накатом. Для побудови оборонних споруді були направлені радянські війська із залученням жителів Містків і довколишніх сіл: людей похилого віку, жінок, підлітків. Але виконати свою місію нашим дотам не вдалося. Із слів ветеранів ВОВ, що брали участь в обороні райцентру Сватове та с. Містки, Миколи Васильовича Чередніченко, Чередніченко Кузьми Семеновича і Дем’яна Семеновича, Миколи Миколайовича Назаренка, Миколи Гавриловича Моргуна відновлено події захисту с. Містки. Вони вказали, що німецькі війська Ізюмського напрямку рушили на Містки.

 

Але Радянськими військами їм було вчинено спротив у м. Сватове, в районі вулиць Гостинна і Нежуринна. Але спротив було подолано, оскільки сили були нерівні, і фашистські війська рушили далі у напрямку Містків.

 

Свідок тих подій Берко Петро Ілліч, який був у ті часи підлітком, згадує, що над дотами до окупації села часто літали німецькі літаки-розвідники. Ось його слова: «Ми в землі порсаємося як мурахи, а німець над нами як коршун кружляє». Тому при наступі німецьких військ їх розвідка (льотчики-розвідники) повідомила, де проходить лінія оборони Радянських військ. Німецьке командування прийняло рішення не вступати у фронтальний бій і обійти з лівого флангу. Радянські війська, опинившись у нещільному кільці, змушені були відступити. Захват центру Містків відбувався з 9 по 10 липня 1942 року. В ході наступу німецьким військам чинився опір з боку захисників районного центра Містки на вулицях Сталіна та Крейдяної (перейменованих нині на вулицю їм. Героя Радянського Союзу Перепелиці). І 10 липня 1942 німецькі війська зайняли село Містки. Але, проте, не дивлячись на це, наші солдати проливали свою кров, захищаючи кожен шматочок своєї рідної землі

 

У селі Містки живе і працює вчителем історії Петро Михайлович Карпенко, він водить всіх своїх учнів на екскурсію в доти і розповідає їм, як проходили приготування до оборони рідного села під час війни. Опит жителів проводився членами кружка «Пошук» кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Луганської академії внутрішніх справ їм. 10-річчя незалежності України.

 

Захопивши Сватівщину окупаційні війська відразу ж почали наводити свій, новий «порядок». Відразу ж ними було захоплено близько 100 сватівчан як заложників, яких тримали під суворою охороною декілька днів без харчів, а потім використовували для ремонту мостів і доріг. Було оголошено: якщо буде вбитий хоча б один німецький солдат, то всі заложники будуть розстріляні.

 

Для управління містом і районом німцями були створені окупаційні органи влади - райуправа, міськуправа, поліція, жандармерія. Все місто розбили на ділянки, на чолі яких поставили старост. Колгоспи були перетворені в сільгоспобщини, а радгоспи — в держмаєтки. Окупанти примусили селян повернути в сільгоспобщини худобу, устаткування, інвентар і приступити до сільськогосподарських робіт.

 

Для керування культурно-освітницькими заходами в районі створюється українська націоналістична організація «Просвіта», яка більше всього займалась не керівництвом культурно-освітницькимн закладами, а антирадянською пропагандою серед жителів району і вихваляла новий фашистський «порядок». Разом з «Просвітою» створюється «Українська націоналістична рота», яка допомагала поліції. Основним завданням «нових» органів влади було економічне пограбування міста і району.

 

Окупанти забирали у населення хліб, худобу, продукти харчування, фураж, цінні речі, теплий одяг і все, що потрапляло на очі. Все працездатне населення міста і сіл гнали на ремонт доріг, мостів, залізниці, на відновлення промислових підприємств і сільгоспроботи. Все населення району оподатковувалось різноманітними податками. Ті, хто тримав худобу, мали здавати молоко, яйця, м'ясо. Всього по району було накладено штрафів на суму 100 тисяч 655 карбованців.

