Вокаліз як важливий вид вокальної роботи

Вокаліз як важливий вид вокальної роботи

Одним із головних видів вокальної роботи  є використання комплексу вокальних вправ та розспівок , які призначені для роботи з певним вокалістом або ансамблем.

Вокаліз  - це вправа або етюд для голосу без слів, що виконується на самих голосних звуках.Це один із видів вокальної роботи, може застосовуватись як у комплексі розспівування(як окрема вправа або об'єднання розспівок), так і я к окреми твір для виконання.

В залежності з яким вокальним колективом або солістом ви працюєте, який напрям роботи ви обрали, якого стилю вокалу ви притримуєтесь, обирається певний вокаліз. В кожному творі є задачі, які соліст або ансамбль повинні виконати.

Яким же чином можна проаналізувати специфіку вокалізу?

Типологічні ознаки жанру вокалізу включають комплекс таких компонентів, як: «1) соціальні функції і місце побутування в практиці музикування як «первинна ознака» жанру;

 2) тип комунікації і виконання;

 3) ознаки, стійкі для певного історичного періоду побутування жанру («засоби музичної виразності»);

4) тип композиційної побудови;

5) тип «узагальнення змісту» .

Якщо розглядати вокаліз як певну «вправу», то його призначення буде пов’язане з розробкою певних навичок технічного характеру. Це може бути опрацювання різних прийомів звуковидобування – legato, staccato, non legato.

Спів різних вокалізів необхідний для вироблення у співаків основних співочих навичок: співочого дихання; рівного, плавного, вільного звучання голосу (кантилени), згладжування регістрів, володіння перехідними нотами; розвитку рухливості, гнучкості голосу; поступового розширення діапазону; досягнення високої позиції звучання, вирівнювання голосних і т.д.».

Вокалізи для роботи у вокальному ансамблі  це певний засіб виховання навичок, що сприяє формуванню голосового апарату. Це досягнення регістрової єдності, здобуття єдиного звучання та уникнення вокальних недоліків, наявних при співі перехідних нот.

Вокалізація, тобто спів без слів, використовується при спрямуванні звуку в резонатори. Подібний спів має декілька різновидів, причому важливо дотримуватись вірної подачі звуку. Складним завданням є спрямовування звуку в резонатори. Для напрямку звуку в маску слід у вправах застосовувати «мукання», тобто вокалізацію з закритим ротом; таким чином легко намацується маска і відчувається вібрація носової перегородки. Це буде означати, що висока позиція знайдена і звук направлений в верхній резонатор.

Але вокалізація з закритим ротом теж має свої різновиди: звук може бути глибоким і вібрувати десь біля задньої стінки носоглоткиабо звучати вище, потрапляючи в порожнини, розташовані над твердим небом. Друге відчуття найбільш правильне, і його слід домагатися з закритим ротом»

. Спів з закритим ротом можна використовувати задля формування певних голосних. При співі з закритим ротом необхідно варіювати звуки М чи Н. Якщо у співака звук є надто глибоким, то треба користуватися Н; якщо у співака наявне тяжіння до носового призвуку, тоді береться звук М.

Окрім того, що вокаліз є твором, призначеним для концертного виконання, він має ряд сутнісних рис, що відрізняють його від вокально-інструментальних творів, які містять вербальний компонент. Коли виконавець співає вокаліз – перед ним постають нові задачі, пов’язані з більш творчим підходом у трактуванні мелодичної лінії. У разі твору, де є словесний текст, драматургічні етапи будуть прослідковуватися, якщо слідувати за логікою викладення, що диктується поезією. Подібна «підказка» не лише сприяє можливості створення потрібного психологічного настрою, який відповідає авторському задуму, а й дозволяє робити логічні акценти, Звісно, у музичній практиці наявні не поодинокі випадки, коли композитор не прагне створювати повну гармонію словесного та музичного компонентів, а, навпаки, створює суперечність між ними, аби розкрити іронічний, трагічний чи інший підтекст.

В професійній діяльності співака, незалежно від напрямку обраної ним вокальної манери, вокаліз відіграє вкрай важливу роль. Вокалізи в якості вправ використовуються у процесі виховання виконавців. Існування концертного вокалізу, що може розглядатися як еволюція попереднього типу, свідчить про формування нових вимог до співаків. Внаслідок вокалізації без використання вербального тексту – перед співаком постає задача створення відповідної інтерпретації твору, розкриття авторського задуму, слідування драматургії, виходячи з самої музичної тканини. При виконанні вокалізів зростає увага до тембрального наповнення партії співака, яка багато в чому здобуває риси якогось конкретного інструменту. Крім існування вокалізу як вправи та вокалізу як музичного жанру, можна виділити застосування принципу вокалізації, який передбачає переосмислення інструментальних творів шляхом їх вокального виконання, що використовуються в сучасній музичній культурі.