Мета уроку:

  познайомити учнів із такою постаттю в українській літературі як Володимир Винниченко,  розповісти цікаві епізоди з життя письменника;     навчити проводити

 паралель між особистим життям автора і сюжетом твору; розвивати навички аналізу епічного твору;

 виховувати усвідомлення найважливіших цінностей моралі та етики, що роблять людину душевно багатою і щедрою на добро, порядність, чесність.

Вдома малому Володі дозволяли

більше, ніж іншим дітям. Був він загальний улюбленець, навіть

пестунчик. Про те, як солодко бути

найменшеньким, таким собі «царем і богом», якому всі догоджають, В. Винниченко пізніше напише в оповіданні «Віють вітри, віють

буйні...»

Євдокія Винниченко згадувала:

«Володимир грався з дітьми сусідів і

тримав їх трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий! Сусіди часто жалілися на

хлопця, й батьки мусили його карати або дорікати, але не дуже суворо. У

кожному разі, хлопець робив так, як

вважав за потрібне. Проте сусіди, батьки бачили, що дитина незвичайна».

Володимир вирізнявся серед своїх

ровесників і тим, що мав надзвичайно

чіпку пам'ять. Рано навчився читати – сталося це непомітно для його рідних.

Здається, першим «букварем» для нього були принесені братом Андрієм,

працівником друкарні, афіші, з яких

він, бавлячись, вирізав літери і клеїв на стіну, питаючи у дорослих, що то за буква...

Коли Володимирові минуло сім років, його віддали навчатися до народної школи. Містилася вона неподалік тієї церкви, де колись хрестили сина Кирила та Євдокії

Винниченків. Шкільні премудрощі виявилися для хлопчика нескладними. «Будучи од

природи до всього цікавим, а до того ще й

талановитим, без особливих труднощів йде він першим учнем протягом усього часу

вчення в школі, – писав перший біограф В.

Винниченка Юрій Тищенко. – На його здібності до вчення звернула увагу

вчителька народної школи і порадила

батькам не лишати хлопця без дальшої освіти, а оддати його до науки в якусь середню школу».

Так Володимир невдовзі переступив поріг

Єлисаветградської

чоловічої класичної

гімназії. Тут навчалося близько 300 учнів.

Належали вони

переважно до заможних верств Єлисаветграда

Про роки навчання в гімназії у В. Винниченка лишилися

недобрі спомини. Цікаво, що й

Винниченкові герої згадують свою гімназійну пору без

особливого захвату. Провалені іспити, непорозуміння з

адміністрацією, незавершене навчання...

Одному своєму героєві В. Винниченко згодом вкладе у вуста слова, які міг би сказати про себе самого: «Я був

хворобливо вразливий на критику, на глум з себе» (роман «Хочу!»).

Володимирові не раз кидали, маючи на увазі його простий одяг і

українську мову: «Мы тебя учим не

на свинопаса, а на чиновника», – а

він тій зверхності протиставляв свій зухвалий напівхлоп'ячий виклик.

Так йшло до кінця сьомого класу. В цей час назріває у В. Винниченка сила

непорозумінь з начальством і після великої суперечки він ставить

ультиматум: щоб йому видали свідоцтво, що він скінчив сім класів гімназії, а

також, щоб видали документи його без поміток. Начальство, бачачи вплив В.

Винниченка на учнів і щоб позбавитись його, згодилось на таку умову.

    Утім, потрібно було вчитися далі.

    По документ про освіту Володимир Винниченко звернувся до містечка Златопіль, що на межі Київської і Херсонської губерній.    І у 1901 році вступив на юридичний факультет Київського університету  де створив таємну студентську революційну організацію «Студентська громада» . Та вступив до Революційної української партії (РУП). Проводить агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян

Полтавської губернії

Літературна діяльність Винниченка завжди була у нерозривній єдності з його революційною та

політичною діяльністю, починаючи від гімназійної поеми, за яку він одержав тиждень «карцеру», до

драматичних творів. перший охоплює більшу частину

творів «малої форми» (нариси, оповідання), написаних із 1902 до наступу реакції після революції 1905;Появу

перших його творів вітали Іван Франко іЛеся Українка.

Усе, що написано Винниченком, можна розділити на два періоди: До перших літературних спроб із

прихильністю поставився і Михайло Коцюбинський у

1909 році. Його перше оповідання «Краса і сила» (1902 р.) з'явилося в «Киевской старине». Винниченко - автор

першого українського фантастичного роману «Сонячна машина» (19221924 рр.).до другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.

           Рік написання – 1902

           Рід літератури – епос

           Жанр – оповідання

           Тема: найсильніший страх може змусити людину переглянути своє ставлення до інших.             Ідея: утвердження таланту, краси й любові як загальнолюдських цінностей, що й страх можуть розвіяти.

  Це оповідання показує, що в моменти слабкості і страху людина здатна знайти в собі людяність і співчуття, навіть до того, кого раніше зневажала.

 

Головна думка оповідання полягає в тому, що влада і

контроль не завжди приносять задоволення, а справжню силу можна знайти в людяності, розумінні і співчутті до інших.

Головні герої

Гринь – головний герой оповідання, шестирічний хлопчик, який у своїй уяві є “царем і богом” у

своїй родині. Але страх перед темрявою змушує його шукати допомоги у тієї, кого він раніше

принижував. В оповіданні Винниченко майстерно

показує психологічну еволюцію Гриня, який від відчуття влади і зверхності переходить до

розуміння своєї залежності від інших, особливо

від тієї, кого він раніше зневажав. Автор показує, як страх може змінити людину, змусити її

переосмислити своє ставлення до інших і навіть навчити її співчуттю.

Санька – дев’ятирічна дівчинканаймичка, яку Гринь називає Рябухою

(бо вона була ряба).  “вона — наймичка,

Рябуха, попихач.” Спочатку дівчинка користується своєю перевагою, щоб покарати Гриня за зловтішання, за

кпини, за зверхнє ставлення, але врештірешт проявляє співчуття, розповідаючи йому казку, яка відображає її власне життя.

  Світ дитинства в оповіданні «Віють вітри, віють буйні…»

Оповідання «Віють вітри, віють буйні...» — твір про формування характерів двох особистостей. У ньому

проступає і соціальний конфлікт, породжений суспільною

нерівністю персонажів. Але основний — психологічний конфлікт. Це боротьба в душах Гриня і Сані егоїзму,

гордині, владності та любові, співчуття, людяності. Перед вами типова й вічна історія формування людського характеру в боротьбі протилежних якостей.

За жанром твір «Віють вітри, віють буйні...» — психологічне оповідання, де основну увагу зосереджено не на подіях, а на глибокому розкритті характеру, вдачі персонажів, їхніх почуттях, на зміні настроїв, мотивів вибору поведінки та вчинків.