 

Організованого постачання населення продуктами харчування в районі не існувало. Хлібні пайки (в основному зерном) давали лише тим, хто зареєструвався на біржі праці і працював на німців по 12 —14 годин на добу. Однак ця пайка була вкрай мізерною — 300 грамів на працюючого і 100 грамів на утриманця. Більшість населення вважала за краще голодувати або обмінювати останні речі в селах на продукти, але на окупантів добровільно не працювати. Більшість шкіл міста і району були закриті, в їх приміщеннях розмістилися німецькі частини, госпіталі або стайні. У шкільному приміщенні по вулиці Леніна і на станції Куземівка були створені табори для військовополонених.

 

З 6 години вечора і до 6 години ранку в місті встановлювалась комендантська година. Найменша непокора владі каралась. В перші тижні окупації комендатура і поліція при допомозі зрадників і донощиків склали списки партійно-радянських активістів, що залишились в місті і молоді для відправлення у Німеччину.

 

У серпні 1942 року після появи в місті листівок, розклеєних підпільниками, для залякування населення німці заарештували і розстріляли 13 комуністів з числа радянсько-партійного активу і групу громадян єврейської національності. Всього ж по Сватівському району за час окупації було розстріляно 34 чоловіки. У Сватівській психолікарні за цей час від голоду і хвороб померло 213 хворих, відправлено до Німеччини 653 жителі району. У Містківському районі розстріляно 2, відправлено до Німеччини 651, у Нижньодуванському розстріляно 106, відправлено до Німеччини 1016 чоловік. З особливим старанням фашисти розправились з комуністами, комсомольцями і радянськими активістами. У Нижньодуванському районі вони спалили живцем голову колгоспу «Червона зірка» комуніста Минайленка, катували і розстріляли секретаря райкому партії Сутовського і директора Новониконорівської школи Бугатського — разом з дружиною і п'ятирічною дитиною,

 

Однак ні фашистський терор, ні грабежі, ні знущання та голод не змогли примусити сватівчан змиритися з фашистським «новим» порядком. І в різних місцях міста і сіл району вже в перші місяці окупації спостерігаються численні випадки непокори, саботажу і диверсій. Відважні патріоти збирали розкидані літаками радянські листівки і розповсюджували їх, ховали хліб і фураж, виводили з ладу механізми і устаткування.

 

Житель Сватового Іван Васильович Рудич на залізничному вокзалі вбив, німецького солдата і організував втечу з ешелону молоді; що відправлялася до Німеччини, за що був заарештований і розстріляний. Голова колгоспу імені Першого травня села Рудівка П. Задорожній підпалив 4 скирти необмолоченого хліба, але був впійманий і розстріляний.

 

Житель Маньківки Віктор Самійлович Мірошниченко і жителі Петрівки Іван Тимофійович Петренко, Василь Коліберда і Олексій Коваленко розповсюджували радянські листівки, підпалювали необмолочені скирти хліба. Група партизанів під командуванням Євгена Івановича Сидоренка біля лісу Розсоховатого напала на німецьку колону автомашин, але не витримала нерівного бою і вимушена була відступити в ліс, залишивши на місці, сутички геройські загиблого командира.

 

Антифашистські виступи і диверсії проходили стихійно і не скоординовано, але поступово члену партії Якову Георгійовичу Кривоносу вдається об'єднати ряд дрібних антифашистських груп і одинаків у підпільну організацію. Підпільники збирають у степу розкидані з літака радянські листівки і розповсюджують їх серед населення, зривають німецькі хлібозаготовки, виводять з ладу телефонний зв'язок, ведуть агітаційну роботу. Кривоносу при допомозі дезинфектора П. Шаповалова вдалось створити при лікарні підпільну групу, яку очолили завідувач поліклінікою А. Ціпунова, завлабораторією Л. Блудова.

 

Група медиків всіляко зривала відправлення молоді, до Німеччини, видаючи юнакам та дівчатам фіктивні довідки. Через групу медиків підпільники встановили зв'язок з підпільною групою військовополонених, що працювала на ремонті залізниці. Ця група передавала сватівським підпільникам зброю і необхідні дані про ворожі перевезення. У грудні за ініціативою підпільників виникла підпільна група на МТС, яку очолив механік Олександр Юхимович Смалько, члени якої виводили з ладу молотилки, трактори, комбайни, ховали деталі, вузли машин і тим самим зривали обмолот хліба.

 

Одночасно з партійною підпільною організацією у місті діяла підпільна комсомольська група, яку очолювали Євген Батрименко і Валентина Фесенко, група чехів-підпільників.

 

Наприкінці січня 1943 року, коли радянські війська наблизились до району, підпільна група Кривоноса зібрала дані про ворожу оборону у Сватовому і послала з цією інформацією через лінію фронта підпільника Рикова, який не лише передав радянським воїнам важливі розвіддані але і став провідником передових радянських частин.

 

Ввечері 30 січня 1943 року, коли зав'язався бій за місто, підпільники взяли участь в очищенні Сватового від окупантів і їх посіпак.

 

Північна і центральна частини міста Сватового, села Маньківка, Свистунівка, Первомайське, Гончарівка, Преображенне, Райгородка були звільнені 31 січня 1943 року 267 стрілецькою дивізією (командир дивізії Віктор Олександрович Герасимов начальник штабу Павло Васильович Морозов, командуючий артилерією Іван Кирилович Воропаєв) і 11 окремою винищувально - протитанковою артилерійською бригадою (командир бригади полковник Ф. Г. Степаненко).

 

У своєму листі до червоних слідопитів м. Сватового генерал-майор Герасимов писав: «28 січня 1943 року о 16 годині надійшов наказ командуючого 6-ю армією, згідно з яким 267 стрілецька дивізія виводилась зі складу 15 СК і передавалась в безпосереднє підпорядкування командуючого армією. Цим же наказом дивізії приписувалось наступати в напрямку с. Свистунівка і у взаємодії з 57 стрілецькою дивізією забезпечити введення у прорив частин 3-го танкового корпусу і оволодіти Преображенним, Гончарівкою, Сватовим і далі йти на Ізюм.

 

Я вважав, що противник вперто оборонятиметься біля м. Сватового, де були зміцнені лінії, продовольчі і перевалочні бази, тому у своєму бойовому наказі №007/оп від 28 січня 1943 року перед полками було поставлено таке завдання: 848 стрілецькому полку (командир майор А. І. Янчук) оволодіти с. Преображенне, далі наступати на С-3 околиці Гончарівки і Сватового.

 

844 СП (командир підполковник Г. А. Кисільов) оволодіти с. Гончарівка і далі у взаємодії з 846 СП наступати на північну околицю Сватового, після чого продовжити наступ на Райгородку.

 

846 СП (командир майор Ращупкін) оволодіти Сватовим, далі у взаємодії з частинами 57 СД просуватися на Райгородку».

 

Ранком 29 січня після артпідготовки 845 артполку (командир полку С. Я. Шрамов, командуючий артилерією дивізії І. К. Воропаєв) полки дивізії дружно піднялися в атаку, але зустріли шалений опір противника і вимушені були залягти і відбивати неодноразові контратаки німців. Протягом ночі полки неодноразово продовжували спроби атакувати ворога, але не мали успіху.

 

30 січня до 11 години 846 СП вийшов з с. Первомайське, закріпився в 150 — 200 метрах від Сватового і весь день вів бій з противником, який відповідав сильним гарматно-кулеметним вогнем. Але ранком 31 січня, побачивши радянську артилерію, що розгорталася, німці відступили на пагорби.

 

Командир 846 СП Ращупкін, залишивши в місті саперний батальйон для гасіння пожеж і очищення міста від окремих ворожих солдатів, з новими силами вирушив на пагорби. Там німецька мотопіхота і близько 25 танків почали оточувати полк Ращупкіна і лише при активній допомозі артилеристів, які прямим наведенням почали обстрілювати противника з гармат, встановлених на вулицях і в садках міста, вдалось відбити німецьку контратаку і відтіснити ворога.

 

У своїх спогадах Герасимов пише, що у Сватовому 267 стрілецька дивізія захопила запаси продовольства, вантажні машини з боєприпасами і обмундируванням, 2-4 танки, які німці вночі не змогли завести, декілька легких гармат. Німці втратили понад 500 чоловік.

 

Залізничну станцію і південну частину міста, а також Мілуватку 31 січня звільнили підрозділи 170 172 гвардійських полків 57 гвардійської стрілецької дивізії. Село Новониконорівка, село Лебедівка і село Верхня Дуванка звільнили 29-30 січня 1943 року воїни 514 СП 172 СД.

 

Селище Нижня Дуванка і населені пункти, що розташовані поблизу, були звільнені 106 окремою стрілецькою бригадою. З журналу бойових дій відомо, що перед бригадою було поставлено завдання оволодіти Нижньою Дуванкою і вийти в район Наугольнівки. 31 січня в результаті впертих боїв завдання, що ставилось перед бригадою, було виконано:

 

- 2 стрілецький батальйон разом з кулеметним батальйоном з боями оволодів с. Полтава. Було вбито 150 німецьких "солдатів і офіцерів, розбито два станкових кулемети, захоплено 2 гармати. 2 рації, 4 полонених.

 

- 1 стрілецький батальйон першим увірвався в Нижню Дуванку, оволодів північно-східною окраїною селища, висунувся до висоти 189,0 метра с. Наугольнівка. За два дні боїв батальйон втратив 41 бійця вбитим і 130 пораненими.

 

3 стрілецький батальйон із взводом протитанкових гармат і протитанкових рушниць, що наступали на південно-східну частину селища, повністю очистили Нижню Дуванку від фашистів. Було вбито 80 німців, захоплені склади з продуктами, дві майстерні боєпостачання, двох полонених.

 

31 січня - 1 лютого 1943 року перший і другий стрілецькі батальйони 106 окремої стрілецької бригади оволоділи Наугольнівкою і Новомихайлівкою.

 

Третій стрілецький батальйон зайняв хутори Кривошиївку і Калинівку, вийшов до с. Куземівка і звільнив його від ворога. В Куземівці був захоплений 1 паровоз, 12 вагонів з соняшником, 2 продсклади, вбито 18 солдатів ворога. Втрати бригади склали - 3 чоловіки вбито, 16 поранено.

 

2 лютого перший стрілецький батальйон оволодів населеним пунктом Коломийчиха, другий стрілецький батальйон південною окраїною Стельмахівки і третій — зайняв населений пункт Артемівка.

 

У звільненні населених пунктів північної частини району взяли участь різні танкові з'єднання. Третій танковий корпус брав участь в звільненні Нижньої Дуванки, а п'ятдесята гвардійська танкова бригада брала активну участь в боях в районі Нижньої Дуванки, Куземівки, Стельмахівки та інших населених пунктів.

 

1 лютого 1943 року у зведенні Радінформбюро повідомляло: «Наші війська в результаті нищівної атаки оволоділи містом і великою залізничною станцією Сватове». А 3 лютого повідомлялось: «Наші частини в районі Сватового зайняли ряд населених пунктів. Знищено до 800 гітлерівців, 5 німецьких танків, 2 бронемашини і 2-і гармати. Захоплено 17 гармат, склад з боєприпасами, 16 автомашин, 11 радіостанцій, елеватор з зерном. У повітряних боях наші льотчики збили 10 німецьких літаків».

 

Дорогою ціною заплатили воїни Радянської Армії за звільнення населених пунктів Сватівщини від німецько-фашистських загарбників. Лише 267 стрілецька дивізія втратила в боях вбитими на території району більше 400 воїнів, які поховані в

 

братських могилах с. Маньківка (21 чоловік), Свистунівка (7), Новопреображенне (13), Первомайське (17), Гончарівка (79), Преображенне (40) та інших. У Сватовому лише на площі Першого травня похований 121 воїн 267 стрілецької дивізії.

 

Великих втрат зазнала 172 стрілецька дивізія. В братській могилі с. Лебедівка поховано 94 воїни, у Верхній Дуванці - 75, у Новониконорівці - 80. Значних втрат зазнали й інші військові частини, що звільнювали населені пункти району.

 

При відступі фашисти підірвали два залізничних мости, дві електростанції, зруйнували колійне господарство, вокзал, цехи депо, 23 паровози, олійноекстракційний завод, борошномельний завод, підірвали і підпалили елеватор з зерном, зруйнували або підпалили інші промислові організації і заклади соціально-культурного призначення, значну кількість житлових будинків. Загальна шкода, завдана місту, обчислювалась 140 мільйонами карбованців;. Шкода, завдана лише одному підприємству - депо станції Сватове склала 1199304 карбованці.

 

Значно постраждало і сільське господарства. За час окупації були виведені з ладу майже всі тваринницькі приміщення, трактори, комбайни та інші сільгоспмашини, повністю розграбована худоба, насіннєве зерно, знищені виробничі приміщення колгоспів, радгоспів,

 

Відразу після звільнення району партійні і радянські органи підняли трудівників на відновлення зруйнованого господарства. Відновили роботу більшість підприємств, шкіл, лікарень і інших організацій та закладів. За короткий час було відновлено колійне господарство 7-ї дистанції колії, електростанції, провідні цехи депо та інші промислові організації. Робітники олійноекстракційного заводу в перші ж місяці після звільнення міста побудували на заводі кустарну олійницю і крупорушку, а до кінця 1943 року був побудований головний корпус, змонтовано технологічне устаткування, підведена залізнична вітка, встановлено два локомобілі. Після завершення реконструкції завод значно перевищив довоєнну потужність. Відновлена була і міжрайонна майстерня капітальних ремонтів.

 

Відновлений борошномельний завод у 1943 році переробив 12959 тонн зерна на борошно, виготовив 1900 тонн різних круп. Харчові підприємства виготовили 16695 літрів горілки, 4711 літрів спирту, 243 літри браги, 77 тонн хлібобулочних виробів, 250 літрів пива, 14472 літри морсу, 205 кілограмів повидла.

 

Велика увага приділялась відновленню вкрай зруйнованого сільського господарства. Працівники Сватівської, Коломийчиської, Містківської, Нижньодуванської МТС зібрали з розбитих і розкиданих машин і деталей кілька тракторів і комбайнів. Однак їх явно не вистачало, щоб обробляти орні землі, І тоді колгоспники і жителі міста впрягли в плуги своїх корів і обробляли ними колгоспні поля. У відновлених колгоспах і радгоспах не було насіння для сівби і худоби для створення тваринницьких ферм. Тому трудівники зносили до громадських амбарів свої мізерні запаси зерна, віддавали на ферми телят, поросят і птицю.

 

Велику допомогу сільським трудівникам району надавали трудівники братніх союзних республік. З Казахстану і республік Середньої;. Азії в район було прислано велику рогату худобу, з інших республік — зерно, трактори і комбайни. Завдяки цій допомозі і самовідданій праці трудівників сільського господарства та всіх жителів району, вже весною 1943 року переважне число колгоспних і радгоспних полів було оброблено і засіяно.

 

Відновлюючи зруйноване господарство, трудівники Сватівщини, як і всі радянські люди, вносили посильний вклад в розгром ворога, поставляли фронту продукти харчування, одяг, жертвували особисті кошти для закупівлі зброї.

 

 

За станом на 19 лютого 1944 року трудівники нашого району внесли для будівництва танкової колони «Радянська Україна» 436648 карбованців. Нижньодуванського району — 281 тисячу. Пасічник з села Кривошиївка Микола Іванович Клименко 100 тисяч карбованців особистих заощаджень передав для будівництва бойового літака для земляка, двічі Героя Радянського Союзу А. Г. Молодчого.

 

Після звільнення району багато сватівчан поповнювало військові частини нашої армії, які проходили через район, формувались або доукомплектовувались в Сватовому. Так, 12 юнаків міста поповнили 303 зенітно-артилерійський полк резерву головного командування, який у березні і липні 1943 року базувався у Сватовому і захищав штаб Південно-Західного фронту. Більше 50 дівчат-комсомолок влились до складу 80 роти повітряного спостереження сповіщення, зв'язку, що формувалась в місті, інша група сватівчан-комсомолок поповнила склад 27 залізничної бригади, що приступила до відновлення підірваних залізничних мостів у Сватівському районі.

 

Коли становище на фронті різко загострилось, багато сватівчан взяло участь у будівництві оборонних рубежів. Близько 1000 сватівчан будувало оборонні споруди у Дворічанському районі Харківської області під керівництвом начальника колони Т. В. Пащенка і комісара Я. Г. Кривоноса.

 

З лютого 1943 по грудень 1946 року в Сватовому дислоціювалось 27 різних госпіталів, в 10 селах району розташовувалось 20 госпіталів. За роки війни в госпіталях на території Сватівщиии померло декілька сотень воїнів Радянської Армії. Лише список відомих воїнів складає 477 чоловік в тому числі по місту 364. Жителі району надавали госпіталям всебічну, допомогу і підтримку.

 

Мужньо воювали на всіх фронтах наші земляки. Більше 10 тисяч чоловік не повернулось з полів битв, віддавши шиття за свободу і незалежність нашої Батьківщини. За мужність і героїзм, виявлені в боях, 2696 сватівчан відзначені в роки війни урядовими нагородами. В тому числі орденом Леніна - 27 чоловік, орденом Червоного Прапора - 20, орденом Вітчизняної війни - 481, орденом Червоної Зірки 475, орденом Слави - 151.

 

Сватівчани пишаються своїми земляками, Героями Радянського Союзу — М.І. Почтарьовим, П.В. Коваленком, П.Л. Рогальовим, М.І. Білоіваненком, В.Ф. Коноплею, М.Ф. Омелечком, Г.Т. Купчиним, П.Л. Перепелицею, а також повними кавалерами орденів Слави М.М. Аксаковим, О.Г. Лисенком, А.Т. Молоданом.

 

Свято вшановують Сватівчани імена тих, хто віддав життя в ім'я великої Перемоги. На всіх 32 братських могилах встановлені пам'ятники і обеліски, на території всіх сільських Рад — пам'ятні знаки з іменами загиблих односельчан. Такі ж пам'ятні знаки встановлені загиблим працівникам депо і психоневрологічної лікарні.

 

У самому центрі Сватового, на площі Радянській, встановлена 76-міліметрова гармата на честь воїнів 267 стрілецької дивізії. На приміщенні держадміністрації, де в січні 1042 року розташовувався штаб Південно-Західного напрямку і Південно-Західного фронту, встановлена меморіальна дошка. Іменами Героїв Радянського Союзу Коваленка, Кударя, Коноплі, Купчина. Перепелиці, комісара партизанського загону Макарова, командира танкового корпусу Кантеміровської дивізії Лихачова у Сватовому і в селах Містки, Мілуватка і Райгородка названі вулиці. Сватівській СШ.№ 6 присвоєно ім'я Героя Радянського Союзу П.В. Коваленка, а Райгородській НСШ — В,Ф. Коноплі. На високому березі річки Красної, де випускники шкіл міста щорічно після випускного вечора зустрічають схід сонця, встановлений обеліск в пам'ять про випускників шкіл Сватового, які загинули під час війни